«20» серпня 2024 року
м. Харків
справа № 953/8186/23
провадження № 22ц/818/2615/24
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
за участю секретаря - Волобуєва О.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - ОСОБА_6,
відповідачі - Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради «Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня №3», представник відповідача - Кольдічев О. В., лікар Харківського обласного психоневрологічного диспансеру імені Сергія Петрова, ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2024 року в складі судді Зуб Г.А.
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня №3», лікаря Харківського обласного психоневрологічного диспансеру імені Сергія Петрова ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, визнання діагнозу недійсним, виключення запису психіатра, визнання неналежним надання медичної допомоги.
Позовна заява мотивована тим, що 06 жовтня 2021 року він звернувся до Харківського обласного психоневрологічного диспансеру імені Сергія Петрова в порядку огляду та консультації через додаток «HELSI». Огляд та консультацію проводила лікар ОСОБА_2 , яка після огляду та консультації встановила помилковий діагноз: F23.01 Гострий поліморфний психотичний розлад без симптомів шизофренії, з зазначенням асоційованого гострого стресу. В подальшому ОСОБА_2 відмовляла в спілкуванні та виправлення наданого діагнозу.
Зазначив, що він звернувся до медичного закладу з вимогою виправлення помилкового діагнозу, але його заяву було задоволено частково, а саме: видалено запис помилкового діагнозу за 2023 рік, записи за 2021, 2022 рік медичним закладом видалено не було.
Вказав, що на підтвердження свого стану здоров'я він отримав сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду та медичну довідку про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів.
Позивач вважає, що лікарем ОСОБА_2 грубо порушено процедуру встановлення діагнозу, а саме: не було зроблено збір медичної, психологічної та психіатричної історії, не було зроблено фізичне обстеження, для виключення фізичних причин захворювання, не проводилася взагалі психологічна оцінка (психологічні тести, інтерв'ю, опитування). За вказаних обставин, лікарем ОСОБА_2 була допущена похибка в професійній діяльності. Вона не допустила свідомої халатності чи недбальства, але допустила діагностичну помилку. Лікарська помилка ОСОБА_2 дефект у роботі, який виник попри сумлінне виконання лікарем своїх обов'язків. Основними недоліками лікарської помилки лікаря ОСОБА_2 є: відсутність належних умов, необхідних для проведення повноцінного лікування; недосконале вивчення медичних причин виникнення захворювання та ланок його перебігу; недосконалість способів лікування захворювання. Лікарем не взято до уваги індивідуальні особливості організму позивача та важкість його стану, індивідуальні особливості будови органів пацієнта чи вроджені вади розвитку. Не взято до уваги індивідуальні реакції організму пацієнта - алергічні, токсичні, психологічні - на введення препаратів, проведення діагностичних процедур.
Зазначив, що помилка лікаря ОСОБА_2 також могла бути через: недостатній рівень підготовки, неправильне трактування результатів проведених діагностичних процедур; недооцінка чи переоцінка рекомендацій фахівців інших спеціальностей, запрошених для консультації.
Вважав, що відповідачі своїми протиправними діями завдали йому моральної шкоди, яку оцінює в розмірі 100 000,00 грн. Моральна шкода виражається у стражданні, заподіяної внаслідок психологічного впливу від неповаги до медичного стану та як нормально психічно здорової людини, він щоденно отримує психічний стрес та не має можливості безпечно усунути медичний діагноз, який помилково зазначила лікар ОСОБА_2 , що призводить до погіршення психологічного стану в сім'ї, в побуті та на роботі. Також він змушений звертатися за захистом своїх порушених прав до суду, оскільки в своєму повсякденному житті позивач не в змозі вільно почувати себе, так як медичний діагноз є небезпечним для його комфортного життя. Відповідачі своїми незаконними діями позбавили сім'ю позивача можливості спокійного проживання, що призвело до страждань та побутових негараздів.
Просив зобов'язати Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради «Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня №3» усунути лікарську помилку лікаря ОСОБА_2 - помилковий діагноз відносно нього, а саме: F23.01 Гострий поліморфний психотичний розлад без симптомів шизофренії, з зазначенням асоційованого гострого стресу; стягнути з лікаря ОСОБА_2 на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
На вказане рішення суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, не надано належної оцінки доказам у справі, не взято до уваги медичну документацію та не призначено судову психологічну експертизу, яка необхідна для надання відповіді на багато питань, відносно обставин, які були не взяті до уваги судом.
25 червня 2024 року до суду апеляційної інстанції від Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня №3» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому посилався на те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, оскільки чинним законодавством не передбачено порядку скасування діагнозу психіатричного захворювання або скасування будь-якого іншого захворювання. Діагноз переглядається на момент проведення огляду пацієнта, проведення обстежень в амбулаторних або стаціонарних умовах. Суду не надано доказів, що ставлять під сумнів встановлення лікарем ОСОБА_2 діагнозу або того, що цей діагноз позивачеві був встановлений з порушенням вимог Закону України «Про психіатричну допомогу». Вказаним законом передбачено оскарження рішень, дій чи бездіяльності осіб, які порушують права, свободи та інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги, а не дій по лікуванню та постановленню діагнозу. До теперішнього часу позивач не звертався до відповідних органів для проведення незалежної медичної експертизи. Зазначив, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про звернення до медичного закладу з вимогою виправлення помилкового діагнозу. В основі тверджень позивача про помилковість дій лікаря-психіатра ОСОБА_2 лежать його припущення та власна інтерпретація похибки в професійній діяльності лікаря-психіатра, що не може вважатися обґрунтуванням їх неправомірності. Посилався на те, що 19 березня 2020 року позивач звернувся до лікарні та лікарем-психіатром ОСОБА_3 було здійснено психіатричний огляд. На підставі проведених обстежень позивачу цим лікарем встановлено діагноз F23.01 Гострий поліморфний психотичний розлад без симптомів шизофренії з зазначенням асоційованого гострого стресу та ці дані були зафіксовані у медичній картці амбулаторного хворого. Заведена медична картка, які і вчинені в ній записи, мають лише інформативний характер щодо проведення психіатричного огляду, не зумовлюють будь-яких негативних наслідків та така документація не є юридичним актом, а тому оформлення відповідної медичної документації не порушує вимог чинного законодавства. Вказав, що лікарем-психіатром ОСОБА_2 надавалася позивачу амбулаторна психіатрична допомога, вона не змінювала встановлений іншим лікарем-психіатром діагноз, а лише продовжувала надання позивачу амбулаторної психіатричної допомоги при наявності встановленого лікарем-психіатром ОСОБА_3 діагнозу психічного розладу. В 2023 році лікарем-психіатром ОСОБА_2 у зв'язку з виявленою технічною помилкою було внесено відповідні зміни в електронну систему охорони здоров'я, було здійснено анулювання не діагнозу психічного розладу, а медичний запис, який було внесено в систему у разі технічної помилки. Вважав, що відсутні правові підстави для відшкодування моральної шкоди, оскільки відсутні докази заподіяння шкоди позивачу саме діями лікаря ОСОБА_2 , протиправність її дій та вину у заподіянні шкоди.
01 липня 2024 року до суду апеляційної інстанції від лікаря Харківського обласного психоневрологічного диспансеру імені Сергія Петрова, ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вважала рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою. При цьому посилалася на те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. оскільки вона не встановлювала діагноз позивачу, а лише надавала амбулаторну психіатричну допомогу при встановленому лікарем-психіатром ОСОБА_3 діагнозу психічного розладу.
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Акцентував увагу суду на тому, що відповідач своїми діями завдав позивачу моральної шкоди.
В свою чергу представник Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня №3» заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив в її задоволенні відмовити та підтримав доводи відзиву на апеляційну скаргу.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, тому не підлягають задоволенню.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з медичної карти амбулаторного хворого вбачається, що 19 березня 2020 року ОСОБА_5 звернувся до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня №3». Лікар ОСОБА_3 надав інформацію, а ОСОБА_5 надав свою згоду, підписавши наступне: усвідомлену згоду особи на проведення психіатричного огляду, усвідомлену згоду особи на амбулаторну психіатричну допомогу та усвідомлену згоду особи на лікування у психіатричному закладі.
Також, 19 березня 2020 року лікарем-психіатром ОСОБА_3 здійснено психіатричний огляд. На підставі проведених обстежень ОСОБА_5 цим лікарем встановлено діагноз F23.01 Гострий поліморфний психотичний розлад без симптомів шизофренії з зазначенням асоційованого гострого стресу та ці дані були зафіксовані у медичній картці амбулаторного хворого (а. с.78-82,84-85).
06 жовтня 2021 року дані внесені до НСЗУ.
Зі скріншоту з мобільного додатку «HELSI» вбачається, що 30 листопада 2021 року ОСОБА_5 звертався до лікаря-психіатра ОСОБА_2 , встановлений основний діагноз F23.01 Гострий поліморфний психотичний розлад без симптомів шизофренії, з зазначенням асоційованого гострого стресу, дата початку 06 жовтня 2021 року (а.с.9-11).
Як вбачається з довідки Зміївської центральної районної лікарні від 22 лютого 2023 року ОСОБА_5 в психіатричному кабінеті не знаходиться на обліку (а.с.7).
Також матеріали справи містять медичну довідку про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів від 22 лютого 2023 року серії ААН № 552524, та сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду від 23 лютого 2023 року серії ААА №274334, в яких зазначено про те, що ОСОБА_5 психіатричні протипоказання до виконання обов'язків водія відсутні (а.с.5,6).
Статтею 28 Конституції України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню або покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим або іншим дослідам.
У статті 55 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я є складовою частиною права на охорону здоров'я (пункт «ї» статті 6 Закону України від 19 листопада 1992 року «Основи законодавства України про охорону здоров'я»).
Мета проведення психіатричного огляду, суть добровільного звернення за психіатричною допомогою, а також випадки, коли психіатричний огляд може бути проведено без усвідомленої згоди особи або її законного представника визначено Законом України від 22 лютого 2000 року «Про психіатричну допомогу» (далі - Закон України «Про психіатричну допомогу»).
Так, статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.
Забороняється визначати стан психічного здоров'я особи та встановлювати діагноз психічних розладів без психічного огляду особи, крім випадків проведення судово-психіатричної експертизи посмертно (частина третя статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу).
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатричний огляд проводиться з метою з'ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.
За загальним правилом, визначеним частиною другою статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу», психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром на прохання особи або за її усвідомленою письмовою згодою.
Вказані норми статей 4, 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» конкретизують положення цього закону про презумпцію психічного здоров'я (стаття 3) і про те, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями (стаття 4), а також статей 3, 8 Конституції України, які визначають принцип верховенства права і обов'язок держави з утвердження і забезпечення прав і свобод людини, та частини другої статті 9 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» про те, що обмеження прав громадян у вигляді примусового медичного огляду допускається тільки на підставах і в порядку, передбачених законами України.
Статтею 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про психіатричну допомогу» виключно компетенцією лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів є встановлення діагнозу психічного захворювання, прийняття рішення про необхідність надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або надання висновку для розгляду питання, пов'язаного з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права, свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги, можуть бути оскаржені, за вибором цих громадян, до власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів (вищестоящих посадових осіб), або безпосередньо до суду.
У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року (провадження № 6-2227цс16) зазначено, що «положеннями статті 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що до власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів (вищестоящих посадових осіб), або до суду можуть бути оскаржені саме рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги. Юридичним актом, який може бути оскарженим у судовому порядку, є офіційний письмовий документ державного чи іншого органу (посадової особи), виданий у межах його компетенції, визначеної законом, який має точно визначені зовнішні реквізити та породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан, спрямований на регулювання суспільних відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, поширює свою чинність на певний час, територію, коло суб'єктів. Медична документація таким критеріям не відповідає».
Отже, за системним аналізом положень статті 16 ЦК України та статті 32 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа або її представник може оскаржити лише рішення, дії та бездіяльність осіб, які порушили її права на психіатричну допомогу. Інших способів захисту права законодавством не передбачено.
Колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_5 про зобов'язання Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня №3» усунути лікарську помилку лікаря ОСОБА_2 - помилковий діагноз відносно нього, а саме: F23.01 Гострий поліморфний психотичний розлад без симптомів шизофренії, з зазначенням асоційованого гострого стресу, задоволенню не підлягають, оскільки не є належним способом захисту.
Також ОСОБА_5 не зазначено, яке його цивільне право порушується, не визнається чи оспорюється іншою особою.
Аналіз норм процесуального права, а також норм статей 4, 15, 16 ЦК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь яке право особи, а саме порушене.
Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.
Встановивши, що позивачем не доведено порушення його прав та інтересів і незаконності дій Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Харківська обласна клінічна психіатрична лікарня №3», суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 278/2572/15-ц (провадження № 61-17271св23), від 10 березня 2021 року у справі № 201/11896/18 (провадження № 61-12898св20), від 03 березня 2020 року у справі № 727/7748/16-ц (провадження № 61-48174св18).
Доводи ОСОБА_5 про порушення його прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять обґрунтування з посиланням на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси.
Отже, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку про недоведеність та безпідставність вимог позову, оскільки позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди, протиправності дій лікаря Харківського обласного психоневрологічного диспансеру імені Сергія Петрова, ОСОБА_2 , а також наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідачки та наслідками, зазначеними позивачем у позові.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_5 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тому судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381, 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді Н. П. Пилипчук
О. Ю. Тичкова
Повний текст постанови складено 21 серпня 2024 року.