м. Вінниця
21 серпня 2024 р. Справа № 120/4686/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Центр Пробації" Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
10.04.2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної установи "Центр Пробації" Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що наказом №20/к від 09.01.2023 року його звільнено з посади старшого інспектора Жмеринського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації" у Вінницькій області.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.08.2023 року у справі №120/6649/23, 11.01.2024 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" в сумі 41320,79 грн.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.09.2023 року у справі №120/6682/23, 01.03.2024 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18448,10 грн.
Вказав, що 02.04.2024 року звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку, однак відповідач листом від 09.04.2024 року відмовив у виплаті середнього заробітку у зв'язку з відсутністю правових підстав.
Вищевикладені обставини зумовили позивача звернутись з позовом до суду.
Ухвалою суду від 15.04.2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений судом строк на виконання вимог ухвали суду представником позивача подано заяву на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 29.04.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою витребувано у відповідача детальну інформацію про загальний розмір (суму) належних позивачеві при звільненні виплат; детальну інформацію про загальний розмір (суму) належних позивачеві при звільненні виплат, які були несвоєчасно виплачені позивачу; довідку про грошове забезпечення позивача за останні два місяця перед звільненням; розрахунок середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.
16.05.2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.08.2023 року у справі №120/6649/23, 11.01.2024 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно в сумі 41320,79 грн., виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.09.2023 року у справі №120/6682/23, 01.03.2024 року - компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18448,10 грн.
Вказав, що здійснення розрахунку з позивачем не в день звільнення не є затримкою розрахунку в понятті статей 116, 117 КЗпП України, оскільки між сторонами був наявний спір, який розглядався судом.
З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.
16.05.2024 року на виконання вимог ухвали суду від 29.04.2024 року на адресу суду від відповідача надійшла заява.
Дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 проходив службу на посаді старшого інспектора Жмеринського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації" у Вінницькій області.
Наказом директора Державної установи "Центр Пробації" Міністерства юстиції України №20/к від 09.01.2023 року позивача звільнено з посади старшого інспектора Жмеринського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації" у Вінницькій області 20.01.2023 року.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.08.2023 року у справі №120/6649/23, 11.01.2024 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" в сумі 41320,79 грн.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.09.2023 року у справі №120/6682/23, 01.03.2024 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18448,10 грн.
02.04.2024 року звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку, однак відповідач листом від 09.04.2024 року відмовив у виплаті середнього заробітку у зв'язку з відсутністю правових підстав.
На переконання позивача, у нього виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 21.01.2023 року по 20.07.2023 року, в зв'язку із чим звернувся з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
Статтею 43 Конституції України встановлено, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 року №2713-IV визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження (далі Закон №2713-IV).
Відповідно до статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року №578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби», затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі Порядок №578), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби-осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.
Пунктом 2 Порядку №578 визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі-речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Пунктом 23 Порядку №578 визначено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості.
За приписами пункту 27 Порядку №578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
Відповідно до пункту 60 Порядку№578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Суд враховує, що зазначеними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку з особою звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 31.10.2019 року у справі №828/598/17.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, зазначила, що статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
19.07.2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 року №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Враховуючи, що позивачеві при звільненні не виплачено належні суми грошового забезпечення, на думку суду є обґрунтованими позовні вимоги про протиправність таких дій відповідача, та відповідно зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за період шість місяців затримки розрахунку.
Як встановлено судом, наказом директора Державної установи "Центр Пробації" Міністерства юстиції України №20/к від 09.01.2023 року позивача звільнено з посади старшого інспектора Жмеринського районного відділу філії Державної установи "Центр пробації" у Вінницькій області 20.01.2023 року.
Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 21.01.2023 року (з наступного дня звільнення).
Відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.
Пунктами 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до довідки Державної установи "Центр Пробації" Міністерства юстиції України від 04.04.2024 року, в листопаді та грудні 2023 року (два останні календарні місяці роботи, що передували звільненню) позивачу нараховано 9249,40 грн. в листопаді та 9686,40 грн. в грудні 2023 року, всього 18935,80 грн.
З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 310,42 грн. (18935,80 грн. / 61 календарний день в листопаді та грудні 2023 року).
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.08.2023 року у справі №120/6649/23, 11.01.2024 року відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача одноразову грошову допомогу в сумі 41320,79 грн. та на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15.09.2023 року у справі №120/6682/23, 01.03.2024 року перераховано на картковий рахунок позивача компенсацію за неотримане речове майно в сумі 18448,10 грн.
Час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.01.2023 року по 01.03.2024 року становить 406 календарних днів, однак відповідно до вимог статті 117 КЗпП України, відповідач має своїм обов'язком сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.01.2023 року по 20.07.2023 року (181 календарний день), тобто за шість місяців не здійснення відповідного розрахунку.
Відтак сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 310,42 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 181 (кількість днів затримки розрахунку) = 56186,02 грн.
Разом з тим, суд звертає увагу, що позивач проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, тому для розрахунку середньоденного заробітку включаються календарні дні, а не робочі дні, як було зазначено позивачем.
Суд зазначає, що приписами статті 117 Кодексу законів про працю України (редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 року у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 року у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22.
При цьому, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Згідно частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Державної установи "Центр Пробації" Міністерства юстиції України щодо відмови у проведенні нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.01.2023 року по 20.07.2023 року включно.
Стягнути з Державної установи "Центр Пробації" Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.01.2023 року по 20.07.2023 року в сумі 56186,02 грн. (п'ятдесят шість тисяч сто вісімдесят шість гривень дві копійки), з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 807,46 грн. (вісімсот сім гривень сорок шість копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Центр Пробації" Міністерства юстиції України (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, ЄДРПОУ 41847154).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Державна установа "Центр Пробації" Міністерства юстиції України (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, ЄДРПОУ 41847154).
Суддя Дончик Віталій Володимирович