Справа № 182/7279/23
Провадження № 2-о/0182/1/2024
Іменем України
05.08.2024 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого-судді Кобеляцької-Шаховал І.О.
секретар Іванова Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Нікополі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, про встановлення факту проживання на території України, -
В провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, про встановлення факту проживання на території України.
Свої вимоги мотивує тим, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Іскра Верхньорогачинського району Херсонської області та мала дошлюбне прізвище - ОСОБА_2 . Після закінчення середньої школи в 1984 році, вона працювала два роки в колгоспі, а в 1986 році поїхала до м.Нікополя. 22.09.1986 року вона була прийнята на роботу на завод « ОСОБА_3 » до механічного цеху на посаду сортувальника. 23.09.1986 року на її ім'я була видана трудова книжка, серії НОМЕР_1 . 31 серпня 1991 року вона уклала шлюб з ОСОБА_4 , який був зареєстрований в міському відділі ЗАГС м.Нікополя за актовим записом № 614. Після реєстрації шлюбу їй було присвоєне прізвище ОСОБА_5 . Після реєстрації шлюбу, у зв'язку зі зміною прізвища, їй був виданий паспорт громадянина СРСР НОМЕР_2 , ВВС Нікопольського міськвиконкому 18 жовтня 1991 року. Фактично вона постійно, з моменту свого народження, проживає на території України та в Україні народилась, отримала освіту, влаштувалась на роботу, одружилась. Однак, своєчасно не звернулась до правоохоронних органів для отримання паспорту громадянина України. В жовтні 2023 року вона звернулась до Нікопольського відділу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області для отримання паспорту громадянина України. При цьому, надала паспорт громадянина СРСР, виданий 18.10.1991 року, однак, їй було відмовлено у видачі паспорту громадянина України відповідним листом заступника начальника Нікопольського відділу ГУ ДМС, оскільки вона не документувалась паспортом громадянина України, а тому її належність до громадянства України не була визначена під час загального обміну паспортів громадянина колишнього СРСР зразка 1994 року на паспорт громадянина України у період з травня 1995 року по вересень 2002 року. Зазначає, що вона постійно проживала на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) та вказані обставини підтверджуються відомостями про її роботу на заводі « ОСОБА_3 » в період з 22.09.1986 по 13.02.1990 року, відомостями про роботу з 15.10.1990 року по 02.09.1991 року гардеробницею в СШ № 5 м.Нікополя, внесеними до її трудової книжки. Крім того, вже після набуття Україною незалежності, їй був виданий паспорт громадянина СРСР зразка 1994 року і документ їй був виданий 18.10.1991 року - вже після 24 серпня 1991 року, але вона своєчасно не звернулась до міграційної служби для отримання паспорту громадянина України. Таким чином, як громадянка колишнього СРСР, яка на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживала на її території, вона являється громадянкою України. Зараз вона досягла пенсійного віку, але не може оформити пенсію, оскільки у неї відсутній будь-який документ, що посвідчує її особу. Також, вона не має можливості отримати паспорт громадянина України без встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року). Тому, з огляду на викладене, змушена звернутись до суду та просить ухвалити рішення, яким встановити факт її постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року).
В судове засіданні заявниця, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, не прибула. Її представник ОСОБА_6 заяву підтримала та на задоволенні вимог своєї довірительки наполягала.
Заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, в судове засідання не прибуло, при цьому, 13 березня 2024 року на адресу суду надійшли пояснення, згідно яких послались на ЗУ «Про громадянство», а також на вимоги закону щодо отримання громадянства. Тому просили суд врахувати дані пояснення та ухвалити рішення, у відповідності до вимог чинного законодавства (а.с.20-23).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод”, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
Згідно ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.1 п.1 ст.3 Закону України «Про громадянство України», громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року (ч.2 ст.3 Закону України «Про громадянство України).
За ст.1 Закону України «Про громадянство України», безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України. Проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні.
Відповідно до п.7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України.
У таких випадках, одним із документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року (ЗУ «Про громадянство України).
У пункті 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215, встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Частиною 1 ст.8 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.9 Закону України «Про громадянство України», безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.
Стаття 1 цього ж Закону дає чітке визначення поняття «безперервне проживання на території України» та «проживання на території України на законних підставах». Безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів; Проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні. Розширене тлумачення цих понять та переліку умов, за яких можливе встановлення факту безперервного проживання та прийняття до громадянства України, Законом не передбачено.
Згідно ч.2 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто, від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , звертаючись з даною заявою до суду, зазначає, що протягом всього свого життя, зокрема, станом на 24 серпня 1991 року, проживає на території України, що й було підтверджено долученими до заяви документами та доказами, які мають істотне значення для розгляду справи. Так, зокрема заявницею як на підставу задоволення заяви були долучені документи, а саме відомості з місця роботи, з яких вбачається, що ОСОБА_1 працювала на заводі «Більшовик» в період з 22.09.1986 року по 13.02.1990 року, в період з 15.10.1990 року по 02.09.1991 року, працювала гардеробницею в СШ № 5 м.Нікополя. Дані обставини у суду сумніву не викликають, оскільки відомості внесені до трудової книжки заявниці. Крім цього, як вже зазначалось вище, після набуття Україною незалежності, ОСОБА_1 був виданий паспорт громадянина СРСР зразка 1994 року. Проте, після 24 серпня 1991 року заявниця своєчасно не звернулась до міграційної служби для отримання паспорту громадянина СРСР, а тому дані обставини й стали для неї перешкодою для встановлення факту її постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року).
Таким чином, враховуючи те, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, які містяться в матеріалах справи, які в суду сумніву не викликають та дають підстави вважати, що ОСОБА_1 проживала на території України станом на 24 серпня 1991 року, приймаючи до уваги, що встановлення вищезазначеного факту має для заявниці юридичне значення, оскільки дозволить реалізувати право щодо набуття громадянства України, враховуючи той факт, що іншим шляхом, окрім звернення до суду з даною заявою, вирішити порушене заявником питання неможливо, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заяви.
Керуючись ст.4, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 293, п.6 ч.1 ст.315, 317, 319 ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, про встановлення факту проживання на території України - задовольнити.
Встановити юридичний факту постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України станом на 24 серпня 1991 року.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал