Єдиний унікальний № 371/1277/22
Номер провадження № 2-п/371/4/24
про відмову у перегляді заочного рішення
"21" серпня 2024 р. м. Миронівка
Суддя Миронівського районного суду Київської області Геліч Т.В.,
при секретарі судового засідання Семерей Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Миронівського районного суду Київської області від 16.05.2024 ЄУН № 371/1277/22 про стягнення заборгованості, -
В провадженні суду перебувала справа № 371/1277/22 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Не погоджуючись із заочним рішенням Миронівського районного суду від 16.05.2024 у цивільній справі № 371/1277/22, яким позов було задоволено, ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, в якій просила скасувати заочне рішення у даній цивільній справі. В обґрунтування заяви зазначено, що у заявника ОСОБА_1 були поважні причини неявки у судові засідання та поважні причини неподання відзиву на позов. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що судом було помилково ухвалене заочне рішення про задоволення позовних вимог.
Заявниця зазначає, що дізналася про існування заочного рішення лише після його опублікування в Єдиному державному реєстрі судових рішень 08.07.2024,і після ознайомлення із заочним рішенням суду, нею було подано до суду заяву про перегляд заочного рішення у даній справі.
Вказує, що вона була позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права та подати суду заперечення/відзив на позов, з підстав несвоєчасного повідомлення про розгляд справи, а тому наявні підстави для скасування заочного рішення у справі.
Представник позивача подав суду заяву про розгляд заяви про перегляд заочного рішення за його відстуності.
Відповідач, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилась.
Суд, дослідивши матеріали справи, заяви, дійшов наступних висновків.
Згідно зі статею 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Згідно із положеннями статті 285 ЦПК України, у заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначені, зокрема, обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання і не повідомлення їх суду, і докази про це; посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача.
Відповідно до статті 288 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Тобто для скасування заочного рішення необхідна наявність одночасно двох наведених умов.
Використання законодавцем в конструкції коментованої статті 288 ЦПК України сполучника "і" дозволяє зробити висновок, що для скасування заочного рішення необхідно не лише встановити поважність причин неявки відповідача в судове засідання, в якому було ухвалене заочне рішення, а й те, щоб його аргументи щодо обставин справи впливали на правильне її вирішення.
Лише за сукупності цих двох умов можна говорити про наявність підстав для скасування заочного рішення і призначення справи для розгляду в загальному порядку.
Частина перша статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до положень статті 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані не поважними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Згідно із частиною четвертою статті 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
З матеріалів справи вбачається, що судом вживались заходи щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи.
Так відповідач копію позову та ухвали про відкриття провадження, судові повістки отримувала, проте правом на подання відзиву не скористалась. Крім того, у судові засідання за викликом суду не з'являлась, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи.
Суд вважає, що обґрунтування заяви про перегляд заочного рішення вказує фактично на незгоду відповідача із судовим рішенням у справі, та може бути доводами апеляційної скарги на ухвалене судом рішення.
Так, відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на які надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України» від 09 червня 2001 року, зазначено, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).
Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-Х).
Виходячи з вищенаведеної практики ЄСПЛ, скасування рішення суду, що набрало законної сили, за відсутності факту істотності таких обставин, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та/або процесуального права буде порушенням принципу юридичної визначеності, тобто п. 1 ст. 6 конвенції, а також ст. 1 Першого протоколу до неї, оскільки у позивача після задоволення його вимог були законні сподівання на те, що його інтереси є остаточно захищеними.
Так, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошує, що термін «строк на оскарження рішення», що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів та позивачів, які можуть трапитись після прийняття судом рішення (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Крім того, слід зазначити про те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суду необхідно виходити з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001.
Суд вважає, що відповідачем не вказано підстав, які визначені роцесуальним законом як такі, що слугуть скасуванню заочного рішення.
Як зазначалось вище, із матеріалів справи вбачється, що судом вживались усі необхідні заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, судом у справі було ухвалено заочне рішення про задоволення позовних вимог на підставі аналізу доказів, наявних у матеріалах справи.
На підтвердження поважності причин відсутності у судових засіданнях ОСОБА_1 не надала жодних обгрунтувань і доказів, які б спростовували отримання нею судових повісток про виклик.
ОСОБА_1 також зазначає, що щодо спірних правовідносин є рішення суду, яке набрало законної сили (той самий предмет, між тими самими сторонами і з тих самих підстав), а тому не може бути поставлено під сумнів, а тому підлягає перегляду.
Так, щодо судової справи № 371/834/15-ц суд вбачає, що позивач звернувся про стягнення заборгованості за кредитним договором № К2М1GA00260039 за періоди станом, що виникли до 06.04.2015. В даній справі ЄУН № 371/1277/22 Позивач просив стягнути заборгованість за період часу із 01.03.2020 по 21.09.2022.
Зазначені відповідачем обставини в заяві не можуть бути підставою для скасування заочного рішення, при фактичній відсутності сукупності підстав, які зазначені в частині першій статті 288 Цивільного процесуального кодексу України.
Крім того, достатніх та переконливих доказів безпідставності позовних вимог, до заяви долучено не було, та судом не встановлено.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що підставами скасування заочного рішення є, зокрема, наявність істотних доказів, які поза розумним сумнівом спростовують обґрунтування позивача, а за відсутності зазначених обставин, суд не має законних підстав для скасування заочного рішення, а тому заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення та його скасування є необґрунтованою та безпідставною, в зв'язку з чим в її задоволенні слід відмовити.
Частиною четвертою статті 287 ЦПК України передбачено, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Керуючись статтями284-288 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Миронівського районного суду Київської області від 16 травня 2024 року у справі ЄУН № 371/1277/22 - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку в 30-ти денний строк з дня проголошення ухвали про відмову з задоволенні заяви про перегляд заочного рішення.
Суддя Тетяна ГЕЛІЧ