Справа № 182/2883/22
Провадження № 2/0182/794/2024
Іменем України
09.08.2024 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.
секретар Іванова Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та виконавчого комітету Нікопольської міської ради про встановлення факту спільного проживання однією родиною, факту належності правовстановлюючого документу та визнання права на спадщину в порядку спадкування за законом, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 та виконавчого комітету Нікопольської міської ради про встановлення факту спільного проживання однією родиною, факту належності правовстановлюючого документу та визнання права на спадщину в порядку спадкування за законом.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що з 1976 року вона перебувала у дружніх стосунках з ОСОБА_3 та все життя вони жили по сусідству. Між собою спілкувались їхні батьки і діти. У ОСОБА_3 був син ОСОБА_4 , проте, з 1990 року він перестав спілкуватись зі своєю матір'ю по причині сімейних непорозумінь. Він виселився з квартири своєї матері, якийсь час знімав житло в м.Нікополі, а потім переселився до іншого населеного пункту, однак, адресу свого проживання ОСОБА_5 він не повідомив. Донька ОСОБА_4 - ОСОБА_6 постійно мешкає в російській федерації, куди переселилась у 1996 році. Фактично вона усе своє життя спілкувалась з ОСОБА_3 як одна родина. Вона постійно проживала та була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 проживала поруч - в квартирі АДРЕСА_2 того ж будинку. Коли в Україні стало можливим приватизувати житло, Галина вирішила приватизувати квартиру, в якій вона проживала, на той час, вже одна. 22.07.1993 року Південнотрубним заводом ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 28,92 кв.м. У 2009 році ОСОБА_3 вирішила розпорядитись належною їй квартирою, склавши заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Романенком С.О. 23.04.2009 року, за реєстровим № 190. Згідно вказаного документа, вона заповідала усе належне їй майно, з чого б воно не складалось, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , тобто, відповідачці по справі. З 2012 року стан здоров'я ОСОБА_7 погіршився і вона стала хворіти на серцево-судинні захворювання. З цього приводу вона неодноразово знаходилась в лікарнях м.Нікополя. Оскільки позивачка постійно спілкувалась з нею, проживала поруч, то провідувала її, забезпечувала продуктами харчування, прала для неї білизну, відвідувала в лікарні, купувала їй ліки тощо саме вона. Фактично ОСОБА_3 залишилась на її руках, оскільки із своїм сином ніякого спілкування не було, а онука перебувала за межами України. Переселятись до ОСОБА_8 не хотіла. Після погіршення стану здоров'я, ОСОБА_3 вже не могла здійснювати догляд за собою та вести господарство. Квартира ОСОБА_3 складалась з однієї кімнати, а її - з двох кімнат, тому вона запропонувала ОСОБА_3 переселитись до своєї квартири та виділила їй окрему кімнату. Проте, ОСОБА_3 залишилась зареєстрованою в своїй квартирі АДРЕСА_3 . Вони стали проживати разом з ОСОБА_9 однією родиною в квартирі і вона ставилась до неї, як до члена власної родини. Свою пенсію ОСОБА_3 віддавала їй і вона за отриманні кошти купувала продукти харчування, готувала їжу, сплачувала комунальні платежі за квартиру ОСОБА_7 . Коли стан здоров'я ОСОБА_3 ще погіршився, вона запропонувала їй переоформити на своє ім'я належну їй квартиру, проте, це питання здалось незручним. З часом ОСОБА_10 оформила на її ім'я довіреність, згідно якої вона мала право розпоряджатись від її імені належною їй квартирою. Вказаний документ був посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Іопелем С.О. від 01.11.2016 року за реєстровим № 4556. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла і позивачка повідомила про факт її смерті ОСОБА_2 та нагадала їй, що на її користь складений заповіт від імені померлої. Проте, ОСОБА_2 повідомила, що вона не бажає приймати спадщину після смерті бабусі і претендувати на спадщину не буде. У шестимісячний строк, визначений ст.1270 ЦК України для оформлення спадщини, вона звернулась до приватного нотаріуса Нікопольського міського нотаріального округу Іопеля С.О. та за її заявою була заведена нотаріальна справа № 90/2020. Однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй було відмовлено постановою приватного нотаріуса Іопеля С.О. від 21.09.2020 року з причини недоведеності родинних відносини з померлою ОСОБА_3 або факту спільного проживання однією родиною. Тому, враховуючи вищевикладені обставини, змушена звернутись до суду та просить ухвалити рішення, яким встановити факт її спільного проживання однією родиною з ОСОБА_3 з 2012 року до дня її смерті. Встановити факт належності ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на житло, видане на ім'я ОСОБА_3 22.07.1993 року Південнотрубним заводом. Визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . А також визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_3 та грошовий внесок з відповідними виплатами до нього, що знаходиться на депозитному рахунку № НОМЕР_1 в АТ «Державний ощадний банк України», відкритому на ім'я ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування за законом після її смерті.
