14 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 500/4409/19
провадження № 61-19224св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - первинна профспілкова організація Ізмаїльською порту,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного
підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі - ДП «АМПУ»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: первинна профспілкова організація Ізмаїльською порту (далі - ППО ІП), про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до наказу № 85-ос від 15 травня 2019 року позивача звільнено з посади контролера на контрольно-пропускному пункті загону охорони морського порту служби морської безпеки Ізмаїльської філії ДП «АМПУ» (далі - КПП ЗОМП СМБ ІФ ДП «АМПУ») згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників.
Вважав звільнення незаконним у зв'язку з його проведенням без консультації з профспілковим комітетом та за відсутності фактичного скорочення штату; згоди на його звільнення профспілковий комітет не надав.
Просив поновити на посаді контролераКПП ЗОМП СМБ ІФ ДП «АМПУ», стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 146 424, 96 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 2 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що реорганізація структурного підрозділу є предметом дослідження господарської діяльності порту, а скорочення контролерів на КПП ЗОМП СМБ ІФ ДП «АМПУ» підтверджено витягом зі штатного розпису.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд зазначив, що відповідач на законних підставах звільнив позивача без згоди виборного органу первинної профспілкової організації у зв'язку з відсутністю обґрунтування профспілковим комітетом відмови у наданні згоди на розірвання трудового договору.
Суд першої інстанції відхилив доводи представника третьої особи про обов'язок адміністрації підприємства ініціювати проведення консультацій з профспілковим комітетом з огляду на дії керівництва ДП «АМПУ» згідно з наказом № 298 від 11 жовтня 2017 року про заходи з удосконалення процесу надання охоронних послуг у 2018 році у ДП «АМПУ», в якому передбачений план заходів на скорочення чисельності та штату контролерів на КПП ЗОМП СМБ ІФ ДП «АМПУ».
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнено частково, рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 2 червня 2020 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді контролера на контрольно-пропускному пункті загону охорони морського порту служби морської безпеки Ізмаїльської філії ДП «АМПУ» (Адміністрація Ізмаїльського морського порту).
Стягнено з ДП «АМПУ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та 5 000 грн - у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Допущено негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць.
Суд апеляційної інстанції вважав, що рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення позивача є обґрунтованим у розумінні частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої
статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки містить посилання на неврахування власником суттєвих фактичних обставин і на нормативно-правові акти щодо незаконності звільнення.
Посилання відповідача стосовно рекомендаційного характеру положень Галузевої угоди між Міністерством інфраструктури України, Федерацією роботодавців транспорту України і спільним представницьким органом профспілок у сфері морського транспорту на 2013-2015 роки(далі - Галузева угода) апеляційний суд вважав спростованими пунктом 1.4 вказаної угоди, відповідно до якого її положення діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, які перебувають в сфері дії сторін, що її підписали.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2020 року ДП «АМПУ» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року.
Касаційна скарга мотивована застосуванням судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі № 292/50/18 (провадження № 61-44153св18), від 13 грудня 2018 року у справі № 577/256/18 (провадження № 61-45258св18), від 1 квітня 2020 року у справі № 369/4678/18 (провадження № 61-1068св20), від 14 листопада 2018 року у справі № 521/75/17 (провадження № 61-29629св18), від 2 червня 2020 року у справі № 826/24208/15 (адміністративне провадження №К/9901/12472/18), від 17 червня 2020 року у справі № 760/2330/15-ц (провадження № 61-29911св18), від 22 вересня 2020 року у справі № 760/7037/17-ц (провадження № 61-41088св18), від 12 серпня 2020 року у справі № 753/3889/17 (провадження №61-2ск20), від 3 червня 2020 року у справі № 757/32634/16-ц (провадження № 61-37003св18), у постановах Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, від 1 липня 2015 року у справі № 6-119цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі вказано про необгрунтованість висновку суду апеляційної інстанції щодо недотримання заявником передбаченого законом порядку проведення консультацій з профспілковими організаціями, оскільки в забезпечення дотримання вимог законодавства у цій частині 23 березня 2018 року керівництвом ДП «АМПУ» проведено спільну нараду з представниками профспілкових організацій щодо обговорення заходів з реалізації комплексу дій, направлених на пом'якшення наслідків, пов'язаних із залученням сторонніх охоронних послуг.
