Справа № 752/16333/24
Провадження № 2-з/752/232/24
16.08.2024 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Чекулаєва С.О.,
за участю секретаря судового засідання Пастух З.Ф., розглянувши заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Литвиненко Я.О. про визнання договору дарування квартири недійсним, вселення та стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,
Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 07.08.2024 відкрито провадження у справі № 752/16333/24 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (далі також - позивачі або заявники) до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Литвиненко Я.О. про визнання недійсним договору дарування квартири від 22.02.2024, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Литвиненко Я.О. зареєстрованого в реєстрі № 183, про вселення до квартири та про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 10 000,00 гривень.
14.08.2024 позивачі, через уповноваженого представника, звернулися до суду у порядку, визначеному статтею 151 ЦПК України із заявою про забезпечення позову, в якій просили накласти арешт на двокімнатну квартиру, загальною площею 45,1 кв.м., житловою площею 28 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності відповідачу по справі ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3: ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
В обґрунтування поданої заяви позивачі вказали, що забезпечення позову матиме наслідком збереження існуючого, станом на момент подання заяви, стану - збереження квартири у власності ОСОБА_4 , що сприятиме у виконанні можливого, майбутнього рішення суду про вселення позивачів до квартири, про арешт якої просять заявниці.
Натомість, в разі невжиття заходів забезпечення позову у ОСОБА_4 не буде перешкод у розпорядженні спірним нерухомим майном, тому у випадку відчуження цього майна, позивачі, за умови задоволення зазначеного позову, змушені будуть ініціювати інші судові провадження, що порушує принцип верховенства права та права позивача на доступ до суду, гарантовані йому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Заявники у поданій заяві також стверджують, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження прав ОСОБА_4 , оскільки спірне майно фактично перебуває у власності зареєстрованого власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Крім того, ОСОБА_4 має у власності іншу трикімнатну квартиру, за адресою: АДРЕСА_3 , в якій проживає з ОСОБА_3 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_4 , станом на 30.07.2024 р.
Також позивачі пропонують застосувати зустрічне забезпечення шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, який визначить суд.
Дослідивши матеріали цивільної справи 752/16333/24, вивчивши заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, заборона вчиняти певні дії.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів (пункти 3, 4 частини першої, частина п'ята статті 151 ЦПК України).
Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі №754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що «жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії».
Суд встановив, що між заявниками ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та ОСОБА_4 дійсно виник спір з приводу користування двокімнатною квартирою, загальною площею 45,1 кв.м., житловою площею 28 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності відповідачу по справі ОСОБА_4 .
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 26.04.2023, залишеним без змін Постановою Київського апеляційного суду від 06.12.2023 у справі № 752/3474/22, підтверджено наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права на проживання/користування квартирою АДРЕСА_1 (встановлений відповідно до закону сервітут).
Водночас, як стверджують заявниці, відповідачі у справі: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 чинять перешкоди у користуванні вказаною квартирою.
Заявники припускають, що ОСОБА_4 може відчужити квартиру про вселення в яку вони заявили позов і це у свою чергу призведе, на їхню думку, до унеможливлення виконання судового рішення.
Разом з тим, заявники не надали суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які свідчили б про наміри відповідача у справі ОСОБА_4 відчужити належну їй квартиру АДРЕСА_1 .
Також вбачається, що аргументація заяви про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях заявників, щодо можливості ОСОБА_4 відчужити належну їй квартиру і що таке відчуження може в майбутньому істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявників/позивачів, за захистом яких вони звернулися до суду.
Суд зауважує, що арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі №908/2382/21, Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23)).
В свою чергу, у справі № 752/16333/24 предметом спору не є право власності на квартиру АДРЕСА_1 , і хоча однією з позовних вимог вказано визнання недійсним договору дарування квартири, заявники (позивачі) не заявляють у позові про своє право власності на цю квартиру, а лише про їх право на проживання в квартирі, як колишніх членів сім'ї власника.
За цих обставин, суд дійшов висновку, що такий вид забезпечення позову як накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 є неспівмірним із заявленими позовними вимогами, зокрема із вимогами про вселення до квартири та стягнення грошових коштів у розмірі 10 000,00 грн, а вимога про визнання недійсним договору дарування квартири не пов'язана із оскарженням заявниками (позивачами) свого невизнаного права власності на цю квартири.
Також суд зауважує, що заявники не довели реального характеру загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Доводи заявників ґрунтуються виключно на їх припущеннях.
Суд наголошує, що при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову.
Враховуючи те, що за змістом закону заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення поданої ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заяви про забезпечення позову.
Керуючись статтями 149, 150, 153, 259-261, 353-355 ЦПК України, суд
1.Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову у справі № 752/16333/24 за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Литвиненко Я.О. про визнання договору дарування квартири недійсним, вселення та стягнення безпідставно отриманих грошових коштів.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
3. Ухвала суду може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали суду складено та підписано 19.08.2024
Суддя С.О. Чекулаєв