Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/601/24 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Категорія Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
14.08.2024 року. Кропивницький апеляційний суд колегією суддів судової палати у кримінальних справах у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні дистанційно в режимі відеоконференції в м. Кропивницькому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.07.2024, якою обвинуваченому ОСОБА_9 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
У провадженні Кіровського районного суду м. Кіровограда перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12020120020001272 по обвинуваченню ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.257, 187 ч.4, 146 ч.3, 263 ч.1 КК України та ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.257, 187 ч.4, 146 ч.3 КК України.
В судовому засіданні, яке відбулось 22 липня 2024 року суд, за клопотанням прокурора продовжив дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим, зокрема ОСОБА_9 на 60 днів, тобто з 22.07.2024 року до 19.09.2024 року, включно.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції врахував що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів у складі організованої групи, санкція одного з яких передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від восьми до п'ятнадцяти років, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання обвинувачений може: переховуватися від органів досудового розслідування та суду виїхавши за межі Кіровоградської області або України; незаконно впливати на свідків, потерпілого з метою зміни та надання ними показань на його користь, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчиняти нові кримінальні правопорушення, тобто існування ризиків, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України.
Суд першої інстанції, оцінивши в сукупності всі обставини з якими закон пов'язує можливість застосування/продовження запобіжного заходу, прийшов до висновку, що жоден з більш м'яких засобів ніж тримання під вартою не може запобігти встановленим ризикам.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про продовження ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та постановити нову ухвалу, якою змінити обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що відповідно до ухвали Кіровського районною суду м. Кіровограда від 16.05.2024 року строк тримання під вартою ОСОБА_9 закінчився 14.07.2024 року.
09 липня 2024 року судом на підставі ч.6 ст. 615 КПК України, повторно, було продовжено запобіжний захід до вирішення відповідного питання судом, але не більше ніж на два місяці, призначивши розгляд даного питання на 19.07.2024 року, виправдовуючи це тим, що в члена колегії суддів щорічна відпустка, та відсутністю світла згідно графіку.
Проте, на момент винесення вищевказаної ухвали строк тримання ОСОБА_9 під вартою закінчений не був. Тобто, до закінчення строку тримання під вартою, а саме 14.07.2024 було достатньо часу для розгляду питання щодо продовження строку запобіжного заходу, при цьому отримавши можливості заслухати доводи обвинуваченого щодо можливості продовження відносно нього запобіжного заходу, як і переконавшись у наявності достатніх підстав тримання обвинуваченого під вартою.
Згідно з листом Верховного Суду ЕП-6482 від 14.06.2022 року, на який посилається Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду в ухвалі від 26.07.2022 року (справа №212/3185/22, Провадження №11-кп/803/2167/22) продовження строку тримання під вартою відбувається автоматично на підставі цього Закону та не передбачає можливості повторного продовження цих строків.
За таких обставин неможливе повторне продовження строків тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 в порядку ч.6 ст.615 KПК України.
Таким чином ОСОБА_9 повинні були звільнити з під варти ще 14.07.2024 року. Проте, ОСОБА_9 і по теперішній час незаконно утримується в слідчому ізоляторі.
До того ж, рішенням другого сенату Конституційного Суду України від 18.07.2024 року в справі за конституційними скаргами щодо відповідності Конституції України (конституційності) частина шоста статті 615 Кримінального процесуального кодексу України, взагалі визнана неконституційною.
Проте, всупереч Конституційному Суду України та всупереч свої ухвали від 09.07.2024року, якою було призначено судове засідання, щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 на 19.07.2024 року Кіровський районний суд м. Кіровограда провів відповідне судове засідання 22.07.2024 року під час, якого було задоволено клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою його підзахисного з 22.07.2024 року по 19.09.2024 року.
Захисник вважає, що оскільки, строк тримання ОСОБА_9 під вартою закінчився 14.07.2024 року суд незаконно 09.07.2024 року на підстав ч.6 ст. 615 КПК України, повторно, продовжив запобіжний захід, тому обвинуваченого повинно було бути звільнено з під варти, а прокурор при наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК повинен був звернутися до суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу, проте цього зроблено не було.
Конституційний Суд України, зокрема, зазначав, що, у разі відсутності вмотивованого рішення суду, яким дозволено позбавлення особи свободи на період, визначений цим судовим рішенням, така особа має бути негайно звільнена (друге речення абзацу дванадцятого пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017).
Крім цього, захисник зазначає, що ОСОБА_9 постійно скаржиться на переповненість ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор», пасивне куріння, низьку якість їжі та питної вони, обмежений доступ до душу, запліснявілість камер, відсутність свіжого повітря, та інше. У зв'язку з чим ОСОБА_9 звертався до ЄСПЛ.
В наслідок чого від ЄСПЛ було отримано лист від 22.02.2024 року, в якому інформується, що 15.02.2024 року Суд вирішив, що подана ОСОБА_9 заява має бути доведена до відома Уряду України та що вона може бути водночас розглянута щодо прийнятності та щодо суті. Щодо питань, яких стосується заява, вже існує усталена практика Суду, а саме у справах: Melnik v. Ukraine № 722286/01, 28 March 2006 га Sukachov v. Ukraine № 14057/17, 30 «January 2020. Суд в своїх висновках щодо перенаселення, невідповідного медичного лікування та незадовільних санітарних умов (параграфи 103, 106 та 109 вище) вважає, що тримання заявника протягом всього часу в подібних умовах призвело до поводження, що принижує людську гідність.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановлені ухвали про застосування запобіжною заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України. Проте, Кіровським районним судом м. Кіровограда це зроблено не було.
Також захисник наголошує щодо відсутності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, у його підзахисного, дана особа є раніше не судимою, що має дуже важливе значення. ОСОБА_9 має міцні соціальні зв'язки, підтвердження чого слугує постійне місце проживання, наявність сім'ї та неповнолітніх дітей, які разом з дружиною проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
Заслухавши суддю-доповідача, захисника, який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, думку прокурора, який заперечив проти її задоволення, дослідивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов'язок, а саме - повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду ухвали Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.07.2024 встановила, що зазначені вимоги кримінального закону судом першої інстанції належно дотримані.
За змістом ч.2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов'язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
-наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
-наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
-недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
З наданих до апеляційного суду матеріалів убачається, що в провадженні Кіровського районного суду м. Кіровограда знаходиться кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №12020120020001272 по обвинуваченню ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.257, 187 ч.4, 146 ч.3, 263 ч.1 КК України, а також ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.257, 187 ч.4, 146 ч.3 КК України.
22 липня 2024 року суд, за клопотанням прокурора продовжив дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим, зокрема ОСОБА_9 на 60 днів, тобто з 22.07.2024 року до 19.09.2024 року, включно.
Питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою було вирішене на стадії судового розгляду. Тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції, вирішальним є наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.
У ході судового розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 , суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які існували на час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого та не припинили свого існування на момент вирішення питання про продовження строку тримання його під вартою. Оцінивши зазначені ризики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою належним чином мотивувавши своє рішення.
Зокрема, суд першої інстанції встановив, що ризики, які були підставами для обрання та продовження запобіжного заходу не зменшились і продовжують існувати. Так, обвинувачений ОСОБА_9 , перебуваючи на свободі може ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від прокурора та суду шляхом залишення місця тимчасового проживання. Окрім того, ОСОБА_9 неодноразово змінював свої анкетні дані, що свідчить про можливість обвинуваченого залишити межі території України або виїхати до непідконтрольних Україні територій, оскільки обвинувачений має реєстрацію у м.Донецьк. З метою уникнення кримінальної відповідальності та справедливого покарання ОСОБА_9 , перебуваючи на свободі, може впливати на свідків та потерпілого, з метою зміни та дачі показів останніми на його користь, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити нові кримінальні правопорушення, оскільки на даний момент інші учасники ОСОБА_11 та ОСОБА_12 та двоє інших невстановлених слідством осіб перебувають у розшуку і їх місцезнаходження не відоме.
Також, колегія суддів приймає до уваги те, що у разі доведеності винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, у яких він обвинувачується, йому може бути призначене покарання у виді позбавлення волі строком до 15 років, що свідчить про наявність реальних ознак суспільного інтересу та необхідність забезпечення завдань кримінального провадження.
При цьому, обставин, які б свідчили на користь зменшення раніше встановлених ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, не встановлено, а тому висновок суду першої інстанції, що менш суворі види запобіжних заходів не здатні забезпечити ризики, передбачені ст. 177 КПК України та належне виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків є обґрунтований.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи обставини вчинення злочинів, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_9 , дані про його особу, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність прокурором у клопотанні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне, в матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів зауважує, що апеляційні доводи захисника про недоведеність ризиків є безпідставними, оскільки не спростовують висновок суду першої інстанції, а окрім того кримінальний процесуальний закон не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) буде здійснювати відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у цьому кримінальному провадженні в майбутньому, про що судом наведено відповідні мотиви в оскаржуваному рішенні.
Що стосується доводів захисника про те, що ОСОБА_9 09 липня 2024 року районним судом на підставі ч.6 ст. 615 КПК України, повторно, було продовжено запобіжний захід, то вказана ухвала суду на даний час втратила чинність, окрім того вказане рішення не було оскаржено стороною захисту.
Апеляційні доводи захисника про те, що рішенням другого сенату Конституційного Суду України від 18 липня 2024 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) Частина шоста статті 615 Кримінального процесуального кодексу України, взагалі визнана неконституційною, то такі доводи не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки на офіційному сайті Конституційного Суду України містяться роз'яснення від 19 липня 2024 року, відповідно до яких визнані неконституційними приписи Кодексу, утрачають чинність через три місяці з дня ухвалення Судом цього Рішення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
В апеляційній скарзі містяться також інші твердження захисника, які не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні.
Суд звертає увагу, що за практикою Європейського суду з прав людини право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
З огляду на вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги захисника, а тому ухвалу суду першої інстанції залишає без зміни.
Керуючись статтями 177, 178, 376, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.07.2024, якою обвинуваченому ОСОБА_9 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4