м. Вінниця
23 серпня 2024 р. Справа № 120/7520/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Тоботи Юлії Сергіївни до військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Тоботи Юлії Сергіївни до військової частини НОМЕР_1 , Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідачів щодо відмови у звільненні військовослужбовця з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку з наявністю у дружини інвалідності ІІ групи.
Ухвалою суду від 10.06.2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви.
18.06.2024 року представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 24.06.2024 року позовну заву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
05.07.2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник військової частини НОМЕР_1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки з 18.05.2024 року набули чинності зміни до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 року №3633-IX.
У зв'язку з цим, підстава для звільнення з лав Збройних Сил України, яку зазначив в рапорті позивач (наявність дружини із числа осіб з ІІ групою інвалідності), змінилась, зокрема, для звільнення з військової служби за зміненою підставою йому потрібно підтвердити необхідність здійснення постійного догляду за дружиною.
При цьому, вказали, що з огляду на тривалість правовідносин між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 з приводу подання та розгляду рапорту про звільнення та зміною відповідного законодавства під час встановленого строку розгляду такого рапорту, військова частина НОМЕР_1 правомірно застосувала положення Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції, чинній на день прийняття рішення.
09.07.2024 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якому остання вважає доводи представника військової частини НОМЕР_1 необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню, оскільки розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Тому, на переконання представника позивача ОСОБА_1 має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (чинними на момент подачі рапорту - 28.04.2024), у зв'язку із сімейними обставинами, а саме наявністю II групи інвалідності у дружини.
12.07.2024 року представником Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (військова частина НОМЕР_2 ) також подано відзив на позовну заяву у якому, окрім іншого, вказано, що Оперативне командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (військова частина НОМЕР_2 ) не наділене відповідними владними управлінськими функціями (власними або делегованими) та повноваженнями щодо прийняття рішень про звільнення з військової служби військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , яка не перебуває у відносинах підпорядкованості з оперативним командуванням " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (військовою частиною НОМЕР_2 ), а отже командування не є учасником спірних правовідносин.
23.07.2024 року до суду надійшло клопотання представника позивача у якому остання просила замінити первісного відповідача Оперативне командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (військова частина НОМЕР_2 ) на належного - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 26.07.2024 року замінено неналежного відповідача Оперативне командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (військова частина НОМЕР_2 ) належним відповідачем - Командуванням Сухопутних військ Збройних Сил України.
12.08.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки командир військової частини НОМЕР_1 при наданні відповіді військовослужбовцю за наслідком розгляду його рапорту про звільнення діяв у межах власних повноважень.
Також вказано, що командиром військової частини НОМЕР_1 при розгляді рапорту позивача на день надання відповіді правомірно враховано нові правила, вказані у підпункті "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", та станом на 19 травня 2024 року правові підстави для задоволення рапорту позивача були відсутніми.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 21.04.2022 року проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 .
26.03.2024 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 26.03.2024 року.
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №480105, ОСОБА_4 02.04.2024 року, під час первинного огляду встановлено ІІ групу інвалідності.
Позивач виявив небажання продовжувати проходити військову службу та 28.04.2024 року подав через заступника командира військової частини НОМЕР_1 з морально-психологічного забезпечення рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку з сімейними обставинами (наявність ІІ групи інвалідності у дружини).
Втім, за наслідками розгляду рапорту та доданих до нього документів, військовою частиною НОМЕР_1 скеровано позивачу лист від 19.05.2024 року №4959 у якому повідомлено про не підтвердження наданими ним документами сімейних обставин, які є підставою для звільнення з військової служби.
Підставою для відмови у звільненні позивача з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку із сімейними обставинами, а саме наявністю II групи інвалідності у дружини слугувало те, що 18.05.2024 року набули чинності зміни до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 року №3633-IX.
При цьому, позивачем не підтверджено необхідності у здійсненні постійного догляду за дружиною.
На переконання позивача, військовою частиною НОМЕР_1 при розгляді його рапорту про звільнення від 28.04.2024 року було неправомірно застосовано норми Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зі змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 року №3633-IX, які набрали чинності 18.05.2024 року та, як наслідок, відмовлено у звільненні з військової служби, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Зокрема, останнім Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 469/2024 від 23 липня 2024 року , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року № 389-VIII.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 року №69/2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частиною 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 2 статті 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову (направлення) громадян України на військову службу.
