Справа № 120/2229/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик В.В.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
14 серпня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
Позивач своїм правом, передбаченим ст.ст. 300, 304 КАС України не скористалась та не подала відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 червня 2024 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що 06.12.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника - ОСОБА_2 на дитину ОСОБА_3 .
До заяви про призначення пенсії додала, крім іншого, витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 25.10.2023 року.
В подальшому, заява про призначення пенсії була передана для розгляду та прийняття відповідного рішення за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №025150006956 від 13.12.2023 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника, оскільки не підтверджено статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, зокрема, необхідно надати витяг з реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин станом на дату не раніше 13.11.2023 року.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Питання надання статусу особі, яка зникла безвісті за особливих обставин врегульовано положеннями Закону України Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №2505-VІII (далі - Закон №2505-VІII), який визначає правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та забезпечує правове регулювання суспільних відносин, пов'язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей.
Для цілей цього Закону особливими обставинами вважаються збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2505-VІII особа, зникла безвісти за особливих обставин, - особа, зникла безвісти у зв'язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.
Згідно з частинами 1, 2 статті 4 Закону №2505-VІII особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.
Особа вважається зниклою безвісти за особливих обставин до моменту припинення її розшуку у порядку, передбаченому цим Законом.
Пунктом 4 статті 6 Закону №2505-VІII передбачено, що члени сім'ї особи, зниклої безвісти мають право на соціальний захист у порядку, визначеному законодавством України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Цей Закон також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону №1058-ІV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Частиною 2 статті 36 Закону №1058-ІV визначено, що непрацездатними членами сім'ї вважаються:
1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;
2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.
Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;
3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника (частина 3 статті 36 Закону №1058-IV).
Відповідно до абзацу 2 пункту 3 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV у членів сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника виникає через один місяць з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань або до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Пенсія у зв'язку з втратою годувальника непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, призначається на період, протягом якого така особа зберігає цей правовий статус. Виплата такої пенсії припиняється з першого числа місяця, наступного за місяцем внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань або до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, відмітки про встановлення місцеперебування, місця поховання чи місцезнаходження останків особи, зниклої безвісти або зниклої безвісти за особливих обставин (абзац 2 частини 2 статті 45 Закону №1058-IV).
Згідно з частиною 1 статті 38 Закону №1058-ІV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Механізм подання та оформлення документів для призначення або перерахунку пенсій регулюється відповідним Порядком.
Так, постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", в редакції постанови Пенсійного фонду №23-1 від 24.11.2022 року, чинної на момент спірних правовідносин (далі - Порядок №22-1).
Підпунктом 10 пункту 2.1 Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника сім'ї військовослужбовця строкової служби додається документ, одержаний від військової частини або районного (міського) центру комплектування та соціальної підтримки чи іншої військової установи, зокрема, документ про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім або оголошення його померлим.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що умовами призначення пенсії по втраті годувальника у разі зникнення особи безвісті за особливих обставин є:
- непрацездатність членів сім'ї особи, яка зникла безвісті;
- перебування на повному утриманні годувальника (за виключенням дітей, яким у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника);
- сплив одного місяця з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань або до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Суд звертає увагу, що відповідно до частин 1 та 3 статті 12 Закону №2505 Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин створюється для накопичення та централізації відомостей та даних про таких осіб, а також обліку інформації, необхідної для їх ефективного розшуку.
Держателем Реєстру є Міністерство внутрішніх справ України. У пункті 1 розділу II Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти" та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних із набуттям статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" від 14.04.2022 року №2191-IX, яким внесено зміни до Закону №2505, закріплено, що зміни, серед іншого до статті 8 Закону №2505 в частині Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, набирають чинності з дня опублікування Міністерством внутрішніх справ України повідомлення про початок функціонування Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у газеті "Голос України".
До початку роботи Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (з дня опублікування Міністерством внутрішніх справ України повідомлення про початок функціонування Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у газеті "Голос України"), до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника за особу, зниклу безвісти за особливих обставин, надається інформація з Єдиного реєстру досудових розслідувань, що засвідчує факт внесення до цього реєстру інформації про безвісне зникнення особи.
Як встановлено судом першої інстанції з відкритих джерел мережі Інтернет, Міністерством внутрішніх справ України оприлюднено повідомлення про початок функціонування Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у газеті "Голос України" №87 від 02.05.2023 року.
Таким чином, закон визначає необхідність підтвердження заявником умов спливу одного місяця з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань або до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
З матеріалів справи встановлено, що згідно з свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 02.10.1994 року уклала шлюб з ОСОБА_2 .
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 29.05.2007 року.
12.10.2023 року Вінницьким районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про безвісне зникнення ОСОБА_2 за особливих обставин, номер кримінального провадження 12023020010001536, правова кваліфікація кримінального правопорушення ст. 115 ч.1 Кримінального кодексу України.
Згідно з витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20231025-1741 від 25.10.2023 року, ОСОБА_2 вважається таким, що зник (виявлений) на території бойових дій (під час воєнних дій).
06.12.2023 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на дитину ОСОБА_3 ,яка була передана для розгляду та прийняття відповідного рішення за принципом екстериторіальності до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №025150006956 від 13.12.2023 року їй відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з втратою годувальника, оскільки не підтверджено статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, зокрема, відсутній витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, сформований через один місяць з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи, а саме - не раніше 13.11.2023 року.
Колегія суддів критично ставиться до вказаних висновків відповідача, оскільки відповідне право на отримання пенсії згідно з положеннями вказаних вище норм виникає через один місяць з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань або до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, відповідний витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20231025-1741 від 25.10.2023 року, в якому зазначено про реєстрацію заяви про зникнення 12.10.2023 року, був наданий позивачем разом із заявою про призначення пенсії, яка була подана до органів пенсійного фонду 06.12.2023 року, тобто більше ніж через один місяць з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Таким чином, позивачем дотримано вимоги закону в частині необхідності підтвердження умов спливу одного місяця з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Як вбачається із оскаржуваного рішення, інших недоліків у документах, які були надані позивачем разом із заявою про призначення пенсії, органами пенсійного фонду не виявлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №025150006956 від 13.12.2023 року про відмову у призначенні пенсії є таким, що прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені чинними законодавством України, відповідно, є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити пенсію у зв'язку з втратою годувальника на неповнолітню дитину ОСОБА_3 , колегія суддів зазначає, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини 1 статті 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що на цей час органи Пенсійного фонду України, відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Поряд з цим, відповідно до п.1.1 розділу І постанови Пенсійного фонду України від 25.11.2002 №22-1 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", серед інших заяв, заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію (п.4.1. Порядку №22-1).
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (4.2. Порядку №22-1).
Згідно з п.4.10. Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, заява про призначення пенсії подається особою до територіального органу Пенсійного фонду України (органу, що призначає пенсію), після сканування якої та сканування копій доданих до неї документів (формування електронної пенсійної справи), за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Отже, заява про призначення пенсії може бути розглянута як територіальним органом Пенсійного фонду, до якого заява була подана, так і іншим територіальним органом Пенсійного фонду.
Також, суд зауважує, що у членів сім'ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника виникає через один місяць з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань або до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (у випадку позивача 13.11.2023 року є датою, з якої у позивача виникає право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника); позивачем дотримано вимоги Закону в частині необхідності підтвердження умов спливу одного місяця з дня внесення інформації про безвісне зникнення особи до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а інших недоліків у документах, які були надані позивачем разом із заявою про призначення пенсії, органами пенсійного фонду не виявлено.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правильним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.12.2023 року про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновків суду першої інстанції у взаємозв'язку з обставинами справи.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.