У доповненнях до касаційної скарги вказано, що 23 березня 2018 року керівництвом ДП «АМПУ» проведено спільну нараду з представниками профспілкових організацій, що є первинними профспілковими організаціями (підрозділами) єдиної Професійної спілки робітників морського транспорту України (далі - ПСРМТУ), тобто власне консультації проведено з ПСРМТУ. В свою чергу незабезпечення ПСРМТУ участі в нараді саме представників ППО ІП може розглядатися як навмисна неконструктивна дія.
На думку заявника, рішення первинної ППО ІП є неправомірним та необґрунтованим з наступних підстав:
- наведені обґрунтування ненадання згоди на звільнення працівників посилання на вимоги чинного законодавства не регулюють питання процедури скорочення, а стосуються суб'єктивного бачення ППО ІП порядку ведення підприємством господарської діяльності;
- рішення профспілкового комітету винесено з порушенням частини сьомої статті 43 КЗпП України, відповідно до якої рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) повинно бути прийняте по кожному працівнику окремо, враховуючи індивідуальність питання;
- під час засідання профспілкового комітету ППО ІП не розглянуто процедуру скорочення чисельності та штату, обставин та підстав такого рішення роботодавця, заходів, вжитих адміністрацією з працевлаштування кожного конкретного працівника, інших заходів, які були вжиті заявником для пом'якшення несприятливих наслідків звільнення;
- до проведення голосування членами профспілкового комітету ППО ІП не надано можливості виступу представникам роботодавця, присутнім на засіданні;
- до протоколу засідання не внесено заяву представника роботодавця про незгоду адміністрації з прийнятим рішенням та зауваження щодо його неправомірності.
Заявник вважає, що посилання профспілкового комітету ППО ІП на Галузеву угоду як документ, яким рекомендовано дотримуватись принципів соціального діалогу та обов'язку підприємства залучати представників профспілкових організацій до розроблення фінансових планів у частині соціально-економічного розвитку державних підприємств, не є доцільним та достатнім обґрунтуванням наданої заявнику відмови.
Заявник зазначає, що 17 грудня 2020 року судом апеляційної інстанції за участю представника позивача, але без участі представника відповідача (з технічних причин у зв'язку з неможливістю підключення до системи Easycon) розглянуто справу № 500/4409/19 та ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог, чим фактично позбавлено відповідача права на захист, гарантованого нормами Конституції України та Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), що є порушення норм процесуального права.
Позиція інших учасників справи
У березні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представник ППО ІП - Слючарчук Д. Д. подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу ДП «АМПУ», в яких зазначали про безпідставність її доводів та правильність висновків суду апеляційної інстанції про задоволення позову.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першоїінстанції.
Підставою касаційного оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року заявник вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі № 292/50/18 (провадження № 61-44153св18), від 13 грудня 2018 року у справі № 577/256/18 (провадження № 61-45258св18), від 1 квітня 2020 року у справі № 369/4678/18 (провадження № 61-1068св20), від 14 листопада 2018 року у справі № 521/75/17 (провадження № 61-29629св18), від 2 червня 2020 року у справі № 826/24208/15 (адміністративне
провадження №К/9901/12472/18), від 17 червня 2020 року у справі № 760/2330/15 (провадження № 61-29911св18), від 22 вересня 2020 року у справі № 760/7037/17-ц (провадження № 61-41088св18), від 12 серпня 2020 року у справі № 753/3889/17 (провадження №61-2ск20), від 3 червня 2020 року у справі № 757/32634/16-ц (провадження № 61-37003св18), у постановах Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, від 1 липня 2015 року у справі № 6-119цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зазначаючи, що суд розглянув справу без його участі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу № 85-ос від 15 травня 2019 року позивача звільнено з посади контролера на КПП ЗОМП СМБ ІФ ДП «АМПУ» згідно з пунктом 1 частини першої
статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників.
Відповідно до наказу № 298 від 11 жовтня 2017 року у ДП «АМПУ» з метою удосконалення процесу надання охоронних послуг по охороні морських портів створено робочу групу, до складу якого увійшов представник ІФ ДП «АМПУ».
