19 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 136/1947/19
провадження № 61-13960св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А.С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В.М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Комунальний заклад «Липовецька публічна бібліотека» Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, Липовецька міська рада Вінницької області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Професійна спілка працівників бібліотек,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального закладу «Липовецька публічна бібліотека» Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 червня 2023 року у складі судді Шелюховського М. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Рибчинського В. П., Денишенко Т. О., Оніщука В. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу «Липовецька публічна бібліотека» Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (далі - КЗ «Липовецька публічна бібліотека»), Липовецької міської ради Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Професійна спілка працівників бібліотек, про визнання незаконним наказу про внесення змін до штатного розпису та скорочення штату та чисельності працівників, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтований тим, що вона з 01 серпня 1973 року до 30 вересня 2019 року працювала бібліотекарем, загальний стаж роботи 46 років.
Згідно з наказом від 05 січня 1978 року № 73 вона 01 січня 1978 року почала працювати у Липовецькому райвідділі культури на посаді старшого бібліотекаря бібліографічного відділу
Згідно з наказом від 27 грудня 1991 року № 87а вона 01 січня 1992 року була переведена з посади старшого бібліотекаря системи.
Відповідно до наказу від 04 червня 1993 року № 42а 01 червня 1993 року вона була переведена на посаду бібліотекаря першої категорії Липовецької центральної районної бібліотеки, а 01 жовтня 2014 року згідно з наказом № 79-ОД Відділу культури та туризму Липовецької районної державної адміністрації про попередження ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було повідомлено про звільнення з роботи.
Згідно з наказом № 29-ОД Відділу культури та туризму Липовецької районної державної адміністрації відбулось скорочення, а саме посад, які займали ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4
06 липня 2015 року розпорядженням № 187 Липовецької районної державної адміністрації наказ від 24 квітня 2015 року № 29-ОД скасований через порушення норм чинного законодавства.
01 серпня 2016 року на підставі наказу начальника Відділу культури і туризму Липовецької районної державної адміністрації Терлецького Г. О. від 26 травня 2016 року № 32-ОД та наказу Липовецької центральної районної бібліотеки від 01 серпня 2016 року № 18-ОС вона була звільнена з посади бібліографа першої категорії Липовецької центральної районної бібліотеки згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 09 березня 2017 року її поновлено на цій посаді та стягнено на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
30 вересня 2019 року наказом № 23-ОС вона повторно звільнена з посади бібліографа першої категорії Липовецької центральної районної бібліотеки згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників.
Вона має переважне право на залишення на роботі, оскільки є працівником із тривалим безперервним стажем роботи. В процесі процедури звільнення роботодавець не вжив заходів щодо перевірки наявності у неї, посада якої скорочувалась, більш високої чи більш низької кваліфікації та продуктивності праці порівняно з іншими працівниками. Крім того, у порушення вимог статті 49-2 КЗпП України їй не запропоновано інші посади, хоча після її звільнення з роботи 30 вересня 2019 року на посади, які займали вивільнені працівники, прийнято нових працівників, що не відповідає змісту статей 2-1, 42 КЗпП України.
Просила визнати незаконним та скасувати наказ начальника Відділу культури і туризму Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області від 29 липня 2019 року № 39-ОД, накази директора Липовецької центральної районної бібліотеки від 29 липня 2019 року № 14-ОД про скорочення штату та від 30 вересня 2019 року № 23-ОС про її звільнення, поновити її на посаді бібліографа першої категорії КЗ «Липовецька публічна бібліотека» з 30 вересня 2019 року, стягнути солідарно із відповідачів на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 червня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ директора Липовецької центральної районної бібліотеки від 30 вересня 2019 року № 23-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади бібліотекаря І категорії Липовецької центральної районної бібліотеки у зв'язку із скороченням штату працівників та неможливістю подальшого працевлаштування згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді бібліотекаря І категорії КЗ «Липовецька публічна бібліотека» із 01 жовтня 2019 року.
Стягнено з КЗ «Липовецька публічна бібліотека» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 54 102,50 грн, з утриманням при виплаті цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач під час процедури звільнення позивачки допустив порушення вимог трудового законодавства, які впливають на висновок про законність такого звільнення, а саме, мають місце факти: направлення роботодавцем пропозицій про можливість переведення на одну наявну вакантну посаду діловода Липовецької центральної районної бібліотеки одночасно декільком працівникам (повідомлення ОСОБА_1 від 24 вересня 2019 року № 47, повідомлення ОСОБА_2 від 24 вересня 2019 року № 48, повідомлення ОСОБА_5 від 24 вересня 2019 року № 49), невиконання роботодавцем свого обов'язку щодо необхідності повідомлення позивачки про наявність усіх вакантних посад, які існували в Липовецькій центральній районній бібліотеці станом 30 вересня 2019 року, тобто на день звільнення, а саме, посади сторожа, невиконання роботодавцем свого обов'язку щодо подальшого працевлаштування вивільнюваного працівника, а саме, видання відповідачем оскаржуваного наказу про звільнення, за умови наявності пропозиції останнього про можливість переведення на вакантну посаду діловода Липовецької центральної районної бібліотеки та отримання згоди позивачки на зазначене переведення, невчинення роботодавцем дій щодо перевірки наявності у працівника переважного права на залишення на роботі, а саме, відповідач утримався від вчинення дій щодо проведення порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і позивачки, посада якої підлягала скороченню.
Немає підстав для застосування приписів частини другої статті 235 КЗпП України в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, як це просила позивачка, оскільки суд встановив, що саме внаслідок поведінки позивачки заява про поновлення її на роботі розглядалась більше одного року.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року апеляційну скаргу КЗ «Липовецька публічна бібліотека» залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 червня 2023 року змінено, викладено абзац третій та четвертий резолютивної частини рішення в такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді бібліографа І категорії Комунального закладу «Липовецька публічна бібліотека» Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області із 01 жовтня 2019 року. Стягнути із Комунального закладу «Липовецька публічна бібліотека» Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 204 291,04 (двісті чотири тисячі двісті дев'яносто одна 04 коп.) грн, з утриманням при виплаті цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів».
В іншій частині рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 червня 2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, правильно зазначив відповідні норми матеріального та процесуального права, проте неправильно застосував їх до спірних правовідносин, що призвело до неправильного визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, частково задовольняючи позов, суд першої інстанції в резолютивній частині свого рішення зазначив назву посади, на якій необхідно поновити позивача, а саме: «Поновити ОСОБА_1 на посаді бібліотекаря І категорії комунального закладу «Липовецька публічна бібліотека» Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області із 01 жовтня 2019 р.». Водночас позивачка в прохальній частині позовної заяви просила поновити її на посаді бібліографа першої категорії. Зазначені вище обставини свідчать про те, що рішення суду першої інстанції належить змінити в частині назви посади, на якій необхідно поновити позивачку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2023 року КЗ «Липовецька публічна бібліотека» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 червня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 756/5243/17, провадження № 61-47646св18, від 27 квітня 2023 року у справі № 61-8672св22, від 16 січня 2018 року у справі № 761/3694/15-ц, провадження № 6189св17, від 02 липня 2020 року у справі № 766/6227/17, провадження № 61-21615св19, від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17, провадження № 61-38337св18, від 27 квітня 2023 року у справі № 136/1944/19, провадження № 61-8672св22, від 22 вересня 2020 року у справі № 161/7196/19, провадження № 61-4375св20, у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17.
Висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на положеннях статті 42 КЗпП України, оскільки як зазначалося вище, при рівних умовах продуктивності і кваліфікації, перевагу в залишенні на роботі надається особам вказаним в частині другій цієї статті. Відповідач не зазначав про те, що ОСОБА_4 виконувала більший обсяг роботи порівняно з ОСОБА_1 , чи отримувала відзнаки або преміювання за високі показники у роботі. У відзиві та апеляційній скарзі відповідач вказував, що продуктивність праці і кваліфікація вивільнюваних працівників були однаковими, однак ОСОБА_4 залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, водночас як ОСОБА_1 та інші працівники досягли пенсійного віку і отримували пенсійні виплати, що згідно пункту 10 частини другої статті 42 КЗпП України є підставою для надання переваг в залишенні на роботі.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність вини позивачки у розгляді справи понад рік, оскільки розгляд справи також відкладався за клопотанням відповідачів, по причині самовідводів суддів у справі та з інших причин, які не залежали від позивачки, у зв'язку з чим підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу не було.
Проте позивачка неодноразово подавала заяви про збільшення позовних вимог, остаточне визначення складу учасників судового процесу та предмета спору, про заміну відповідачів, письмові пояснення, заяву про зміну підстав позову тощо. Таким чином, розгляд справи неодноразово відкладався за заявою сторони позивачки, чому суд апеляційної інстанції не надав оцінки.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження за касаційною відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційне провадження підлягає закриттю з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у справі за цим позовом становить 204 291,04 грн, яка не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на час звернення з касаційною скаргою (станом на 01 січня 2023 року).
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою відповідно до закону, незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 «Загальні положення» ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
Касаційна скарга заявника не містить посилання на випадки, визначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, як і посилання на докази на їх підтвердження.
Отже, Верховний Суд встановив, що провадження за касаційною скаргою у справі, що переглядається, відкрито помилково, оскільки скарга подана на судові рішення у справі незначної складності та з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, тому дійшов висновку про закриття касаційного провадження.
Доводи касаційної скарги, хоча і містять посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, проте зводяться до незгоди із встановленими обставинами та оцінкою доказів, не стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, потрібно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17, провадження № 14-53цс19, зазначила, якщо касаційна скарга прийнята до проваджена суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження у справі належить закрити.
Вказаний правовий висновок підлягає застосуванню до процесуальних правовідносин, які з огляду на викладене, виникли під час розгляду цієї касаційної скарги.
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги ціну і предмет позову, складність справи і її значення для сторін і суспільства та не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судового рішення у цій справі у касаційному порядку.
Оскільки Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Комунального закладу «Липовецька публічна бібліотека» Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 червня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року у малозначній справі, то є підстави для закриття касаційного провадження.
Відповідно до частини другої статті 396 ЦПК України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
Верховний Суд зазначає, що під час вирішення питання про закриття касаційного провадження у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для його касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 396 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційне провадження за касаційною скаргою Комунального закладу «Липовецька публічна бібліотека» Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 червня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Липовецька публічна бібліотека» Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, Липовецької міської ради Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Професійна спілка працівників бібліотек, про визнання незаконним наказу про внесення змін до штатного розпису та скорочення штату та чисельності працівників, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська