Іменем України
28 жовтня 2010 року справа № 5020-3/124
За позовом Прокурора Ленінського району міста Севастополя
(вул. Вороніна, 11, м. Севастополь, 99011)
в інтересах Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон”
держави (вул. Адмірала Октябрьського, 8, кв. 2, м. Севастополь, 99011)
в особі
до Товариства з обмеженою відповідальністю
“Севастопольський правовий центр”
(вул. Комуністична, 10-А, м. Севастополь, 99003)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради
(вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011)
про стягнення 9009,97 грн.
Суддя Головко В.О.,
Представники учасників судового процесу:
прокурор (Прокурор Ленінського району міста Севастополя) -Білоусова Д.С., помічник прокурора Ленінського району м. Севастополя, посвідчення №610 від 20.07.2009;
позивач (КП Севастопольської міської Ради “Аррікон”) -Пшенична С.В., начальник юридичного відділу, довіреність № 1 від 12.01.2010;
відповідач (ТОВ “Севастопольський правовий центр”) -Стародубцев Д.С., представник, довіреність б/н від 28.10.2010;
третя особа (Фонд комунального майна Севастопольської міської ради) -явку уповноваженого представника не забезпечила.
Обставини справи:
Прокурор Ленінського району міста Севастополя звернувся до господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в особі Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон” з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Севастопольський правовий центр” про розірвання договору оренди нерухомого майна, зобов'язання повернути об'єкт оренди, розташований за адресою: м. Севастополь, вул. Вороніна, 11, та стягнення 21489,87 грн., з яких: 12479,90 грн. -заборгованість з орендної плати; 1065,54 грн. -пеня; 255,68 грн. -3% річних; 7688,75 грн. -штраф.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 16.09.2010 порушено провадження у справі № 5020-3/124, до участі у справі залучена третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -Фонд комунального майна Севастопольської міської ради.
У судове засідання, призначене на 28.10.2010, третя особа явку уповноваженого представника не забезпечила, хоча, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином та своєчасно, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення /арк. с. 57/, про причини неявки не сповістила, письмової думки по суті спору на надала.
Ухвалою від 28.10.2010 провадження у справі в частині розірвання договору оренди № 449 від 14.03.2008, звільнення приміщення та стягнення суми основного боргу припинено на підставі статті 78 та пункту 4 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України /арк. с. 67-68/.
У судовому засіданні 28.10.2010 прокурор та представник позивача на позовних вимогах щодо стягнення пені, 3% річних та штрафу наполягали, просили суд в цій частині позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування позовних вимог прокурор та позивач вказують на порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна № 449 від 14.03.2008 в частині строків внесення орендної плати.
Відповідач проти позову заперечував частково: щодо стягнення штрафу в сумі 7688,75 грн., оскільки вважає, що одночасне стягнення і штрафу, і пені суперечить положенням статті 231 Господарського кодексу України. Тому просив суд відмовити прокурору і позивачу в задоволенні позовних вимог у частині стягнення штрафу. В частині стягнення пені та 3% річних -із позовними вимогами погодився.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд -
14.03.2008 між Територіальною громадою м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, від імені якої діяв власник комунального майна на праві оперативного управління -комунальне підприємство Севастопольської міської Ради „Аррікон” (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Севастопольський правовий центр” (Орендар) укладений договір оренди нерухомого майна № 449 (далі -Договір) /арк. с. 11-13/, який є новою редакцією договору № 449 від 29.12.2006.
Договір посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Усенко Т.Т. та зареєстрований в реєстрі за № 356.
Згідно з пунктом 1.1 Договору, з метою ефективного використання комунального майна Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду майно -нежилі приміщення другого поверху адміністративної будівлі літ. „А” з № 27 по № 31 загальною площею 63,2 м2, що складає 7/100 часток адміністративної будівлі з господарськими спорудам, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Вороніна, 11, які знаходяться на балансі Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон”.
Цільове призначення об'єкта оренди -розміщення офісу (пункт 1.5 Договору).
Вступ Орендаря в користування майном настає одночасно з підписанням сторонами акта приймання-передачі майна (пункт 2.4 Договору).
Відповідно до пунктів 3.1-3.3, 3.7 Договору, розмір орендної плати визначається відповідно до рішення Севастопольської міської Ради № 1617 від 13.03.2007; орендна плата складає 1345,00 грн. та технічне обслуговування: 63,20*0,06=3,79 грн. (в тому числі ПДВ) за місяць оренди станом на квітень 2007 року та перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця з 1 квітня 2007 року; розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю. Орендна плата вноситься в повному обсязі незалежно від результатів господарської діяльності орендаря.
Пунктом 3.5 Договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно чи не в повному обсязі, стягується відповідно до законодавства за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який виплачується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожен день прострочення.
