13 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 369/19330/23
провадження № 61-10486ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Гоцком Романом Васильовичем, на постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа - державний нотаріус Києво-Святошинської державної нотаріальної контори Київської області Плющ Наталія Василівна, про визнання недійсним договору дарування,
У листопаді 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у якому просило суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області Плющ Н. В. і зареєстрований в реєстрі за № 2-490; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 лютого 2020 року за індексним номером 51341409 про реєстрацію права власності на вказану вище квартиру за ОСОБА_1 , прийняте державним реєстратором Києво-Святошинської державної нотаріальної контори Київської області Плющ Н. В.
Разом із позовною заявою банк звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкт № 2040872532224) та встановлення заборони ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам, державним реєстраторам, реєстраційним службам, нотаріусам, а також будь-яким іншим суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо здійснення реєстраційних дій щодо нерухомого майна, відчужувати у будь-який спосіб та розпоряджатися нерухомим майном, в тому числі але не виключно, шляхом продажу, дарування, міни, звернення стягнення, внесення до статутного капіталу юридичних осіб, шляхом передачі у спільну власність та вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірного нерухомого майна, із внесенням до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про зазначену заборону, до набрання рішенням суду законної сили по вказаній справі.
Свої вимоги заявник мотивував тим, що 27 серпня 2010 року рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська у справі № 2-10170/10 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Українське фінансове агентство «ВЕРУС», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ФГ «Рось 14» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково, зокрема стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ФГ «Рось 14» на користь банку заборгованість за кредитним договором від 23 липня 2008 року «207КМ_В у розмірі 1 007 969, 61 грн. Рішення суду перебуває на виконанні. В процесі повторного відкриття виконавчого провадження встановлено, що в період відкритого виконавчого провадження від 12 червня 2012 року № НОМЕР_1 за боржником ОСОБА_2 було зареєстровано нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 . Дата прийняття рішення про державну реєстрацію 25 грудня 2009 року. Підстава виникнення договір дарування Р № 2-1977 від 18 грудня 2009 року, державний нотаріус ОСОБА_4
21 серпня 2023 року стягувачем направлено запит до приватного виконавця з метою надання інформації відносно спірної квартири. Згідно відповіді приватного виконавця від 29 серпня 2023 року вих. № 706 вбачається, що 26 лютого 2020 року боржником ОСОБА_2 відчужене зазначене нерухоме майно новому власнику ОСОБА_1 на підставі договору дарування квартири, серія та номер: 2-490, виданий 26 лютого 2020 року, видавник: державний нотаріус Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області Плющ Н. В.
Банк вказує, що боржник намагається уникнути звернення стягнення на нерухоме майно за рішенням суду у справі № 2-10170/10, оскільки на момент укладення договору дарування на нерухоме майно було накладено арешт, а сам договір дарування є фраудаторним, фіктивним та є формою зловживання правом. ОСОБА_2 , укладаючи спірний договір дарування, не могла не знати, що заборгованість за кредитним договором не погашена, кредитні зобов'язання не виконанні, а банк мав би задовольнити свої вимоги за рахунок спірної квартири, не надавав будь-якої згоди на відчуження майна, однак боржник все одно здійснила свідомі дії щодо його відчуження.
Спірне майно відчужено боржником іншій особі та наразі відсутні будь-які заборони та обтяження у державних реєстрах щодо цього майна, існує очевидна небезпека відчуження спірного нерухомого майна іншим особам та заподіяння шкоди правам та інтересам стягувача АТ КБ «ПриватБанк», оскільки ОСОБА_1 може безперешкодно відчужувати даний об'єкт нерухомості, тому є підстави для забезпечення позову з метою недопущення подальшого відчуження нерухомого майна та виконання рішення суду.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні заяви АТ КБ «Приватбанк» про забезпечення позову.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивачем не було надано належних доказів на підтвердження того, що відповідач здійснює реальні заходи щодо продажу спірного майна, тому не доведено, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. ОСОБА_2 вже здійснила дії щодо відчуження спірної квартири на користь відповідача ОСОБА_1 .
Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 листопада 2023 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення заяви. Забезпечено позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування шляхом накладення арешту на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкт № 2040872532224). В іншій частині заяву залишено без задоволення.
Апеляційний суд встановив, що предметом спору є квартира АДРЕСА_1 , яка по оспорюваному договору дарування була передана від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 . Водночас стосовно ОСОБА_2 йдуть виконавчі дії щодо виконання рішення суду зі стягнення заборгованості на користь АТ КБ «Приватбанк». Апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення позову, враховуючи предмету спору вважав, що існують обґрунтовані припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення. Обраний позивачем спосіб забезпечення позову не позбавляє відповідача права володіння та користування майном, а лише обмежує його право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі, що є справедливим по відношенню і до позивача. Обраний позивачем вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки спірне майно фактично перебуває у його володінні, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
В іншій частині суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви, посилаючись на те, що накладення арешту на спірне майно охоплює інші вимоги заяви про забезпечення позову.
18 липня 2024 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов безпідставних висновків про необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту, оскільки обраний спосіб забезпечення позову не є співмірним із позовними вимогами немайнового характеру.
Крім того, суди у порушення норм процесуального права прийняли позовну заяву та заяву про забезпечення позову, незважаючи на те, що представник банку - адвокат Сокуренко Є. С. не надав доказів, що свідчать про повноваження голови правління Банку Герхарда Бьоша видавати довіреність представнику позивача на день її підписання.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У частині першій статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.[…] Цей спір стосується, зокрема, майнових прав на ј частину будинку. Апеляційний суд встановив, що відповідачка під час розгляду справи зареєструвала право власності на будинок. Тому через ризик його відчуження на користь третіх осіб невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту ј частини будинку може істотно ускладнити ефективний захист прав позивача у випадку задоволення його позову. Те, що відповідачка проживає у будинку впродовж десяти років і після державної реєстрації її права власності на нього ще не вчинила дії, що могли би підтвердити намір відчужити будинок, зокрема, не зверталася до ріелторів і не розміщувала оголошення про продаж, не спростовують висновки апеляційного суду про наявність у відповідачки як в одноособового власника можливості вільно розпорядитись будинком, якщо не вжити заходи забезпечення позову. Крім того, той вид забезпечення позову, який застосував апеляційний суд, є домірним заявленим позовним вимогам. Немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки будинок залишається в її володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини, якої стосується спір».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що:
«38. Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у справах № 914/1570/20, № 381/4019/18 висновки та додатково зазначає таке.
40. Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом».
41. Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
42. Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
43. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
45. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить.
46. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
47. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
48. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
54. Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред'явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.
55. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об'єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.
57. Апеляційний суд обґрунтовано прийняв до уваги, що без вжиття заходів забезпечення позову відповідачка має можливість безперешкодно відчужити спірне нерухоме майно. Водночас відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні».
Апеляційний суд встановив, що квартира, на яку банк просить накласти арешт, є предметом спору у справі, відсутність обтяжень спірної нерухомості не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на нерухоме майно, що може стати дійсною перешкодою у ефективному захисті та поновленні прав позивача, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору, обраний спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру є співмірним із заявленими позовними вимогами, який спрямований на збереження існуючого становища у спірних правовідносинах до завершення розгляду справи, відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки квартира залишається в її володінні та користуванні.
Тому суд зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення заяви щодо застосування заходів забезпечення позову.
Колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги щодо підписання заяви про забезпечення позову неповноважною особою, які зводяться до висловлення сумнівів у наявності повноважень голови правління банку видавати довіреності адвокатам на представництво інтересів банку в судах, оскільки повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з документів, зокрема, довіреністю (частина четверта статті 62 ЦПК України). Доводи про те, що довіреність видана особою, яка не має на це повноважень, є необґрунтованими.
Посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 30 березня 2023 року у справі № 758/15014/16-ц, від 01 червня 2021 року у справі № 199/6673/17, від 13 березня 2019 року у справі № 199/1478/17, від 11 травня 2021 року у справі № 376/2984/19, від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18, необґрунтовані, оскільки оскаржена постанова суду їм не суперечить.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що суд протиправно наклав арешт на квартиру в забезпечення немайнового позову, без врахування відповідних висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 665/1836/17 та інших, оскільки механізми забезпечення єдності судової практики полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21)).
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Згідно із частинами четвертою та шостою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Керуючись статтями 390, 392, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року у справі № 369/19330/23 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
Д. А. Гудима
П. І. Пархоменко