Справа № 580/3078/24 Суддя (судді) першої інстанції: Янківська В.П.
14 серпня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Кузьмишина О.М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд визнати протиправною відмову відповідача у проходженні позивачем альтернативної (невійськової) служби.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що належить до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наразі, вказане віросповідання та належність до даної релігійної організації не допускає користування зброєю у жодному вигляді суперечить його релігійним переконанням.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 01 липня 2024 року.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2024 року справу на підставі ч. 2 ст. 311 КАС України призначено до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 03.03.2024 позивач звернувся з рапортом №2/13/1/1029 на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 , в якому він зазначив про свою належність до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначив, що вказане віросповідання та належність до даної релігійної організації не допускає користування зброєю у жодному вигляді та суперечить його релігійним переконанням та просив про проходження альтернативної служби.
Листом за №03/379 від 05.03.2024 командир військової частини НОМЕР_2 заявника, що на альтернативну (невійськову) службу можуть бути направлені громадяни виключно з метою проходження строкової військової служби. При цьому, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватись окремі обмеження прав громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень. Альтернативна служба, а саме її застосування, є заміщенням проходження строкової військової служби в мирний час, заміна військової служби альтернативною (невійськовою) під час воєнного стану законодавством України не передбачена.
Вважаючи відмову командира в/ч НОМЕР_1 в проходженні альтернативної служби протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.
За приписами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положення статті 35 Основного закону України кореспондуються з положеннями статті 9 «Свобода думки, совісті і релігії» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Так, відповідно до статті 9 Конвенції кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Зі змісту статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За приписами статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок включає проходження військової служби.
За правилами частини другої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Статтею 3 Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону №2232-ХІІ для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону №3543-ХІІ).
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Так, з матеріалів справи встановлено, що позивач посилається на те, що він належить до Християнської Повноєвангельської Церкви. Зазначає, що вказане віросповідання та належність до даної релігійної організації не допускає користування зброєю у жодному вигляді та суперечить його релігійним переконанням, а тому він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та має право на заміну військової служби альтернативною.
Надаючи оцінку зазначеним вище доводам, суд зазначає, що статтею 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».
Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 №1975-ХІІ (далі - Закон №1975-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №1975-ХІІ альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
За правилами статті 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Частиною 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (частина друга статті 4 Закону №1975-ХІІ).
Відповідно до статті 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов'язана із соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.
Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (далі - Положення №2066).
Відповідно до пунктів 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.
На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.
З системного аналізу зазначених правових норм слідує, що альтернативна служба - це служба, яка запроваджується замість проходження саме «строкової військової служби». Право на альтернативну службу не є абсолютним і може бути обмежене в період воєнного або надзвичайного стану.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами, та діє станом на дату прийняття рішення у цій справі.
Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов'язані та резервісти.
З матеріалів справи вбачається, що на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 02.02.2024 за №186-РС призначений Солдатом Резерву 318 Запасної Роти Військової Частини НОМЕР_3 .
На підставі цього наказу, наказом командира Військової Частини НОМЕР_1 від 17.02.2024 за №49 наказано солдата ОСОБА_1 вважати таким ,що вибув до нового місця служби та виключено зі списків особового складу В/ч НОМЕР_1 з 17.02.2024.
Відповідно до припису Військової частини НОМЕР_1 від 17.02.2024 №191 солдату ОСОБА_1 запропоновано 17.02.2024 вибути до ВЧ НОМЕР_3 АДРЕСА_1 для подальшого проходження служби. Підстава: витяг із наказу начальника Генерального штабу ЗСУ (по особовому складу) №186-РС від 02.02.2024, витяг з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 49 від 17.02.2024.
Отже, позивач є мобілізованим на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не призваний на «строкову військову службу», яка дає право на заміну такої служби альтернативною.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Враховуючи те, що позивач являється мобілізованим на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, підстави для заміни військової служби альтернативною відсутні.
Крім того колегія суддів зазначає, що Законом №3543-ХІІ не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.
Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові №9902/64/23 від 25.09.2023, які, у відповідності до частини п'ятої статті 242 КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Також, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом спору в даній справі позивачем визначено питання правомірності відмови командира В/ч НОМЕР_4 в задоволенні його рапорту від 03.03.2024р. про проходження альтернативної служби.
Наразі, станом на час подання такого рапорту позивач, відповідно до наказу начальника Генерального штабу ЗСУ (по особовому складу) №186-РС від 02.02.2024 та наказу командира В/ч НОМЕР_1 №49 від 17.02.2024, вже не перебував в підпорядкуванні військової частини НОМЕР_1 .
Тобто , позовні вимоги до зазначеного військового підрозділу є безпідставними.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
О.М. Кузьмишина
(повний текст постанови складено 14.08.2024р.)