12 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 441/165/24
провадження № 61-10427ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку
за час вимушеного прогулу,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства
з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (далі - ТОВ «Епіцентр К»)
про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивований тим, що з 09 червня 2017 року він працював
у ТОВ «Епіцентр К» на посаді продавця непродовольчих товарів, згодом на посаді фахівця відділу експертного продажу.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12 квітня 2023 року його поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, з метою ідентифікації для забезпечення примусового видворення
за межі території України, де він перебував до 30 червня 2023 року.
Зазначав, що про своє затримання повідомив за місцем роботи, після
виходу з Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб
без громадянства одразу прийшов у відділу кадрів підприємства, де йому повідомили, що він усунутий від роботи через відсутність документів
на підтвердження особи, однак такі документи були вилучені у нього
під час затримання. Також його повідомили, що після вирішення питання
з дозвільними документами він може повернутися до виконання своїх обов'язків.
ОСОБА_1 вказував, що один раз на місяць його викликали на роботу
для з'ясування обставин, але про можливість повернутися на робоче місце мова
не йшла. Представники роботодавця обіцяли не звільняти його з роботи, при цьому в жовтні 2023 року рекомендували звільнитися за власним бажанням, однак
він відмовився.
Наказом від 14 грудня 2023 року № 255-К звільнено з роботи за прогул
без поважних причин згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Копію наказу про звільнення отримав 20 грудня 2023 року.
Вважав своє звільнення незаконним, оскільки прогулу не вчиняв, від роботи його усунуто поза його волею, а звільнення проведено з порушенням вимог статей 43, 147-1, 148, 149 КЗпП України.
На підставі викладеного та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 остаточно просив:
- скасувати наказ від 14 грудня 2023 року № 255-К про його звільнення з роботи за прогул без поважних причин;
- поновити його на посаді фахівця відділу експертного продажу;
- стягнути з ТОВ «Епіцентр К» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 51 553,53 грн.
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 11 березня
2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Скасовано наказ ТОВ «Епіцентр К» від 14 грудня 2023 № 255-К «Про звільнення ОСОБА_2 , фахівця відділу експертного продажу, 14 грудня 2023 року,
за прогул без поважних причин згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді фахівця відділу експертного продажу
в ТОВ «Епіцентр К» (Гіпермаркет «Епіцентр К» м. Львів) з 14 грудня 2023 року.
Стягнено з ТОВ «Епіцентр К» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 грудня 2023 року до 11 березня 2024 року включно
у розмірі 51 553,53 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення
з ТОВ «Епіцентр К» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного платежу допущено до негайного виконання.
Постановою Львівського апеляційного суду від 11 червня 2024 року рішення Городоцького районного суду Львівської області від 11 березня 2024 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
16 липня 2024 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку, звернувся
до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, в якій заявник просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 11 червня 2024 року та залишити в силі рішення Городоцького районного суду Львівської області від 11 березня 2024 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову
у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення
у справі, що не підлягає касаційному оскарженню, з урахуванням такого.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та в визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно
до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду
і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції
у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи
та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду
в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених
у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових відносин.
19 червня 2024 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах», яким внесено зміни до ЦПК України, зокрема, пункти 1, 2, 3 і 5 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову
в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані
із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи
про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких
не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина четверта статті 19 ЦПК України).
З аналізу наведених норм ЦПК України можна зробити висновок, що касаційному перегляду не підлягають справи, передбачені частиною шостою статті 19 ЦПК України з урахуванням ціни позову, що не перебільшує 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, оскільки пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України
не визнано неконституційним та до нього не внесено жодних змін, тому перевірці підлягає наявність саме цих підстав.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права,
що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно
до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи
до категорії малозначних помилково.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно
до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
У цій справі предметом позову є вимоги про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 51 553,53 грн, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення
з касаційною скаргою (757 000,00 грн).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу
їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування;
3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Касаційна скарга не містить посилань на те, що ця справа потребує перегляду Верховним Судом на підставі підпунктів «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики,
а справа становить значний суспільний інтерес і має виняткове значення
для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності
яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову,
що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму
для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд не вбачає підстав, за наявності яких судові рішення в справі,
що виникла з трудових відносин, з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, можуть бути переглянуті
в касаційному порядку.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження в справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію
та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами
у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи,
яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після
їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення
у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною
та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez
de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня
1997 року, § 36).
Зазначення у постанові Львівського апеляційного суду від 11 червня 2024 року
про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою
для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд
не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
Заявник подав касаційну скаргу на судове рішення в справі, що виникла з трудових відносин, з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, тому
у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
За наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 11 червня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська