Справа № 560/777/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
15 серпня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
позивач звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
12 червня 2024 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 червня 2024 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 19.09.2023 звернулась до головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ.
До заяви про призначення пенсії позивачем надано, зокрема, трудову книжку колгоспника серії НОМЕР_1 від 01.08.1990, архівні довідки від 15.05.2023 № 287/01-32, № 288/01-32, № 453/01-32 від 21.08.2023, видані Городоцьким трудовим архівом Городоцької міської ради, 352/07-18 від 19.05.2023, виданої архівним відділом Хмельницької районної державної адміністрації.
Рішенням головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №220450005995 від 27.09.2023 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років в зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи не менше 26 років 6 місяців. Вік позивача на дату звернення 51 рік 11 місяців 12 днів.
До спеціального стажу, що дає право на пенсію по вислузі років, не зараховано наступні періоди:
- з 03.08.1990 по 31.12.1990 року вихователем дитсадку в колгоспі ім. Мічуріна, оскільки відсутні дані про встановлений мінімум та кількість вироблених вихододнів згідно архівних довідок від 15.05.2023 року №287/01-32, виданої Городоцьким трудовим архівом та № 352/04-18 від 19.05.2023, виданої архівним відділом Хмельницької районної адміністрації;
- з липня по вересень, з листопада по грудень 2013 року, та січень 2014 року, оскільки відсутні відомості в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Періоди роботи на посаді вчителя французької мови Опорного закладу Городоцький ліцей №2 потребують уточнення щодо знаходження у відпустках без збереження заробітної плати, інших відволікань.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду за захистом своїх поуршених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII передбачено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на них (частина 2 статті 7 Закону №1788).
Частиною 1 статті 52 Закону №1788 визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Пунктом "е" частини першої статті 55 Закону №1788 було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIIІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон №213-VIII) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції. Так право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Із прийняттям Закону №213-VIII підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону №1788-ХІІ, а Закон №911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
За приписами пункту "е" частини 1 статті 55 Закону №1788-ХІІ, у відновленій редакції, після рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається КМ України, незалежно від віку.
Отже, на день звернення позивача до відповідача, пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.
Колегія суддів звертає увагу, що записами трудової книжки позивача підтверджено, та не заперечується відповідачами про наявність у позивача спеціального стажу понад 25 років (відповідачами зараховано 26 років 03 місяці 11 днів).
Отже, оскільки позивач має необхідний спеціальний стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "е" частини першої статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", колегія суддів вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 220450005995 від 27.09.2023 є протиправним, у зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правильним способом захисту порушених прав позивача буде зобовязання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" частини першої статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з дня звернення за призначенням пенсії - з 19.09.2023.
Даючи оцінку доводам апелянта в частині стягнення витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 1- 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч. 5, 7 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації виключно стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
З матеріалів справи встановлено, що позивач до суду першої інстанції подав підтверджуючі докази надання правової допомоги, зокрема: Договір про надання правової допомоги №1121/04, Звіт-розрахунок наданої правової допомоги та її вартості з урахуванням затраченого часу, особливостей і складності справи від 30.01.2024, Квитанцію до прибуткового касового ордера.
При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Суд вважає, що зазначення в описі робіт такого виду правничої допомоги як: Надання консультації (з'ясування обставин та суті спору, ознайомлення з документами тощо), роз'яснення з правових питань (у т.ч. підготовка орієнтовного переліку більш широкого спектру послуг та їх вартості, ініціатива клієнта на подальшу співпрацю), з'ясування позиції клієнта (гіпотетичний результат та засоби його досягнення, на яких він наполягає), укладення договору про надання правової допомоги (роз'яснення змісту та окремих умов, друкування 2-х примірників), роз'яснення (в загальних рисах) окремих норм законодавства, моніторинг нормативно-правових актів та судової практики, підготовка (складання, друкування, копіювання) адміністративної позовної заяви та додатків, ордера на надання ПОД, вичитування (перевірка) тексту цих документів, охоплюється поняттям "підготовка позовної заяви", тому суд вважає необґрунтованими такі витрати.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на суму 3000,00 гривень у суді першої інстанції є співмірними зі складністю цієї справи, наданими адвокатом обсягом послуг.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.