26 серпня 2024 року №320/18591/24
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Білоноженко М.А.,
розглянувши у приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )
доГоловного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, №16, код ЄДРПОУ 42098368)
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка виражається у не зарахуванні стажу роботи ОСОБА_1 в Товаристві з обмеженою відповідальністю «БЦ «Сокіл» на посаді терміста 2го розряду цеху № 2 в період з 24.05.1984 по 01.05.1988, а також на посаді терміста 3го розряду цеху № 2 в період з 01.05.1988 по 25.01.2000 за Списком 2 та не переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати стаж роботи ОСОБА_1 на посаді терміста в період з 24.05.1984 по 01.05.1988, а також з 01.05.1988 по 25.01.2000 в Товаристві з обмеженою відповідальністю «БЦ «Сокіл» як пільговий стаж за Списком 2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перевести ОСОБА_1 , з пенсії по інвалідності на пенсію за віком.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що після досягнення необхідного віку звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2. Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовлено в переведенні на пенсію за віком з причини відсутності необхідного стажу. При цьому, до страхового стажу не зараховано період роботи позивача з 24.05.1984 по 01.05.1988, а також на посаді терміста 3го розряду цеху № 2 в період з 01.05.1988 по 25.01.2000 за Списком 2. Позивач вважає такі дії відповідача щодо не зарахування вищевказаних періодів роботи до страхового стажу протиправними, оскільки періоди його роботи підтверджуються відомостями з трудової книжки, яка заповнена у відповідності до Інструкції №162 та всі записи відповідають вимогам заповнення трудової книжки.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в даній адміністративній справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд», суд повідомляє вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
На день розгляду справи по суті відповідачі не скористались своїм правом, передбаченим ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), щодо надання відзиву на позовну заяву (відзив), інших заяв по суті справи чи клопотань до суду не надходило.
Таким чином, керуючись положеннями ч.6 ст.162 КАС України, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
У позовній заяві позивачем вказано, що останній, враховуючи відпрацьований час, набув право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком із долученням до неї пакету необхідних документів, що підтверджується копією заяви про призначення пенсії разом з розпискою-повідомленням до неї.
Однак, відповідачем встановлено, що періоди роботи позивача з 24.05.1984 по 01.05.1988, а також на посаді терміста 3го розряду цеху № 2 в період з 01.05.1988 по 25.01.2000 за Списком 2 не можуть бути зараховані до трудового стажу, оскільки позивачем не надано уточнюючу довідку, яка б підтвердила періоди роботи позивача.
Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом шостим частини першої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Згідно із преамбулою Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004 (далі Закон №1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV визначено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.
За правилами частини першої статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Отже, право на призначення пенсії за віком протягом 2023 року мали особи, які досягнули віку 60 років та за умови наявності у таких осіб страхового стажу не менше 30 років.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
Так, приписами статті 56 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.
Так, спірні правовідносини у даній справі виникли у зв'язку з відмовою Пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивача з 24.05.1984 по 01.05.1988, а також на посаді терміста 3го розряду цеху № 2 в період з 01.05.1988 по 25.01.2000 за Списком 2, у зв'язку із необхідністю надання уточнюючої довідки.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки серії НОМЕР_2 вбачається, зокрема, що позивач працював в Товаристві з обмеженою зідповідальністю «БЦ «Сокіл» на посаді терміста 2го розряду цеху № 2 в теріод з 24.05.1984 по 01.05.1988, а також на посаді терміста 3го розряду цеху № 2 в період з 01.05.1988 по 25.01.2000.
Отже, записами трудової книжки підтверджується факт роботи позивача з з 24.05.1984 по 01.05.1988, а також на посаді терміста 3го розряду цеху № 2 в період з 01.05.1988 по 25.01.2000 за Списком 2.
Разом з тим, вказані періоди роботи позивача з 24.05.1984 по 01.05.1988, а також на посаді терміста 3го розряду цеху № 2 в період з 01.05.1988 по 25.01.2000 за Списком 2 не зараховані відповідачем до страхового стажу у зв'язку із необхідністю надання уточнюючої довідки.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність підстав для зарахування вищевказаних періодів до страхового стажу позивача, оскільки в даному випадку записи, внесені до трудової книжки позивача, між собою пов'язані хронологічно, відсутні ознаки підчисток та підробок, із зазначенням номерів наказів та дат їх видачі. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи відповідачем суду не надано.
Таким чином, оскільки трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу у спірні періоди, тому, на переконання суду, є достатнім підтвердженням права на зарахування періодів роботи позивача з 24.05.1984 по 01.05.1988, а також на посаді терміста 3го розряду цеху № 2 в період з 01.05.1988 по 25.01.2000 за Списком 2 до його страхового стажу.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.
Однак, відповідач таким правом не скористалося.
Відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 в справі №638/18467/15-а та від 25.04.2019 в справі №593/283/17 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 348/1079/17.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перевести на пенсію за віком на пільгових умовах, суд враховує таке.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Окрім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що задоволення зазначеної позовної вимоги буде втручанням в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень та прийняттям рішення замість нього, що не входить до компетенції суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Відтак, за наслідками судового розгляду, обов'язок щодо зарахування періодів роботи до пільгового стажу за Списком №2 та повторний розгляд заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, має бути покладений на Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв ПФУ обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За частинами 1, 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно із частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка виражається у не зарахуванні стажу роботи ОСОБА_1 в Товаристві з обмеженою відповідальністю «БЦ «Сокіл» на посаді терміста 2го розряду цеху № 2 в період з 24.05.1984 по 01.05.1988, а також на посаді терміста 3го розряду цеху № 2 в період з 01.05.1988 по 25.01.2000 за Списком 2 та не переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, №16, код ЄДРПОУ 42098368) зарахувати стаж роботи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на посаді терміста в період з 24.05.1984 по 01.05.1988, а також з 01.05.1988 по 25.01.2000 в Товаристві з обмеженою відповідальністю «БЦ «Сокіл» як пільговий стаж за Списком 2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. О. Ольжича, 7, код ЄДРПОУ 13559341) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) про переведення з пенсії по інвалідності на пенсії за віком.
В задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, №16, код ЄДРПОУ 42098368) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 908,04 грн.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Білоноженко М.А.