Справа № 320/20377/23 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.
14 серпня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Вівдиченко Т.Р.
Кузьмишина О.М.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Смарт Пауер» до Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ТОВ «Євро Смарт Пауер» звернулося з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків, у якому просило суд про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №0002560703 від 26.05.2022.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної оцінки фактичним обставина справи та порушенням законодавства встановлені перевірко.
Апелянт зазначає, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції безпідставно дійшов до висновків щодо дефектності наказу про призначення перевірки та протиправності її наслідків, адже призначення фактичної перевірки відбулось на підставі пп. 80.2.2 п. 80.2 ст.80 ПК України.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 20 червня 2024 року.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2024 року на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Євро Смарт Пауер» зареєстроване як юридична особа 11.10.2018 відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Основним видом діяльності позивача згідно із КВЕД є: 47.30 Роздрібна торгівля пальним.
Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків призначено фактичну перевірку ТОВ «Євро Смарт Пауер» (ЄДРПОУ 42547705) за адресою: м. Київ, вул. Світла, 1, за наслідками якої складно акт (довідку) фактичної перевірки, яким встановлено надлишок палива за даними звіту РРО та даними фактичного заміру, а саме: паливо марки «А-95 Євро плюс», надлишок 331 л. на суму 11846,49 грн, інших видах палива залишок становить в межах похибки.
На підставі акта перевірки №256/31-00-07-03-04-19/42547705 від 06.05.2022 Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків винесене податкове повідомлення-рішення №0002560703 від 26.05.2022, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 11846, 49 грн.
Позивачем оскаржено податкове повідомлення-рішення №0002560703 від 26.05.2022 в адміністративному порядку до Державної податкової служби України.
Рішенням № 12340/6/99-00-0603-02-06 від 18.05.2022 Державною податковою службою України податкове повідомлення-рішення №0002560703 від 26.05.2022 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України (тут і надалі у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Згідно абз. абз. 1-2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Приписи пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України передбачено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Пунктом 80.2 статті 80 Податкового кодексу України передбачено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:
80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;
За нормами п. 81.1 ст. 81 ПК України однією з обов'язкових умов для початку проведення фактичної перевірки є пред'явлення платнику податків копії наказу про проведення перевірки. Також визначено вимоги до такого наказу, а саме - він має містити дату видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
У свою чергу, абзацами 5 і 6 пункту 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.05.2024 у справі № 280/1431/23 сформулював правовий висновок, що у спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою.
Оскільки, зокрема, пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки, то у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов'язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов'язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.
Тобто, у разі, якщо підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб.
Саме такий обсяг інформації в наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, за висновком Верховного Суду можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення в наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки. Таке інформування про фактичну обставину має бути наведено саме серед підстав для проведення перевірки, тобто перед резолютивною частиною наказу. У разі, якщо наказ відповідає вимогам щодо відображення у ньому мінімально достатнього обсягу інформації щодо підстави для проведення перевірки, такий наказ не може вважатися оформленим з істотним порушенням вимог чинного законодавства. Як наслідок, такий наказ не можна вважати протиправним, оскільки його недоліки в розумінні статті 81 ПК України не є настільки значущими, що ставлять під загрозу можливість реалізації платником податків своїх прав.
Аналогічні правила застосовуються й щодо обсягу інформації в наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, на що звернув увагу Верховний Суд у постанові від 13.06.2024 у справі №160/2480/22.
Разом з тим, як правильно підкреслив суд першої інстанції, у наказі Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 27.04.2022 №94 «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «Євро смарт пауер» (ЄДРПОУ 42547705)» відсутні будь-які посилання на те, що саме є підставою для проведення перевірки - податкова інформація чи покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин; або інформація від державних органів чи органів місцевого самоврядування, та чого саме така інформація стосується.
Тобто, призначаючи перевірку, контролюючий орган у наказі від 27.04.2022 №94 обмежився лише посиланням на підпункти 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України і не конкретизував, у зв'язку з чим саме проводиться фактична перевірка платника податків.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що згаданий вище наказ не може вважатися правомірним, а з огляду на наведені вище приписи п. 81.1 ст. 81 ПК України посадові особи контролюючого органу не мали право приступати до проведення фактичної перевірки платника без наявності підстав для її проведення.
Посилання апелянта на те, що після допуску контролюючого органу до проведення перевірки оскарження наказу не є належним способом захисту порушених право платника податків колегія суддів вважає обґрунтованим. Водночас, Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків залишено поза увагою, що предметом цього спору є податкове повідомлення-рішення, прийняте за результатами проведення перевірки, правомірність якої ТОВ «Євро Смарт Пауер» ставиться під сумів в якості однієї з підстав позову.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 сформувала правовий висновок, за яким неправомірність дій контролюючого органу з призначення і проведення перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Отже, доводи позивача щодо неправомірності дій контролюючого органу, а саме - невиконання ним вимог норм ПК України щодо процедури призначення перевірки, можуть бути підставою для висновку про відсутність правових наслідків такої та визнання протиправними актів індивідуальної дії, прийнятих за її результатами.
Як було встановлено раніше, у спірному випадку фактичну перевірку ТОВ «Євро Смарт Пауер» проведено на підставі наказу, оформленого з істотним порушенням вимог чинного законодавства, що, відповідно, нівелює її наслідки.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків не довело наявність підстав у розумінні підпунктів 80.2.2 пункту 8.2 статті 80 Податкового кодексу України для проведення фактичної перевірки ТОВ «Євро Смарт Пауер», що обумовлює висновок про те, що у контролюючого органу не виникло законних підстав для проведення фактичної перевірки платника податків.
Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 08.09.2020 у справі № 640/21536/19, від 22.09.2020 у справі №520/1304/20, від 19.11.2020 року у справі №160/7971/19, від 17.12.2020 у справі №520/12028/18.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно висновку, сформульованого Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №826/17123/18 (постанова від 21.02.2020), «оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».
Також у справі (постанова від 22.09.2020 у справі №520/8836/18) окрім наведених, суд касаційної інстанції обґрунтував відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом» та «встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем пункту 181.1 статті 181 ПК України, як підстави для донарахування суми грошового зобов'язання».
У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Отже, системний аналіз наведених норм у своїй сукупності дає підстави для висновку, що акт перевірки, отриманий в результаті фактичної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених ч. 2 ст. 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками незаконної перевірки на підставі висновків акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
За таких обставин, зважаючи на те, що Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків не було надано документів та відомостей, що свідчили б про виникнення у нього передумов для проведення фактичної перевірки ТОВ «Євро Смарт Пауер» на підставі пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що перевірка підприємства була проведена за відсутності на те правових підстав, що в силу неодноразово згаданих вище позицій Верховного Суду свідчить про протиправність прийнятих за її наслідками податкових повідомлень-рішень та, як наслідок, необхідність їх скасування.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, й у постанові від 24.03.2023 у справі № 640/13521/19.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що зміст пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України дозволяє проведення фактичної перевірки, у тому числі на виконання функцій контролюючого органу, визначених законодавством у сфері виробництва та обігу пального, що є окремою підставою від отримання в установленому законом порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обігу зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, пального.
Щодо вказаного твердження апелянта, колегія суддів зауважує, що пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України не зазначено у наказі від 27.04.2022 №94 як підставу для проведення фактичної перевірки позивача.
Отже, за встановлення протиправності дій податкового органу щодо проведення перевіри без законних підстав, у суду відсутня необхідність аналізу протиправності висновків контролюючого органу по суті виявлених перевіркою порушень.
Указану позицію висловив Верховний Суд у постанові від 29.04.2021 у справі №320/6192/19.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: Т.Р. Вівдиченко
О.М. Кузьмишина
(повний текст постанови складено 14.08.2024р.)