Як уже встановлено судом, 28.04.2024 року позивач подав через заступника командира військової частини НОМЕР_1 з морально-психологічного забезпечення рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", у зв'язку з сімейними обставинами (наявність ІІ групи інвалідності у дружини).
Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у редакції станом на 28.04.2024 року, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
18.05.2024 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" №3633-IX.
Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у редакції з 18.05.2024, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з частиною 12 статті 26 Закону у редакції з 18.05.2024, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Отже, норма, що регулює підстави звільнення з військової служби зазнала змін, зокрема така підстава для звільнення, як наявність другої групи інвалідності у дружини, змінилась, а тому для звільнення з військової служби відповідно до нових правил позивач зобов'язаний був також підтвердити необхідність здійснення постійного догляду за дружиною.
Таким чином, станом на час розгляду військовою частиною НОМЕР_1 рапорту позивача та прийняття рішення по його суті, законодавство чітко вимагало наявності такої умови для звільнення, як підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за дружиною.
Тому, за наслідками розгляду рапорту та доданих до нього документів, військовою частиною НОМЕР_1 скеровано позивачу лист від 19.05.2024 року №4959 у якому повідомлено про не підтвердження наданими ним документами сімейних обставин, які є підставою для звільнення з військової служби, оскільки ним не підтверджено необхідності у здійсненні постійного догляду за дружиною.
Відповідно до додатків рапорту позивача вбачається, що ним документів, які б підтверджували необхідність у здійсненні постійного догляду за його дружиною додано не було та про наявність таких обставин не зазначалося.
За позицією відповідачів, після набуття чинності 18.05.2024 року змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" позивач не міг бути звільнений за правилами, що діяли до 18.05.2024 року, оскільки вони втратили чинність.
Надаючи оцінку таким доводам, суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до висновків щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, які викладені у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, становлять випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України також вбачається, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зробив висновок, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.
На переконання суду, представником Командування Сухопутних військ Збройних Сил України обґрунтовано вказано, що для надання відповіді на питання, чи порушено права позивача у зв'язку із відмовою у задоволенні його рапорту на підставі застосування нових положень Закону, що набули чинності вже після надходження та реєстрації його рапорту у військовій частині НОМЕР_1 , слід встановити наступні обставини:
- чи містили зміни до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", внесені Законом №3633-ІХ, спеціальні правила щодо застосування цих змін у часі;
- чи у межах встановлених строків було розглянуто рапорт позивача.
Аналіз змін до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", внесених Законом №3633-ІХ, дає підстави вважати, що законодавець не передбачив спеціальні правила щодо застосування цих змін у часі, а тому вони застосовуються до правовідносин за загальними правилами з дня набуття ними чинності, тобто з 18.05.2024 року.
При цьому, суд враховує, що рапорт позивача вирішений в межах 30-денного строку, як це передбачає пункт 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних силах України, що не дає підстав для висновків про зловживання з боку відповідача.
У даному випадку, правовідносини між військовою частиною НОМЕР_1 та позивачем щодо розгляду рапорту про звільнення з військової служби були триваючими, оскільки почалися 28.04.2024 року та продовжували тривати у межах встановленого 30-денного строку після набуття 18.05.2024 року чинності змінами до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
З огляду на вище викладене суд приходить до висновку, що командиром військової частини НОМЕР_1 при прийнятті рішення за наслідком розгляду рапорту позивача правомірно застосовано чинну редакцію Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з урахуванням змін внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" від 11.04.2024 року №3633-IX.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує правові висновки Верховного Суду у постанові № 280/3308/23 від 23 липня 2024 року у якій суд касаційної інстанції вказав, що у разі безпосередньо (прямої) дії нормативно-правового акта в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.
У разі якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі неодноразово застосовувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 вересня 2020 року у справі №826/10971/16, від 24 січня 2023 року у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а, від 08 жовтня 2021 року у справі № 240/19318/20, від 16 листопада 2021 року у справі № 360/1406/20, від 01 грудня 2022 року у справі № 640/7578/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 520/9778/19 та від 10 січня 2024 року у справі № 380/13615/21.
Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на вище викладене суд приходить до висновку, що у даному випадку повинен був застосований Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" в редакції чинній на час прийняття рішення, а не на час подання рапорту, а тому відповідач правомірно відмовив у його задоволенні та звільненні позивача з військової служби.
У відповідності до положень частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що у разі відмови у задоволені позову судовий збір не відшкодовується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 );
Відповідач (1): військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 );
Відповідач (2): ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
Суддя Свентух Віталій Михайлович