Справа № 353/191/24
Провадження № 33/4808/788/24
Категорія ст.130 ч.1 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції ЛУКОВКІНА У. Ю.
Суддя-доповідач Васильєв
15 серпня 2024 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2024 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , з вищою освітою, одруженого, працюючого в ДП «ВО Карпати» на посаді інженера з автоматизованих систем керування виробництвом,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (одна тисяча) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, а також стягнуто судовий збір в розмірі 605грн. 60 коп.,-
Судом першої інстанції встановлено, що 22.02.2024 року о 04 год. 15 хв. по вул. Дністерська, 1, в с. Нижнів Івано-Франківського району Івано-Іранківської області, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Volvo V70», д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: порушення мови, координації рухів, зіниці очей не реагують на світло, почервоніння очей, та відмовився від проходження в установленому законом порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння в закладі охорони здоров'я, тобто своїми діями порушив п. 2.5 ПДР, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить постанову скасувати, а провадження по справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
В обґрунтування апеляційних доводів посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.
Вказує, що відповідно до матеріалів справи про адміністративне правопорушення 353/306/24 яка 17.07.2024 року була розглянута Тлумацьким районним судом, він вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 44 КУпАП. Він повністю визнав вину у вчиненні вказаного правопорушення, оскільки працівники слідчо-оперативної групи порадили йому визнати факт вживання наркотичних засобів бо в іншому випадку стосовно нього могло бути розпочато розслідування по факту збуту наркотичних засобів. Вказує, що він був схвильований та виснажений після тяжкої дороги, а тому погодився з працівниками поліції та визнав вживання наркотичними засобами і відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння
Звертає увагу, що поліцейські вправі пред'явити до водія транспортного засобу вимогу пройти в установленому порядку огляд на стан сп'яніння лише за наявності обґрунтованих підстав вважати, що водій має ознаки сп'яніння. Разом з тим, вважає, що в матеріалах справи відсутні жодні допустимі докази, які давали підстави вважати, що він перебуває в стані наркотичного сп'яніння.
Крім того, відповідно до направлення до медичного закладу для проходження огляду на стан сп'яніння він, в порушення вимог КУпАП та відповідної Інструкції, був направлений до Комунального некомерційного підприємства Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров'я Івано-Франківської обласної ради замість найближчого медичного закладу, яким необхідно вважати Тлумацьку районну лікарню.
Вважає, що в матеріалах провадження відсутній належні та допустимі докази які доводять його винуватість у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
В судове засідання апеляційної інстанції ОСОБА_1 не з'явився, хоча в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги. Однак, подав заяву в якій просив задовольнити апеляційну скаргу та розглянути справу без його участі.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність підсудного під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).
Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення становища особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у зв'язку з чим участь цієї особи в суді апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Апеляційний суд, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 знає про наявність відповідного провадження в суді апеляційної інстанції, повідомлявся про розгляд апеляційної скарги в установленому законом порядку, подав клопотання про розгляд провадження без його участі, враховуючи що участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності не є обов'язковою під час розгляду справи в апеляційній інстанції, вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 .
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а постанову судді залишити без змін з наступних підстав.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомлена про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.
Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»)
Апеляційний суд вважає, що допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону не можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом.
Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.
Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Так, враховуючи, що в своїх доводах ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення, апеляційний суд вважав за необхідне перевірити вищевказані доводи у повному обсязі.
Згідно ст.245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з'ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Постанова суду відповідає вимогам ст.283 КУпАП, і містить опис обставин, встановлених при розгляді справи, зазначення нормативного акту, який передбачає відповідність за дані правопорушення та прийняте по справі рішення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини адміністративних правопорушень, належним чином мотивував свої висновки щодо доведеності вини ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП та призначив йому справедливе та законне стягнення, яке відповідає особі правопорушника та характеру вчиненого правопорушення.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Так, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що ОСОБА_1 , як особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується в тому, що, будучи водієм транспортного засобу, відмовився від проходження в установленому законом порядку огляду на стан сп'яніння, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України.
Зокрема, зі змісту доводів ОСОБА_1 вбачається, що він не заперечує, що дійсно керував транспортним засобом та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння, однак вважає, що така відмова була правомірною, оскільки були відсутні правові підстави для проведення огляду на стан сп'яніння. Крім того, вважає, що працівники поліції безпідставно, діючи в порушення закону, запропонували йому пройти огляд в медичному закладі, який не
Апеляційний суд вважає, що вищевказані доводи повністю спростовуються сукупністю доказів, які містяться в матеріалах провадження.
Так, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення підтверджується сукупністю доказів, кі були досліджені судом першої інстанції.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 587510 від 22.02.2024 року (а.с. 2), складеному уповноваженою на те особою, поліцейським СРПП ВП №5 (м. Тлумач) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області старшим сержантом поліції Кітурою А.С., з заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаному уповноваженою особою та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 звинувачується у вчиненні правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки, будучи водієм транспортного засобу та маючи ознаки наркотичного сп'яніння, відмовився від проходження у встановленому законом порядку огляду для визначення стану сп'яніння у медичному закладі.
Відповідно до направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 22.02.2024 року (а.с. 3), ОСОБА_1 , у якого були виявлені ознаки наркотичного сп'яніння (порушення мови, координації рухів, зіниці очей не реагують на світло, почервоніння очей), відмовився від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у медичному закладі.
Відповідно до реєстраційної картки Відділення поліції № 5 (м. Тлумач) Івано-Франківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Івано¬-Франківській області від 22.02.2024 року (а.с. 4), 22.02.2024 року о 04 год. 22 хв. на лінію «102» надійшло повідомлення від працівника поліції ВП № 1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області Адамчука М., про те, що на блок пості № 29, при зупинці транспортного засобу марки «Volvo V70», д.н.з. НОМЕР_1 , у водія ОСОБА_1 виявлені ознаки наркотичного сп'яніння.
Так, відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції та відео реєстратора службового автомобіля працівників поліції.
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи про недопустимість використання відеозапису в якості належного та допустимого доказу, оскільки вищевказані відеозаписи здійснені у встановленому законом порядку та долучені до матеріалів протоколу про адміністративне правопорушення особою, яка складала вищевказаний протокол.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з відео реєстратора службового автомобіля працівників поліції, нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.
Зокрема, вищевказаними відеозаписами (а.с. 5, 74) зафіксовано, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом та його зупинки на блок пості працівниками поліції; наявності у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп'яніння та визнання останнім факту вживання наркотичного засобу «амфетамін» та факту керування транспортним засобом у напрямку з м. Черкаси до м. Івано-Франківськ під дією наркотичного засобу; містить відображення факту відмови ОСОБА_1 від проходження в установленому законом порядку медичного огляду для визначення стану наркотичного сп'яніння у медичному закладі; роз'яснення працівниками поліції ОСОБА_1 прав та обов'язків передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП; ознайомлення ОСОБА_1 зі змістом протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП та вручення його під підпис ОСОБА_1 , в якому він написав письмові пояснення, а саме про те, що вживав «амфетамін» після чого керував автомобілем.
Зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора та відео реєстратора, який встановлено на патрульній машині, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об'єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Досліджені судом відеозаписи мають достатньо високу інформативність, позбавлені упередження і суб'єктивного ставлення, мають безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення правопорушника до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що згідно диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП, для настання адміністративної відповідальності, не має значення причина відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції за виключенням обставин, які встановлені ст. 17 КУпАП.
Апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 не діяв у стані крайньої необхідності, не знаходився у стані необхідної оборони і не перебував у стані неосудності.
Апеляційний суд вважає безпідставними доводи про те, що ОСОБА_1 про те, що працівники поліції запропонували йому пройти огляд на стан сп'яніння у Комунальному некомерційному підприємстві Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров'я Івано-Франківської обласної ради замість найближчого медичного закладу, яким необхідно вважати Тлумацьку районну лікарню.
Так, відповідно до вимог ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 266 КУпАП у разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Зі змісту вищевказаної статті закону вбачається, що огляд у медичному закладі має більше правове значення, оскільки проводиться лікарем, який має відповідну професійну спеціалізацію та проводить огляд із застосуванням сукупності різних методів, які дозволяють йому отримати достатньо об'єктивний результат щодо перебування водія транспортного засобу у стані сп'яніння, який він оформлює у встановленому законом порядку та за який несе персональну відповідальність.
Зі змісту Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, яку затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України 09.11.2015 № 1452/735 вбачається, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними у пункті 4 розділу І цієї Інструкції, уповноважена особа Державтоінспекції МВС, патрульної служби МВС направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Відповідно до п. 7 Порядку направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. N 1103 саме поліцейський забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав.
Разом з тим, зі змісту вищевказаної Інструкції вбачається, що огляд на стан сп'яніння проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Так, відповідно до ч.3 ст.266 КУпАП перелік закладів охорони здоров'я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.
Апеляційний суд приймає до уваги, що вищевказані Інструкції містять посилання на те, що працівник поліції повинен доставити водія транспортного засобу для проведення огляду на стан сп'яніння в найближчий заклад охорони здоров'я.
Апеляційний суд вважає, що вищевказана правова норма спрямована на своєчасне проведення огляду на стан сп'яніння з метою отримання об'єктивного результату щодо стану сп'яніння водія транспортного засобу.
Таким чином, відповідно до вимог закону працівник поліції визначення закладу охорони здоров'я, який повинен проводити огляд на стан сп'яніння водія транспортного засобу відноситься до дискреційних повноважень, оскільки у даному випадку працівник поліції має право діяти з врахуванням конкретних умов на власний розсуд у межах закону.
Апеляційний суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що працівник поліції самостійно визначає який медичний заклад з врахуванням конкретних обставин, які мають важливе значення для своєчасного проведення огляду на стан сп'яніння водія транспортного засобу є найближчим. Так, поняття найближчого медичного закладу носить оціночний характер, оскільки при визначенні такого закладу охорони здоров'я необхідно враховувати не тільки відстань від місця події до розташування медичного закладу, а також звертати увагу на обставини, які впливають на можливість своєчасність дістатись до вказаного медичного закладу, наявність на чергуванні відповідних лікарів, які мають право проводити огляд водіїв транспортних засобів на стан сп'яніння та інші обставини, які мають значення для належного виконання працівником поліції вимог ст.266 КУпАП.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані сп'яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд неодноразово зазначав, що особа, яка підозрюється в тому, що керувала транспортним засобом у стані сп'яніння може бути допущена до керування транспортним засобом тільки за умови проходження у встановленому законом порядку огляду на стан сп'яніння та отримання даних, які дозволяють переконатися в тому, що вона не перебуває у стані сп'яніння.
Апеляційний суд, вважає, що ОСОБА_1 повинен був виконати вимоги працівника поліції щодо проходження огляду на стан сп'яніння, оскільки сукупність наявних у справі доказів свідчить про обґрунтованість підозри працівників поліції про те, що водій керував транспортним засобом, перебуваючи у стані сп'яніння.
Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп'яніння.
Так, у разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Вимога працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на ознаках сп'яніння , які були виявлені працівниками поліції під час спілкування із ОСОБА_1 .
Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , будучи водієм транспортного засобу, відмовився від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан сп'яніння, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд вважає, що адміністративне стягнення обране судом в мінімальних межах ч.1 ст.130 КУпАП відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
Разом з тим, вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку для самого водія та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп'яніння пов'язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян.
Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.
Зокрема, встановлена законодавцем санкція за ч.1 ст. 130 КУпАП, якою передбачена відповідальність за керування транспортним засобом у стані сп'яніння, не передбачає призначення іншого стягнення ніж те, яке застосовано судом першої інстанції до правопорушника.
При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.
Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
Суд першої інстанції, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, призначив ОСОБА_1 справедливе стягнення, яке відповідає вимогам закону.
Керуючись ст. 294 КУпАП ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 11 липня 2024 року щодо ОСОБА_1 за ст.130 ч.1 КУпАП залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв