Справа №:755/1252/24
Провадження №: 2/755/1834/24
"16" серпня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Гончарука В.П., з секретарем Гриценко О.І. розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач, звертаючись з позовом до суду, просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 16 152,58 грн., витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.03.2020 р. між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №00020034653. На умовах Договору позики (п. 5) Кредитодавець надав Відповідачу грошові кошти (кредит) у гривні на умовах передбачених Договором позики №00020034653 у розмірі 4298.00 грн., а Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором, з кінцевим терміном погашення не пізніше 22.03.2020 р. (п. 5), процентна ставка в день за користування коштами кредиту становить 0.01 % (п. 5), та процентною ставкою 2,5% за кожен день, яка застосовується у разі прострочення користування коштами поза межами строку дії Договору позики (п.5).
Кредитодавець свої зобов'язання за Договором позики виконало в повному обсязі, а саме надало Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами Договором позики. В порушення вимог ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач не здійснив жодного платежу, не виконав свої зобов'язання, та не вніс платежі, передбачені умовами Договору позики, як повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування кредитом. У зв'язку із не здійсненням платежів на виконання Договору позики у Відповідача утворилася заборгованість за Договором позики.
26.02.2021 р. ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф», ідентифікаційний код юридичної особи: 42655697 уклали Договору факторингу №20210226-Ф/2 від 26.02.2021 р. Згідно Договору факторингу №20210226-Ф/2 від 26.02.2021 р., та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "АРТЕМІДА-Ф" набуло статусу Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА», включно і до гр. ОСОБА_1 , порядковий номер згідно реєстру боржників 20.
У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за Договором позики, станом на 16.01.2024 р. заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 16 152,58 (шістнадцять тисяч сто п'ятдесят дві гривні 58 копійок) грн., а саме: залишок заборгованості за тілом - 4 298.00 грн.; залишок заборгованості по процентам за користування - 1 192,65 грн.; залишок заборгованості по простроченим процентам за користування поза межами строку дії договору (нараховано Новим кредитором за період 01.03.2021 по 29.05.2021) - 9670,50 грн.; заборгованість за пенею - 0,00 грн.; інфляційне збільшення - 991,43 грн. (нараховано Новим кредитором за період 23.03.2020 по 23.02.2022).
У зв'язку з вищевказаним позивач вимушений звернутися до суду з цим позовом.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва івід 08 лютого 2024 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва івід 18 березня 2024 року, витребувано у АТ «Райффайзенбанк» (Юридична адреса та фактичне місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Генерала Алмазова 4-А. Поштова скринька: info@raiffeisen.ua) інформацію про рух коштів, а саме поступлення на картковий рахунок № НОМЕР_1 , що був/є відкритий на ім'я Позичальника Позичальника ОСОБА_1 РНОКПП (ІПН): НОМЕР_2 в день оформлення договору позики №00020034653 від 08.03.2020 р. (виписка з рахунку та/або інший документ, тощо).
До Дніпровського районного суду м. Києва надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав викладених у ньому. Крім того, просив застосувати строк позовної давності до заявлених вимог позивача.
Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій останній просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, з підстав викладених у ньому та стягнути витрати на правову допомогу.
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Судом встановлено, що 08.03.2020 р. між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФОРЗА» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №00020034653.
На умовах Договору позики (п. 5) Кредитодавець надав Відповідачу грошові кошти (кредит) у гривні на умовах передбачених Договором позики №00020034653 у розмірі 4 298.00 грн., а Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором, з кінцевим терміном погашення не пізніше 22.03.2020 р. (п. 5), процентна ставка в день за користування коштами кредиту становить 0.01 % (п. 5), та процентною ставкою 2,5% за кожен день, яка застосовується у разі прострочення користування коштами поза межами строку дії Договору позики (п.5).
Відповідно до п.4.1 договору договір та зміни до нього укладаються в письмовій формі. У випадку оформлення Договору чи здійснення інших дій, пов'язаних із його виконанням в онлайн-режимі на Офіційному сайті Товариства, за допомогою засобів електронного зв'язку, електронні документи, оформлені і підписані з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» вважаються такими, що мають рівну юридичну силу з документами, складеними на паперовому носієві і підписаними власноручним підписом.
Як додаток до Договору сторони погодили Графік платежів, згідно із яким дата платежу 22 березня 2020 року, сума процентів 6,45 грн, сума основного боргу 4 298 грн.
Договір та додаток до нього укладені сторонами шляхом їх підписання електронними цифровими підписами. Відповідач підписав вказані документи з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором f374026w.
26 лютого 2021 року між ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» та ТОВ «ФК «Форза» укладено договір факторингу № 20210226-Ф/2, згідно із яким ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» передано права вимоги до боржників ТОВ «Фінансова компанія «Форза». Перехід права вимоги відбувається з моменту підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимоги у формі, наведеній в Додатку № 1 до цього договору.
До позову додано витяги з реєстру прав вимоги до договору № 1, до договору факторингу № 2010226-К/2 від 26 лютого 2021 року, де під № 20 зазначено - ОСОБА_1 , кредитний договір №00020034653 від 08 березня 2020 року, загальна сума заборгованості: 5 490,00 грн; заборгованість по тілу кредиту: 4 298,00 грн, заборгованість по відсотками та простроченим відсоткам: 1 192,65 грн.
Витяг сформовано ТОВ ФК "Артеміда-Ф" та підписано директором товариства.
Згідно з копією платіжного доручення № 185 від 03 березня 2021 року ТОВ ФК "Артеміда-Ф" сплатило ТОВ "ФК "Форза" 34 158,24 грн за договором факторингу № 20210226-Ф/2 від 26 лютого 2021 року.
Згідно з копії Виписки (розрахунку) з особового рахунку ОСОБА_1 , сформованих ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» станом на станом на 16.01.2024 р. заборгованість Відповідача перед Позивачем за кредитним договором №00020034653 від 08 березня 2020 року становить 16 152,58 (шістнадцять тисяч сто п'ятдесят дві гривні 58 копійок) грн., а саме: залишок заборгованості за тілом - 4 298.00 грн.; залишок заборгованості по процентам за користування - 1 192,65 грн.; залишок заборгованості по простроченим процентам за користування поза межами строку дії договору (нараховано Новим кредитором за період 01.03.2021 по 29.05.2021) - 9670,50 грн.; заборгованість за пенею - 0,00 грн.; інфляційне збільшення - 991,43 грн. (нараховано Новим кредитором за період 23.03.2020 по 23.02.2022).
Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги, а змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Судом встановлено, що відповідач має зобов'язання за договором позики, право грошової вимоги за яким належить позивачу.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За умовами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію» (надалі Закон №675-VIII), який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону № 675-VIII зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, оформлена в електронній формі.
Згідно із ч. ч. 3, 6 ст. 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Як передбачено ч. 1 ст. 12 Закону № 675-VIII, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
У постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 Верховний Суд зазначив, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
З огляду на викладене вище, факт підписання відповідачем електронного договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, укладення договору №00020034653 від 08 березня 2020 року узгоджуються з вимогами ст. ст. 6 , 627 ЦК України та ст. ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».
При цьому, відповідач не скористався, передбаченим п. 6.1. Договору позики, правом протягом 14 календарних днів з дня укладення Договорів відмовитися від Договорів без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів, що свідчить про досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов правочинів та їх укладеність.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять доказів щодо спростування презумпції правомірності договору позики зазначений договір недійсними не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких ці правочини може бути визнані недійсними (оспорюваними) за відсутності оспорення або визнання їх недійсними у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
В абзаці 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині першій статті 510 ЦК України передбачено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов'язанні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.
Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб'єктний склад у частині кредитора.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18.
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (стаття 517 ЦК України).
Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20).
Права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 ).
З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор.
Суд дійшов висновку, що згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17, яка є актуальною, що підтверджено ухвалою Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/33403/17 від 22 квітня 2021 року.
У розрізі викладеного, ураховуючи сталу практику Верховного Суду, яка регулює правовідносини із відступлення права вимоги (цесії) вбачається, що саме на первісного кредитора покладено обов'язок представити новому кредитору всі документі, які слугували підставою виникнення боргового зобов'язання у боржника, оскільки правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Наявність у позивача Договору про надання позики на умовах фінансового кредиту №00020034653 від 08 березня 2020 року разом з усіма додатками, з урахуванням наданого договору факторингу та реєстру права вимоги, на переконання суду, за відсутності наданих відповідачем доказів протилежного, створює обґрунтовану презумпцію набуття позивачем прав вимоги за спірним договором.
Відтак, ураховуючи вищевикладені положення закону, що регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що відступлення (продаж) прав вимоги та майнових прав за Кредитним договором у даній справі не суперечить статті 514 ЦК України.
Крім того, не відповідають Закону посилання сторони відповідача на відсутність доказів щодо повної оплати відступлення права вимоги до нового кредитора (позивача - ТОВ «ФК «Артеміда-Ф») у зв'язку з невідповідністю заявленої до стягнення суми заборгованості за договором позики (16 152,58 грн.) сумі сплати за Договором факторингу №20210226-К/2 від 26 лютого 2021 року (34 158,24 грн.) у зв'язку з наступним.
Право вимоги є об'єктом цивільних прав, а саме майном, яке може вільно відчужуватися від однієї особи до іншої, в тому числі на підставі договору купівлі-продажу.
За змістом частини першої статті 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Як установлено у частині першій статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У свою чергу абзац 1 частини першої статті 632 ЦК України передбачає, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 серпня 2023 року у справі №910/8115/19 (910/13492/21) звертає увагу, що право вимоги, яка відступається (продається), може мати так звану номінальну вартість та реальну вартість.
Номінальною вартістю права вимоги в такому разі є розмір самої вимоги, що відступається (продається) за відповідним договором відступлення.
Реальна вартість права вимоги, як і будь-якого майна, формується з урахуванням ринкових умов, а саме попиту на такий вид вимоги, ліквідності такої вимоги, що залежить від імовірності її задоволення, зокрема, через наявність спору щодо вимоги або складний фінансовий стан боржника, а в процедурах банкрутства - через запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів, черговість задоволення таких вимог, недостатній обсяг ліквідної маси боржника для їх повного задоволення.
Реальна вартість права вимоги має динамічний характер (може змінюватися в будь-який момент залежно від низки обставин), на відміну від номінальної вартості, яка визначається лише розміром самої вимоги кредитора до боржника.
Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
Звідси Велика Палата Верховного Суду зазначає, що сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги.
Тобто сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, не обмежені номінальною вартістю права вимоги та встановлюють ціну, за якою таке право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права грошової вимоги, яка залежить від попиту на такий вид грошової вимоги та ліквідності конкретної вимоги, що відступається (продається).
Оскільки сторони договору відступлення права вимоги не обмежені номінальною вартістю права вимоги, сама по собі різниця між номінальною вартістю права вимоги, що відступається, та ціною продажу такої вимоги, визначеною сторонами в договорі купівлі-продажу права вимоги, не може вважатися платою за договором факторингу.
Також, на переконання суду, не свідчить про недоведеність заявленої до стягнення суми заборгованості її невідповідність сумам, зазначеним у Реєстрах прав вимоги №1 до Договорів факторингу №20210226-К/2 від 26 лютого 2021 року з наступних підстав.
Як встановлено судом, відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №1 до Договору факторингу №20210226-К/2 від 26 лютого 2021 року позивач набув право вимоги за договором позики станом на 16 січня 2024 року на загальну суму 5 490,65 грн., яка складається з: 4 298,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту та 1 192,65 грн. - заборгованість по відсоткам (та прострочені відсотки).
При цьому, звертаючись до суду, ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» пред'явило вимогу до відповідача про стягнення не лише заборгованості за тілом та відсотками за договорами позики, а й інфляційних втрат та відсотків за користування кредитними коштами за межами строку дії договору, право нараховувати які передбачено ст. 625 ЦК України.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Умови щодо нарахування процентів за правомірне та неправомірне користування кредитними коштами мають визначатися окремими пунктами договору.
Так, за умовами пунктів 5.12 Договору позики сторони погодили нарахування процентної ставки в день у разі користування кредитом поза межами строку дії договорів у розмірі 2,50.
Відтак нарахування позивачем процентів після закінчення строку кредитування, визначеного Договором позики, є правомірним та не суперечить Договору факторингу №20210226-К/2 від 26 лютого 2021 року.
Крім того, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Згідно ч. 2 - 4 статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як вбачається з матеріалів справи договір про надання позики був укладений відповідачем з ТОВ «ФК «Форза» 08.03.2020 року зі строком погашення до 22.03.2020 року.
Доказів щодо пролонгації даного договору суду не надано.
Отже, право звернення до суду з позовом про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором виникло у первісного кредитора - ТОВ «ФК «Форза» з 22.03.2020 року, оскільки відповідач свої зобов'язання не виконав, суму боргу не повернув.
Заміна сторін у зобов'язанні, відповідно до статті 262 ЦК України, не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, тобто після укладення договору факторингу №20210226-К/2 від 26 лютого 2021 року строки звернення ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до суду підлягають обчисленню так само, як і для ТОВ «ФК «Форза».
Із цим позовом ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» звернулося до суду 18 січня 2024 року, тобто, з пропущенням трирічного строку позовної давності за вимогами до позичальника.
Представником відповідача заявлено про застосування позовної давності, що в силу частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.
Разом з тим, 17 березня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо дії норм на період воєнного стану» № 2120-IX, яким було внесені зміни до Цивільного кодексу України, а саме: розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами:
18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в України», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на всій території нашої держави з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який продовжено на підставі Указу Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженого Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-ІХ, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, та який продовжено на підставі Указу Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженого Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, який продовжено на підставі Указу Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022, затвердженого Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, який продовжено на підставі Указу Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023, затвердженого Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 6 травня 2024 року № 271/2024, затвердженим Законом України від 8 травня 2024 року № 3684-IX), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб
Враховуючи наведене, строки позовної давності у даному випадку продовжені, а отже заява представника відповідача про застосування позовної давності, та відмову у позові з цих підстав задоволенню не підлягає.
Таким чином, відповідачем не виконано зобов'язань, визначених Договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування, що підтверджується матералами справи.
Виходячи з викладеного вище, порядку, умов та обставин укладення Кредитного договору між сторонами, добровільності даних договорів з боку сторін, наявності заборгованості за кредитом, суд приходить до висновку про задоволення вимог.
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» у позовній заяві просило суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на правову допомогу.
Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу
Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
При цьому, однією із особливостей процедури відшкодування витрат на професійну правову допомогу є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Саме такий висновок відповідає позиціям Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19 та ін.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За висновками Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеної у постанові від 28 грудня 2020 року у справі №640/18402/19 склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, доходить висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.
Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом в постанові від 15 вересня 2021 року у справі №924/675/20, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менше, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України (ч. 4 ст. 137 ЦПК України). Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
На підтвердження надання правової допомоги, апелянтом надано: копію договору про надання правової допомоги №202401-12 від 12 січня 2024 року; копію ордеру серії ВС №1254314 від 15 січня 2024 року на надання правничої (правової) допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» адвокатом Бачинським О.М,
Розділом 4 договору про надання правової допомоги №20230605/1 від 25 червня 2023 року, сторони обумовили порядок здійснення розрахунків.
Так, відповідно до п. 4.2 Договору у разі ухвалення судом рішення на користь клієнта (задоволення судом позовних вимог у повному обсязі), клієнт зобов'язується сплатити адвокату винагороду у розмірі 7 000 гривень.
Сума вказана у п. 4.2. даного Договору є гонораром адвоката за надання правової допомоги та поверненню не підлягає. (п. 4.7. Договору).
За умовами п. 4.4. Договору, клієнт зобов'язується здійснити оплату наданої адвокатом правової допомоги впродовж 10 днів з моменту постановлення судом рішення суду.
Суд проаналізував надані ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, а також правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права при вирішенні питання розподілу судових витрат, з урахуванням відсутності заперечень відповідача щодо заявленого розміру витрат, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн., оскільки саме цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи.
В порядку ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., який був сплачений позивачем при зверненні до суду з позовом.
Керуючись ст. ст. 509, 525, 526, 611,612, 625, 530, 553-554, 559, 1048, 1054-1055 ЦК України, п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», та керуючись ст. ст. 7-13, 76-81, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-281, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» заборгованість в розмірі 16 152,58 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» витрати по оплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 16 серпня 2024 року.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АРТЕМІДА-Ф» (адреса: 79013, м. Львів, вул. С. Бандери, 87, оф. 54, код ЄДРПОУ 42655697);
Відповідач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ).
Суддя: