Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" жовтня 2010 р. Справа № 62/243-10
вх. № 8072/4-62
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
прокурора - Асрян А.Б., посв. №194 від 29.09.08.
1- го відповідача - Янковський С.А., дов. від 27.09.10р. , Гур"єв С.Ф., дов. від 27.09.10р.
2-го відповідача - не з"явився
розглянувши справу за позовом Харківського міжрайонного природоохоронного прокурора м. Харків в особі Головного управління Держкомзему України в Харківській області, м. Харків
до Золочівська селищна рада, смт. Золочів
про визнання недійсним договору
Харківський міжрайонний природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему України в Харківській області звернувся до господарського суду із позовною заявою про визнання недійсним договору короткострокового користування від 30.03.10р., укладеного між Золочівською селищною радою (перший відповідач) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (другий відповідач), мотивуючи позовні вимоги тим, що згаданий договір не відповідає вимогам ст.125 Земельного кодексу.
При цьому прокурор посилається на те, що 30.03.10р. між відповідачами був укладений договір короткострокового користування земельною ділянкою площею 94,4 кв.м., розташованої на території Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області. На думку прокурора, вказаний договір не відповідає вимогам ст. 125 Земельного кодексу України про те, що приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Укладення договору короткострокового користування земельною ділянкою чинним земельним законодавством взагалі не передбачено.
Прокурор та представник позивача підтримують позовні вимоги у повному обсязі та просять суд їх задовольнити.
Представник першого відповідача проти позову заперечує, вважає його необґрунтованим та просить відмовити в його задоволенні повністю.
Розглянувши матеріали справи, надані докази, вислухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, суд встановив наступне.
05.02.10р. ХХХІІ сесією V скликання З Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області було прийнято рішення про надання дозволу на заключення тимчасової угоди на оренду земельної ділянки з ФОП ОСОБА_3 для здійснення підприємницької діяльності.
30.03.10р. між відповідачами по справі був укладений договір короткострокового користування земельною ділянкою площею 94,4 кв.м, яка розташована на території Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області. За цим договором орендодавець (перший відповідач) передає, а орендар (другий відповідач) приймає у короткострокове користування земельну ділянку. Згідно п. 2.1. договору, земельна ділянка передається в оренду для здійснення підприємницької діяльності.
П. 2.2. договору встановлено, що договір укладається на термін один рік. По закінченню терміну договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін.
Згідно п. 2.3 договору, плата за короткострокове користування земельною ділянкою вноситься орендарем у вигляді та розмірах 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка складає 9399,14 грн., площею 94,4 кв.м. в рік (проідексована нормативна грошова оцінка за 1 кв.м. на 01.01.10р. становить 99,57 грн.). Сума орендної плати за 2010 рік складає 657,96 грн.
Вказана земельні ділянка була передана Золочівською селищною радою ФОП ОСОБА_3 за актом прийому-передачі земельної ділянки в оренду.
На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що другий відповідач фактично отримав в тимчасове платне користування земельну ділянку площею 94,4 кв.м. на підставі укладеного договору
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво в суді інтересів держави та громадянина у випадках, визначених законом. Ст. 123 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.
Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», підставою для представництва прокуратурою у суді інтересів громадянина або держави полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави -наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Згідно рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, потрібно розуміти
орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Згідно п. а ч.1 ст.36 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003 року №963-IV здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю відноситься до компетенції спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель. Відповідно до Постанови КМУ "Про утворення Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель" від 25 грудня 2002р. №1958 таким органом є Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель. Отже, оскільки зазначена інспекція є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, то саме вона може виступати позивачем у позовах, підставою яких є правовідносини з питань охорони земель.
Інтереси територіальної громади можуть як збігатися, так і не збігатися з інтересами держави. У разі відсутності такого збігу інтересів прокурор може пред'явити позов на захист інтересів лише держави, що і має місце по даній справі.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Як вказано у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року №3, зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року №13 та від 25 травня 1998 року №15 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може
бути визнаний судом недійсним.
Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
З огляду на вказане вбачається, що договір короткострокового користування земельною ділянкою має відповідати вимогам чинного законодавства України.
Відповідно до ст. 14 Конституції України та ч.1 ст.1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Цивільним та Земельним кодексами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Приписи статті 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Згідно зі ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрації відноситься питання розпорядження землями державної власності, в межах визначених цим кодексом.
Відповідно до статей 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно з п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів -відповідні органи виконавчої влади.
Чинне законодавство не містить поняття договору короткострокового користування земельною ділянкою. Тому при розгляді справи суд вважає за необхідне встановити правову природу договору, що укладений між відповідачами по справі.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Суд доходить до висновку, що укладений між сторонами договір короткострокового користування земельною ділянкою фактично є договором оренди земельної ділянки, оскільки за цим договором ФОП ОСОБА_3 отримала у володіння і користування земельну ділянку строком на 1 рік за плату.
На користь такого висновку свідчить і те, за текстом договору сторони мають назву орендодавця і орендаря, а в акті прийому-передачі прямо зазначено, що земельна ділянка передається в оренду.
Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
При укладенні Золочівською селищною радою з ФОП ОСОБА_3 фактично договору оренди без попередньої розробки землевпорядної документації, державної реєстрації цього договору грубо порушено встановлений Земельним кодексом України порядок надання в користування на умовах оренди земельної ділянки.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про оренду землі" сільські ради можуть виступати орендодавцями землі.
Згідно ст. 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону.
Надання в оренду таких земельних ділянок оформляється відповідно до вимог, що містяться в статті 124 Земельного кодексу України: передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки; передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу; передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу; передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Статтями 123, 124 Земельного кодексу України, ст. 20 Закону України "Про землеустрій", Постановою Кабінету Міністрів України № 677 від 26.05.2004 р. "Про порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" передбачено порядок укладення договорів оренди, відповідно до якого при наданні земельних ділянок у оренду повинна розроблятись землевпорядна документація (проект відведення чи технічна документація). Після виготовлення землевпорядна документація, погоджена в установленому порядку відповідними органами державного контролю, подається на розгляд відповідного органу місцевого самоврядування чи державної виконавчої влади, до повноважень якого належить надання у користування земельної ділянки. За наслідками розгляду землевпорядної документації орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання земельної ділянки в оренду.
Стаття 15 Закону України "Про оренду землі" визначає істотні умови договору оренди землі, якими є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або
знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Статтею 16 Закону України "Про оренду землі" визначений порядок укладання договору оренди землі, згідно з яким: укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку, укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону, укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставі цивільно-правового договору або в порядку спадкування.
Стаття 21 Закону України "Про оренду землі" визначає, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").
Частинами 4-7 зазначеної статті встановлено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оцінку земель" (далі - закон) проведення нормативної грошової оцінки земель є обов'язковим при визначенні розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Стаття 18 вказаного закону визначає порядок проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок відповідно до стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів. За результатами нормативної грошової оцінки складається технічна документація (ст. 20 Закону), яка затверджується відповідною радою (ст. 23 Закону), підставою для проведення оцінки землі є рішення органу місцевого самоврядування (ст.15 Закону).
В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки щодо якої укладено договір оренди та докази прийняття радою відповідного рішення. Відповідачі суду доказів на підтвердження наявності вказаних документів не надали. Отже, суд вважає, що така істотна умова договору оренди землі, як орендна плата, в спірному договорі є такою, що визначена не у відповідності до норм чинного аконодавства, якими передбачено порядок її встановлення.
Відповідно до частини 4 статті 15 Закону України "Про оренду землі" невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт
визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.
Згідно зі ст.ст. 116, 123, 125 Земельного кодексу України визначений порядок і підстави надання в оренду земельної ділянки, що здійснюється на підставі затверджених повноважним органом проекту відведення земельної ділянки, погоджень меж, встановлення меж у натурі (на місцевості).
З наявного в матеріалах справи тексту спірного договору вбачається, що ним взагалі не передбачено будь-яких додатків, що є порушенням приписів частини 4 статті 15 Закону України "Про оренду землі".
Згідно зі статтею 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Відповідно до статті 20 Закону України "Про оренду землі" укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.
В пункті 1 Указу Президента України "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" від 17 лютого 2003 року № 134/203 із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України № 1039/203 від 15 вересня 2003 року зазначено про необхідність покласти на Державний комітет України по земельних ресурсах функції з державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру.
Тобто обов'язковою умовою чинності договору є державна реєстрація, однак в оскаржуваному договорі сторонами не викладено положень про необхідність проведення державної реєстрації вказаного договору. З наявного в матеріалах справи договору не вбачається додержання сторонами приписів ст.ст. 18, 20 Закону України "Про оренду землі" щодо його державної реєстрації.
На підставі вищевказаного суд встановив, що спірний договір укладений без наявності відповідної документації, передбаченої ст. 15 Закону України "Про оренду землі", а саме відсутні: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду і відображає зовнішні межі земельної ділянки, що унеможливлює точне визначення місцезнаходження земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Сторонами договору не додержано вимог ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, ст. 18 та 20 Закону України "Про оренду землі" та п. 5 постанови КМУ N 2073 від 25.12.98 "Про затвердження порядку державної реєстрації договорів оренди" щодо державної реєстрації договору.
Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані ні першим, ні другим відповідачем. Відповідачами не доведено дотримання вимог земельного законодавства при оформленні прав на оренду землі та наявність документів, визначених невід'ємною частиною договору оренди, що є порушенням ст. 6 Закону України "Про оренду землі".
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами)
вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України судом може бути визнано недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
З огляду на вказане, суд вважає обґрунтованими та доведеними позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору короткострокового користування земельною ділянкою від 30.03.10р., укладеного між Золочівською селищною радою Золочівського району Харківської області та ФОП ОСОБА_3
Суд критично оцінює наданий другим відповідачем лист ФОП ОСОБА_4 №28 від 24.09.10р., в якості доказу на підтвердження виготовлення землевпорядної документації та встановлення меж орендованої за спірним договором земельної ділянки, оскільки до згаданого листа не надано жодних доказів на підтвердження викоадених у ньому обставин.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідачів солідарно.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 6, 8, 13, 19, 124, 129, 142-145 Конституції України, статтями 12, 116, 123-126 Земельного кодексу України, статтями 203, 215 Цивільного кодексу України, статтею 207 Господарського кодексу України, статтями 5, 6, 14, 15, 18, 20 Закону України "Про оренду землі", статтями 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати недійсним договір короткострокового користування земельною ділянкою площею 94,4 кв.м., розташованої на території Золочівської селищної ради ради Золочівського району Харківської області від 30.03.10р., укладений між Золочівською селищною радою Золочівського району Харківської області та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3.
Стягнути з Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області (62203, Харківська область, Золочівський район, с.Золочів, вул.Комсомольська, 13а, п/р 33215815800245 банк УДК в Харківській області, МФО
851011, код 24134343, ВДК у Золочвському районі) на користь держбюджету України, одержувач - УДК у м. Харкові, № рахунку 31110095700002 код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22090200,символ звітності банку 095, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011, 42,50 грн. держмита.
Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь держбюджету України, одержувач - УДК у м. Харкові, № рахунку 31110095700002 код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22090200,символ звітності банку 095, банк одержувача - ГУДКУ у Харківській обл., МФО 851011, 42,50 грн. держмита.
Стягнути з Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області (62203, Харківська область, Золочівський район, с.Золочів, вул.Комсомольська, 13а, п/р 33215815800245 банк УДК в Харківській області, МФО 851011, код 24134343, ВДК у Золочівському районі) на користь держбюджету України (рахунок №31219264700002, код бюджетної класифікації доходів бюджету (КБКД) 22050003, символ звітності 264, отримувач: УДК у м.Харкові ГУДКУ у Харківській області, код ЄДРПОУ: 24134490, МФО банку: 851011, банк отримувача ГУДКУ у Харківській області) 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу,
Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь держбюджету України (рахунок №31219264700002, код бюджетної класифікації доходів бюджету (КБКД) 22050003, символ звітності 264, отримувач: УДК у м.Харкові ГУДКУ у Харківській області, код ЄДРПОУ: 24134490, МФО банку: 851011, банк отримувача ГУДКУ у Харківській області) 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу,
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Суддя
Повний текст рішення по справі №62/243-10 підписано 22.10.10р.