гСправа № 187/754/24 Провадження №1-кп/0187/79/24
21 серпня 2024 року селище Петриківка
Петриківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, кримінальну справу (кримінальне провадження № 62023170030000395 від 30.03.2023) відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Новодонецьке м. Добропілля Донецької області, освіта повна середня, одруженого; зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової служби за мобілізацією на посаді заступника командира бойової машини - навідника - оператора 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «молодший сержант», раніше не судимого,
за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, за участю прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 ,
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на 30 діб - до 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року введений воєнний стан, який неодноразово продовжувався.
Так, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.11.2023 № 731/2023, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 08.11.2023 № 3429-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжено на 90 діб - з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року до 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 05.02.2024 № 49/2024, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.02.2024 № 3564-ІХ, строк дії воєнного стану в Україні продовжено на 90 діб - з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року до 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.01.2023 № 23 (по стройовій частині) молодшого сержанта ОСОБА_5 , військовослужбовця за мобілізацією, зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду заступника командира бойової машини - навідника-оператора 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону.
Таким чином, молодший сержант ОСОБА_6 в розумінні вимог ст.ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 407 КК України є військовослужбовцем, тобто суб'єктом вказаного злочину та останньому було достеменно відомо про несення військової служби у час воєнного стану.
Згідно з ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Являючись військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, на особливий період молодший сержант ОСОБА_6 відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.
Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.
За приписами статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Проте молодший сержант ОСОБА_6 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин.
Так, у зв'язку з виконанням завдань за призначенням, пов'язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України військова частина НОМЕР_1 виконує завдання за призначенням на території Дніпропетровської області.
09 лютого 2023 року молодший сержант ОСОБА_6 , усвідомлюючи реальну можливість участі у веденні бойових дій, вирішив не виконувати свої обов'язки щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та взагалі ухилитися від військової служби у військовій частині НОМЕР_2 . Приблизно о 20 годині 00 хвилин 09 лютого 2023 року, молодший сержант ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, на особливий період та проходячи її на посаді заступника командира бойової машини - навідника-оператора 1 механізованого відділення 1 механізованого взводу 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону, військової частини НОМЕР_1 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від військової служби, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без відповідних дозволів командирів, начальників та без поважних причин, самовільно залишив місце служби - місце дислокації військової частини НОМЕР_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та проводив час на власний розсуд, за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та був незаконно відсутній на службі до 11 квітня 2024 року, коли добровільно прибув до Третього СВ (з дислокацією у АДРЕСА_3 та заявив про себе, тим самим кримінальне правопорушення було припинене.
Таким чином, своїми умисними злочинними діями, що виразились в самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану, ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_6 свою провину у вчиненні даного кримінального правопорушення визнав повністю та показав, що зазначене в обвинувальному акті в повному об'ємі відображає обставини скоєного ним злочину і жодної з них він не оспорює. Підтвердив обставини викладені в обвинувальному акті повністю, а саме, що дійсно, 09.02.2023 близько 20:00 години він перебуваючи в місці дислокації військової частини НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , маючи намір ухилитися від військової служби, нікого не попередивши про свої дії, викликав таксі та залишив місце свої служби, поїхавши у власних справах до місця свого постійного проживання в АДРЕСА_1 . За місцем свого проживання він перебував до 11.04.2024, коли добровільно прибув відділу ДБР. У скоєному щиро кається.
Прокурор в судовому засіданні, враховуючи повне визнання винуватості обвинуваченим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, ставив питання щодо недоцільності дослідження всіх доказів у кримінальному провадженні, розглядати справу у спрощеному порядку відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, та клопотав перед судом обмежитися допитом обвинуваченого та дослідженням документів, які характеризують його особу.
Сторони не оспорювали обставини, при яких скоєне кримінальне правопорушення, тому суд вважає недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються.
У відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України, після роз'яснення обвинуваченому наслідків застосування вказаних положень щодо неможливості оскаржити в апеляційному порядку обставин, які ніким не оспорюються у даному кримінальному провадженні, обвинувачений у судовому засіданні зазначив, що вважає за необхідне розгляд справи проводити у спрощеному порядку згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України.
Судом було з'ясовано, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст наведених вище обставин, а також встановлено відсутність сумнівів у добровільності їх позиції.
Суд вважає вину обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення встановленою і його дії належить кваліфікувати за ч. 5 ст. 407 КК України, самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану.
Вирішуючи питання про призначення покарання суд керуючись загальними засадами призначення покарання закріпленими в ст. 65 КК України через які реалізовано принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, спрямованих на досягнення мети покарання пов'язаної з виправленням засудженого, а також запобігання вчиненню ним та іншими особами нових злочинів (ст. 50 КК України).
ОСОБА_6 одружений має на утриманні неповнолітню дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , інвалідом не являється, до мобілізації не працевлаштований, не перебуває на обліку у лікаря психіатра і нарколога, відповідно до статті 89 КК України раніше не судимий.
Як обставини, що пом'якшують покарання суд враховує щире каяття, так як підсудним усвідомлено та критично оцінено свою протиправну поведінку.
Обставин, які в силу статті 67 КК України обтяжують покарання підсудному, судом не встановлено.
Суд враховує характер і ступінь суспільної небезпечності злочину, вчиненого ОСОБА_6 , який згідно ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів та є закінченим умисним кримінальним правопорушенням, суспільна небезпечність якого полягає у тому, що ухилення від виконання військових обов'язків, заподіює шкоду керованості, боєздатності та боєспроможності підрозділу, а також дисципліні, яка існує в підрозділі за місцем проходження військової служби під час воєнного стану.
Враховуючи особу обвинуваченого, зокрема, його вік та стан здоров'я, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема тривалість вчиненого злочину, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, його добровільне з'явлення до органу досудового розслідування, суд вважає, що покарання в максимальному розмірі буде несправедливим через надмірну суворість. Разом з тим, враховуючи дані про особу обвинуваченого, визнання ним своєї вини, розкаяння, відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд вважає за можливе призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції статті.
При обранні виду та міри покарання суд, реалізуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання має бути не лише карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання у межах санкції частини статті відповідатиме вчиненому і сприятиме виправленню обвинуваченого й запобіганню вчинення нових злочинів.
Суд не знаходить можливим для призначення ОСОБА_6 більш м'якого покарання, ніж передбачено законом або звільнення від відбування покарання, з огляду на те, що частина 1 статті 69 і частина 1 ст. 75 КК України прямо вказують на неможливість прийняття зазначених рішень у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.
Тому, з урахуванням особливостей вказаного кримінального правопорушення та обставин його вчинення, даних про особу обвинуваченого та його ставлення до скоєного, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, доходить висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на рівні мінімальної межі санкції ч.5 ст. 407 КК України, оскільки саме таке покарання буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Процесуальні витрати і речові докази у кримінальному проваджені відсутні.
Оскільки обвинуваченому не обирався запобіжний захід в межах даного кримінального провадження, відповідно дане питання вироком суду не вирішується.
Керуючись статтями 100, 124, 174, 337, 349, 368-370, 376 Кримінального процесуального кодексу України, суд, -
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п'ять) років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_3 рахувати від дня його фактичного затримання після набрання вироком законної сили під час виконання вироку суду.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Петриківський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.
Вирок, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя: ОСОБА_1