83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
03.11.10 р. Справа № 37/194пд
Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовною заявою: Спільного українсько-литовського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Телмар”, м. Маріуполь, ідентифікаційний код 33244331
до Відповідача: Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк”, м. Київ, ідентифікаційний код 19357489 в особі Донецької філії ПАТ „Брокбізнесбанк”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 24319781
про: припинення зобов'язання, визначеного кредитним договором №42-П-07/МО1 від 15.08.2007р., неможливістю його виконання, у зв'язку з обставинами, за яку жодна із сторін не відповідає з 13.10.2008р.
за участю уповноважених представників:
від Позивача - Тесля А.В. (за довіреністю б/н від 13.09.2010р.);
від Відповідача - Архипенко І.В. (за довіреністю №87/03 від 21.05.2010р.)
Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.
У судовому засіданні 03.11.2010р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.
Спільне українсько-литовське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Телмар”, м. Маріуполь (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк” в особі Донецької філії ПАТ „Брокбізнесбанк”, м. Донецьк (далі - Відповідач) про припинення зобов'язання, визначеного кредитним договором №42-П-07/МО1 від 15.08.2007р., неможливістю його виконання, у зв'язку з обставинами, за яку жодна із сторін не відповідає з 13.10.2008р.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що незважаючи на не підписання кредитного договору уповноваженою особою банку і недодержання його письмової форми, Позивач як позичальник сумлінно виконував своєї зобов'язання до зміни обставин, якими керувалися сторони при укладанні цього договору - фінансово-економічної кризи, факт якої є загальновідомим, що призвела до неможливості подальшого виконання зобов'язань, а відтак - до їх припинення через таку неможливість.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надав кредитний договір №42-П-07/МО1 від 15.08.2007р., правоустановчі документи; баланс за 2006, 2007, 2008 роки; звіт про фінансові результати за 2006, 2007, 2008 роки; звіт про рух грошових коштів за 2006, 2007, 2008 роки.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 7, 181, 193, 202, 205 Господарського кодексу України, ст.ст. 8, 203, 215, 607, 1055 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 13, 35, 54 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач надав постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.10.2010р. у справі №19/94 (а.с.а.с.65-67) на обґрунтування своїх тверджень про важке фінансове становище Товариства.
Відповідач надав відзив №01-03/4882 від 29.10.2010р. (а.с.49), яким проти позову заперечив, вказуючи на: підписання кредитного договору уповноваженим представником Банку; наявність простроченої заборгованості у Позивача перед Відповідачем за кредитними зобов'язаннями; вирішення Господарським судом Донецької області позову Спільного українсько-литовського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Телмар” про розірвання визначеного кредитним договором №42-П-07/МО1 від 15.08.2007р.
Відповідачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.50-60).
У судовому засіданні 03.11.2010р. представник Позивача наполягав на задоволені позовних вимог, вказуючи на відсутність додаткових доказів своєї позиції. Відповідач підтримав позицію, викладену письмово, та надав для огляду оригінал кредитного договору №42-П-07/МО1 від 15.08.2007р. , редакція якого повністю співпадає із доданою Позивачем до позовної заяви копією.
Суд вважає за можливе вирішити спір на підставі наявних документів у матеріалах справи, оскільки вони повно відтворюють позиції сторін та є цілком достатніми для правильною юридичної кваліфікації спірних правовідносин. Наразі присутні представники сторін не заявляли жодних клопотань щодо відкладання розгляду справи для надання або витребування додаткових доказів або з інших причин, що вказує на відсутність підстав для перенесення судового засідання у розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд
15.08.2007р. між Відповідачем (Банк) та Позивачем (Позичальник) був укладений кредитний договір №42-П-07/МО1 (а.с.а.с. 11-13), згідно п.1.1 якого Банк надає Позичальнику грошові кошти (кредит) шляхом відкриття відкличної відновлюваної кредитної лінії; за цільовим призначенням: придбання матеріалів та виконання робіт з проведення газопроводу, водопроводу. Опалення, вентиляції, електротехнічні роботи, виконання влаштування автостоянки та підлеглої території, закупівля продовольчих та супровідних товарів та ін. господарські потреби, у вигляді траншу: 1) в сумі -630000,00 доларів США на строк користування до-31.03.2010р.; 2) в сумі 500000,00 доларів США на строк користування до-30.04.2010р.; 3) 370000,00 доларів США на строк користування до-31.05.2010р.; 4) в сумі 240000,00доларів США на строк до-30.06.2010р.; 5) в сумі 110000,00доларів США на строк до 14.08.2010р.; валюта кредитної лінії - долари США; плата за користування 12% річних, які нараховують банком щомісячно в передостанній робочий день поточного місяця за період з передостаннього робочого дня попереднього місяця по день, що передує передостанньому робочому дню поточного місяця включно, при повному погашенні кредиту-до дня погашення кредиту, дата остаточного повернення кредиту не пізніше -14.08.2010р., або через 10 днів з моменту отримання письмової вимоги банку.
В перебігу дії означеного договору Верховною Радою України була прийнята низка законів, зокрема від 31.10.2008р. №639-VI та від 25.12.2008р. №800- VI, спрямованих на попередження негативних наслідків світової фінансової кризи, у тому числі - стабілізації будівельної галузі, підвищення платоспроможності населення тощо. Крім того, Національним Банком України з метою нейтралізації зовнішньої фінансової кризи, була прийнята постанова №319 від 11.10.2008р., з якою Позивач пов'язує девальвацію національної валюти, порушення платіжного балансу та знецінення майнових активів, що негативно вплинуло на підприємницьку діяльність Позивача, як це вбачається із наданих документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності документами (а.с.а.с. 19-47).
Істотність економічних наслідків світової кризи підтверджується приведеними Позивачем загально доступними статистичними даними, висновками Рахункової палати України щодо виконання державного бюджету за 2008р.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 19.07.2010р. у справі №28/66пд (а.с.а.с.52-54), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.09.2010р. (а.с.а.с.55-59) відмовлено у задоволені позовних вимог Спільного українсько-литовського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Телмар”, м. Маріуполь до Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк”, м. Київ в особі Донецької філії ПАТ „Брокбізнесбанк”, м. Донецьк про розірвання кредитного договору №42-П-07/МО1 від 15.08.2007р. з мотивів істотної зміни обставин, пов'язаних внаслідок фінансової кризи порушеннями платіжного балансу та девальвацією національної грошової одиниці. При цьому, судом було наголошено, що факт зміни курсу іноземної валюти по відношенню до національної валюти не може бути підставою для невиконання обов'язків за кредитним договором.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.10.2010р. (а.с.а.с.51-67) залишено без змін рішення Господарського суду Донецької області від 12.07.2010р. у справі №19/94, яким були задоволені позовні вимоги до Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк”, м. Київ в особі Донецької філії ПАТ „Брокбізнесбанк”, м. Донецьк до Спільного українсько-литовського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Телмар”, м. Маріуполь про стягнення заборгованості за кредитом згідно кредитного договору №22-П-07/МО1 від 19.04.2007р. в сумі 188500 доларів США, заборгованість по відсотках в сумі 30428,55 доларів США, заборгованість по комісійній винагороді в сумі 300грн.
За таких обставин Позивач наполягає на задоволені позовних вимог.
Відповідач проти позову заперечив з підстави, викладених у відзиві №01-03/4882 від 29.10.2010р. (а.с.49)
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
Як вбачається із змісту позовної заяви та матеріалів справи сутність розглядуваного спору полягає у намаганні Позивача в судовому порядку припинити зобов'язання перед Відповідачем за кредитним договором у зв'язку із неможливістю виконання з 13.10.2008р.
Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями, Цивільним кодексом України та умовами укладеного кредитного договору.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України. В свою чергу, згідно ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст. ст. 598, 599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються належним виконанням, проте законодавство передбачає і інші підстави для припинення, у тому числі - у зв'язку із неможливістю виконання у зв'язку із обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає, що безпосередньо передбачено ст. 607 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 205 Господарського кодексу України.
Виходячи із змісту ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст. 15,16 Цивільного кодексу України у світлі визначеної в абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1 листопада 1996 року N 9 спрямованості судової діяльності на захист прав і свобод, застосування судом певного способу судового захисту вимагає наявності (доведеності належними у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами) сукупності наступних умов:
- наявність у Позивача певного суб'єктивного права/інтересу;
- порушення цього права/інтересу з боку Відповідача;
- адекватність (з точки зору визначеності законом та відповідності суті порушення і спроможності його усунути) обраного способу судового захисту.
Відсутність (недоведеність) хоча б однієї із вказаних умов унеможливлює задоволення позову.
Наразі, із змісту позовної заяви не вбачається, яке саме суб'єктивне право (інтерес) позивач намагається захисти шляхом подання розглядуваного позову - не приведено жодного обґрунтування в цій частині. Разом із тим, єдина підстава, на якій ґрунтується існування правовідносин між сторонами - кредитний договір - не визначає будь-якого права Позивача як позичальника не виконувати грошові зобов'язання з повернення кредитних коштів із сплатою нарахованих відсотків. Більш того, ч.2 ст. 345 Господарського кодексу України та ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України, а також застосовувані до кредитних правовідносин зігни ч. 2 ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України параграфу 1 глави 71 цього Кодексу, а саме ст.ст. 1046, 1048 обов'язок позичальника із повернення позикодавцю суми кредиту із сплатою процентів є основним та визначальним для даного виду правовідносин.
Диспозиція приведених Позивачем статей на обґрунтування своєї вимоги щодо припинення зобов'язання (ст. 607 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України) безпосередньо визначає, що підставою для припинення зобов'язання є обставини, за які жодна із сторін не відповідає.
Вказане законодавче визначення, на думку суду, серед іншого унеможливлює вчинення порушення прав та інтересів однієї сторони діями (бездіяльністю) іншої через відповідні обставини (в даному випадку - економічні наслідки для України світової фінансової кризи), адже ці обставини жодною мірою не можуть пов'язуватися із стороною. Дійсно, вчинення порушення стороною за договором може розглядатися як підстави для припинення зобов'язання лише у зв'язку із розірвання такого договору у відповідності до ст. 651 Цивільного кодексу України.
Означена позиція суду у сукупністю із не тільки не ненаданням Позивачем будь-яких доказів порушення захищуваних ним шляхом подання розглядуваного позову прав (інтересів) з боку Відповідача, але із відсутністю спроб навести хоча б будь-які міркування з цього приводу, дає підстави для констатації судом відсутності порушень з боку Відповідача як обов'язкової підстави для застосування судового захисту.
Крім того, оскільки ст. 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання, а відсутність відповідних коштів безпосередньо ст. 617 цього Кодексу зазначена як підстава, що не може від відповідальності, остільки зобов'язання Позивача за кредитним договором не можуть бути припиненні із вказаної ним підстави, адже предметом цих зобов'язань не є якесь унікальне майно, що було втрачене, або принципова неможливість проведення платежів з інших підстав. Відсутність грошових коштів для здійснення розрахунків за своїми зобов'язаннями, незалежно від того, чим вона викликана, охоплюється власними ризиками підприємницької діяльності Позивача, визначеними ст. 42 Господарського кодексу України, покладати які на Відповідача не має жодних правових підстав.
Суд як орган державної влади, здійснюючи функцію правосуддя, за змістом ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язаний діяти виключно в межах повноважень та у спосіб, визначених законами. Означений принцип у повній мірі стосується із застосування певних способів судового захисту, які, згідно ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, визначаються законом або договором.
І хоча загальні положення частин 2 ст. 16 та ст. 20 вказаних кодексів відповідно і передбачають у якості способу судового захисту припинення право відношення, проте у розглядуваному випадку це не може обґрунтовувати належність обраного Спільним українсько-литовським підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Телмар” способу судового захисту.
Дійсно, спеціальні у розглядуваному випадку положення ст. 607 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 205 Господарського кодексу України не покладають припинення зобов'язання через неможливість виконання з обставин, за яку жодна із сторін не відповідає, у залежність від прийняття з цього приводу рішення з цього приводу. На думку суду, на підставі наведених норм припинення відбувається саме через наявність відповідної обставини і в принципі не може запроваджуватися у судовому порядку шляхом задоволення відповідного позову - передбачене вказаними вище загальними нормами припинення правовідносин у судовому порядку згідно ст.ст. 651- 653 Цивільного кодексу України відбувається у разі розірвання договору, чого Позивач наразі не вимагає та спір про що вже був вирішений в межах справи №28/66пд.
У світлі наведених положень суд вважає, що обраний Позивачем спосіб судового захисту за своєю сутністю може опосередковувати лише встановлення відповідного юридичного факту як елемент складової частини предмету доказування при висуванні інших вимог, пов'язаних із договором (спонукання до приписного виконання спірного зобов'язання тощо) - який (елемент) може відображатися лише у мотивувальній частині рішення при розгляді вказаних належних позовних вимог. Аналогічний підхід до застосування способу судового захисту у вигляді встановлення юридичного факту запроваджено Верховним Судом України у постанові від 20.02.2007р. у справі за позовом ТОВ "Поліс-Плюс" до ТОВ "ВП "Укрметал", ТОВ "Укрресурс" про визнання добросовісним набувачем та визнання договору недійсним (розміщена в Інформаційно-пошуковій базі „ЛІГА”).
Неналежність обраного способу судового захисту у світлі правової позиції Верховного Суду України, згаданій в п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008 р. N 01-8/482, зумовлює відмову у задоволені позовних вимог у повному обсягу.
Аргументи Позивача щодо недотримання письмової форми кредитного договору судом відхиляються, адже не тільки не пов'язані із заявленими вимогами, але й не відповідають дійсності. Хибне ототожнення дотримання письмової форми із прошиванням договору не ґрунтується на законі і не має наслідком нікчемність кредитної угоди.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати відносяться на його рахунок.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволені позовних вимог Спільного українсько-литовського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Телмар”, м. Маріуполь (ідентифікаційний код 33244331) до Публічного акціонерного товариства „Брокбізнесбанк”, м. Київ (ідентифікаційний код 19357489) в особі Донецької філії ПАТ „Брокбізнесбанк”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 24319781) про припинення зобов'язання, визначеного кредитним договором №42-П-07/МО1 від 15.08.2007р., неможливістю його виконання, у зв'язку з обставинами, за яку жодна із сторін не відповідає з 13.10.2008р.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.
У судовому засіданні 03.11.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 08.11.2010р.
Суддя