Робочою групою прийнято висновок, затверджений головою робочої групи 2 листопада 2017 року та погоджений виконуючим обов'язки голови ДП «АМПУ» 3 листопада 2017 року, на підставі якого ухвалено окреме доручення № 69
від 4 грудня 2017 року в частині опрацювання питань та заходів щодо оптимізації чисельності та штату працівників охорони та пом'якшення несприятливих наслідків реформування у колективах служби морської безпеки.
Окремим дорученням № 29 від 4 травня 2018 року доручено начальнику ІФ ДП «АМПУ» провести процедуру закупівлі послуг з підтримання режиму перебування в морському порту згідно частиною третьою статті десятої Закону України «Про морські порти» та з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 937 «Питання забезпечення охорони об'єктів державної та інших форм власності», виходячи з потреб відокремленого підрозділу.
Відповідно до вимог пункту 2.1.13 колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом Ізмаїльської філії ДП «АМПУ» на 2013-2015 роки, дія якого пролонгована на період розгляду справи в суді, обов'язком адміністрації підприємства є прийняття рішення про зміни в організації виробництва та праці, скорочення чисельності працівників, ліквідації, реорганізації окремих структурних підрозділів або філії в цілому тільки за попереднім узгодженням профкому не пізніше, ніж за три місяці до здійснення цих заходів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що скорочення штату проведено на підставі наказу № 17/14 від 5 лютого 2019 року, про що позивач сповіщений.
Наявність скорочення контролерів на КПП ЗОМП СМБ ІФ ДП «АМПУ» підтверджено витягом зі штатного розпису.
Долученим до матеріалів справи актом інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, за № ОД242/1593/АВ від 1 березня 2019 року підтверджено анкетування осіб, посади яких підлягають скороченню, для визначення можливого подальшого працевлаштування, що відображено у протоколі № 1 робочої зустрічі керівництва адміністрації Ізмаїльського морського порту та Ізмаїльського міськрайонного центра зайнятості від 13 березня 2019 року.
Вказані обставини підтверджені долученими до матеріалів справи актами про відмову позивача від надання інформації та заповнення анкети від 1 лютого 2019 року та пропозиціями про переведення на посаду у період з 8 лютого 2019 року до 19 березня 2019 року.
Підставою відмови профспілкового комітету ППО ІП у протоколі № 56 від 23 квітня 2019 року визначені обставини, які пов'язані з порушенням
статті 10 Закону України «Про морські порти України», пунктами 1.3, 2.7,
2.22 Галузевої угоди, статтею 6 Закону України «Про охоронну діяльність», Порядку визначення переліку окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, охорона яких здійснюється виключно державними підприємствами, та організаціями та постанови Кабінету Міністрів України № 937 від 11 листопада 2015 року «Перелік об'єктів державної та інших форм власності, охорона нерухомого майна яких здійснюється виключно органами поліції охорони на договірних засадах».
Також профспілковий комітет зазначив, що вказана процедура скорочення відбувається на підставі окремого доручення ДП «АМПУ» № 29 від 4 травня 2018 року.
Вказані обставини досліджені Ізмаїльским міськрайонним судом Одеської області. За результатами розгляду по суті справи № 500\3187/18 за позовом ППО ІП до ДП «АМПУ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимого щодо предмета
спору, - Міністерство інфраструктури України, про скасування окремого доручення, Ізмаїльский міськрайонний суд Одеської області визнав доведеним наявність у порядку, передбаченому законодавством України, реформування ЗОМП СМБ, про що ІФ ДП «АМПУ» листом № 2074/19/10/17 від 8 грудня 2017 року повідомила голову ППО ІП з урахуванням протоколу № 24 від 23 березня 2018 року за результатами проведення спільної наради керівництва ДП «АМПУ» з представниками профспілкових організацій щодо обговорення заходів з реалізації комплексу дій, направлених на пом'якшення наслідків, пов'язаних із залученням сторонніх охоронних послуг в Одеській, Іллічівській, Ізмаїльській філіях ДП «АМПУ».
Апеляційний суд встановив, що 24 жовтня 2017 року начальник адміністрації Ізмаїльського морського порту направив заступнику голови ДП «АМПУ» з морської та внутрішньої безпеки лист, в якому зазначив, що розрахунки за результатами проведеного дослідження свідчать про економічну доцільність залучення сторонніх охоронних організацій з вартістю послуг в межах вказаного тарифу.
ДП «Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України» надав висновок про доцільність здійснення ДП «АМПУ» оптимізаційних заходів щодо залучення сторонніх охоронних послуг для підтримання режиму перебування в окремих морських портах для отримання запланованої економічної ефективності (розрахункової економічної вигоди) від таких заходів, за умови проведення тендеру з визначення переможця для надання послуг за ціновим критерієм, а також при обов'язковому додержанні всіх передбачених чинним законодавством процедур та здійснення інших необхідних заходів щодо вирішення виникаючих соціальних проблем, в тому числі щодо пріоритетного працевлаштування вивільнюваних працівників.
В матеріалах справи наявний висновок судового експерта № 1/05-18 від 18 червня 2018 року щодо економічної доцільності заміни ЗОМП Одеської, Ізмаїльської та Іллічівської філій ДП «АМПУ» на підрозділи сторонніх спеціалізованих охоронних організацій, зазначених у висновку від 2 листопада 2017 року .
16 березня 2018 року ППО ІП надала відповідь начальнику ІФ ДП «АМПУ» на лист про заплановане скорочення, в якому зазначила про те, що відсутні законні підстави для проведення вивільнення працівників, зазначених в повідомленні; жодних узгоджень з боку профспілкового комітету про скорочення чисельності працівників, реорганізації окремих структурних підрозділів отримано не було. Повідомлення про вивільнення працівників не містить обґрунтування причини проведення звільнень. Тому ППО ІП повідомила ДП «АМПУ» про необхідність скасування заходів, пов'язаних із вивільненням працівників.
26 березня 2018 року проведена спільна нарада керівництва ДП «АМПУ» з представниками профспілкових організацій щодо обговорення заходів з реалізації комплексу дій, направлених на пом'якшення наслідків, пов'язаних із залученням сторонніх охоронних послуг в Одеській, Іллічівській, Ізмаїльській філіях ДП «АМПУ», однак представники ППО ІП під час вказаного засідання не були присутні.
1 лютого 2019 року складено акт, відповідно до якого позивач ознайомлений з розпорядженням № 1/14 від 29 січня 2019 року «Про анкетування контролерів на КПП ЗОМП СМБ ДП «АМПУ», від надання інформації та заповнення анкети відмовився. Аналогічні акти складені 27 березня 2019 року.
1 лютого 2019 року адміністрація ДП «АМПУ» направила до ППО ІП повідомлення про заплановане скорочення чисельності штату. 1 лютого 2019 року адміністрація ДП «АМПУ» направила повідомлення про заплановане скорочення чисельності штату Голові ПСРМТУ.
28 лютого 2019 року ПСРМТУ у відповідь на повідомлення від 1 лютого 2019 року зазначила, що про відсутність доказів змін в організації виробництва і праці в ІФ ДП «АМПУ». Укладення договору про надання охоронних послуг не є підставою змін в організації виробництва і праці або реформування служби морської безпеки порту та не є підставою для вивільнення працівників. ПСРМТУ рекомендувала адміністрації вжити заходи щодо припинення процедури скорочення та виключення зі штатного розпису ІФ ДП «АМПУ» 48 контролерів служби морської безпеки.
5 лютого 2019 року ДП «АМПУ» видало наказ № 17/14 про виключення з 16 травня 2019 року зі штатного розпису Ізмаїльської філії ДП «АМПУ» штат та чисельність ЗОМП СМБ, а саме посаду контролер на контрольно-пропускному пункті з посадовим окладом 5 300 грн - 48 штатних одиниць.
5 лютого 2019 року адміністрація ДП «АМПУ» направила позивачеві попередження про вивільнення з 15 травня 2019 року. З вказаним попередженням позивач усно ознайомлений 8 лютого 2019 року, від підпису про ознайомлення відмовився у присутності трьох осіб.
8 лютого 2019 року позивачу надані пропозиції про переведення на посаду та запропоновано ознайомитись із списком вакантних посад філій ДП «АМПУ» станом на 4 лютого 2019 року. З вказаними пропозиціями позивач 8 лютого 2019 року ознайомлений усно, від підпису про ознайомлення відмовився у присутності трьох осіб.
