«20» серпня 2024 року
м. Харків
справа № 953/1350/24
провадження № 22ц/818/2645/24
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
за участю секретаря - Волобуєва О.О.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Харківська міська рада,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 травня 2024 року в складі судді Юрлагіної Т.В.
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Позовна заява мотивована тим, що вона є спадкоємицею за заповітом своєї баби ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначила, що вона звернулася до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак отримала письмову відмову.
Вказала, що вона пропустила строк прийняття спадщини з причин незнання про існування заповіту, а також не могла вчасно прийняти спадщину через початок повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну.
Посилалася на те, що вона проживала спільно зі спадкодавицею за однією адресою на момент її смерті, надавала їй догляд та фінансову підтримку.
Просила призначити їй додатковий строк у два місяці для прийняття спадщини - квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 травня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
На вказане рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не звернув увагу на те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, тому посилання суду першої інстанції на відсутність доказів незнання про заповіт як на підставу відмови у позові є неправомірним. Вважала, що позбавлення її права на спадщину буде занадто надмірним тягарем, що не є пропорційним меті законодавчого обмеження строку подання заяви про прийняття спадщини, відтак буде порушено баланс між інтересами держави та фізичної особи.
Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. Також, підтримала клопотання про виклик свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які на її думку, можуть підтвердити факт спільного проживання та побуту її зі спадкодавицею на момент її смерті. Посилалася на те, що її мати протягом шести місяців не подавала заяву про прийняття спадщини. Хоча вона вважала, що саме її мати прийняла спадщину, тому ніяких дій вона не здійснювала. Про всі ці обставини їй стало відомо тільки у 2024 році. Також, їй стало відомо і про те, що баба їй залишила заповіт.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, рішення суду - скасувати. Клопотання про виклик свідків залишити без задоволення на підставі частин 2, 3 статті 367 ЦПК України.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не довела належними та допустимими доказами, що у неї були наявні об'єктивні, непереборні, істотні труднощі для прийняття спадщини після смерті баби.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_6 , яка в свою чергу є матір'ю ОСОБА_1 (а.с.51-54).
02 листопада 2009 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Дряпко О.О., та згідно якого на випадок смерті зробила таке розпорядження: все належне їй майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, на що вона за законом матиме право і що буде належати їй на момент смерті заповідала ОСОБА_1 (а.с.46).
01 липня 2014 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тарасовою Ю. П., та згідно якого на випадок смерті зробила таке розпорядження: все належне їй майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, на що вона за законом матиме право і що буде належати їй на момент смерті, в тому числі належну їй квартиру АДРЕСА_2 заповідала ОСОБА_1 (а.с.6-7,47).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 (а.с.8,43).
Як вбачається з копії паспорту ОСОБА_1 вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.13-14,41).
В суді апеляційної інстанції вона пояснила, що вона разом з чоловіком та бабою проживала за місцем реєстрації баби.
З інформаційних довідок з Реєстру територіальної громади м. Харкова від 22 січня 2024 року та 27 лютого 2024 року ОСОБА_2 з 17 вересня 2014 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16,24 зворот,29,55).
22 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с.40).
Постановою приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Харківської області № 6/02-31 від 22 січня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на день смерті проживала в АДРЕСА_1 , у зв'язку з тим, що спадкоємець ОСОБА_1 не надала документів, підтверджуючих факт прийняття спадщини шляхом сумісного проживання зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини.
Також в постанові зазначено, що у поданій нотаріусу заяві ОСОБА_1 повідомила, що спадщину вона прийняла, оскільки постійно проживала з померлою бабою за однією адресою, а саме: АДРЕСА_1 . При цьому для вчинення зазначеної нотаріальної дії ОСОБА_1 надала нотаріусу наступні документи: свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_1 , виданого 24 березня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції; свідоцтво про народження ОСОБА_1 , серії НОМЕР_2 , виданого 06 травня 1981 року Палацом новонароджених міста Харкова; свідоцтво про народження ОСОБА_6 , серії НОМЕР_3 , виданого 29 листопада 1955 року Краснозаводським районним бюро РАЦС м. Харкова; заповіт, посвідчений ОСОБА_7 , приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області 02 листопада 2009 року, за реєстровим № 2026; заповіт, посвідчений Тарасовою Ю.П., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області 01 липня 2014 року.
З мотивувальної частини постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину вбачається, що підставою такої відмови є ненадання ОСОБА_1 доказів спільного проживання (реєстрації) спадкоємця та спадкодавця за однією адресою на момент відкриття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не відмовився від неї.
Згідно зі статтею 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Отже, закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може лише спадкоємець, який на час відкриття спадщини постійно не проживав зі спадкодавцем.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 752/11156/18-ц (провадження № 61-14082св20).
Водночас відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними.
Отже, лише якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Водночас необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, проживання у спадковому майні після відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.
Крім того, оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Подібних висновків, дійшов Верховний Суд України у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та Верховний Суд у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.
Отже, практика судів касаційної інстанції у цій категорії справ є незмінною.
З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку, з урахуванням конкретних фактичних обставин справи, можуть визнаватись, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.
Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, визначеного статтею 1270 ЦК України, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку, з урахуванням встановлених судом фактичних обставин справи.
Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
Як вбачається з змісту правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.
Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов'язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах.
Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом невчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.
Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.
Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.
Водночас, як уже зазначалося, вирішення питання щодо прийняття чи відмови у прийнятті спадщини, за загальним правилом, є безумовним правом спадкоємця, яке він реалізовує на власний розсуд.
Тож відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не порушує принципу свободи заповіту.
У постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання про наявність підстав для відступу від загального правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, про те, що «необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини», шляхом конкретизації, зазначивши таке:
- необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;
- втім це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини;
- спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини;
- тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування).
Велика Палата Верховного Суду нагадує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц, від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22).
Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17, від 04 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22).
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається з матеріалів справи 01 липня 2014 року ОСОБА_2 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно в тому числі належну їй квартиру АДРЕСА_2 заповідала ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, у зв'язку з чим відкрилася спадщина, зокрема і на квартиру АДРЕСА_2 .
На день смерті ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
В свою чергу ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Померла ОСОБА_2 мала рідну дочку ОСОБА_8 .
Також матеріали справи свідчать про те, що спадкова справа після померлої ОСОБА_2 не заводилась, тому на підставі поданої заяви ОСОБА_1 22 січня 2024 року нотаріусом заведено спадкову справу. Заяв про прийняття, відмову від спадщини або видачі свідоцтва про право на спадщину від інших спадкоємців не надходило. Свідоцтва про право на спадщину не видавалися.
Постановою приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Харківської області № 6/02-31 від 22 січня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на день смерті проживала в АДРЕСА_1 у зв'язку з тим, що спадкоємиця ОСОБА_1 не надала документів, підтверджуючих факт прийняття спадщини шляхом сумісного проживання зі спадкодавицею на момент відкриття спадщини.
За обставинами цієї справи спадкоємицею першої черги за законом після смерті ОСОБА_2 є її дочка ОСОБА_8 , яка спадщину не прийняла. В свою чергу ОСОБА_1 є спадкоємицею п'ятої черги за законом та спадкоємицею за заповітом. Інших спадкоємців, як вбачається з матеріалів справи, немає.
Таким чином в даному випадку заповіт є єдиною підставою спадкування для ОСОБА_1 і незнання про його існування не вимагає від спадкоємиці вчинення дій щодо прийняття спадщини.
Аналізуючи наведене, судова колегія вважає, що ОСОБА_1 має всі підстави для визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини.
Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та наявні у справі докази, не надав їм належну оцінку, не з'ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог та дійшов помилкового висновку щодо відмови в задоволенні позову. У зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга, з урахуванням вимог частини 4 статті 367 ЦПК України, - задоволенню з визначенням позивачці додаткового строку у два місяці з дня набрання цим рішенням законної сили для прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 5 753, 20 грн судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381, 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 02 травня 2024 року - скасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - задовольнити.
Визначити ОСОБА_1 додатковий строк у два місяці для прийняття спадщини, у тому числі квартири АДРЕСА_2 , після ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 5 753, 20 грн судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді Н. П. Пилипчук
О. Ю. Тичкова
Повний текст постанови складено 21 серпня 2024 року.