Пунктом 4.4 Договору встановлений обов'язок Орендаря своєчасно вносити орендну плату та інші платежі, пов'язані з користуванням об'єктом оренди.
Розділом 6 Договору визначено відповідальність сторін за порушення умов цього Договору. Зокрема, згідно з пунктом 6.1 Договору, у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором Орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Крім того, за невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України -штраф у п'ятикратному розмірі місячної орендної плати (пункт 6.2 Договору).
Строк дії договору встановлений сторонами до 18.09.2011.
Орендодавець (позивач) свій обов'язок за Договором виконав у повному обсязі, про що свідчить підписаний сторонами Акт приймання-передачі орендованого майна від 14.03.2008 /арк. с. 14/.
Натомість відповідач умови Договору порушив, а саме: орендну плату вносив несвоєчасно і не в повному обсязі, у зв'язку з чим за період з вересня 2009 року по липень 2010 року в нього перед позивачем виникла заборгованість в сумі 12479,90 грн.
Зазначене стало причиною для звернення прокурора до суду із даним позовом.
Під час розгляду справи відповідач погасив основну заборгованість в повному обсязі, у зв'язку з чим ухвалою від 28.10.2010 провадження у справі у відповідних частинах було припинено.
Водночас, через порушення орендарем умов Договору щодо строків внесення орендної плати, прокурор пред'явив відповідачеві вимогу про стягнення з нього на користь позивача пені за період з жовтня 2009 року по березень 2010 року в сумі 1065,54 грн., 3% річних від простроченої суми -225,68 грн., та штрафу в розмірі 7688,75 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.
Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру” передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор має право звертатися до господарського суду в інтересах держави.
У рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 про офіційне тлумачення статті 2 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Також вказаним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно формулює, у чому саме полягає порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Тлумачення поняття „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах” наведено в пункті 2 резолютивної частини зазначеного рішення. Так, Конституційний Суд України вказує, що під поняттям „орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, визначеним в частині другій статті 2 ГПК України, слід розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надані повноваження органу виконавчої влади.
Приписами статей 13, 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.
За змістом частин першої, п'ятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об'єктів, що передаються у користування і оренду та ін.
Відповідно до пункту 1.2 Статуту Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон” /арк. с. 29-32/, засновником Підприємства є територіальна громада міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради. Форма власності -комунальна.
Предметом діяльності підприємства, зокрема, є: прийняття на баланс підприємства, передання на баланс інших підприємств будівель, будов, споруд, окремих приміщень нежитлового фонду, що є комунальною власністю, згідно з розпорядженнями Севастопольської міської державної адміністрації, передання в оренду за рішенням Севастопольської міської Ради; контроль за виконанням умов договорів оренди орендарями нежитлових будівель і приміщень, що є комунальною власністю, а також збирання орендної плати; контроль за своєчасністю внесення орендарями експлуатаційних зборів та орендної плати (пункти 2.2.1, 2.2.4-2.2.5 Статуту).
Статтею 10 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва -щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, -щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування -щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.
Таким чином, органом, який уповноважений здійснювати функції держави в сфері управління комунальним майном є Севастопольська міська Рада, яка для здійснення цих функцій створила Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради „Аррікон”.
Отже, подача прокурором даного позову в інтересах держави в особі Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон” є правомірною.
Статтею 1 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” унормовано, що даний Закон регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.
Враховуючи, що об'єктом оренди є комунальне майно, застосуванню до спірних відносин сторін підлягають норми Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також норми спеціального законодавства в сфері оренди комунального майна, яким є Закон України „Про оренду державного та комунального майна”.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
До основних обов'язків орендаря стаття 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” відносить, серед іншого, обов'язок щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі.
Строки внесення орендної плати визначаються у договорі (ч. 3 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”).
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Як зазначено вище, пунктом 3.2 Договору встановлений строк виконання Орендарем зобов'язання щодо внесення орендної плати -не пізніше 20 числа поточного місяця.
Отже, відповідач мав сплатити орендну плату за вересень 2009 року -до 21.09.2009; за жовтень 2009 року - до 20.10.2009; за листопад 2009 року -до 20.11.2009; за грудень 2009 року -до 21.12.2009 і так далі.
Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.
Виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що у встановлені Договором строки відповідач взяті на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати не виконав, тобто є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Звертаючись до суду з позовом, прокурор, серед іншого, заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 255,68 грн.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3% річних, наданий прокурором /арк. с. 10/, суд вважає його вірним, а тому суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення 3% річних в сумі 255,68 грн.
Також прокурором заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в сумі 1065,54 грн. та штрафу в сумі 7688,75 грн.
З цього приводу суд зазначає наступне.
В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.
Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).
В свою чергу, визначення понять „штраф”, „пеня” наводиться в статті 549 Цивільного кодексу України, згідно з якою штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як встановлено судом, обов'язок щодо перерахування орендної плати за період з вересня 2009 року по липень 2010 року відповідачем виконаний несвоєчасно (лише під час судового розгляду справи). Наведене дозволяє суду зробити висновок про порушення відповідачем зобов'язання щодо строків внесення орендної плати.
Статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 № 543/96-ВР (з наступними змінами і доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктами 3.5, 6.1 Договору встановлено, що у разі несвоєчасного чи не в повному обсязі перерахування орендної плати Орендар сплачує Орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.
Перевіривши розрахунок пені, суд зазначає, що він здійснений з урахуванням вимог чинного законодавства, тому позовні вимоги щодо стягнення пені за період з жовтня 2009 року по березень 2010 року в розмірі 1065,54 грн. підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги про стягнення штрафу, то суд не вбачає підстав для її задоволення, зважаючи на таке.
Відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Водночас, частиною шостою вказаної статті встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
В Договорі № 449 від 29.12.2006 (пункт 6.2) сторони визначили, що за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків за договором оренди вони несуть відповідальність, передбачену законодавством України -штраф у п'ятикратному розмірі місячної орендної плати.
Згідно з пунктом 3.2 Договору орендна плата складає 1345,00 грн. за місяць оренди станом на квітень 2007 року.
Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.
Прокурор та позивач просили стягнути з відповідача штраф за неналежне виконання орендарем обов'язків за Договором в сумі 7688,75 грн., виходячи з розміру орендної плати за липень 2010 року: 1537,75 грн.*5=7688,75 грн., причому обґрунтування застосування орендної плати при розрахунку штрафу саме за липень 2010 року ані прокурор, ані позивач не наводять.
Суд не може погодитися із таким розрахунком, оскільки Договором не визначено, з якого розміру місячної орендної плати слід виходити при розрахунку суми штрафу, передбаченого пунктом 6.2 цього Договору.
За таких обставин суд вважає, що розмір штрафу Договором не встановлений, а тому підстави для стягнення штрафу відсутні.
Підсумовуючи вищевикладене, у зв'язку з несвоєчасним виконанням орендарем зобов'язань за договором оренди нерухомого майна № 449 від 29.12.2006 (в редакції договору від 14.03.2008) щодо внесення орендної плати, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 1065,54 грн. та 3% річних в сумі 255,68 грн. Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу у п'ятикратному розмірі місячної орендної плати в сумі 7688,75 грн. задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито в розмірі 214,90 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі - 236,00 грн. підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Севастопольський правовий центр” (ідентифікаційний код 32789391, вул. Комуністична, 10-А, м. Севастополь, 99003, вул. Вороніна, 11, м. Севастополь, 99011, п/р 26007733709001 в ПАТ КБ „Приватбанк”, м. Севастополь, МФО 324935) на користь Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Аррікон” (ідентифікаційний код 20711909, вул. Адм. Октябрьського, 8, кв. 2, м. Севастополь, п/р 26005945571701 в КРФ АКБ „Укрсоцбанк”, м. Сімферополь, МФО 324010) пеню в сумі 1065,54 грн. (одна тисяча шістдесят п'ять грн. 54 коп.) та 3% річних в сумі 255,68 грн. (двісті п'ятдесят п'ять грн. 68 грн.).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Севастопольський правовий центр” (ідентифікаційний код 32789391, вул. Комуністична, 10-А, м. Севастополь, 99003, вул. Вороніна, 11, м. Севастополь, 99011, п/р 26007733709001 в ПАТ КБ „Приватбанк”, м. Севастополь, МФО 324935) в доход державного бюджету (Ленінський район в м. Севастополі, п/р 31113095700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополі, ОКПО 24035598, МФО 824509, код платежу 22090200) державне мито в розмірі 214,90 грн. (двісті чотирнадцять грн. 90 коп.).
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Севастопольський правовий центр” (ідентифікаційний код 32789391, вул. Комуністична, 10-А, м. Севастополь, 99003, вул. Вороніна, 11, м. Севастополь, 99011, п/р 26007733709001 в ПАТ КБ „Приватбанк”, м. Севастополь, МФО 324935) в доход державного бюджету (Ленінський район в м. Севастополі, п/р 31212264700007 в ГУ ДКУ у м. Севастополі, ОКПО 24035598, МФО 824509, код платежу 22050003) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.).
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
5. В частині стягнення штрафу в розмірі 7688,75 грн. -в позові відмовити.
Суддя В.О. Головко
Повне рішення в порядку
статті 84 ГПК України
складено 02.11.2010.