27 лютого 2019 року позивач ознайомився з пропозиціями про переведення на посаду від 26 лютого 2019 року та зі списком вакантних посад філій ДП «АМПУ»; від переведення на запропоновані посади відмовився. 7 березня 2019 року, 15 березня 2019 року, 19 березня 2019 року, 27 березня 2019 року, 4 квітня 2019 року, 22 квітня 2019 року від переведення на вакантні посади позивач відмовився також.
13 березня 2019 року ТОВ «Охоронна компанія «Альфа Безпека» направило лист позивачеві з пропозицією працевлаштування за фахом та відповідно до кваліфікації.
22 квітня 2019 року позивач ознайомився з графіком навчальних груп Державного закладу «Одеський центр професійно-технічної освіти державної служби зайнятості» на 2019 рік.
18 березня 2019 року, 27 березня 2019 року, 4 квітня 2019 року, 22 квітня 2019 року, 10 травня 2019 року позивач ознайомився зі списком вакантних посад від Ізмаїльського міськрайонного центру зайнятості.
ДП «АМПУ» направляло позивачу пропозиції щодо укладення трудового договору на вакантні посади, зокрема 13 вересня 2019 року на посаду охоронника загону охорони портових засобів служби морської безпеки з посадовим окладом згідно штатного розпису. Лист з пропозиціями отримано позивачем 19 вересня 2019 року.
11 квітня 2019 року адміністрація ДП «АМПУ» направила подання до ППО ІП про надання згоди на звільнення працівників. ППО Ізмаїльського порту відмовила в наданні згоди на звільнення працівників.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзивів на неї, суд дійшов таких висновків.
У статті 43 Конституції України зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 232 КЗпП України безпосередньо в місцевих загальних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частинами першою та другою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Відповідно до частини третьої вказаної статті одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Згідно з частиною п'ятою вказаної статті Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Профспілки мають право вносити пропозиції державним органам, органам місцевого самоврядування, роботодавцям, їх об'єднанням про перенесення термінів, тимчасове припинення або скасування заходів, пов'язаних з вивільненням працівників, які є обов'язковими для розгляду.
Крім того, відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім визначених статтею випадків.
Відповідно до частини третьої вказаної статті подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з'явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.
Згідно з частиною сьомою цієї жстатті рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Відповідно до частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.
Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом, виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства
(стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, стаття 2 ЦПК України). Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.
Тобто суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
У зв'язку з наведеним, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення - виключає виникнення такого права, суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 127/27392/19 (провадження № 61-9769св20), від 10 червня 2022 року у справі № 500/4430/19 (провадження № 61-15308св21).
Касаційний суд погоджується з доводами заявника про необгрунтованість висновку суду апеляційної інстанції щодо недотримання заявником передбаченого законом порядку проведення консультацій з профспілковими організаціями, оскільки в забезпечення дотримання вимог законодавства щодо консультації з профспілковим комітетом 23 березня 2018 року керівництвом ДП «АМПУ» проведено спільну нараду з представниками профспілкових організацій щодо обговорення заходів з реалізації комплексу дій, направлених на пом'якшення наслідків, пов'язаних із залученням сторонніх охоронних послуг.
Посилання ППО ІП у протоколі № 56 від 23 квітня 2019 року
на пункти 1.3, 2.7 Галузевої угоди щодо необхідності залучення підприємствами представників профспілкових організацій до розроблення фінансових планів у частині соціально-економічного розвитку державних підприємств колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки доказами, що містяться в матеріалах справи, підтверджено наявність відповідного соціального діалогу між ДП «АМПУ» та представниками профспілкових організацій, зокрема з питань удосконалення процесу надання охоронних послуг з охорони морських портів.
Касаційний суд також відхиляє посилання ППО ІП на пункт 2.22 Галузевої угоди щодо рекомендацій підприємствам не проводити масових звільнень працівників без проведення спеціальних консультацій з профспілками, оскільки звільнення
48 працівників не підпадає під визначені частиною першою статті 48 Закону України «Про зайнятість населення» ознаки масового вивільнення працівників з ініціативи роботодавця.
Колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду щодо обґрунтованості рішення ППО ІП про відмову у наданні згоди на звільнення працівників з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що підставою для відмови ППО ІП
у протоколі № 56 від 23 квітня 2019 року визначені обставини, які пов'язані з порушенням статті 10 Закону України «Про морські порти України», пунктів 1.3, 2.7, 2.22 Галузевої угоди, статті 6 Закону України «Про охоронну діяльність», Порядку визначення переліку окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, охорона яких здійснюється виключно державними підприємствами та організаціями, та постанови Кабінету Міністрів України № 937 від 11 листопада 2015 року «Перелік об'єктів державної та інших форм власності, охорона нерухомого майна яких здійснюється виключно органами поліції охорони на договірних засадах». Також профспілка зазначила, що вказана процедура скорочення відбувається, в тому числі, на підставі окремого доручення ДП «АМПУ» № 29 від 4 травня 2018 року, законність якого профспілкова організація оскаржує в судовому порядку.
Однак місцевим судом встановлено, що Ізмаїльским міськрайонним судом Одеської області у справі № 500/3187/18 за позовом ППО ІП до ДП «АМПУ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимого щодо предмета спору, - Міністерства інфраструктури України, ухвалено рішення про скасування окремого
доручення № 29 від 4 травня 2018 року.
Вказаним рішенням суд визнав доведеним факт реформування ЗОМП СМБ у порядку, передбаченому законодавством України, про що ІФ ДП «АМПУ» листом від 8 грудня 2017 року № 2074/19/10/17 повідомила голову ППО ІП з урахуванням протоколу № 24 від 23 березня 2018 року спільної наради керівництва ДП «АМПУ» з представниками профспілкових організацій щодо обговорення заходів з реалізації комплексу дій, направлених на пом'якшення наслідків, пов'язаних із залученням сторонніх охоронних послуг в Одеській, Іллічівській, Ізмаїльській філіях ДП «АМПУ».
Враховуючи вказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач на законних підставах звільнив позивача без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), у зв'язку із необґрунтованістю вказаної відмови.
Враховуючи вказане, суд першої інстанції, належно оцінивши докази у справі, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову підстав відсутності у рішенні ППО ІП належного правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівників, у зв'язку з чим відповідач мав право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним, оскільки ним були дотримані й інші передбачені законодавством вимоги.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає правильним посилання заявника на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року
у справі № 760/2330/15-ц (провадження № 61-29911св18), від 22 вересня 2020 року у справі № 760/7037/17-ц (провадження № 61-41088св18), постановах Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, від 1 липня 2015 року
у справі № 6-119цс15, щодо необхідності перевірки судом обґрунтованості відмови профспілки у наданні згоди на звільнення працівника, оскільки апеляційний суд дійшов помилкового висновку про обґрунтований характер рішення ППО ІП про відмову у наданні згоди на звільнення працівників.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про порушення норм процесуального права у зв'язку з розглядом судом апеляційної інстанції справи без участі представника відповідача, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів відхиляє посилання заявника на постанови Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі № 292/50/18 (провадження № 61-44153св18), від 13 грудня 2018 року у справі № 577/256/18 (провадження № 61-45258св18), від 1 квітня 2020 року у справі № 369/4678/18 (провадження № 61-1068св20),
від 12 серпня 2020 року у справі № 753/3889/17 (провадження №61-2ск20), від 2 червня 2020 року у справі № 826/24208/15 (адміністративне
провадження №К/9901/12472/18), від 3 червня 2020 року у справі № 757/32634/16 (провадження № 61-37003св18), оскільки апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач здійснив передбачений законом порядок щодо повідомлення позивача (працівника) про наступне вивільнення та ознайомлював його зі списком вакантних посад, в тому числі й в інших філіях, тому оскаржувана постанова не суперечить висновкам, викладеним у вказаних постановах Верховного Суду.
Касаційний суд не погоджується з доводами заявника про те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 521/75/17 (провадження № 61-29629св18), оскільки це суперечить матеріалам справи. Апеляційний суд обґрунтовано зазначає, що відповідно до частини третьої статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Відповідно до частини другої статті 65 Господарського кодексу України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. У звязку з цим, судом апеляційної інстанції врахований висновок, викладений у вказаній постанові Верховного Суду.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Пронін проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після
подання касаційної скарги, у постановах Верховного Суду від 10 червня 2022 року
у справі № 500/4430/19 (провадження № 61-15308св21), від 26 жовтня 2022 року
у справі № 500/4415/19-ц (провадження № 61-1974св22), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 400, 402, 413 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного суду від 17 грудня 2020 року скасувати, із залишенням в силі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 2 червня 2020 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк