м. Вінниця
15 серпня 2024 р. Справа № 120/3713/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, структурний підрозділ Відділ державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті, структурний підрозділ Відділ державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ001698 від 13.03.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що його було притягнуто до відповідальності за порушення статті 48 ЗУ "Про автомобільний транспорт" (зокрема, з підстав відсутності у водія товарно-транспортної накладної на товар, який він перевозив) та накладено санкцію за абзацом 3 частини 1 статті 60 ЗУ "Про автомобільний транспорт", відповідно до якого за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Разом з тим, Відділом державного нагляду (контролю) у Вінницькій області, не взято до уваги той факт, що вантаж який перевозився позивачем був його власним, а саме вантаж яблук, що вирощений на його власній земельній ділянці, кадастровий номер 0520283600:01:003:0172, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства.
Позивач вказує, що не зареєстрований як фізична особа-підприємець та не може бути перевізником в розумінні Закону, адже як фізична особа не має і не може мати відповідного виду економічної діяльності.
Ухвалою суду від 29.03.2024 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
16.04.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач вказує, що посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Дніпропетровській області було виявлено факт перевезення вантажу із перевищенням вагових обмежень (без дозволу, виданого компетентними уповноваженими органами, або документа про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів - у разі подільного вантажу), встановлених Правилами дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306.
Відсутність необхідних документів (в даному випадку - відсутня товарно-транспортна накладна на вантаж, встановлення перевищення вагових норм по загальній масі ТЗ 27,15 , при нормативно-допустимій вазі 25т, визначених положеннями Закону № 2344-III та Порядку № 1567) на момент проведення рейдової перевірки, знайшло своє відображення в акті від 16.02.2024 №АР0038394. Як наслідок, за порушення вимог додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було складено постанови від 13.03.2024 №ПШ 0001697 та №ПШ001698.
На переконання представника відповідача, оскаржувана постанова у повній мірі відповідає положенням Закону № 2344-I, зокрема абзацу 14 частини першої статті 60 Закону № 2344-III.
Щодо доводів позивача про можливість притягнення до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт лише суб'єктів, які надають послуги з перевезення за наявності комерційної обумовленості здійснення автомобільного перевезення, то представник відповідача звертає увагу на те, що за змістом Закону №2344-ІІ до автомобільних перевізників, які є відповідальними за порушення законодавства про автомобільний транспорт відносяться не тільки суб'єкти господарювання, а й фізичні особи, що здійснюють перевезення (вантажне/пасажирське) без мети отримання прибутку.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
16.02.2024 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Дніпропетровській області проведено рейдову перевірку на а/д М-30 Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине 949 км + 826м транспортного засобу MAN, д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 .
Під час габаритно-вагового контролю транспортного засобу MAN, д.н.з. НОМЕР_1 зафіксовано перевезення вантажу з перевищенням вагових норм по загальній масі ТЗ 27,15 при допустимих 25 т, що у відсотках складає 8,6%, а також відсутність товарно-транспортної накладної на вантаж, що підтверджується Актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР038394 від 16.02.2024.
У вказаному акті в графі «пояснення водія про причини порушення» зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від надання пояснень.
Також за результатом проведення перевірки прийнято Акт про перевищення транспортних засобом нормативно вагових параметрів № 000426 від 16.02.2024; Довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю №0073274 від 16.02.2024; та Акт блокування/розблокування автомобільного транспортного засобу від 16.02.2024.
13.03.2024 відповідачем, у відповідності до положень Порядку № 1567, проведено розгляд справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт згідно акту №АР038394 від 16.02.2024. Позивач з'явився на розгляд.
За наслідками проведеного розгляду справи відповідачем винесено постанову від 13.03.2024 №ПШ 001698 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу в розмірі 8500 грн. за порушення ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз. 14 ч. 1 ст. 60 зазначеного закону.
Не погоджуючись з вказаною постановою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень врегульовано Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ у редакції на час спірних відносин).
Статтею 2 Закону №2344-ІІІ передбачено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України «Про транспорт», «Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Відповідно до статті 5 Закону №2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
За змістом частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
В силу частини сьомої статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за дотриманням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах.
Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з частинами сімнадцятої - двадцятої статті 6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред'являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.
Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб'єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.
Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначає Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок №1567 у редакції на час спірних відносин).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Згідно з пунктом 4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) можуть проводитися із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Укравтодору, органу місцевого самоврядування та/або місцевої держадміністрації, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Укртрансбезпеки, та власників (балансоутримувачів) пунктів габаритно-вагового контролю (за погодженням з їх керівниками).
