21 серпня 2024 року
м. Київ
cправа № 904/4349/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І. В.(головуючої), Бенедисюка І. М. та Малашенкової Т. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Криворізької міської ради (далі - Міськрада)
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2023 та
постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.07.2024
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське управління регіонального будівництва"
до територіальної громади міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради
про стягнення 51 007, 06 грн,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Бур'яненко В.А.,
Міськрада 09.08.2024 (згідно зі вхідним штампом Верховного Суду) звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.07.2024 у справі № 904/4349/23 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Водночас у касаційній скарзі скаржником заявлено клопотання про зупинення дії оскаржуваних судових рішень до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 ГПК України.
Згідно з частинами п'ятою та сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Позов у цій справі було подано у 2023 році, де відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2023" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2023 року був визначений у розмірі 2 684, 00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у даній справі є стягнення 51 007,06 грн, з яких: 37 373,88 грн - заборгованість за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії, 449,54 грн - заборгованість з оплати за абонентське обслуговування за період з 12.11.2021 по 30.06.2023, 359,88 грн - заборгованість зі сплати внесків за встановлення ВКО за період з 22.12.2020 по 30.06.2023, 73,77 грн - заборгованість зі сплати внесків за обслуговування ВКО за період з 22.12.2020 по 11.11.2021, 6,24 грн - заборгованість зі сплати внесків за заміну ВКО за період з 22.12.2020 по 11.11.2021, 9499,70 грн - інфляційні втрати, 3244,05 грн - відсотки за користування грошовими коштами, а, отже, ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.
Так, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.07.2024 у справі №904/4812/22, позов задоволено частково; стягнуто з Міськради на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське управління регіонального будівництва" 52 708, 44 грн, з яких: 36 645, 73 грн - заборгованість за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії за період з 01.12.2013 по 19.02.2023, 305, 81 грн - заборгованість з плати за абонентське обслуговування за період з 12.11.2021 по 19.02.2023, 298, 26 грн - заборгованість зі сплати внесків за встановлення ВКО за період з 22.12.2020 по 19.02.2023, 73, 77 грн - заборгованість зі сплати внесків за обслуговування ВКО за період з 22.12.2020 по 11.11.2021, 6, 24 грн - заборгованість зі сплати внесків за заміну ВКО за період з 22.12.2020 по 11.11.2021, 9 499, 70 грн - інфляційні втрати, 3 244, 05 грн 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 634, 88 грн. В решті позову відмовлено.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.
Звертаючись із касаційною скаргою, Міськрада зазначає про необхідність розгляду справи Верховним Судом з посиланням на те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у судах попередніх інстанції сформувалася практика в аналогічних спорах з протилежними правовими висновками у спірних правовідносинах та відсутністю висновків Верховного Суду, а також зазначає, що справа має виняткове значення для територіальної громади в цілому, оскільки спірне питання, що стосується майна, яке перебуває у власності Криворізької міської територіальної громади, характеризується значним інтересом на місцевому рівні, адже за результатами ухваленого рішення у цій справі можливе стягнення грошових коштів з міського бюджету Кривого Рогу, що, на думку скаржника, підпадає під дію підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Однак скаржник, вказуючи на фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, не навів обґрунтованих доводів та не надав жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Поряд з цим наведені в касаційній скарзі доводи та зміст оскаржуваних рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки посилання скаржника на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права можуть бути підставою касаційного оскарження судових рішень згідно з положеннями частини другої статті 287 ГПК України (за умови подібності правовідносин), проте не можуть розцінюватись Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої зазначеної норми.
Також посилання скаржника на наявність інших судових рішень в аналогічних справах з протилежними висновками не доводить неоднакового застосування судом одних і тих самих норм матеріального права, а свідчить лише про наявність у цих справах різних встановлених істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були ухвалені відповідні судові рішення.
При цьому алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.
Стосовно посилання скаржника на те, що згідно з оскаржуваними судовими рішеннями буде стягнуто грошові кошти фактично з міського бюджету, то неведене не може беззаперечно свідчити про винятковість цієї справи для скаржника та значний суспільний інтерес, оскільки такі доводи зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Разом з тим незгода скаржника із судовим рішенням не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги, яка подана на судове рішення у малозначній справі, належність якої до категорії малозначних була передбачуваною, також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Отже, в касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міськради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.07.2024 у цій справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись частиною п'ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Криворізької міської ради на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.07.2024 зі справи № 904/4349/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова