Провадження № 11-кп/821/298/24 Справа № 706/595/20 Категорія: ч. 2 ст. 286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
12 серпня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурораОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7
(в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_8
(в режимі відеоконференції),
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_9
(в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження № 12019250000000122 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора відділу Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Христинівського районного суду Черкаської області від 25 грудня 2023 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сичівка Христинівського району Черкаської області, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України на 3 (три) роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 (один) рік.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком в 2 (два) роки та покладено обов'язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК України.
Прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати за проведення судових експертиз в загальній сумі 4 748,94 грн.
В порядку ст. 100 КПК України вирішена доля речових доказів.
За цим вироком ОСОБА_7 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 17.05.2019 близько 13 год 05 хв, керуючи рейсовим автобусом «ПАЗ-32054», реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись в межах населеного пункту по АДРЕСА_2 , в порушення вимог пунктів 2.3.б), 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, зі змінами та доповненнями, не був уважним не стежив за дорожньою обстановкою та, відповідно, не відреагував на її зміну. Так, ОСОБА_7 , рухаючись у світлу пору доби, не обрав безпечну швидкість руху керованого ним автомобіля, рухаючись зі швидкістю близько 86 км./год., що на 36 км./год. перевищувала дозволену швидкість у населеному пункті 50 км/год., поблизу будинку № 88 здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався в попутному з автобусом напрямку та змінив напрямок свого руху в ліво в момент коли водій автобуса ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути наїзду на велосипедиста ОСОБА_11 шляхом застосування екстреного гальмування в умовах місця пригоди при розрахунковій швидкості руху 86 км/год, та мав таку можливість при русі з дозволеною швидкістю руху транспортних засобів в населеному пункті 50 км/год.
Унаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_11 , згідно з висновком судово-медичної експертизи № 05-7-02/176 від 17.10.2019, отримав тілесні ушкодження у вигляді сполучної травми з залученням кількох ділянок тіла: закритої черепно-мозкової травми з ушкодженням кісток основи та склепіння черепа з крововиливами під м'які та тверді мозкові оболонки та забоєм-розмізченням головного мозку; закритої травми грудної клітки з двосторонніми переломами ребер, забоєм лівої легені, лівостороннім гематораксом (накопиченням крові в плевральній порожнині), від яких останній помер на місці події. Сполучна травма в своєму перебігу ускладнилась розвитком травматичного та геморагічного шоку. Вказані ушкодження утворилися в результаті дії твердих тупих предметів, можливо в час та при обставинах ДТП 17.05.2019 і носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя. Вищевказані тілесні ушкодження у ОСОБА_11 знаходяться в прямому причинному зв'язку з ДТП 17.05.2019 та настанням його смерті.
Згідно з висновком експерта № 4/408 від 27.05.2020, у дорожній обстановці, яка склалася на момент пригоди, в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору, є виїзд велосипедиста ОСОБА_11 на смугу руху автобуса «ПАЗ-32054», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та несвоєчасне вжиття заходів до зменшення швидкості та зупинки транспортного засобу з метою уникнення наїзду на велосипедиста ОСОБА_11 водієм автобуса ПАЗ-32054, реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_7 .
Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автобуса «ПАЗ-32054», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 , а саме вимог п. 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху України, знаходяться в причинному зв'язку з виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілого ОСОБА_11 .
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить скасувати вирок від 25.12.2023 щодо ОСОБА_7 через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а кримінальне провадження закрити, у зв'язку з недоведеністю вини останнього у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки показанням ОСОБА_7 про те, що він давав звуковий сигнал та сповільнив рух майже до зупинки транспортного засобу, коли побачив потерпілого ОСОБА_11 , який рухався на велосипеді по центру проїжджої частини. У подальшому, коли потерпілий прийняв праворуч почав їхати далі, автобус та велосипедист продовжили рух в одному напрямку паралельно, рухаючись у різних полосах. Лише після того, як автобус порівнявся з велосипедом, велосипедист безпідставно, порушуючи вимоги ПДР України, різко повернув вліво і, в процесі руху, на швидкості, вдарився в автобус, і відбулося зіткнення, уникнути якого ОСОБА_7 не мав можливості. При цьому швидкість автобуса була близько 40 км/год. Такі показання ОСОБА_7 узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , наданими під час судового розгляду.
Вказує, що судом безпідставно не визнано недопустимим доказом протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 17.05.2019 зі схемою ДТП та фототаблицею, оскільки слідча дія проведена без участі водія ОСОБА_7 , який не надав слідчому пояснень щодо розвитку подій. Стверджує, що під час ОМП не робились точні заміри гальмівного шляху, який зазначений у протоколі, не бралися зразки гуми на підтвердження тієї обставини, що саме автобусом залишені сліди гальмування на проїжджій частині.
Крім того зазначає про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту, проведеного за участі ОСОБА_7 від 12.06.2019, оскільки слідча дія проведена з останнім як зі свідком, а не з підозрюваним, що призвело до обмеження його процесуальних прав та до порушення права на захист.
Також стверджує, що судом, всупереч вимог процесуального закону, 26.01.2021 долучено до матеріалів кримінального провадження письмові документи, які сторона обвинувачення вважає доказами і тільки після цього їх надано стороні захисту для ознайомлення та повторно досліджено 16.08.2021, хоча сторона захисту заявляла клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження вцілому, ще до їх долучення. Наведене, на думку захисника, призвело до неможливості в повному обсязі стороні захисту ознайомитися з усіма матеріалами кримінального провадження, порушило принцип змагальності та не дало належним чином сформувати позицію захисту, враховуючи, що під час досудового розслідування у ОСОБА_7 захисника не було.