За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до пункту 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі); виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Отже, під час проведення рейдової перевірки перевіряється наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Стаття 39 Закону №2344-ІІІ визначає перелік документів, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Відповідно до статті 48 Закону №2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Згідно з абзацом 14 частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу застосовуються адміністративно-господарський штраф у розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини 2 статті 29 Закону України "Про дорожній рух" з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
За правилами статті 33 Закону України "Про автомобільні дороги" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (далі - Правила № 30), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР), визначено, що рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують:
а) зовнішніх габаритів: - ширина 2,6 м, а для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м; - висота від поверхні дороги - 4 м, а для транспортних засобів спеціалізованого призначення (контейнеровозів), що здійснюють перевезення одного або більше контейнерів, на маршрутах, встановлених Укравтодором, Укртрансбезпекою, Національною поліцією - 4,35 м; - довжина вантажного автомобіля - 12 м, автопоїзда - 22 м, автомобіля (тягача) з напівпричепом - 18,75 м, маршрутного транспортного засобу - 18,75 м;
б) фактичної маси: Вантажні автомобілі: двовісний автомобіль для доріг державного значення 18 т, для доріг місцевого значення 14 т, трьохвісний автомобіль 25 т (26 т)* / 21 т, чотирьохвісний автомобіль 32 т / 24 т, чотирьохвісний автомобіль з двома рульовими вісями та ведучими вісями, оснащеними спареними колесами 38 т / 24 т, Комбіновані транспортні засоби: двовісний автомобіль (тягач) з двовісним напівпричепом 36 т / 24 т, двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом 40 т / 24 т, трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом 40 т / 24 т, двовісний автомобіль (тягач) з трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра 42 т / 24 т, трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра 44 т / 24 т, Автопоїзди: двовісний або трьохвісний автомобіль з двовісним або трьохвісним причепом 40 т / 24 т,
в) навантаження на вісь: На одинарну вісь для доріг державного значення 11,5 т, для доріг місцевого значення 7 т, На здвоєні осі, якщо відстань між осями: менш як 1 метр 11,5 т / 7 т, від 1 до 1,3 метра 16 т / 10 т, від 1,3 до 1,8 метра при неспарених колесах 18 т / 10,5 т, від 1,3 до 1,8 метра при спарених колесах, за умови, що навантаження на кожну вісь не перевищує 9,5 тонни 19 т / 11,5 т, від 1,3 до 1,8 метра чотирьохвісних автомобілів, ведучі вісі яких оснащені спареними колесами, за умови, що навантаження на кожну ведучу вісь не перевищує 11,5 тонни 23 т / 11,5 т, від 1,8 до 2,5 метра для причепів та напівпричепів 20 т / 11,5 т, На строєні осі, в тому числі транспортних засобів спеціалізованого призначення (контейнеровозів), що здійснюють перевезення одного або більше контейнерів, якщо відстань між осями: 1,3 метра або менше 21 т / 13 т, понад 1,3 до 1,4 метра 24 т / 14 т.
Рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоча б один з їх габаритних та/або вагових параметрів перевищує нормативи, визначені цим пунктом, здійснюється відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 30 "Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами" (Офіційний вісник України, 2001 р., № 3, ст. 75).
Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27 червня 2007 року "Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування" затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - Порядок № 879; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
Пунктом 3 Порядку № 879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення (пункт 18 Порядку № 879).
Крім того, за результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних. У разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України (пункти 20, 21 Порядку № 879).
Разом із тим відповідно до підпункту 3 пункту 2 Порядку № 879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що державному контролю підлягають транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Такий контроль здійснюють уповноважені органи шляхом проведення перевірок, зокрема, й рейдових.
Під час проведення рейдової перевірки здійснюється державний контроль зокрема за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства щодо габаритно-вагових стандартів транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.
За порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт зокрема за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу суб'єкти господарювання несуть встановлену законодавством відповідальність.
В ході судового розгляду встановлено, що 16.02.2024 транспортним засобом MAN, д.н.з. НОМЕР_1 здійснювалось перевезення вантажу з перевищенням навантаження загальної маси 27,15 т при допустимих 25 т, тобто y відсотковому співвідношенні перевищення параметрів над нормативом становить 8,6% (більше 5%, однак менше 10%).
Відтак відповідачем правомірно встановлено факт порушення позивачем вимог вагових обмежень.
При цьому позивач не заперечує факт перевезення вантажу з порушенням вагових обмежень.
Натомість на підставу скасування постанови, вказує на те, що він в розумінні Закону № 2344-ІІІ не може вважатися автомобільним перевізником, оскільки не є фізичною-особою підприємцем, використовував власний транспорт для перевезення власного врожаю для власних потреб, а тому не може бути притягнутий до відповідальності за абзацом 14 частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ.
Заперечуючи позицію позивача, відповідачем зазначено, що позивач в розумінні Закону №2344-ІІІ є автомобільним перевізником, відтак зобов'язаний дотримуватись вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Отже, у межах спірних правовідносин питання полягає у правомірності застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача як до перевізника.
Відповідно до статті 1 Закону № 2344-ІІІ автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Отже, за змістом Закону №2344-III до автомобільних перевізників, які є відповідальними за порушення законодавства про автомобільний транспорт відносяться не тільки суб'єкти господарювання, а й фізичні особи, що здійснюють перевезення (вантажне/пасажирське) без мети отримання прибутку. Закон №2344-III не ставить у залежність можливість застосування відповідальності від наявності чи відсутності в особи - порушника статусу підприємця.
Тому, посилання позивача на те, що він не є фізичною-особою підприємцем, а тому не може вважатися автомобільним перевізником, суд не приймає, адже та обставина, що певна особа не є фізичною особою-підприємцем, не позбавляє її можливості здійснювати перевезення вантажів.
Щодо твердження позивача про здійснення перевезення для власних потреб суд зауважує, що у позовній заяві позивач вказує на наявність у нього земельної ділянки на якій він як фізична особа здійснює вирощування яблук, які самостійно реалізовує на ринках.
Тобто позивачем підтверджено факт перевезення вантажу та отримання коштів після реалізації вантажу - яблук.
Таким чином, доводи позивача в обґрунтування позовних вимог, що він не є перевізником є безпідставними.
Підсумовуючи викладене вище, враховуючи встановлений під час перевірки факт перевищення транспортним засобом, що використовувався позивачем, нормативних габаритних (вагових) параметрів, зважаючи на встановлені обставини справи, та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 001698 від 13.03.2024 в розмірі 8500 грн, прийнята відповідачем обґрунтовано, на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що підстави для скасування оскаржуваної постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу відсутні.
За таких обставин у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні у зв'язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: Державна служби України з безпеки на транспорті, структурний підрозділ Відділ державного нагляду (контролю) у Вінницькій області (вул. Фізкультури, 9, м. Київ, код ЄДРПОУ 39816845/ вул. Василя Порика, 29, м. Вінниця)
Суддя Мультян Марина Бондівна