Справа № 509/1593/22
06 серпня 2024 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Кочко В.К.,
при секретарі - Савченко М.В.,
за участю позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт.Овідіополь цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини,
ОСОБА_1 , 10.05.2022 р., звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з вищевказаною позовною заявою, в якій просить визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком - ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 01.02.2021 р. у нього та відповідачки народилась спільна дитина - ОСОБА_5 . На початку спільного життя, відповідачка зарекомендувала себе як гарна людина, дбайлива і чудова жінка, проте згодом у неї почали з'являтися прояви її давніх залежностей, а саме, ігроманії та алкоголізму. ОСОБА_3 доглядала за спільним сином, в той час, як позивач працював. Відповідачка все частіше почала зловживати алкогольними напоями, провокувала на сварки, погрожувала, що викине дитину з вікна через те, що він плакав, позивач був вимушений покидати робоче місце та повертатися додому. Позивач вказує, що ОСОБА_3 погрожувала самогубством, розбивала іграшки дитини, кричала та погрожувала позивачеві, після чого позивач забрав дитину та почав проживати окремо від відповідачки.
Позивач вказує, що настояв на серйозному лікуванні відповідачки у реабілітаційному центрі, з моменту переїзду позивача, відповідачка бачиться з дитиною лише з дозволу позивача та після проходження тесту на виявлення алкоголю. ОСОБА_1 володіє на праві приватної власності квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , офіційно працевлаштований, має стабільний дохід, характеризується позитивно, судимості не має, любить та дбайливо ставиться до сина. Таким чином, з метою найбільш повного, всебічного та об'єктивного забезпечення прав та законних інтересів дитини, позивач вважає за необхідне вирішити питання про встановлення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із позивачем.
10.08.2022 р. до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3 , у якій вона просить суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю - ОСОБА_3 .
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона та ОСОБА_1 почали жити однією сім'єю з 2018 р., їхні стосунки були відмінними, ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_5 . ОСОБА_1 взгалі не допомагав з дитиною, ОСОБА_1 поступово перетворився на тирана , постійно погрожував ОСОБА_3 , що викине її на вулицю з квартири на яку вони накопичили разом, відбере сина та зробить її хворою на голову. Дергельова зазначає, що ніколи не страждала і не страждає на будь які психічні розлади.
Таким чином, з метою найбільш повного, всебічного та об'єктивного забезпечення прав та законних інтересів дитини, ОСОБА_3 вважає за необхідне вирішити питання про встановлення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із нею.
Позивач та його представник у судовому засіданні первісний позов підтримали та просили задоольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити.
Відповідачка та її представник просили відмовити у задоволенні первісного позову, зустрічні позовні вимоги задовольнити.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, в наданих до суду поясненнях просив проводити розгляд справи без його участі, надав до суду висновок.
Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, дослідивши надані докази в їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
З матеріалів справи встановлено, що сторони проживали разом з 2018 р.
З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 08.02.2021 р. встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 04.10.2023 р., ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 04.10.2023 р., ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до копії договору №2-18-2/37 купівлі-продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна від 05.11.2018 р., ОСОБА_1 придбав у ТОВ "Кадор" квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до копії довідки від 21.04.2022 р., виданої ТОВ "Бруклін-Київ Порт", ОСОБА_1 обіймає посаду: змінний заступник начальника складу.
Відповідно до копії характеристики від 26.04.2022 р., виданої ТОВ "Бруклін-Київ Порт", ОСОБА_1 характеризується позитивно.
Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи "Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості", ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на території України станом на 27.04.2022 р. до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та у розшуку не перебуває.
ОСОБА_1 володіє на праві приватної власності квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Відповідно до копії декларації №0001-9599-8АА0 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, законним представником пацієнта ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_1 .
З листа про надання інформації від 04.08.2022 р. №04/08, наданого ТОВ "Медичний центр вектор плюс", ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у якості пацієнта перебувала на амбулаторному лікуванні в ТОВ "Медичний центр вектор плюс" в період з 19.02.2022 р. по 19.05.2022 р.
Відповідно до копії висновку органу опіки та піклування про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.10.2022 р. №1968/01-20, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи "Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості", ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на території України станом на 03.05.2023 р. до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та у розшуку не перебуває.
З копії сертифіката про проходження профілактичного наркологічного огляду від 26.07.2022 р. встановлено, що у ОСОБА_3 роботи з прекурсорами не виявлені.
З копії сертифіката про проходження профілактичного наркологічного огляду від 03.05.2022 р. встановлено, що у ОСОБА_1 ознак наркологічних захворювань не виявлено.
З копії медичної довідки про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричного оглядів від 26.07.2022 р. встановлено, що у ОСОБА_3 роботи зав. виробничої лабораторії з прекурсорами не виявлено.
З копії медичної довідки про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричного оглядів від 03.05.2022 р. встановлено, що у ОСОБА_1 протипоказання до виконання роботи у порту змінного начальника складу не виявлено.
Відповідно до копії трудового договору від 11.04.2023 р., укладеного між ТОВ "БЛЕК СІ СЮРВЕЙ" та ОСОБА_3 , ОСОБА_3 прийнята на роботу на посаду керівника офісу.
Відповідно до копії договору оренди від 12.07.2023 р., ОСОБА_3 орендує у ОСОБА_6 квартиру, за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до довідки від 19.01.2024 р. №11, виданої ТОВ "БЛЕК СІ СЮРВЕЙ", ОСОБА_3 являється працівником ТОВ "БЛЕК СІ СЮРВЕЙ" з 11.04.2023 р. та займає посаду Керівника структурного підрозділу із стандартизації, сертифікації та якості на умовах повного робочого дня.
Відповідно до копії висновку органу опіки та піклування про розгляд спору між батьками з питань виховання малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та встановлення порядку участі матері - ОСОБА_3 у вихованні сина, затверджено порядок участі матері у вихованні сина.
Таким чином, між сторонами виникли правовідносини щодо визначення місця проживання їх малолітньої дитини, спірні правовідносини регулюються нормами Сімейного кодексу України.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Стаття 11 Закону України "Про охорону дитинства" наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про охорону дитинства" батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Стаття 141 СК України визначає, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно зі ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
За змістом статей 160-161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, питання втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Так, рішенням у справі М.С. проти України від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
У §54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження №61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 у справі №402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
При розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частини четверта, п'ята статті 19 СК України).
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Приписами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частинами 1, 2ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд зазначає,що при розгляді справ даної категорії першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
В п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі «Серявін та інші проти України» зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи і заперечення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 слід задовольнити у повному обсязі.
Керуючись ст.ст.12,13,76-82,89,141,258,259,265 ЦПК України,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини - відмовити.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 - задовольнити.
Визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з його матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі складання рішення у повному обсязі - з дня складання у повному обсязі.
Суддя В.К.Кочко