Акцентує увагу на тому, що за ініціативою суду було порушено принцип безпосередності дослідження документів, зокрема фактично докази не досліджувались в судовому засіданні, а прокурор обмежився формальним оголошенням їх назви і дати винесення.
Крім того звертає увагу на те, що протокол слідчого експерименту зі свідом ОСОБА_12 від 18.05.2020 має ознаки фальсифікації, оскільки в тесті протоколу залишені пусті (незаповнені) місця, там де мало бути вписане прізвище особи з якою проводиться слідчий експеримент. Наведене, на думку захисту, вказує на те, що протокол був виготовлений раніше, ще до проведення слідчої дії, тому є недопустимим доказом. Також вказує на те, що слідчий експеримент з даним свідком проводився через рік після вчинення кримінального правопорушення в умовах, які не наближені до тих, які були під час дорожньо-транспортної пригоди і без участі транспортного засобу - автобуса.
Вказує, що слідчий експеримент зі свідком ОСОБА_13 не проводився, хоча остання була безпосереднім свідком подій разом зі свідком ОСОБА_12 , що вказує на неповноту, упередженість та не об'єктивність проведеного досудового розслідування.
Щодо висновку судової транспортно-трасологічної експертизи № 4/431 від 12.08.2019 зазначає, що для проведеної експертизи експерту було надано ухвалу суду, автобус ПАЗ та велосипед типу «Україна», будь-яких інших матеріалів, в тому числі матеріалів кримінального провадження, не надано. При цьому автотехнічна експертиза не проводилась, а велосипед взагалі зник з місця зберігання. Наведене, на думку захисника, вказує на те, що висновки експертизи грунтуються на припущеннях та даних, достовірність та належність яких до скоєння ДТП стороною обвинувачення не з'ясовано.
Стверджує, що відповідно до підсумків висновку експерта № 4/408 від 27.05.2020, швидкість автобуса складала 86 км/год, що є технічно не спроможним з огляду на модель даного транспортного засобу, рік його випуску, переобладнання на використання газу та місце ДТП, з нявними до нього перешкодами у виді «лежачих поліцейських». При цьому під час проведення експертизи використовувались протоколи слідчих експериментів за участі ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_12 , які є недопустимими доказами, тому такий висновок також є недопустимим в силу ч. 1 ст. 87 КПК України.
Звертає увагу на те, що судово-медичний експерт ОСОБА_14 під час судового розгляду вказував на те, що для проведення експертизи йому було надано лише ухвалу слідчого судді, тому він використовував акт судово-медичного дослідження з власних архівів, що є порушенням вимог ч. 4 ст. 69 КПК України. Крім того даний експерт зазначив, що тілесні ушкодження у потерпілого могли утворитися при швидкості автобуса близько 40 км/год. При цьому при швидкості 86-90 км/год потерпілий би отримав більш тяжкі тілесні ушкодження.
Також захисник вказує на те, що прокурором не надано під час судового розгляду жодного документа на підтвердження повноважень слідчих та прокурорів в даному кримінальному провадженні, що ставить під сумнів належність і допустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування. Крім того не долучено і не досліджено під час судового розгляду письмове повідомлення про підозру ОСОБА_7 , що є невід'ємною складовою досудового розслідування, під час якого останньому повідомлялись права та обов'язки як підозрюваного, змінився статус із свідка на підозрюваного, почалося обчислення строків досудового розслідування, передбачених п. 4 ч. 3 ст. 219 КПК України. Наведені дані, на думку сторони захисту, дали б змогу з'ясувати чи не порушені в даному провадженні строки досудового розслідування, з урахуванням того, що з моменту внесення до ЄРДР даних про вчинення кримінального правопорушення 17.05.2019 до складання обвинувального акту 29.05.2020 та направлення його до суду пройшло більше року. При цьому стверджує, що обвинувачений ОСОБА_7 копію письмового повідомлення про підозру не отримував і сторона захисту з нею взагалі не ознайомлена.
В апеляційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку Христинівського районного суду Черкаської області від 25.12.2023 через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Просить під час апеляційного розгляду дослідити матеріали, які характеризують обвинуваченого та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим і призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Прокурор, не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_7 та правильності кваліфікації його дій, посилаючись на положення ст.ст. 50, 65 КК України і роз'яснень постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», зазначає, що судом не достатньо враховано ступінь суспільної небезпечності вчиненого обвинуваченим діяння, наслідків, що настали у виді смерті людини, даних про особу винуватого, його поведінку та відношення до вчиненого.
Вказує, що ОСОБА_7 під час судового розгляду вину не визнав, будь-яких заходів з метою відшкодування завданих потерпілим збитків не вжив, досудовому розслідуванню активно не сприяв.
На думку прокурора, наведене вказує на байдуже ставлення ОСОБА_7 до своїх протиправних дій та їх наслідків, а також про те, що належних висновків він для себе не зробив.
Зазначає, що встановлені судом дані про особу ОСОБА_7 , зважаючи на конкретні обставини кримінального провадження та грубе порушення низки пунктів ПДРУкраїни, не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і не дають підстави для призначення мінімального покарання, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та звільнення від його відбування з випробуванням, із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Додатково звертає увагу на те, що ОСОБА_7 керував автомобілем у людному місці з достатньо жвавим рухом із швидкістю близько 80 км/год, що є значним перевищенням допустимої в населеному пункті швидкості 50 км/год та свідчить про байдуже ставлення останнього до життя, здоров'я і безпеки людини.
Крім того зазначає, що суд, всупереч положень ст. 75, 77 та наведеної вище постанови Пленуму ВСУ, звільнив ОСОБА_7 як від основного покарання у виді позбавлення волі, так і від додаткового - позбавлення права керувати транспортними засобами, чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосував закон, який застосуванню не підлягає.
Будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду в судове засідання не з'явився потерпілий ОСОБА_15 , що, з огляду на положення ч. 4 ст. 405 КПК України, не перешкоджає судовому розгляду по суті заявлених апеляційних вимог. Враховується, що в судовому засіданні присутній адвокат ОСОБА_9 , який, згідно ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АВ № 1125426 від 04.04.2024, представляє інтереси потерпілого ОСОБА_15 .
Заслухавши суддю-доповідача, думки обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 в підтримку апеляційної скарги сторони захисту з наведених доводів та безпідставність апеляційних вимог прокурора, прокурора в підтримку апеляційної скарги сторони обвинувачення та відсутність підстав для задоволення апеляційних вимог захисника, представника потерпілого - адвоката ОСОБА_9 , який підтримав апеляційні вимоги сторони обвинувачення, а апеляційні вимоги сторони захисту просив залишити без задоволення, перевіривши та обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши характеризуючі данні на обвинуваченого, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 та прокурора ОСОБА_10 до задоволення не належать.
Частиною 1 статті 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції у межах апеляційної скарги.
За змістом ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ґрунтуватись на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин провадження в їх сукупності, з дотриманням вимог щодо кримінального та кримінального процесуального закону.
Висновки районного суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, відповідають фактичним обставинам провадження, ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні доказів, правильно оцінених судом на виконання положень ст. 94 КПК України.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, судом першої інстанції кваліфіковано вірно.
Обвинувачений ОСОБА_7 винуватість в пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України не визнав та суду першої інстанції показав, що 17.05.2019 близько 13 год 05 хв він керував рейсовим автобусом по АДРЕСА_2 . По вулиці попутно з ним, зайнявши положення ближче до центру дороги, рухався велосипедист. Він зменшив швидкість руху та подав велосипедисту звуковий сигнал, після чого почав маневр обгону. В цей час велосипедист здійснив поворот ліворуч. Також зазначив, що намагався прижати автобус до лівої сторони дороги, однак уникнути зіткнення з велосипедистом не зміг.
Незважаючи на зайняту обвинуваченим ОСОБА_7 позицію щодо невизнання винуватості у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених та наведених у вироку суду першої інстанції, вона підтверджується безпосередньо дослідженими в судовому засіданні, перевіреними судом першої інстанції в їх сукупності, та наведеними у вироку доказами, зокрема даними:
- показань свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_12 про те, що 17.05.2019 близько 13 год 05 хв вони рухались по АДРЕСА_2 і бачили, як по дорозі їм на зустріч рухався автобус та велосипедист. Велосипедист рухався по центру дороги. Водій автобуса почав подавати велосипедисту звуковий сигнал, але велосипедист замість того, щоб повернути праворуч, повернув ліворуч під автобус;
-протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 17.05.2019 зі схемою та фототаблицями до нього, якими зафіксовано місце дорожньо-транспортної пригоди, особливості дороги, стан дорожнього покриття, положення автомобіля і велосипеда на місці пригоди, слідову інформацією на проїжджій частині, розташування тіла ОСОБА_11 , зовнішні пошкодження автобуса «ПАЗ-32054»;
- висновку експерта № 05-7-02/176 від 17.10.2019 про те, що причиною смерті ОСОБА_11 є сполучна травма з залученнями кількох ділянок тіла: закрита черепно-мозкова травма з ушкодженням кісток основи та склепіння черепа з крововиливами під м'які, та тверді мозкові оболонки, та забоями-розмізченням головного мозку; закрита травма грудної клітки з двосторонніми переломами ребер, забоєм лівої легені, лівостороннім гематораксом (накопиченням крові в плевральній порожнині). Вказані ушкодження утворились у результаті дії твердих тупих предметів, можливо в час та при обставинах вказаних в ухвалі, носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя та знаходяться в причинному зв'язку з настанням смерті ОСОБА_11 . При токсикологічному дослідженні крові ОСОБА_11 виявлено етанол у кількості 1.50 проміле;
- пояснень експерта ОСОБА_16 , який підтримав висновки, викладені ним в експертизі № 05-7-02/176 від 17.10.2019 та вказав, що отримані потерпілим і зазначені у експертизі тілесні ушкодження у виді сполучної травми з залученням кількох ділянок тіла, які ускладнились розвитком травматичного, і геморагічного шоку, утворились у результаті дії твердих тупих предметів, носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя, і знаходяться в причинному зв'язку з ДТП, що мала місце 17.05.2019, та настанням смерті ОСОБА_11 ;
- висновку експерта № 4/428 від 09.08.2019 про те, що до моменту ДТП деталі ходової частини, рульового керування та робочої гальмівної системи автобуса марки ПАЗ-32054 д.н.з. НОМЕР_1 знаходились у працездатному стані;
- висновку експерта № 4/431 від 12.08.2019 про те, що в первинний контакт вступала передня права кутова частина автобуса ПАЗ-32054 д.н.з. НОМЕР_1 : передній бампер, переднє праве крило та ліва бокова частина велосипеда, а саме: сидіння, середня ліва частина рами велосипеда;
- пояснень експерта ОСОБА_17 , який підтримав висновки, викладені ним в експертизах № 4/428 від 09.08.2019, № 4/431 від 12.08.2019 та вказав, що в первинний контакт із велосипедом вступила передня права кутова частина автобуса ПАЗ;
- протоколу проведення слідчого експерименту від 18.05.2020 з план схемою та таблицею зображень, згідно якого ОСОБА_12 на місці події показала та розказала про обставини ДТП, зокрема вказала як рухався велосипедист по відношенню до проїзної частини перед зміною напрямку руху, напрям його руху, місце наїзду відносно слідів гальмування автобусу;
- висновку експерта № 4/408 від 27.05.2020 з маштабно-графічною схемою про те, що покази ОСОБА_7 , дані ним під час слідчого експерименту 12.06.2019, в частині розташування місця наїзду на велосипедиста, мають суперечності технічного характеру з розташуванням слідів гальмування автобуса і висновками транспортно-трасологічної експертизи в частині механізму первинного контактування автобуса з велосипедом, є технічно неспроможні, тому і дані в частині відстані, яку подолав велосипедист з моменту зміни напрямку руху до місця наїзду, та часу, який велосипедист подолав дану відстань, не враховані при проведенні дослідженні. Покази свідка ОСОБА_12 , дані нею під час слідчого експерименту 18.05.2020, в частині розташування місця наїзду, суперечностей технічного характеру не мають.
За обставин зазначених у постанові про призначення експертизи, в дорожній обстановці, що склалась: водій автобуса ПАЗ-32054 р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_7 повинен був дотримуватись дозволеної швидкості руху в населеному пункті, а в момент виникнення небезпеки його руху, повинен був негайно зменшити швидкість руху керованого ним транспортного засобу аж до його зупинки (з технічної точки зору -застосувати екстрене гальмування), тобто повинен був діяти у відповідності до вимог пп.12.3., 12.4. Правил дорожнього руху України і в його діях вбачаються невідповідності цим вимогам; велосипедист ОСОБА_11 повинен був діяти у відповідності до вимог п.10.1. Правил дорожнього руху України і в його діях вбачаються невідповідності цим вимогам.
У причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору, є виїзд велосипедиста ОСОБА_11 на смугу руху автобуса ПАЗ-32054 р.н. НОМЕР_2 та несвоєчасне вжиття заходів до зменшення швидкості та зупинки транспортного засобу з метою уникнення наїзду на велосипедиста ОСОБА_11 водієм автобуса ПАЗ-32054 р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_7 ;
- пояснень експерта ОСОБА_18 , який підтримав висновки, викладені ним в експертизі № 4/408 від 27.05.2020 та вказав, що виходячи із наданих слідчим даних, водій автобуса мав можливість уникнути зіткнення із велосипедистом, а інші учасники кримінального провадження будь-яких даних для проведення дослідження не надали.
Підстав вважати, що докази, покладені судом в основу обвинувального вироку, не відповідають ст. 85, 86 КПК України в частині їх відповідності критеріям належності та допустимості, під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення не здобуто.
Колегія суддів уважає безпідставними посилання сторони захисту про недопустимість як доказів: протоколів огляду місця події від 17.05.2019 та слідчого експерименту за участю ОСОБА_12 від 18.05.2020 зі схемами; висновків експерта № 4/431 від 12.08.2019, 4/408 від 27.05.2020, № 05-7-02/176 від 17.10.2019.
Статтею 86 КПК України передбачено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Посилаючись на недопустимість як доказу протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 17.05.2019, сторона захисту акцентує увагу на тому, що такий огляд проведений без участі водія ОСОБА_7 , що призвело до позбавлення можливості останнього надати пояснення щодо розвитку подій. Такі доводи сторони захисту не є порушенням процесуального закону при проведенні відповідної слідчої дії та не оцінюються колегією суддів, як обмеження у реалізації прав ОСОБА_7 .
Частиною 3 статті 214 КПК України передбачено, що у невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події.
Огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію речових доказів, з'ясування характеру події та інших обставин, що підлягають доказуванню. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі.
Частиною 3 статті 237 КПК України передбачено, що для участі в огляді може бути запрошений потерпілий, підозрюваний, захисник, законний представник та інші учасники кримінального провадження. З метою одержання допомоги з питань, що потребують спеціальних знань, слідчий, прокурор для участі в огляді може запросити спеціалістів.
Аналіз вказаної норми закону вказує на те, що проведення огляду місця події може проводитися, в тому числі за участі сторони захисту, однак обов'язку її залучення, як і інших учасників кримінального провадження, у слідчого чи прокурора не виникає.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження, огляд місця події, що оформлений протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 17.05.2019, проведений слідчим ВР ЗСТ СУ ГУНП в Черкаській області ОСОБА_19 , за участі понятих ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та спеціаліста ОСОБА_22 . Оглядом встановлено і відображено в протоколі слідчої дії, в тому числі: місце дорожньо-транспортної пригоди, елементи вулиці, дороги, її стан та загальні характеристики, положення транспортних засобів на місці пригоди, сліди гальмування, тощо. Протокол підписаний учасниками слідчої дії, від яких будь-яких заяв та зауважень щодо її проведення та оформлення не надходило. До протоколу в якості додатків долучено план схему, складену слідчим за участю понятих, а також таблиці зображень, які завірені печатками та підписом слідчого, як особи, яка брала участь у їх виготовлені. Дані схеми дорожньо-тарнспортної пригоди відповідають протоколу слідчої дії, доповнюють його та детально відображають місце події з прив'язкою до вулиць та елементів дороги, місця розташування транспортних засобів на дорозі та по відношенню один до одного, слідову інформацію і сумнівів в об'єктивності занесених в ній даних, не викликають.
На думку колегії суддів, такий огляд проведений у відповідності до вимог ст. 237 КПК України, а складений за результатами слідчої дії протокол та долучені додатки, не суперечать положенням ст. 104, 105 КПК України.
Щодо доводів захисника про непроведення слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_13 та недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту від 18.05.2020 за участі свідка ОСОБА_12 , колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 240 КПК України, з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, до участі в якому можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.
Зі змісту вказаної норми випливає, що слідчий, в залежності від тих, чи інших фактичних обставин, сам приймає рішення про необхідність проведення слідчого експерименту з учасниками кримінального провадження для встановлення об'єктивної істини.
В даному провадженні 18.05.2020 слідчим ОСОБА_23 у присутності понятих ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , проведено слідчий експеримент на місці події зі свідком ОСОБА_12 , під час якого остання відтворила обстановку та обставини ДТП, що мала місце 17.05.2019. Хід та результати слідчої дії детально зафіксовано у протоколі слідчого експерименту, зі змістом якого ознайомлені його учасники, від яких будь-яких заяв, скарг, доповнень чи зауважень не надійшло. В якості додатків долучено план-схему та фототаблицю, про що міститься посилання у протоколі слідчої дії.
З урахуванням наведеного, судом обгрунтовано визнано допустимим доказом протокол слідчого експерименту від 18.05.2020 як такий, що відповідає вимогам ст. 104, 105 КПК України, а саму слідчу дію такою, що проведено в порядку ст. 240 КПК України.
Та обставина, що ДТП мала місце 17.05.2019, а слідчий експеримент за участі свідка ОСОБА_12 проведений лише 18.05.2020, не ставить під сумнів об'єктивність даних, занесених до протоколу цієї слідчої дії, з урахуванням того, що положеннями ст. 240 КПК України не передбачено строків проведення слідчого експерименту.
Є необгрунтованими і твердження захисника про те, що слідчий експеримент зі свідком ОСОБА_12 проведено в умовах, які не наближені до тих, що мали місце під час ДТП, оскільки, як слідує із самого протоколу, остання заявила, що погодні умови, в тому числі і дорожня обстановка, відповідають тим, які мали місце на момент події. Згідно встановлених судом фактичних обставин, ДТП за участю ОСОБА_7 та ОСОБА_11 мала місце 17.05.2019 близько 13 год. 05 хвилин, а слідчий експеримент за участі свідка ОСОБА_12 проведено 18.05.2020 у період з 18 год до 18 год 40 хв, тобто в однакову пору року і в світлий період доби. Додатково колегія суддів зауважує, що ст. 240 КПК України не передбачено обов'язку відтворити всі умови, які існували на час події. У деяких випадках така вимога може поставити перед слідчими органами нездійсненне завдання. Тому проведення слідчого експерименту вимагає моделювання умов, максимально наближених до тих, що існували на момент події і є важливим для мети експерименту, чого і досягнуто під час проведення слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_12 .
Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, залишення незаповнених граф в бланку протоколу слідчого експерименту від 18.05.2020 не свідчить про його фальсифікацію та не є порушенням вимог ст. 104 КПК України. При цьому зауважує, що зі змістом протоколу слідчої дії та складеної план-схеми були ознайомлені учасники слідчого експерименту, які не мали заперечень і доповнень щодо їх змісту.
Щодо непроведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_13 - іншого очевидця ДТП, колегія суддів наголошує на тому, що обсяг учасників слідчого експерименту, з огляду на положення ст. 240 КПК України, визначається слідчим або прокурором з урахуванням завдань, які поставлені перед цією слідчою дією та не свідчить про неповноту досудового розслідування.
Вирішуючи доводи захиста щодо неналежності як доказу протоколу слідчого експерименту за участі ОСОБА_7 в статусі свідка від 12.06.2019, колегія суддів виходить з того, що вказаний протокол не покладений в основу обвинувального вироку, однак наведеним в ньому даним надавалась оцінка під час проведення, в тому числі експертизи від 27.05.2020 № 4/408.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК суд має визнати недопустимими докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
Зміст цієї норми права вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод.
Із матеріалів кримінального провадження випливає, що до проведення слідчого експерименту були відсутні дані про те, що саме ОСОБА_7 є винуватим у вчиненні ДТП. Під час цієї слідчої дії ОСОБА_7 була надана можливість висловити свою власну точку зору з приводу усіх обставин ДТП і в такий спосіб вплинути на вирішення справи, що не суперечить засаді верховенства права. При цьому ОСОБА_7 не стверджував, що винний у ДТП та взагалі не надавав ніякої оцінки своїм діям. Крім того, слідчий експеримент проведено з метою відтворення обставин ДТП, а неодержання від свідка ОСОБА_7 викривальних показань. Експертиза, за якою було встановлено, що саме дії ОСОБА_7 призвели до настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у ч. 2 ст. 286 КК України, мала місце 27.05.2020, тобто вже після проведення слідчого експерименту від 12.06.2019. Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо недопустимості як доказу протоколу слідчого експерименту з ОСОБА_7 як свідком, є неспроможними.
Щодо порушення права на захист ОСОБА_7 під час проведення за його участі слідчого експерименту, колегія суддів звертає увагу на те, що до початку проведення слідчої дії ОСОБА_7 , як свідку, були роз?яснені його права, передбачені ст. 66, 67 КПК України, в тому числі право користуватися правовою допомогою адвоката, а також право не свідчити проти себе та відмовитися давати показання. З даної слідчої дії вбачається, що ОСОБА_7 було запропоновано показати на місці події як саме відбулася ДТП, на що останній добровільно погодився. Будь-яких заперечень щодо встановлених обставин, за результатами слідчої дії, ОСОБА_7 не заявляв, таких заперечень не було і в інших учасників слідчої дії, а саме понятих, та не просив про необхідність надання йому правової допомоги.
Колегія суддів визнає необгрунтованими посилання в апеляційній скарзі на недопустимість як доказу висновку експерта № 4/431 від 12.08.2019 через те, що на експертизу не було надано усіх матеріалів кримінального провадження, з огляду на таке.
За змістом ст. 101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатом висновки, обгрунтовані відповіді на клопотання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи. Висновок повинен грунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Висновок експерта не може грунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.
При проведенні експертизи в кримінальному провадженні експерт наділений, в тому числі правом заявляти клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов'язаних із проведенням експертизи.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження, в цьому провадженні експертом ОСОБА_17 , на підставі ухвали від 23.07.2019, проведено судову транспортно-трасологічну експертизу, за результатами якої складено висновок від 12.08.2019 № 4/431. Згідно описової частини експертизи, на дослідження експерту надано ухвалу суду про призначення експертизи, автобус ПАЗ 32054 д.н.з. НОМЕР_1 та велосипед типу «Україна». На вирішення експерта поставлене питання, щодо того, якими частинами контактували автомобіль та велосипед, в момент первинного контакту. Огляд транспортних засобів проводився на території Христинівського ВП ГУНП в Черкаській області у присутності слідчого ОСОБА_19 . За висновком експерта, з урахуванням наявних пошкоджень транспортних засобів, встановлено, що в первинний контак вступала передня права кутова частина автобуса ПАЗ-32054, а саме передній бампер, переднє праве крило та ліва бокова частина велосипеда, а саме сидіння та середня ліва частина його рами. З наведеного слідує, що для проведення відповідної експертизи експерту було достатньо наданих слідчим ухвали та транспортних засобів, які ним безпосередньо оглянуті, а висновок експерта відповідає вимогам ст. 101, 102 КПК України, не містить суперечностей і дає однозначну відповідь на поставлене запитання без подвійного його тлумачення.
Посилаючись на недопустимість як доказу висновок експерта № 4/408 від 27.05.2020 захисник зазначає, що експертиза проведена на підставі протоколів про проведення слідчих експериментів за участі свідка ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_12 , які є недопустимими доказами. Наразі колегією суддів не встановлено підстав для визнання цих протоколів недопустимими доказами, як і висновку експерта № 4/408 від 27.05.2020. Інших доводів щодо недопустимості вказаного висновку експерта стороною захисту не наведено і під час апеляційного розгляду не встановлено.
Те, що експерт ОСОБА_16 при проведенні судово-медичної експертизи від 17.10.2019 № 05-7-02/176 щодо встановлення тяжкості тілесних ушкоджень використовував дані судово-медичного дослідження трупа ОСОБА_11 , приведені у власному примірнику акту судово-медичного дослідження № 176 від 18.05.2019, який також був складений експертом ОСОБА_16 за результатами безпосереднього огляду у морзі трупа потерпілого, не є порушенням положень ч. 4 ст. 69 КПК України та не свідчить про збирання експертом за власною ініціативою матеріалів для проведенні експертизи.
При цьому враховується, що наведені експерті дослідження проведені експертами, які повідомлені про кримінальну відповідальність, за встановленою КПК України процедурою, а зміст самих висновків відповідає положенням ст. 101, 102 КПК України і сумнівів в достовірності наведених в них обставин, не викликає.
Проаналізувавши доводи сторони захисту та матеріали кримінального провадження, колегія суддів констатує, що суд дотримався норм, установлених ст. 10 та ст. 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Всі клопотання учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог закону.
Безпосередньо досліджені судом докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають сумнівів у їх правдивості та, у своїй сукупності підтверджують той факт, що водій ОСОБА_7 17.05.2019 близько 13 год 05 хв, рухаючись рейсовим автобусом «ПАЗ-32054» по АДРЕСА_2 , не дотримався вимог пунктів 2.3.б), 12.3, 12.4 ПДР України та здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_11 , який рухався в попутному з автобусом напрямку та змінив напрямок свого руху в ліво в момент, коли ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути наїзду на нього шляхом застосування екстреного гальмування, внаслідок чого потерпілому заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, отримання яких перебуває в прямому причинному зв'язку зі смертю останнього.
Та обставина, що велосипедист ОСОБА_11 порушив вимоги п. 10.1 ПДР України, а водій ОСОБА_7 подавав йому звуковий сигнал перед здійсненням маневру, не спростовує того, що обвинувачений був зобов'язаний дотримуватися дозволеної швидкості руху в населеному пункті, а в момент виникнення небезпеки для його руху, в даному випадку велосипеду, повинен був негайно зменшити швидкість руху керованого ним транспортного засобу аж до його зупинки.
Посилання обвинуваченого на те, що швидкість руху автобуса була 40 км/год, однак він не міг технічної можливості уникнути зіткнення у зв'язку із тим, що велосипедист різко змінив напрямок руху і здійснив поворот ліворуч, спростовуються висновками експерта від 27.05.2020 № 4/408 про те, що мінімальна швидкість руху автобуса ПАЗ-32054 на момент початку утворення слідів гальмування складала близько 86 км/год, а швидкість руху автобуса 50 км/год є технічно не спроможною. При цьому у момент виникнення небезпеки для руху водій автобуса ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути наїзду на велосипедиста шляхом своєчасного застосування екстренного гальмування в умовах місця пригоди при розрахованій швидкості руху 86 км/год, тим більше мав таку можливість при русі з дозволеною швидкістю руху транспортних засобів в населеному пункті 50 км/год.
Доводи захисника про те, що під час досудового розслідування не було перевірено дійсну приналежність, зафіксованих під час огляду події, слідів гальмування, колегія суддів визнає передчасними, та зауважує наступне.
Дійсно, відповідна експертиза щодо приналежності слідів гальмування автобусу ПАЗ-32054, не проводилась. Разом з цим, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що виявлений на дорожньому покритті спарений слід гальмування лівих коліс, довжиною 19,2м та 9,2м, належить саме автобуса ПАЗ-32054, оскільки він виявлений у місці дорожньо-транспортної пригоди, про його наявність зазначено в протоколі слідчої дії від 17.05.2019 та схемі до нього, він зафіксований у таблиці зображень та розташований в напрямку руху автобусу під керуванням ОСОБА_7 . Тому підстави вважати, що вказаний гальмівний слід залишений іншим транспортним засобом, відсутні.
Також є такими, що спростовуються матеріалами кримінального провадження посилання захисника про те, що під час ОМП не робились точні заміри гальмівного шляху, оскільки вони спростовуються протоколом відповідної слідчої дії та схемою до нього, де зазначено, що довжина слідів гальмування складає 19,2м та 9,2м.
Колегія суддів зауважує, що розрахунок мінімальної швидкості руху автобуса ПАЗ-32054 розрахований експертом на момент початку утворення слідів гальмування, яка складала близько 86 км/год, тому твердження захисника, на спростування таких висновків, на пояснення експерта ОСОБА_14 про те, що тілесні ушкодження у ОСОБА_26 могли утворитися при швидкості автобуса близько 40 км/год, а при швидкості 86-90 км/год потерпілий би отримав більш тяжкі тілесні ушкодження, є недоречними, оскільки розрахунок швидкості автобуса на момент наїзду на велосипедиста, не здійснювався.
Також визнаються недоречними посилання сторони захисту про те, що свідками підтверджена швидкість руху автобуса близько 40 км/год, оскільки ні свідок ОСОБА_12 , а ні свідок ОСОБА_13 в своїх показаннях не вказували на швидкість руху автобуса ПАЗ-32054.
Не спростовують висновок експерта № 4/408 від 27.05.2020 щодо мінімальної швидкості руху і посилання сторони захисту на технічні характеристики автобуса ПАЗ-32054, і рік його випуску, оскільки такі твердження захисника щодо неможливості руху автобуса із швидкістю 86 км/год, не підтверджені будь-якими належними, допустимими доказами.
Колегія суддів визнає необгрунтованими апеляційні доводи захисника про порушення судом принципу безпосередності, оскільки фактично докази не досліджувались в судовому засіданні, а прокурор обмежився формальним оголошенням їх назви і дати винесення, зауважуючи таке.
Статтею 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинуваченого, потерпілої, свідків, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення відеозапису тощо.
Статтею 358 КПК України регламентовано, що долучені до матеріалів кримінального провадження документи, якщо в них викладені чи посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, повинні бути оголошені в судовому засіданні.
Оголошує документи суд або сторона судового провадження, яка подає ці документи, однак якщо учасниками кримінального провадження документи не оголошуються, а лише долучаються, то суд повинен їх оголосити з метою ознайомлення всіх учасників кримінального провадження з їх змістом та надання їм можливості подати свої зауваження.
Із матеріалів кримінального провадження видно, що усі письмові докази, надані стороною обвинувачення, були оголошені прокурором в судовому засіданні. Учасникам провадження була забезпечена можливість ознайомлюватися із ними та, у разі необхідності, ставити запитання. Суд дав оцінку усім доказам в нарадчій кімнаті, а тому застосована ним процедура повністю відповідає визначеній у ст. 23 КПК України засаді безпосередності дослідження доказів.
Доводи сторони захисту про те, що обвинувачений ОСОБА_7 копію письмового повідомлення про підозру не отримував, спростовуються повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення від 28.05.2020, наданим стороною обвинувачення. З цього повідомлення слідує, що слідчим ВРЗСТ СУ ГУНП в Черкаській області ОСОБА_23 підозрюваному ОСОБА_7 28.05.2020 об 11 год 55 хв повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, в порядку ст. 278 КПК України вручено його копію, пам'ятку про процесуальні права та обов'язки, а також оголошені та роз'яснені права.
Колегія суддів зауважує, що під час досудового розслідування захисник для ОСОБА_7 не призначався і відповідне клопотання останнім не заявлялось. Захисник ОСОБА_27 в даному кримінальному провадженні був залучений лише з 09.10.2020 на підставі ухвали Христинівського районного суду Черкаської області від 21.09.2020, а у подальшому замінений на іншого - ОСОБА_28 . При цьому, як це слідує з матеріалів кримінального провадження, жоден із захисників ОСОБА_7 не порушував перед судом першої інстанції питання про необхідність ознайомлення з повідомленням про підозру останнього у вчиненні кримінального правопорушення, тому посилання про не ознайомлення з таким повідомленням, є недоречними.
З урахуванням наявних в матеріалах кримінального провадження даних та наданих під час апеляційного розгляду постанов про зміну групи прокурорів у кримінальному провадженні від 22.05.2020, про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 27.05.2019, про здійснення досудового розслідування слідчою групою від 17.05.2019, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що слідчі та процесуальні дії під час досудового розслідування кримінального провадження здійснювались неуповноваженими на це особами.
Щодо доводів захисника про можливе порушення строків досудового розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , з урахуванням того, що з моменту внесення до ЄРДР даних про вчинення кримінального правопорушення 17.05.2019 до складання обвинувального акту 29.05.2020 та направлення його до суду пройшло більше року, колегія суддів зазначає, що як вбачається з обвинувального акту та наданого прокурором суду апеляційної інстанції повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, ОСОБА_7 28.05.2020 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, 29.05.2020 надано підозрюваному доступ до матеріалів кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК України, цього ж дня складено і затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12019250000000122 від 17.05.2019, який 10.06.2020 зареєстрований канцелярією суду, без порушень строків досудового розслідування, передбачених п. 4 ч. 3 ст. 219 КПК України.
Наразі, колегією суддів в ході апеляційного перегляду судового рішення щодо ОСОБА_7 не встановлено обставин, які б свідчили про помилковість висновків суду першої інстанції та наявність підстав для закриття кримінального провадження щодо останнього, як того вимагає в апеляційній скарзі захисник і встановлення порушення його прав щодо застосування належної правової процедури.
Вирішуючи питання про відповідність призначеного ОСОБА_7 покарання, колегія суддів виходить з вимог ст. 65 КК України про те, що воно призначається враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, яке, згідно ч. 2 ст. 50 КК України, має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
При призначенні ОСОБА_7 покарання судом першої інстанції дотримано вимоги ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.03 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» та в повній мірі враховані ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення, характер допущених обвинуваченим порушень ПДР України, а також допущення порушень ПДР України самим потерпілим ОСОБА_11 , наслідки вчиненого у виді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень від яких настала смерть потерпілого, дані про особу винуватого, який за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий, має сталі соціальні зв'язки, незадовільний стан здоров'я, дані досудової доповіді, позицію потерпілого щодо призначення покарання без реального його відбування, при невстановленні обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 та відсутності обставин, що його обтяжує.
Урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, місцевий суд, дотримуючись принципу індивідуалізації та, виходячи з особливостей конкретного кримінального правопорушення, призначив ОСОБА_7 покарання у мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, з розміром якого погоджується колегія суддів.
Крім того судом обгрунтовано призначено ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке за санкцією ч. 2 ст. 286 КК України є альтернативним, з урахуванням того, що останній грубо порушив правила дорожнього руху, не був уважним, не відреагував на зміну дорожньої обстановки, заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об'їзду перешкоди не вжив, хоч і спостерігав рух велосипедиста протягом тривалого часу, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди, а саме наїзду на велосипедиста джерелом підвищеної небезпеки - автобусом із завданням тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала смерть потерпілого ОСОБА_11 .
Те, що обвинувачений ОСОБА_7 не визнав винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, є його способом захисту від пред'явленого обвинувачення і не слугує підставою для призначення більш суворого покарання у виді 4 років позбавлення волі, на чому наполягає сторона обвинувачення.
Не є підставою для призначення ОСОБА_7 більш суворого покарання і те, що він активно не сприяв досудовому розслідуванню, на що посилається прокурор. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що до 28.05.2020 ОСОБА_7 перебував в статусі свідка, а статус підозрюваного мав один день до 29.05.2020, тобто був позбавлений можливості активно сприяти розкриттю кримінального правопорушення.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження прокурора про те, що ОСОБА_7 не відшкодував потерпілому завдану шкоду та зазначає, що в кримінальному провадженні потерпілим ОСОБА_15 цивільний позов не заявлено і не зазначалось про шкоду, яку обвинувачений має відшкодувати внаслідок своїх злочинних дій.
Щодо безпідставного звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, на що посилається прокурор, колегія суддів приймає до уваги положення ст. 75 КК України, роз'яснення Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2004, «Про практику застосування судами законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 № 12 та приходить до наступного.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Приймаючи рішення про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без відбування покарання у виді позбавлення волі та можливість застосування до нього положень ст. 75 КК України, суд першої інстанції в повному обсязі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином з необережною формою вини та конкретні обставини його вчинення, в тому числі наслідки, що настали у виді смерті потерпілого, характеризуючі дані на обвинуваченого, позицію потерпілого щодо призначення покарання без реального його відбування, яка хоча і не є визначальною, однак має враховуватися при призначенні покарання, за невстановленням даних про те, що ОСОБА_7 перебував у стані будь-якого сп'яніння, що виключає можливість застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З огляду на викладене, призначене ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік та подальшим звільненням від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, відповідає положенням ст. 50, 65 КК України, тому колегія суддів не визнає його явно несправедливим, необґрунтованим, чи недостатнім для досягнення його мети.
Приймаючи рішення про достатність призначеного покарання, колегія суддів також звертає увагу на те, що ОСОБА_7 є особою похилого віку, а також враховує його належну процесуальну поведінку і те, що матеріали кримінального провадження не містять даних, які б вказували на те, що ОСОБА_7 з моменту вчинення кримінального правопорушення, яке мало місце в травні 2019 року і до даного часу вчинив нове кримінальне правопорушення, або порушив ПДР України за що притягнутий до адміністративної відповідальності, що беззаперечно свідчить про усвідомлення ним вчиненого, виправлення власної поведінки та обгрунтованість його звільнення від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.
Переконливих доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції у частині призначеного ОСОБА_7 покарання, не були враховані судом, а також свідчили б про неможливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді позбавлення волі, прокурором в апеляційній скарзі не наведено.
Колегія суддів погоджується з посиланнями прокурора про неможливість застосування положень ст. 75 КК України, зокрема до додаткового покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю, однак зазначає про таке.
За змістом ст. 374 КПК України в мотивувальній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, в тому числі зазначаються мотиви призначення покарання та звільнення від його відбування покарання. В такому разі у резолютивній частині вироку, зокрема зазначається покарання, призначене по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом.
З мотивувальної частини вироку Христинівського районного суду Черкаської області слідує, що ОСОБА_7 призначено покарення в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді трьох років позбавлення волі із звільненням від його відбування з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України. Також судом зазначено, що ОСОБА_7 необхідно призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на 1 рік, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.
Разом з цим, у резолютивній частині вироку судом, після призначення покарання ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік, зазначено про застосування положень ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання, без уточнення, що таке звільнення застосовано, як слідує з мотивувальної частини вироку, виключно до основного покарання у виді позбавлення волі, призначеного ОСОБА_7 .
Прокурор в апеляційній скарзі наголошує на тому, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, тобто застосовано положення ст. 75 КК України до усього призначеного ОСОБА_7 покарання як основного, так і додаткового, однак не звернуто уваги на те, що в мотивувальній частині звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням застосовано виключно до позбавлення волі.
З огляду на наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку в частині призначеного ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, з ухваленням нового вироку, як про це просить сторона обвинувачення.
Оскільки під час апеляційного розгляду не встановлено підстав, передбачених ст. 409 КПК України для скасування чи зміни вироку Христинівського районного суду Черкаської області від 25.12.2023, який відповідає критеріям ст. 370 КПК України, апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 та прокурора ОСОБА_10 залишаються без задоволення, як необґрунтовані.
Керуючись ст. 404, п. 1 ч. 1 ст. 407, ст. 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати,
Вирок Христинівського районного суду Черкаської області від 25 грудня 2023 року щодо ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, залишити без змін, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора відділу Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_10 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців в порядку, передбаченому ст. 426 КПК України.
Головуючий
Судді