21 серпня 2024 року Справа № 915/754/21(486/103/24)
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" (55000, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866)
до відповідача 1: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 ; адреса останньої реєстрації: АДРЕСА_2 )
до відповідача 2: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 ; адреса останньої реєстрації: АДРЕСА_2 )
про стягнення заборгованості в сумі 80145,22 грн,
представники сторін не з'явились,
встановив:
Комунальне підприємство "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" звернулося до Южноукраїнського міського суду Миколаївської області з позовною заявою № 03/53 від 15.01.2024 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за надані комунальні послуги з постачання теплової енергії, холодної та гарячої води та водовідведення за період з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2023 включно у сумі 80145,22 грн, з яких: 67660,10 грн - заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення, 12485,12 грн - заборгованість за послуги теплопостачання.
Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на те, що КП «Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство» (далі - КП «ТВКГ») є підприємством комунальної форми власності, основним видом його діяльності згідно Статуту є задоволення потреб населення, підприємств, установ організацій в наданні послуг теплопостачання, водопостачання та водовідведення територіальної громади м.Южноукраїнська. На квартиру АДРЕСА_3 енергетиків відкрито особові рахунки без укладання письмового договору з власниками приміщення. За вищезазначеними особовими рахунками з листопада 2018 року через систематичну несплату спожитих комунальних послуг накопичуватись заборгованість. Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна від 08.01.2024 квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної часткової власності: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відсутність договору на постачання комунальних послуг не позбавляє споживачів зобов'язання сплачувати за спожиті послуги, оскільки такі зобов'язання у них виникають на підставі статей 11, 509, 526 ЦК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та внаслідок фактичного споживання цих послуг, і є обов'язковими для виконання. Станом на 01.01.2024 утворилась заборгованість по оплаті за послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення у розмірі 80145,22 грн, з яких: 67660,10 грн - заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення, 12485,12 грн - заборгованість за послуги теплопостачання.
Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 01.03.2024 матеріали справи № 486/103/24 (провадження № 2/486/368/2024) за позовом Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги з постачання теплової енергії, холодної та гарячої води та водовідведення за період з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2023 включно у сумі 80145,22 грн передано для розгляду по суті до Господарського суду Миколаївської області, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство".
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду головуючим у справі визначено суддю Ржепецького В.О.
Ухвалою суду від 01.04.2024 позовну заяву залишено без руху з підстав недотримання позивачем п. 2 ч. 3 ст. 162, п. 1 ч. 1 ст. 164, ч. 1 ст. 172 ГПК України.
09.04.2024 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 15.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду в межах справи №915/754/21 про банкрутство Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" та присвоєно їй номер 915/754/21(486/103/24), судом відкрито провадження у справі та розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.
30.04.2024 представником відповідача 2 подано до суду заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Зокрема, відповідач 2 просить суд:
- застосувати наслідки спливу строку позовної давності у справі за позовом Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за надані комунальні послуги з постачання теплової енергії, холодної та гарячої води та водовідведення за період з 01 листопада 2018 року по 31 грудня 2023 включно у сумі 80145,22 грн та відмовити в задоволенні позову повністю;
- розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Заяву обґрунтовано наступним:
1)Позовна заява подана позивачем до суду 15 січня 2024 року. З врахуванням загального строку позовної давності, позовні вимоги про стягнення відшкодування можуть розглядатись в межах трирічного строку з моменту звернення до суду. А, отже в задоволені позову про стягнення відшкодування в сумі 80145,22 грн. за період з листопада 2018 року по грудень 2023 року має бути відмовлено.
Посилаючись на норми ст. 203 ГК України, ст. 256, 257, 261, 264, 266, 267 ЦК України, відповідач зазначає, що саме із моменту невиконання грошового зобов'язання - листопада 2018 року позивачу було достеменно відомо про несплату боргу та порушення внаслідок цього його прав, а тому він мав право на захист своїх прав, пов'язаних із неповерненням суми заборгованості в судовому порядку шляхом звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості в межах трирічного строку позовної давності, тобто, до листопада 2021року. Позивач із відповідним позовом про стягнення заборгованості звернувся до Южноукраїнського районного суду Миколаївської області 15.01.2024р., тобто з порушенням строку позовної давності.