В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала та суду пояснила, що коли ОСОБА_3 , з якою вона все своє життя продружила, захворіла, то вона вирішила її забрати до себе, оскільки мала також чоловіка, хворого на інсульт, і їй було тяжко розриватись між чоловіком та самотньою подругою. Коли, згодом, її чоловік помер, вони з подругою залишились мешкати вдвох. Її подруга мала сина, який мешкав в російській федерації та приїздив декілька разів ще в 80-х роках. Знає, що син подруги, разом з дружиною та сином, виїхали зі свого місця проживання, бо через якусь аферу в банку, де працювала дружина сина, вони тривалий час переховувались, а потім спішно виїхали. Щоб не відповідати за те, що накоїла невістка її подруги, син більше в Україну не приїздив. Коли з її чоловіком було зовсім зле, подруга вирішила їй трохи допомогти й уклала договір з соціальним працівником з метою допомоги в прибиранні квартири. Однак, соціальна працівниця, прибувши вперше, вчинила крадіжку золота та більше до ОСОБА_3 не з'являлась, та й сама ОСОБА_3 її б більше не пустила до себе в квартиру. Однак, в органи поліції вона не звертались через те, що докази факту крадіжки довести було неможливо. На даний час квартира ОСОБА_3 знаходиться в жахливому стані, оскільки потрапила під обстріл та потребує ремонту.
Відповідачка в судове засідання не прибула, хоча була належним чином повідомлена про розгляд справи.
Представник виконавчого комітету Нікопольської міської ради про розгляд справи був повідомлений належним чином, в судове засідання також не прибув. При цьому, своїм правом, визначеним цивільно-процесуальним законодавством, скористався та надав пояснення, згідно яких зазначив наступне.
Відповідно до ст.1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше, як п'ять років до часу відкриття спадщини. Згідно ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Відповідно до ч.4 вказаної статті, сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання. Вищевказаний правовий висновок наведено Верховним Судом в постановах від 31 березня 2020 року за справою № 205/4245/17, від 23 квітня 2020 року по справі № 686/8440/16-ц. Згідно Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. Як зазначає позивачка у позовній заяві, з 2012 року вона проживала з ОСОБА_3 однією родиною, купувала їй продукти, сплачувала комунальні платежі за квартиру ОСОБА_3 , забезпечувала необхідними медикаментами, відвідувала в лікарні. Разом із тим, відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Проте, вважають, що додані до позовної заяви докази не є належними та достатніми для встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Так, додані фотокартки, що підписані «на весіллі доньки Каменської», датовані 2004 роком, та можуть свідчити про дружні відносини між позивачкою та ОСОБА_3 , але не підтверджують факту проживання однією сім'єю. ОСОБА_1 просить встановити факт спільного проживання з 2012 року, проте фотокартки з весілля відносяться до 2004 року. Доказів, які б підтверджували пов'язаність спільним побутом із ОСОБА_3 (наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, придбання товарів у тому числі медичного призначення, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, оплата комунальних послуг, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, прийняття участі у інших спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин) позивачка не надала. Твердження позивачки про сплату комунальних платежів за квартиру ОСОБА_3 не підтверджені доказами. Позивачкою не надано платіжних доручень, квитанцій, інших розрахункових документів, які б доводили факт сплати комунальних платежів. Крім того, позивачка не здійснювала витрати на поховання ОСОБА_3 . Щодо акту ТОВ «КК «Домком-Нікополь» від 11.07.2022 року, то він складений вже після смерті ОСОБА_3 . У акті зазначено, що зі слів сусідів з 2011 по 20.12.2019 року за адресою АДРЕСА_4 проживала ОСОБА_3 . Проте, такі відомості мають встановлюватися показаннями свідків наданими у судовому засіданні відповідно до ст. 90, 230 ЦПК України. Адже, за завідомо неправдиве показання надане суду свідок несе кримінальну відповідальність за ст.384 КК України. Відповідно до інформації Нікопольського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Нікопольської міської ради, ОСОБА_3 безкоштовно отримувала соціальну послугу «догляд вдома» з 21.06.2018 року по 19.12.2019 року. Зазначене підтверджується договором про надання соціальних послуг від 21.06.2018 року (додаток 1) та індивідуальним планом надання соціальної послуги догляду вдома (додаток 2). Згідно з індивідуальним планом надання соціальних послуг догляду вдома, ОСОБА_3 надавались наступні послуги: вологе прибирання помешкання - 2 рази на місяць; придбання та доставка товарів та медикаментів - 1-2 рази на тиждень; миття вікон - 2 рази на рік; прання та прасування білизни - 2 рази на місяць санітарно-гігієнічні заходи - за потребою. Отже, офіційно з 21.06.2018 року ОСОБА_3 перебувала на безоплатному соціальному обслуговуванні, тому твердження ОСОБА_1 , що вона забезпечувала ОСОБА_3 необхідним доглядом за її життя спростовується вищевказаним. Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивачкою не доведено, що відносини між нею та ОСОБА_3 носили характер сімейних, що вони були пов'язані спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків. Відповідно до вищевказаного, керуючись ст.ст.43, 182, 183, 223 ЦПК України, представник відповідача просить суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовної заяви.
Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суддя враховує наступне.
Відповідно до ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Як встановлення судом, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 , яка до дня смерті мешкала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 . Як вбачається з матеріалів справи, позивачка як на підставу звернення до суду з даним позовом послалась на те, що, починаючи з 2012 року та по день смерті вона проживала з померлою за однією адресою та були пов'язані спільним побутом. Вона піклувалась про ОСОБА_3 , оскільки тривалий час вони дружили. Так, на підставі заяви ОСОБА_1 приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Іопелем С.О. була заведена спадкова справа до майна померлого, однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено з причини недоведеності факту проживання однією сім'єю, що передбачено ст.1264 ЦК України (а.с.7).
Для підтвердження факту спільного проживання однією родиною ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , були допитані свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
Так, свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що вона доводиться позивачці донькою. Їй відомо, що її мати ще до її народження тісно спілкувалась та дружила з ОСОБА_3 . З часом, коли вона вийшла заміж, то стала проживати в іншому місті. Однак, коли в 2012 році вона приходила до батьків у гості, то бачила там ОСОБА_3 , яка проживала разом з її батьками, маючи при цьому окрему кімнату. Тобто, її батьки разом проживали з ОСОБА_3 до дня її смерті. Зі слів покійної дізналась, що вона мала сина, який разом зі своєю дружиною, яка працювала в банку та скоїла злочин, покинули територію України, виїхавши за кордон, де тривалий час переховувались і живуть до цих пір. В 2018 році, коли її батько захворів на інсульт тітка ОСОБА_13 , вирішивши трохи розгрузити по господарству її маму, найняла соціального працівника. Але після першого ж відвідування соціального працівника, виявила, що її пограбували, вкравши годинник та золото. Більше нікого з соціального захисту вона до себе не впускала. ОСОБА_3 скаржилась їм на крадіжку та тривалий час переживала з цього приводу, однак, до органів поліції не зверталась, бо не мала доказів для доведення даного факту. Також, свідок доповнила, що коли ОСОБА_3 померла, її похованням теж займалась її мати, бо більше не було кому.
Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що позивачці доводиться сусідкою. Її бабуся жила на одній площадці разом з померлою та позивачкою, вони всі товаришували. Коли ОСОБА_3 захворіла і потрапила в лікарню, то про неї піклувалась тільки позивачка, яка після виписки з лікарні забрала її до себе. Вони разом проживали однією родиною багато років. ОСОБА_14 зі своїм сином не спілкувалась. Стосовно соціального працівника нічого повідомити не може.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
Спірні правовідносини щодо встановлення факту, що має юридичне значення, регулюються Главою 6 Розділу IV ЦПК України.
У п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення судам роз'яснено, що, відповідно до п.1 ч.1 ст.273 ЦПК України (п.1 ч.1 ст.315 ЦПК України), суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв'язку із втратою годувальника.
Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Стаття 78 ЦПК України встановлює вимоги, згідно яких доказ вважається допустимим. При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Статтею 318 ЦПК України передбачено, що у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою, причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Отже, суд може встановити юридичний факт у тому разі, коли особою вчинено всі можливі заходи по отриманню необхідних документів, і виключно за наявності об'єктивних причин, які не залежать від волі особи, що обумовлюють неможливість отримання документу на підтвердження юридичного факту.
Таким чином, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що з наданих позивачкою документів, про які було зазначено вище, можливо встановити факт спільного проживання, оскільки даний факт сумніву не викликає так як і показання свідків і долучені довідки беззаперечно вказують на спільне проживання позивачки разом з померлою, а тому, зважаючи на вищенаведене, обґрунтованість вимог позивачки знайшли своє підтвердження та суд вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується вимог про встановлення факту належності ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на житло, виданого 22 липня 1993 року Південнотрубним заводом, то даний факт також сумніву не викликає, оскільки знайшов своє підтвердження, шляхом подання відповідних документів, які судом визнані належними та допустимими доказами, тому вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі, зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ст.1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Як вбачається з матеріалів справи, а також з урахуванням витребуваних матеріалів справи після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , вона до дня смерті мешкала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 . З заявою про прийняття спадщини звернулась лише позивачка по справі, інших спадкоємців немає. При цьому, в позасудовому порядку позивачка позбавлена можливості успадкувати майно, а тому суд, з урахуванням вищевказаних вимог, приходить до висновку про їх обґрунтованість і вважає за можливе визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_3 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Що стосується вимог про визнання права власності за позивачкою на грошовий внесок з відповідними виплатами до нього, що знаходиться на депозитному рахунку № НОМЕР_1 в АТ «Державний ощадний банк України», відкритому на ім'я ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування за законом після її смерті, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України).
За ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч.2 ст.16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Як вбачається з викладених вимог, позивачкою заявлено вимогу щодо визнання за нею права власності на грошовий внесок з відповідними виплатами до нього, що знаходиться безпосередньо на депозитному рахунку № НОМЕР_1 в АТ «Державний ощадний банк України», відкритому на ім'я ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування за законом після її смерті. Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області, на підставі ухвали суду від 23 січня 2024 року, було зобов'язано Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» надати відомості щодо наявності вкладів, відкритих на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка раніше мешкала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 . згідно отриманої відповіді, було встановлено, що станом на 09 травня 2024 року в установі АТ «Ощадбанк» відсутні відкритті рахунки на ім'я ОСОБА_3 . При цьому, згідно матеріалів справи (спадкової справи), вбачається, що на ім'я ОСОБА_3 в ПАТ «Банк кредит Дніпро» станом на 05 жовтня 2020 року відкриті поточні та депозитний рахунок. Проте, суд, при вирішенні питання в цій частині, враховує ч.1 ст.13 ЦПК України та не виходить за межі позовних вимог. Тому в задоволенні позову в цій частині вважає за необхідне відмовити.
Таким чином, узагальнюючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, оскільки підставою для відмови позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 була відсутність документального підтвердження факту спільного проживання, яке судом було встановлено.
Приймаючи до уваги той факт, що, у відповідності до ст.ст.1268, 1270 ЦК України, зазначене нерухоме майно належало померлій на законних підставах, а відсутність документального підтвердження факту спільного проживання є перешкодою для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом. А також, приймаючи до уваги й те, що ОСОБА_1 являється єдиною спадкоємицею за законом після смерті ОСОБА_3 , про що свідчить спадкова справа, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, оскільки не суперечать вимогам та законним інтересам сторін, а також не порушують прав та інтересів третіх осіб.
Керуючись ст.ст.1217, 1218, 1233, 1268 ЦК України, ст.ст.4, 13, 81, 200, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та виконавчого комітету Нікопольської міської ради про встановлення факту спільного проживання однією родиною, факту належності правовстановлюючого документу та визнання права на спадщину в порядку спадкування за законом - задовольнити частково.
Встановити факт спільного проживання однією родиною ОСОБА_1 з ОСОБА_3 з 2012 року до дня її смерті.
Встановити факт належності ОСОБА_3 свідоцтва про право власності на житло, видане на ім'я ОСОБА_3 22.07.1993 року Південнотрубним заводом.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_3 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В іншій частині позову - відмовити.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал