про залишення позовної заяви без руху
м. Вінниця
20 серпня 2024 р. Справа № 120/10840/24
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Прем'єр-міністра України Шмигаля Дениса Анатолійовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Прем'єр-міністра України Шмигаля Дениса Анатолійовича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161 цього Кодексу.
Суд відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Згідно з пунктами 4, 5, 9 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Відповідно до частини другої статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, суд вказує на те, що під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, а тому, особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права.
Пунктом 8 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що позивач це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Тобто, підставою для звернення до суду із позовом є порушення прав, свобод та інтересів позивача рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Згідно з статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено право на звернення до суду і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини 3 статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Тобто, обов'язковою умовою звернення до суду є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Суд наголошує, що у контексті цієї справи оскаржувана бездіяльність відповідача спрямована на виконання рішення КСУ 6-р(ІІ)/2021.
При цьому обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не можуть бути лише самі по собі посилання позивача на неправомірність діянь відповідача без зазначення у чому виявилась їх дія чи то вплив на права, свободи чи інтереси позивача.
Такими обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій (бездіяльності) відповідача ці відносини стали спірними. У свою чергу, від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.
Виділення змісту позову має важливе практичне значення, оскільки дозволяє встановити межі дослідження обставин справи під час судового розгляду і ухвалити конкретне, повне і доступне рішення, що є підставою для ефективного та швидкого відновлення порушеного права.
Крім того, суд повторно наголошує, що обов'язковою умовою для задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Заінтересованість позивача повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки саме для позивача. Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.
Суд наголошує, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із бездіяльністю суб'єкта владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
При цьому порушення вимог Закону діяннями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 802/2474/17-а.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього приводу, суд зауважує, що мотивуючи свою позовну заяву позивач посилається на невиконання вимог рішення Конституційного Суду України № 6-р(ІІ)/2021 від 16.09.2021 року у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 81, частини першої статті 82 Кримінального кодексу України, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 82 Кримінального кодексу України та за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 81 Кримінального кодексу України.
Так, суд зауважує, що відповідно до частини другої статті 150 Конституції України рішення та висновки Конституційного Суду України є остаточними і обов'язковими до виконання. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.
Стаття 97 Закону України "Про Конституційний Суд України", Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Так, відповідно до аналізованого рішення Конституційним Судом України обов'язок невідкладного приведення нормативного регулювання, установленого статтями 81, 82 КК України у відповідність до Конституції України та цього Рішення покладено саме на Верховну раду України.
Натомість, у позовній заяві позивач вказує на бездіяльність саме Кабінету Міністрів України.
Суд наголошує, що рішення Конституційного Суду України № 6-р(ІІ)/2021 не покладає жодних обов'язків на вищий орган виконавчої влади, як суб'єкта законодавчої ініціативи.
Принагідно, суд зауважує, що за невиконання рішень та недодержання висновків Суду настає відповідальність згідно із законом (ст. 98 Закону України "Про Конституційний Суд України").
Окрім того, суд зазначає, що у конституційних провадженнях з вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України (їх окремих положень) за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України, Конституційний Суд може видати забезпечувальний наказ про вжиття заходів щодо забезпечення конституційної скарги.
Відтак, у контексті наведеного, суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача з боку відповідача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Відтак, позивачу слід вказати обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок оскаржуваної бездіяльності або ж привести у відповідність обгрунтувальної частини позову із суб'єктним складом справи та уточнення змісту позовних вимог.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ч. 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Прем'єр-міністра України ОСОБА_6 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
Запропонувати позивачу у 10-денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, шляхом зазначення обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок оскаржуваної бездіяльності або шляхом приведення у відповідность обґрутнувальної частини позову із суб'єктним складом сторін та змістом позовних вимог.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Альчук Максим Петрович