про відмову у відкритті касаційного провадження
16 серпня 2024 року
м. Київ
справа №460/26902/23
адміністративне провадження № К/990/30678/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Єзерова А.А. та Стародуба О.П., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2024 року
у справі №460/26902/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, щодо застосування до ОСОБА_1 обмеження пенсії максимальним розміром з 01 січня 2018 року, який проведено на підставі судових рішень у справах №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нараховувати з 01 січня 2018 року та виплачувати ОСОБА_1 пенсію з урахуванням судових рішень у справах №460/7558/20, №460/7559/20, №460/7814/20 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо недотримання встановленого терміну розгляду звернення ОСОБА_1 від 26 червня 2023 року, наданого у відповідності до норм Законом України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо невирішення порушених питань у пункті 1 звернення ОСОБА_1 від 26 червня 2023 року, наданого у відповідності до норм Закону України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути пункт 1 звернення ОСОБА_1 від 26 червня 2023 року із вирішенням порушеного питання у відповідності до норм Закону України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2024 року, відмовлено у задоволенні позову.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат - Бруснік Іван Анатолійович, 06 серпня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
За правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.
Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п'ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №460/26902/23, які передбачені частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17, від 15 квітня 2019 року у справі №127/4270/17, від 09 лютого 2021 року у справі №640/2500/18, від 10 вересня 2021 року у справі №300/633/19, від 24 вересня 2021 року у справі №370/2610/17, від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21, від 25 січня 2024 року у справі №300/2754/23, від 01 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18, від 26 травня 2021 року у справі №640/5248/19, від 13 червня 2023 року у справі №560/8064/22, від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а, 13 червня 2018 року у справі №802/211/16-а, від 11 березня 2019 у справі №9901/989/18, від 19 березня 2019 року у справі №800/369/17, від 06 вересня 2019 у справі №128/4752/15-а, від 25 червня 2020 у справі №802/1442/15-а, від 03 грудня 2020 року у справі №826/6756/18, від 28 січня 2021 року у справі №160/8840/18, від 26 лютого 2021 року у справі №520/421/20, від 27 квітня 2020 року у справі №813/4351/16, від 12 жовтня 2023 року у справі №600/422/22-а, від 31 жовтня 2023 року у справі №380/15723/22, від 29 лютого 2024 року у справі №990/175/23; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу; суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа має виняткове значення для позивача.
Суд відхиляє посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17, від 15 квітня 2019 року у справі №127/4270/17, від 09 лютого 2021 року у справі №640/2500/18, від 10 вересня 2021 року у справі №300/633/19, від 24 вересня 2021 року у справі №370/2610/17, від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21, від 25 січня 2024 року у справі №300/2754/23, оскільки такі правові висновки враховані судами першої і апеляційної інстанцій.
Разом з тим Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а та Верховного Суду, викладені у постановах від 01 жовтня 2019 року у справі №804/3646/18, від 26 травня 2021 року у справі №640/5248/19, від 13 червня 2023 року у справі №560/8064/22, 13 червня 2018 року у справі №802/211/16-а, від 11 березня 2019 у справі №9901/989/18, від 19 березня 2019 року у справі №800/369/17, від 06 вересня 2019 у справі №128/4752/15-а, від 25 червня 2020 у справі №802/1442/15-а, від 03 грудня 2020 року у справі №826/6756/18, від 28 січня 2021 року у справі №160/8840/18, від 26 лютого 2021 року у справі №520/421/20, від 27 квітня 2020 року у справі №813/4351/16, від 12 жовтня 2023 року у справі №600/422/22-а, від 31 жовтня 2023 року у справі №380/15723/22, від 29 лютого 2024 року у справі №990/175/23, так як обставини цієї справи та справ, зазначених скаржником з метою обґрунтування підстав касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.
Предмет спору у справі №520/15025/16-а стосувався зобов'язання Управління Пенсійного фонду України призначити фізичній особі пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII.
Предмет спору у справі №804/3646/18 стосувався зобов'язання призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV.
Предмет спору у справі №640/5248/19 стосувався визнання нечинним нормативно-правового акта.
Предмет спору у справі №560/8064/22 стосувався зобов'язати Управління Пенсійного фонду України нарахувати та виплатити фізичній особі недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2022 рік що передбачено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII.
Водночас Суд не вважає належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 березня 2019 року у справі №800/369/17, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 червня 2018 року у справі №802/211/16-а, від 06 вересня 2019 у справі №128/4752/15-а, від 25 червня 2020 у справі №802/1442/15-а, від 03 грудня 2020 року у справі №826/6756/18, від 28 січня 2021 року у справі №160/8840/18, від 26 лютого 2021 року у справі №520/421/20, від 27 квітня 2020 року у справі №813/4351/16, від 12 жовтня 2023 року у справі №600/422/22-а, від 31 жовтня 2023 року у справі №380/15723/22, рішенні від 29 лютого 2024 року у справі №990/175/23 та ухвалі від 11 березня 2019 у справі №9901/989/18, оскільки такі висновки наведені з метою доведення неправильної оцінки наданій судами відповіді на звернення ОСОБА_1 від 26 червня 2023 року, а отже зводиться до вимоги з боку позивача переоцінки Верховним Судом встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Разом з тим, щодо посилання скаржника на наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд вказує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі вказаної норми КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведені скаржником постанови та оскаржувані судові рішення, прийняті з урахуванням різних фактичних обставин справи у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону випливає, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 КАС України.
Тобто, указане, на думку скаржника, порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження, що виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі незначної складності №460/26902/23.
Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника про наявність підстав касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України, які полягають у необґрунтованому відхиленні судом клопотання про дослідження розрахунку долученого позивачем до матеріалів справи, оскільки такі доводи стосуються необхідності повторного дослідження Верховним Судом матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 , а також розрахунку пенсії, наданого позивачем, виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.
Крім того, використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.
На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийняті у справі незначної складності, а виключних підстав для касаційного оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 328 КАС України скаржником у касаційній скарзі належним чином не обґрунтовано, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Аналогічна позиція щодо віднесення вказаної категорії справ до справ незначної складності висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 16 січня 2023 року у справах №560/6354/22, №560/15444/21 та від 17 січня 2023 року у справі №440/1011/21, від 10 квітня 2023 року у справі №380/12549/22.
Верховний Суд звертає увагу позивача на частина першу статті 383 КАС України, якою передбачено право особи-позивача, на користь якої ухвалено рішення суду, подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду!
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 355, 359 КАС України, Суд, -
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі №460/26902/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій.
2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді А.А. Єзеров
О.П. Стародуб