20 серпня 2024 року м.Суми
Справа №591/3664/23
Номер провадження 22-ц/816/906/24
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Філонової Ю. О.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,
у присутності :
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ємельяненка Сергія Вікторовича,
представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвоката Пономаренка Олександра Вікторовича,
третьої особи - ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Ємельяненком Сергієм Вікторовичем,
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 січня 2024 року у складі судді Ніколаєнко О.О., ухваленого в м. Суми, повний текст якого виготовлено 08 січня 2024 року,
в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Сумська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Дуванова Тамара Петрівна, про визнання дій незаконними, визнання недійсним заповіту,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 24 червня 2022 року після триваючої хвороби помер його батько ОСОБА_6 , який кілька років до цього потребував сторонньої допомоги та постійного догляду. Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1 . За свого життя батько склав заповіт на його ім'я. У 2021 році ОСОБА_6 тяжко захворів та не міг проживати один, обслуговувати себе без сторонньої допомоги. Позивач не міг залишитися доглядати батька, оскільки проживав та працював у Польщі. Під час спільної сімейної наради було прийнято спільне рішення, що ОСОБА_2 , яка є невісткою ОСОБА_7 буде здійснювати постійний догляд за ОСОБА_6 , а взамін батько залишить їй у спадок квартиру. Тобто між сторонами фактично був укладений договір життєвого утримання, але матеріалізовано цей договір у формі заповіту, вчиненого не на ім'я ОСОБА_2 , а на ім'я її сина - ОСОБА_1 . До початку військової агресії відповідачка ОСОБА_2 доглядала за батьком позивача, але приблизно 12 березня 2022 року виїхала з м. Суми, чим порушила умови домовленості і свідомо ухилилася від обов'язку надання допомоги по догляду за ОСОБА_6 , який через похилий вік та тяжку хворобу не міг самостійно забезпечувати умови свого життя. У травні 2022 року хронічні захворювання ОСОБА_6 загострились, його було госпіталізовано у медичний заклад, він невдовзі помер. Після звільнення у квітні 2022 року м. Суми була відсутня реальна та безпосередня загроза відповідачці як обставина непереборної сили, що перешкоджала відповідачці здійснювати догляд за ОСОБА_6 . Відповідачка умисно залишила у тяжкому стані ОСОБА_6 , усвідомлюючи свій обов'язок допомоги спадкодавцю, мала можливість його виконувати але не вчиняла необхідних дій. Якби заповіт чи договір пожиттєвого утримання був на ім'я ОСОБА_2 , то за рішенням суду вона була б усунена від права на спадкування, якщо судом було встановлено, що вона ухилялася від допомоги спадкодавцеві, який був у безпорадному стані. На дату посвідчення заповіту відповідач ОСОБА_1 досить довго перебував та працював за межами України та ніяких особистих зобов'язань щодо спадкодавця не брав. Волевиявлення спадкодавця при підписанні заповіту на ім'я ОСОБА_1 було спрямовано на виникнення у ОСОБА_2 цивільних обов'язків по його пожиттєвому утриманню та догляду. Тому цей заповіт слід вважати таким, що укладений внаслідок помилки, тобто за обставин, коли особа помилялася при вчиненні правочину щодо його правових наслідків.
Просив суд ухвалити рішення, яким визнати незаконними дії відповідачів по залишенню у безпорадному стані ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 при виконанні ними умов договору по догляду за ним та усунути їх від права на спадщину; визнати недійсним заповіт від 10 серпня 2021 року, яким ОСОБА_6 , на випадок своєї смерті призначив спадкоємцем ОСОБА_1 , посвідчений за реєстровим № 893 приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Дувановою Т.П.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 03 січня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Ємельяненка С.В., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції не було наведено мотивів відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій відповідача ОСОБА_1 щодо залишення у безпорадному стані спадкодавця ОСОБА_6 та усунення його від права на спадщину.
Наголошує на тому, що третя особа ОСОБА_4 та свідки ОСОБА_8 , і ОСОБА_9 підтвердили досягнення домовленостей про здійснення пожиттєвого догляду ОСОБА_6 відповідачем - ОСОБА_2 , при складанні заповіту на ім'я ОСОБА_1 . Судом не було наведено мотивів не врахування цих показань, як доказів.
Вважає, що на позивача не покладено обов'язку доведення факту ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцю. У свою чергу, відповідачем ОСОБА_1 не було надано доказів існування в нього обставин непереборної сили, у період перебування спадкодавця в безпорадному стані, які перешкоджали здійснювати догляд за ним. Вказує на те, що ОСОБА_1 був обізнаним з перебуванням ОСОБА_6 у безпорадному стані.
Також вказує на те, що судом першої інстанції не встановлювалися та не перевірялися наступні обставини: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.
Представником ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - адвокатом Пономаренком О.В. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить його залишити без змін, а доводи апеляційної скарги - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та 3-ї особи, які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги представника відповідачів, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, позивач є сином ОСОБА_6 . Відповідачі у даній справі є сином та дружиною сина спадкодавця - ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 18, т.1). Дані обставини не заперечуються сторонами у справі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (а.с. 11, т. 1).
За життя, 10 серпня 2021 року, ОСОБА_6 склав заповіт, яким заповідав усе своє майно онуку - ОСОБА_1 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Дувановою Т.П. (а.с. 10, т. 1).
Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло, свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_11 , договору дарування ОСОБА_6 належала на праві власності квартира по АДРЕСА_2 (а.с. 13- 17, т. 1)
ОСОБА_6 у період з 28 квітня 2021 року по 05 травня 2021 року перебував на стаціонарному лікуванні у КНП СОР «Сумська обласна клінічна лікарня» зі встановленим основним діагнозом: цироз печінки, симптом портальної гіпертензії. Варикозне розширення він стравоходу ІІ ст. (а.с. 21 т. 1). У період з 31 травня 2022 року по 06 червня 2022 року ОСОБА_6 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «ЦМКЛ» СМР (а.с. 22, т. 1).
Відповідно до копії декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, декларація була укладена ОСОБА_6 09 червня 2021 року, довіреною особою пацієнта вказано ОСОБА_2 (а.с. 23, т.1).
Після смерті ОСОБА_6 нотаріусом Сумської міської державної контори відкрита спадкова справа щодо майна померлого. Як вбачається з її копії із заявою про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с. 82-99, т.1).
У період з 13 січня 2022 року по 14 липня 2023 року відповідачка ОСОБА_2 неодноразово зверталася за лікарською допомогою у медичні заклади в м. Суми та в Республіці Польща. Їй було проведено оперативні втручання (а.с. 159-178 т. 1).
Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, що відповідач ОСОБА_1 , який є спадкоємцем, свідомо ухилявся від надання ОСОБА_6 допомоги за можливості її надання, а ОСОБА_6 перебував у такому стані, який не дає змоги забезпечити самостійно умови свого життя. ОСОБА_2 не є спадкоємицею після смерті ОСОБА_6 , допомагала йому на добровільних засадах, не мала передбаченого законом або договором обов'язку утримувати або доглядати за ОСОБА_6 , тому відсутні підстави для висновку по невиконанню нею обов'язку здійснювати за ним догляд, відтак, відсутні підстави для визнання незаконними її дій, які полягали у виїзді за межі м. Суми під час окупації міста та припиненню надавати допомоги ОСОБА_6 .
Суд першої інстанції не вбачав підстав для визнання недійсним заповіту, посилаючись на те, що він складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, особисто підписаний заповідачем, посвідчений нотаріусом. Заповідач не був недієздатним чи обмежено дієздатним, докази протилежного у справі відсутні. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що за станом здоров'я ОСОБА_6 не розумів дійсних наслідків свого волевиявлення, а метою, з якою оскаржуваний правочин був вчинений, було саме укладення спадкового договору або договору довічного утримання, як стверджує позивач.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).
До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини, відповідно, поділяються на: суворо односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особами. До них відноситься, зокрема, відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21)).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно з ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц (провадження № 61-11896св18)).
Відповідно до ч. 1 ст.229 ЦК України (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного заповіту), якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Аналіз статті 229 ЦК України свідчить, що будь-які односторонні правочини, в тому числі й вчинення заповіту, можливо оспорювати на підставі статті 229 ЦК України, тому що деформувати волю особи (осіб), що вчиняє (вчиняють) односторонній правочин може й інша особа, яка не є стороною правочину. Але позивач (спадкоємець) має довести, що заповідач вчинив заповіт під впливом помилки, що стосується обставин, які мають істотне значення. Тому не виключається оспорювання такого одностороннього правочину у разі, коли заповідач помилявся щодо його природи. За недоведеності помилки виключається можливість визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України як вчиненого під впливом помилки.
Згідно з ч. 2 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 вчинив заповіт під впливом помилки, що стосується обставин, які мають істотне значення.
Так, судом встановлено, що оспорюваний заповіт, яким ОСОБА_6 , на випадок своєї смерті зробив розпорядження, що спадкоємцем на все його майно, яке буде належати на день його смерті, він призначив свого онука - ОСОБА_1 , посвідчений приватним Сумського міського нотаріального округу Дувановою Т.Л. в приміщення приватного нотаріуса. При цьому, ОСОБА_6 власноручно зазначив, що заповіт ним прочитано вголос у присутності приватного нотаріуса, підписано ним власноручно.
Приватний нотаріус Дуванова Т.Л. у своїх письмових поясненнях зазначила, що при складанні заповіту, нотаріус в обов'язковому порядку перевіряє дієздатність заповідача, роз'яснює відмінність договору дарування від договору довічного утримання, спадкового договору та умови укладення заповіту, правові наслідки цих правочинів, право на обов'язкову частку у спадщині, право заповідача на скасування та зміну заповіту інші норми закону, що стосуються цієї нотаріальної дії.
Тобто, по справі не було встановлено існування обставин, які б свідчили про те, що складаючи заповіт на користь свого онука ОСОБА_1 , ОСОБА_6 вважав, що укладає з відповідачем ОСОБА_2 договір довічного утримання.
Твердження позивача про те, що між ним, померлим ОСОБА_6 та ОСОБА_2 існувала усна домовленість про здійснення останньою довічного догляду ОСОБА_6 не ґрунтуються на доказах. ОСОБА_4 не підтвердила твердження позивача, що вона особисто брала участь у спільній сімейній нараді, на якій нібито було прийнято зазначене рішення. Свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 не були особисто присутніми при розмові вказаних осіб, яка нібито мала місце у 2021 року і обставини посвідчення оспорюваного заповіту могли знати лише зі слів.
Натомість, відповідачка ОСОБА_2 спростовує існування домовленостей з позивачем на здійснення нею догляду за свекром ОСОБА_6 взамін отримання її сином спадкового майна, та зазначила, що вона йому допомагала протягом тривалого періоду за власним бажання, оскільки між ними складися теплі родинні відносини.
Колегія суддів звертає увагу на те, заповіт було складено ОСОБА_6 через три місяці після його виписки із стаціонарного лікування, що також ставить під сумнів доводи позивача, що вчинення цього заповіту не відповідало волі заповідача.
Таким чином, встановивши, що позивачем не доведено відсутність волевиявлення ОСОБА_6 щодо розпорядження належним йому майном на користь онука - ОСОБА_1 , суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання заповіту недійсним.
Частиною 5 статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Зі змісту наведеної норми закону вбачається, що лише при одночасному настанні таких обставин, як ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, а також доведеності зазначених фактів у їх сукупності, спадкоємець може бути усунений від права на спадщину.
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15 (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17 (провадження № 61-45879св18), від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19), від 02 лютого 2022 року у справі № 706/445/20 (провадження № 61-7573св21).
Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Такий висновок зроблено у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15 (провадження № 61-1302св18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16 (провадження № 61-15926св18).
Як уже зазначалося, позивачем не було доведено існування між ОСОБА_2 та спадкодавцем ОСОБА_6 договірних зобов'язань щодо його догляду та утримання, такого обов'язку у неї не виникло і у силу закону, права на спадщину у неї також не виникло, а тому підстав перевіряти доводи апеляційної скарги в частині вирішення вимог позивача про визнання незаконними дій ОСОБА_2 та усунення її від права на спадщину колегія суддів не вбачає.
Перевіряючи рішення суду в частині вимог до спадкоємця за заповітом ОСОБА_1 про визнання його дії незаконними щодо залишення спадкодавця у безпорадному стані та усунення його від права на спадщину, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на таке.
Наданою медичною документацією підтверджується перебування ОСОБА_6 на стаціонарному лікуванні з 28 квітня 2021 року до 05 травня 2021 року, з 31 травня 2022 року до 06 червня 2022 року.
Доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 після проведеного у 2021 році лікування і до госпіталізації до лікарні 31 травня 2022 року перебував у безпорадному стані та потребував сторонньої допомоги, зокрема відповідача ОСОБА_1 , позивачем суду надано не було. Ці обставини також не підтверджували і допитані в судовому засіданні свідки.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 вказала на те, що стан здоров'я ОСОБА_6 погіршився в кінці травня 2022 року. Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 , чи інші особи від його імені, зверталися до спадкоємця ОСОБА_1 за наданням спадкодавцю допомоги.
Таким чином, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, надавши належну оцінку зібраним у справі доказам та встановленим на їх підставі обставинам, правильно виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про усунення відповідача ОСОБА_1 від права на спадкування за частиною 5 статті 1224 ЦК України, оскільки в порушення приписів норм процесуального права щодо обов'язку доказування і подання доказів, позивачем не надано належних та допустимих доказів перебування ОСОБА_6 у безпорадному стані, потреби спадкодавця в наданні допомоги саме відповідачем ОСОБА_1 , а також доказів того, що відповідач свідомо не виконував встановленого законом обов'язку щодо надання допомоги спадкодавцю, що могло б бути підставою для усунення його від права на спадкування за заповітом після смерті діда.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційнийсуд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Ємельяненком Сергієм Вікторовичем, залишити без задоволення, рішення Зарічного районного суду м. Суми від 03 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складене 21 серпня 2024 року.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: В. І. Криворотенко
Ю. О. Філонова