Справа № 177/135/24
Провадження № 1-кп/177/108/24
Іменем України
19.08.2024 Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілих ОСОБА_6 ,
обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
захисників ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Кривому Розі Дніпропетровської області клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023041230001181 від 16.06.2023 за обвинуваченням ОСОБА_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч.4 ст.187, ч.1 ст. 263, ч. 2 ст. 307 КК України, ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, ч.1 ст. 263 КК України,
встановила:
В провадженні Криворізького районного суду Дніпропетровської області перебуває вказане кримінальне провадження.
13.08.2024 року прокурором через канцелярію суду подано клопотання про продовження запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування клопотання прокурор вказував на продовження та не зменшення ризиків визначених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливого переховування від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків, іншого підозрюваного (обвинуваченого), вчинити інше кримінальне правопорушення. Зазначав, що вказані ризики існували на час обрання запобіжного заходу, були підставою для продовження обраного запобіжного заходу, та на даний час не зменшилися, продовжують існувати.
Прокурор зазначав, що за обставин даного кримінального провадження, існуючих ризиків, обмеження прав обвинуваченого на особисту свободу, є виправданим з метою виконання завдань кримінального провадження.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав зазначене клопотання. Вважав за неможливе запобігання ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, шляхом зміни запобіжного заходу на більш м'який, ніж тримання під вартою. Щодо клопотання про зміну запобіжного заходу та зменшення розміру застави заперечував.
Представник потерпілих ОСОБА_6 в судовому засіданні клопотання прокурора підтримала, в задоволені клопотання сторони захисту просила відмовити.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_12 надала клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з можливістю проходити лікування. В обґрунтування клопотання зазначила, що застава визначена судом апеляційної інстанції в розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб є неспівмірною із майновим станом її підзахисного, оскільки його родина систематично купує для нього лікарські засоби, нерухомим майном не володіє, крім того на утриманні дружини перебуває їх малолітня донька, а сам підзахисний позбавлений можливості самостійно заробляти кошти, в умовах перебування під вартою. Зазначила, що обвинувачений в умовах утримання в слідчому ізоляторі не може отримувати належне медичне лікування, він позбавлений належного медичного догляду, його хронічні захворювання загострилися, він потребує досліджень, його стан здоров'я погіршується. Ризики, вказані прокурором не обґрунтовані та не підтверджені, потерпілі та, частково, свідки допитані в судовому засіданні. Просила обрати запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою фактичного проживання підзахисного, як альтернативний захід, у разі продовження тримання під вартою, просила визначити розмір застави співмірний його майновому стану.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав клопотання захисника, заперечував проти задоволення клопотання прокурора.
Заслухавши учасників судового провадження, розглянувши клопотання прокурора та заперечення сторони захисту, суд дійшов до наступного висновку.
Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.
Зважаючи на вищевказані положення Основного закону слід визначити такі обов'язкові вимоги до правомірного тримання під вартою: по-перше, тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду; по-друге, підстави та порядок застосування такого запобіжного заходу мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Метою застосування запобіжного заходу відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінально-процесуальних обов'язків; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Центрально-Міського районного суду Дніпропетровської області від 20.06.2023 року підозрюваному ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався. Строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого спливає 29.08.2024 року.
Відповідно до ухвали Дніпровського апеляційного суду від 18.07.2024 ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою та визначено заставу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908 400 (дев'ятсот вісім тисяч чотириста) гривень.
Розглядаючи заявлені клопотання прокурора відносно обвинуваченого ОСОБА_7 , суд приходить до висновку про необхідність та доцільність його задоволення та продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого виходячи з наступних підстав.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження відносно ОСОБА_7 строків тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обґрунтоване та підлягає до задоволення, оскільки на даний час ризики та обставини, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинувачених не змінилися та продовжують існувати.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування обвинуваченим більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.
Враховуючи характер інкримінованих обвинуваченим злочинів, даних про особу, те, що відповідно до ч. 3 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показах, які він безпосередньо отримав під час судового засідання, суд приходить до висновку, що ризики та обставини відповідно до ст.ст. 177,178 КПК України, які враховував суд при обранні та продовженні відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на сьогодні не зменшилися та продовжують існувати.
Розглядаючи можливість альтернативних запобіжних заходів, суд вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
При цьому суд зазначає, що при оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
Приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини га основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним продовжити щодо обвинувачених винятковий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення відсутності визначених вище ризиків.
Отже, враховуючи існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а також оцінюючи сукупність обставин передбачених ст. 178, ч. 4 ст. 183 КПК України, застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим, за таких обставин клопотання про продовження строку застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Обставин, які б спростовували правомірність подальшого тримання обвинуваченого під вартою судом не встановлено.
Щодо посилань сторони захисту та обвинуваченого ОСОБА_7 про неналежну медичну допомогу, суд зауважує наступне.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод покладає на державу обов'язок захищати фізичне здоров'я осіб, позбавлених волі.
Держава має забезпечити належний захист здоров'я ув'язнених, зокрема шляхом надання необхідної медичної допомоги (п. 72 рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 року у справі «Ухань проти України», заява №30628/02).
Відповідно до пункту 138 рішення ЄСПЛ від 15.05.2012 року у справі «Каверзін проти України»(Kaverzin v. Ukraine), заява № 23893/03, надання необхідної медичної допомоги особам у місцях тримання під вартою є обов'язком держави (див., наприклад, рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Ухань проти України»(Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пп. 72-74, з подальшими посиланнями). Встановлюючи те, чи виконали державні органи свої обов'язки з надання медичної допомоги особі, яка перебуває під вартою і під їхнім контролем, Суд має оцінити якість медичних послуг, наданих такій особі з урахуванням стану її здоров'я та «практичних вимог ув'язнення», і, якщо її було позбавлено адекватної медичної допомоги, з'ясувати, чи становило це нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження на порушення статті 3 Конвенції (див. рішення у справах «Сарбан проти Молдови» (Sarban v. Moldova), заява №3456/05, п.78, від 4 жовтня 2005 року «Алексанян проти Росії» (Aleksanyan v. Russia), заява №46468/06, п.140, від 22 грудня 2008 року, і «Євген Олексеєнко проти Росії» (Yevgeniy Alekseyenko v. Russia), заява №41833/04, п.104, від 27 січня 2011 року).
Положеннями статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» та ст.ст. 6, 39, 72 Основ законодавства України про охорону здоров'я, передбачено, що особи, узяті під варту, мають право на надання їм медичної допомоги.
Так, згідно інформації, наданої філією ДУ «Центр охорони здоров'я державної кримінально-виконавчої служби України» у Дніпропетровській та Донецькій областях від 31.07.2024, стан здоров'я ОСОБА_7 відповідає наявній патології. Знаходиться на стаціонарному лікуванні в КММЧ №3 під постійним наглядом медичних працівників та кожного дня оглядається медичним працівником. За станом здоров'я може приймати участь в судових засіданнях у режимі відеоконференції під наглядом медичного працівника. Дані про те, що обвинувачений ОСОБА_7 не може утримуватися в умовах тримання під вартою у суду відсутні.
Щодо посилань сторони захисту та ОСОБА_7 на неспівмірність розміру застави, суд зауважує наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Вирішуючи питання про можливість визначення застави суддя враховує, що ОСОБА_7 обвинувачується, окрім іншого, у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, а саме: напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу або з погрозою застосування такого насильства (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, вчинений в умовах воєнного стану.
Пункт 3 ч. 5 ст. 182 КПК України визначає, що розмір застави щодо особи, підозрюваної у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Положення ч. 4 ст. 182 КПК України визначають, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
У свої рішеннях ЄСПЛ зазначав, що розмір застави повинен оцінюватись залежно від особи, про яку йде мова, із урахуванням його/її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду. Сума шкоди у справі може бути одним із факторів, що виправдовує вищу суму застави, але лише у поєднанні з іншими критеріями серйозністю вчиненого злочину, ризику втечі тощо. У той же час слід не допускати встановлення такого розміру застави, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави.
Таким чином, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого, не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Суд звертає увагу, що положення КПК та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: (1) обставини кримінального правопорушення; (2) особливий характер справи; (3) майновий стан підозрюваного; (4) його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; (5) масштаб його фінансових операцій; (6) даних про особу підозрюваного; (7) встановлені ризики, передбачених статтею 177 КПК; (8) «професійне середовище» підозрюваного; (9) помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин (10) шкода, завдана кримінальним правопорушенням тощо.
Доводи захисника про надмірну суму застави, посилання на стан здоров'я ОСОБА_7 та неспроможність взагалі сплатити заставу, навіть, в мінімальному розмірі, суд, вважає безпідставними, з урахуванням характеру та обставин інкримінованих ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, зокрема передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, в якому він обвинувачується, та інших обставин, що мають значення, у даному випадку, а тому на переконання суду, застосований апеляційним судом альтернативний запобіжний захід у виді застави у сумі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, буде цілком достатнім для виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а перспектива втрати такого грошового забезпечення у випадку порушення ним встановлених обов'язків слугуватиме достатнім стримуючим фактором, що виключає з його сторони будь-яке бажання переховуватися від суду або продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується або вчинити інші протиправні дії.
З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для зменшення розміру застави.
Керуючись ст.ст. 177, 183, 199, 331 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_12 про заміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який - відмовити.
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 - задовольнити.
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з визначеним відповідно до ухвали Дніпровського апеляційного суду від 18.07.2024 року розміром застави 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908 400 (дев'ятсот вісім тисяч чотириста) гривень, строком на шістдесят днів, тобто до 17 жовтня 2024 року, включно.
У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_7 наступні обов'язки:
1) не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає (перебуває) - АДРЕСА_1 без дозволу суду;
2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування) та/або місця роботи;
3) утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками у вказаному кримінальному провадженні;
4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 5 днів.
Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 19.08.2024 о 17-30 годині.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3