Також відповідач вважає, що позивачем не було дотримано досудового порядку врегулювання спору, так як позивач не направляв претензію відповідачу-2 - ОСОБА_2 від 25.09.2023р. Натомість, позивач долучив копію претензії на ім'я ОСОБА_1 за вих.№03/1157 від 25.09.2023р.
2) Позивач не надає коректного розрахунку сум, які утворюють заборгованість, зокрема в лютому 2019 року заборгованість за водопостачання становить 2045,90грн, в березні 2020 року - 382,50 грн, з квітня 2022 року по липень 2023 року - 73,12грн, а в серпні 2023 року - - 55868,43грн. При цьому, позивач абсолютно не зазначає, на підставі яких показників та тарифів було сформовано такі різні суми і яким чином з липня по серпень 2023 року - тобто за 1 місяць утворився борг 55868,43грн.
Вказані обставини справи і наданий розрахунок, на думку відповідача 2, вимагають розгляду справи з викликом сторін та наданням доказів сторонами додатково до суду, так як документи, надані до суду позивачем ніяк не відповідають нормативно-правовим актам України.
Ухвалою від 06.05.2024 суд постановив: провести розгляд справи поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України; здійснювати розгляд справи з повідомленням сторін; судове засідання у справі призначити на 07 червня 2024 року о 10:45 год.
07.06.2024 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання у справі на 26 червня 2024 року об 11:00 год.
18.06.2024 позивачем подано до суду додаткові пояснення у справі.
Позивач вважає заперечення відповідача безпідставними, такими, що не спростовують доводів, викладених у позовній заяві та просить суд прийняти письмові пояснення позивача до уваги та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Стосовно тверджень відповідача 2, викладених у заяві від 30.04.2024 позивач зазначає наступне:
- позивач раніше був позбавлений можливості пред'явити позов у зв'язку з відсутністю необхідних коштів для сплати судових витрат через арешт рахунків підприємства та несвоєчасну оплату мешканцями спожитих житлово-комунальних послуг, що є поважною причиною пропущення загального строку позовної давності та порушене право підлягає захистові згідно п.5 ст. 267 ЦК України;
- спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов'язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15,16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами ГПК. Даної позиції дотримується Конституційний Суд України, який в своєму рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002;
- відповідачі, нехтуючи вимогами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Постанови КМУ від 05.07.2019 р. № 690 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення» та інших нормативних актів, що регулюють взаємовідносини з надання послуг з водопостачання та водовідведення на території України, протягом тривалого періоду часу не передають до КП «ТВКГ» показання наявних приладів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в квартирі. В період з листопада 2018 року по січень 2019 року показники в розрахунку заборгованості нульові через відсутність інформації та доступу до квартири. В лютому 2019 року контролером КП «ТВКГ» було відвідано квартиру АДРЕСА_3 , знято показання приладів обліку холодної та гарячої води та виявлено на показаннях приладів обліку додатково 26м3 гарячої води та 21м3 холодної води. У зв'язку з чим була нарахована сума 2045,90 грн за тарифами встановленими рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради, а саме: № 93 від 17.04.2018 - гаряча вода тариф - 34,56 грн за 1м3; № 92 від 17.04.2018 - холодна вода тариф - 15,20 грн за 1м3; водовідведення тариф - 17,62 грн. за 1 м3. В період з березня 2019 року по жовтень 2019 року показники знову не передавалися. Показники приладів обліку води передані лише в листопаді 2019 року в результаті чого виявлено споживання 35м3 гарячої води та 35м3 холодної води на загальну суму 2975,00 грн. На наступні 4 місяці нарахування менші за рахунок того, що показники передавались споживачами щомісяця. Нарахування відбувалися за вищезазначеними встановленими тарифами. В подальшому, з квітня 2020 року по липень 2023 року (40 місяців) мешканці квартири не надавали до КП «ТВКГ» відомості про фактично спожиті послуги (показання приладів обліку гарячої та холодної води). В серпні 2023 року згідно акту пломбування приладів обліку та установки індикатора магнітного поля №1503/7164 від 25.07.2023 виявлено, що за вищевказаний період спожито 164 м3 гарячої води та 690 м3 холодної води. Таким чином, нарахована сума 55 795,31 грн. за тарифами встановленими рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради, а саме: з 01.04.22 № 36 від 09.02.22 - гаряча вода тариф - 59,64 грн за 1м3; з 04.11.2021 № 58 від 10.03.2021 - холодна вода тариф - 26,68 грн за 1м3; водовідведення тариф - 32,29 грн. за 1 м3. 05 березня 2022 року в КП«ТВКГ» введено в дію плату за абонентське обслуговування на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення. З 01 квітня додалась плата за абонентське обслуговування на послуги гарячого водопостачання та постачання теплової енергії в розмірі 18,28 грн за кожну послугу, що в березні 2022 року становило 31,84 грн, а в подальшому -73,12 грн щомісяця.
Розрахунок вартості послуги з централізованого опалення проводяться відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» № 2119 від 22.06.2017р., «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг», затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. №315, «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ №630 від 21.07.2005 (чинні до 01.05.2022), далі Постанови КМУ від 05.07.2019 р. № 690 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення». А саме, в основі нарахувань лежить обсяг фактично спожитої теплової енергії, який визначається за показаннями загальнобудинкового лічильника тепла і розподіляється між споживачами пропорційно до опалювальної площі осель. Нарахування за зазначений в позовній заяві період, відбувалося на підставі тарифів, встановлених рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради, а саме: з 02.05.18 по 31.03.2022 - № 93 від 17.04.2018, тариф - 242,34 грн за 1Гкал; з 01.04.2022 по теперішній час - № 36 від 09.02.2022, тариф - 412,78 грн за 1Гкал.
18.06.2024 позивачем надано суду докази направлення додаткових пояснень з доказами відповідачам.
20.06.2024 позивачем подано до суду заяву про розгляд позовної заяви без участі представника КП «ТВКГ». Позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити.
Ухвалою від 26.06.2024 суд постановив: провести розгляд справи поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України; судове засідання у справі відкласти на 21 серпня 2024 року о 10:50 год., відповідачів повідомити про дату, час та місце проведення судового засідання у даній справі шляхом розміщення на офіційному вебпорталі судової влади України відповідного оголошення в порядку, передбаченому ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України.
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-комунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи.
Відповідно до пп.51 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», до Реєстру вноситься така інформація про особу, зокрема, відомості про зареєстроване або задеклароване місце проживання (перебування) особи, зняття особи з реєстрації місця проживання або про зміну місця проживання (перебування) особи.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 зазначеного Закону, суддя при здійсненні судочинства має доступ до інформації Реєстру в обсязі, необхідному для ідентифікації учасників судового процесу.
За інформацією Центру надання адміністративних послуг Южноукраїнської міської ради:
- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 23.01.1998 і знятий за рішенням суду 19.08.2020 та на території Южноукраїнської міської громади не зареєстрований;
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 23.01.1998 і знятий за рішенням суду 19.08.2020 та на території Южноукраїнської міської громади не зареєстрований.
Ухвали суду від 15.04.2024, 06.05.2024, 10.06.2026 та 26.06.2024 відповідачам надіслано за вказаними адресами та повернуто суду без вручення з довідками «адресат відсутній за вказаною адресою».
Про дату, час та місце проведення судового засідання відповідачів також повідомлено в порядку, передбаченому ч. 4, 5 ст. 122 ГПК України, шляхом розміщення на офіційному вебпорталі судової влади України відповідного оголошення.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.
Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною адресою і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду від 16.04.2024 у справі №915/754/21(486/103/24) відбулось через недотримання відповідачами вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням, що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих їм судових рішень (ухвал).
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".
Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідачі своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористалися.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з приписами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, правом участі у судовому засіданні не скористались.
Відповідно до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України участь в судових засіданнях учасників справи - це право, а не обов'язок, якщо інше не визначено законом.
Явка представників сторін у судове засідання не визнавалась судом обов'язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути справу, суду не повідомлялося.
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.
На підставі ст. 233 ГПК України судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна від 08.01.2024 квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної часткової власності: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Відповідно до розрахунку суми заборгованості за спожиті комунальні послуги за відповідачами станом на 01.01.2024 рахується заборгованість по оплаті за послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення 80145,22 грн, з яких: 67660,10 грн - заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення, 12485,12 грн - заборгованість за послуги теплопостачання (а.с.11-12).
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача до відповідача про стягнення заборгованості за комунальні послуги.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд встановив таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно зі ст. 13 Конституції України та ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
Відповідно до ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09.11.2017, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово - комунальні послуги», комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Згідно п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Згідно п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг (квартирної плати) зобов'язаний їх оплачувати у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19), споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно до п. 35 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. № 1022), розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.
Відповідно до п. 14 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 №690 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2022 р. № 85), фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуг.
Згідно п. 37 зазначених вище Правил, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг є календарний місяць.
Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором.
З матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної часткової власності: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є споживачами наданих КП «ТВКГ» житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергії, водопостачання та водовідведення за даною адресою та мають заборгованість по оплаті комунальних послуг за період з 01.11.2018 по 31.12.2023 включно в загальній сумі 80145,22 грн, з яких: водопостачання та водовідведення - 67660,10 грн та теплопостачання - 12485,12 грн.
Стосовно поданих позивачем додаткових пояснень у справі від 18.06.2024 та доданих до них доказів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Додані позивачем до додаткових пояснень докази (а.с.115-117) за своїм змістом є фактично розрахунком розміру позовних вимог із зазначенням його складових, а отже можуть бути подані без дотримання строку, встановленого ст. 80 ГПК України.
Докази, додані до додаткових пояснень (а.с.118-142) не приймаються судом до розгляду, оскільки подані позивачем з порушенням строку, встановленого ст. 80 ГПК України.
Разом з тим, суд приймає до уваги те, що зазначені докази розташовані на cайті Южноукраїнської громади за посиланням: http://yu.mk.ua та на сайті КП «ТВКГ» за посиланням: http://kptvkg.com.ua/, а отже обставини, які в них зазначено застосовуються судом при здійсненні перевірки розрахунків Позивача.
Відповідачем 2 не заперечено обставин, зазначених позивачем у додаткових поясненнях та доданих позивачем до них розрахунків щодо об'єму спожитих комунальних послуг та нарахування плати за лютий, листопад 2019 року та липень 2023 року.
Відповідачем 1 позовні вимоги не заперечено та належними доказами не спростовано, доказів погашення заборгованості по оплаті комунальних послуг суду не надано.
Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).
Оцінюючи докази, подані позивачем на підтвердження факту надання відповідачам комунальних послуг, суд вважає вірогідними обставини, на які посилається позивач.
Враховуючи зазначене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, такими, що підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо заяви відповідача 2 про застосування строку позовної давності до позовних вимог.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц); постанова ВП ВС від 28.11.2018 по справі № 504/2864/13-ц (14-452цс18).
Відповідно до ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до приписів ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно ст. 254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Статтею 260 ЦК України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Згідно ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦК України, перебіг позовної давності зупиняється:
1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);
2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;
3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;
4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.
Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як зазначено вище, відповідачі зобов'язані були здійснювати оплату спожитих комунальних послуг не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором.
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" зі змінами внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 року № 215 та від 25.03.2020 року № 239, відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. Кабінет Міністрів України постановив установити з 12 березня 2020 р. до 24 квітня 2020 р. на усій території України карантин.
В подальшому карантин неодноразово продовжувався.
Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 року "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, з 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб, а потім був подовжений відповідно до:
Указу Президента від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженого Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, - з 05:30 26.03.2022 строком на 30 діб;
Указу Президента від 18.04.2022 № 259/2022, затвердженого Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX, - з 05:30 25.04.2022 строком на 30 діб;
Указу Президента від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженого Законом України від 22.05.2022 № 2263-IX, - з 05:30 25.05.2022 строком на 90 діб;
Указу Президента від 12.08.2022 № 573/2022, затвердженого Законом України від 15.08.2022 № 2500-ІХ, - з 05:30 23.08.2022 строком на 90 діб;
Указу Президента від 07.11.2022 № 757/2022, затвердженого Законом України від 16.11.2022 № 2738-ІХ, - з 05:30 21.11.2022 строком на 90 діб;
Указу Президента від 06.02.2023 № 58/2023, затвердженого Законом України від 07.02.2023 № 2915-ІХ, - з 05:30 19.02.2023 строком на 90 діб;
Указу Президента від 01.05.2023 № 254/2023, затвердженого Законом України від 02.05.2023 № 3057-ІХ, - з 05:30 20.05.2023 строком на 90 діб;
Указу Президента від 26.07.2023 № 451/2023, затвердженого Законом України від 27.07.2023 № 3275-ІХ, - з 05:30 18.08.2023 строком на 90 діб;
Указу Президента від 06.11.2023 № 734/2023, затвердженого Законом України від 08.11.2023 № 3429-ІХ, - з 05:30 16.11.2023 строком на 90 діб;
Указу Президента від 05.02.2024 № 49/2024, затвердженого Законом України від 06.02.2024 № 3564-ІХ, - з 05:30 14.02.2024 строком на 90 діб;
Указу Президента від 06.05.2024 № 271/2024, затвердженого Законом України від 08.05.2024 № 3684-ІХ з 05:30 14.05.2024 строком на 90 діб.
Указу Президента від 23.07.2024 № 469/2024, затвердженого Законом України від 23.07.2024 № 3891-ІХ з 05:30 12.08.2024 строком на 90 діб.
Враховуючи зазначене, на підставі приписів ст. 256, 257, 263, п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а також положення зазначених вище нормативних актів щодо введення та відміни на території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, введення та продовження воєнного стану в Україні, суд дійшов висновку, що позивач правомірно та в межах позовної давності заявлено позовні вимоги за період з лютого 2019 року по грудень 2023 року в загальній сумі 77253,80 грн, з яких: заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення - 66092,74 грн, заборгованість за спожиті послуги з теплопостачання - 11161,06 грн, які підлягають стягненню з відповідачів солідарно на користь позивача.
В решті позовних вимог в сумі 1304,06 грн слід відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
При цьому, враховуючи положення ст. 541 ЦК України щодо неподільності зобов'язання солідарних боржників, наведені обставини щодо розміру солідарного обов'язку, застосовуються до обох Відповідачів незалежно від подання заяви про застосування строків позовної давності іншим боржником у зобов'язанні.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 163 ГПК України, ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп.1, 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання позовної заяви майнового характеру розмір ставки судового збору становить, 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви немайнового характеру розмір ставки судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивачем даний позов було подано до суду 15.01.2024.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік" установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн.
Ціна позову у даній справі становить 80145,22 грн, отже за її подання до господарського суду позивачем мало бути сплачено судовий збір відповідно до приписів пп.1, 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" у сумі 3028,00 грн.
Разом з тим, за подання даного позову до господарського суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 6056,00 грн, про що свідчать платіжні інструкції №57 від 11.01.2024 та №58 від 11.01.2024.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Виходячи із системного аналізу норм Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судовий збір" питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання особи, яка його сплатила про повернення суми судового збору.
Враховуючи наведені норми та відсутність в матеріалах справи відповідного клопотання позивача, у суду відсутні підстави для вирішення питання повернення з державного бюджету суми зайво сплаченого судового збору.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України на користь позивача з відповідачів підлягає стягнення судовий збір в сумі 2918,76 грн у рівних частинах.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 ; адреса останньої реєстрації: АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 ; адреса останньої реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" (55000, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866) заборгованість за спожиті комунальні послуги у розмірі 77253,80 грн, з яких: водопостачання та водовідведення - 66092,74 грн, теплопостачання - 11161,06 грн.
3. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 ; адреса останньої реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" (55000, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866) витрати по сплаті судового збору в сумі 1459,38 грн.
4. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 ; адреса останньої реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" (55000, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866) витрати по сплаті судового збору в сумі 1459,38 грн.
5. У задоволені позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача боргу по оплаті послуг з теплопостачання в сумі 1304,06 грн відмовити.
6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
7.Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
8.Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
позивач: Комунальне підприємство "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" (55000, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866)
відповідач 1: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 ; адреса останньої реєстрації: АДРЕСА_2 )
відповідач 2: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місцезнаходження майна: АДРЕСА_1 ; адреса останньої реєстрації: АДРЕСА_2 ).
Повний текст судового рішення складено та підписано судом 26.08.2024.
Суддя В.О.Ржепецький