< Копия >
Іменем України
01.11.10 об 15 год.40 хв.Справа №2а-2777/10/2770
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі< колегії суддів >:
головуючого судді - Лотової Ю.В.;
< суддів >< < - > > < Суддя >;
при секретарі - Сігнаєвському І.О.,
з участю:
позивача - Білоуса І.В., керівник, НОМЕР_1,
відповідача - Калініченко О.В., довіреність від 01.11.2010 року,
третіх осіб:
Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради - не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Диадема» - Азарова С.В., довіреність від 15.09.2009 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Ескадра» (вул. Гражданська, 1-А, м. Севастополь, 99007); < Список > < Позивач в особі > до Прокурора Ленінського району міста Севастополя (вул. Вороніна, 11, м. Севастополь, 99011); < Список >
треті особи на стороні відповідача:
- Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, буд. 5, м. Севастополь, 99011);
Товариство з обмеженою відповідальністю «Диадема» (вул. Пожарова, 26-Б, м. Севастополь, 99008);
про визнання протесту протиправним та його скасування,
Обставини справи:
22.09.2010 року приватне підприємство «Ескадра»(далі по тексту позивач або підприємство) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до Прокурора Ленінського району міста Севастополя (далі по тексту відповідач або прокурор) про визнання протиправним протесту відповідача від 17.08.2010 року на рішення про визнання наказу про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна № 39 від 16.01.2008 року та його скасування.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 24.09.2010 року цей адміністративний позов залишено без руху до усунення позивачем недоліків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 01.10.2010 року відкрито провадження в адміністративної справі № 2а-2777/10/2770.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 01.10.2010 року закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
Під час розгляду справи до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача були залучені Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі по тесту ФКМ) та товариство з обмеженою відповідальністю «Диадема»(далі по тексту ТОВ Диадема»).
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Позовні вимоги обґрунтовані ст. 121 Конституції України, вважає що відповідачем при внесенні протесту було порушено ст.ст. 15, 19, 20, 21 Закону України «Про прокуратуру».
Представник відповідача з позовними вимогами не згоден, вважає, що при внесені протесту прокурор Ленінського району міста Севастополя діяв в межах повноважень та у спосіб, визначений законом й відповідно до Закону України «Про прокуратуру», п.п. 1, 2, п.п. 6.1 п. 6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно»в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин.(арк.с. 42)
Представник ТОВ «Диадема»в судовому засіданні просив в задоволенні адміністративного позову відмовити, заперечення обґрунтовані посиланням на Закону України «Про прокуратуру».
Представник Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. Розгляд справи залишив на розсуд суду.
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 01.10.2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши документи і матеріали та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини у справі, об'єктивно оцінивши докази, досліджені в судовому засіданні, суд
16.01.2008 року за № 39 Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради був виданий наказ «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна» (далі наказ № 39). Відповідно до п. 1 цього наказу прийняте рішення про оформлення за підприємством права власності на об'єкти нерухомого майна, що розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Пожарова, 26-А, згідно з додатком, у тому числі на сарай літер «Б». На підставі вказаного наказу позивачу видане свідоцтво про право власності на споруди за адресою: м. Севастополь, вул. Пожарова, 26А, зокрема: гараж літер «А» пл. 143,4 кв.м., гараж літер «А1» пл. 44,9 кв.м. та сарай літер «Б».
17.08.2010 року прокурором Ленінського району міста Севастополя принесений протест на наказ № 39 в частині оформлення за приватним підприємством «Ескадра» права власності на сарай літер. «Б» як такій, що суперечить чинному законодавству України та підлягає скасуванню. Підставами для принесення протесту стали результати перевірки, якою було встановлено, що земельна ділянка на якій розташований сарай літер. «Б» знаходиться у користуванні ТОВ «Диадема» відповідно до рішення Севастопольської міської Ради № 468 від 05.07.2006 року «Про передачу в оренду ТОВ «Диадема» земельної ділянки по вул. Пожарова, 26-б для реконструкції та обслуговування торгових будівель» та договору оренди цієї земельної ділянки. У підприємства немає жодних прав на земельну ділянку, на якій розташований сарай літер. «Б». Також відповідачем було встановлено порушення ФКМ при час видання наказу № 39 вимог п. 6.1. Тимчасового положенням «Про порядок державної реєстрації прав власності на нерухому майно», що затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за № 157/6445 (далі по тексту Тимчасове положення). (арк.с. 6-8, 46-61)
На підставі протесту прокурора 25.08.2010 року ФКМ був виданий наказ № 1355 «Про скасування наказу про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна № 39 від 16.01.2008 року», яким протест прокурора задоволений, скасовано наказ № 39 в частині оформлення за позивачем права власності на сарай літер «Б». (арк.с.8),
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 19 Закону України від 05.11.1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора.
Відповідно до ст. 20 Закон України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право крім іншого опротестувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб.
Статтею 21 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права. Протест прокурора підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору.
Тобто, відповідно до зазначеної норми права протест прокурора не є рішенням суб'єкта владних повноважень, обов'язковим для виконання, це думка прокурора, яка надсилається відповідному органу для вирішення питання по суті, а тому не може впливати безпосередньо на права та обов'язки позивача.
Протест прокурора, що є предметом розгляду у цій справі був задоволений відповідним суб'єктом владних повноважень, дії та рішення якого підприємством не оскаржені.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
При цьому, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Суд вважає, що принесення протесту прокурором само по собі не порушує прав та законних інтересів позивача.
Представник позивача у судовому засідання пояснив, що сарай літер. «Б» не є самочинним будівництвом або новозбудованим об'єктом, а набуто у власність на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.06.1997 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Гермес» (продавець) та приватним підприємством «Ескадра» (покупець), яким у власність позивачу було передано нежитлові будівлі, розташовані на земельній ділянці площею 0,13 га по вул. Пожарова, 26-а, а саме бокс літер. «А» площею 143,4 кв.м., бокс літер. «А-1» площею 49,9 кв.м. та сараю літер. «Б» - будівля КТП площею 4 кв.м. Саме цій договір був підставою для прийняття ФКМ наказу № 39 та видачі свідоцтва про право власності на вказані об'єкти.
Пунктами 1 та 2 Тимчасового положення, в редакції, що діяла на момент видання ФКМ наказу № 29 встановлено, що це Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі - Положення) визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і спрямоване на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності. Положення діє на всій території України і є обов'язковим для виконання громадянами, міністерствами, іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності.
Особливості оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна визначались у розділі 6 Тимчасового положення. Саме цими нормами повинен був керуватись ФКМ під час прийняття наказу № 39.
Відповідно до п.п. а/ п. 6.1 Тимчасового положення оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування:
- фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності акта комісії про прийняття об'єкта і введення його в експлуатацію;
- власникам спільних будівель, які на законних підставах зробили перебудову, прибудову, унаслідок чого змінилися належні їм частки. У разі, якщо співвласники не згодні змінити частки добровільно, це питання вирішується в судовому порядку;
- членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, товариства або об'єднання, які повністю внесли свої пайові внески;
- юридичним особам у разі внесення до статутного фонду об'єктів нерухомого майна їх засновниками;
- фізичним особам та юридичним особам, які в разі ліквідації (реорганізації) підприємства, об'єднання, організації отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно підприємства, об'єднання, організації, що ліквідовується;
- фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників підприємства і за рішенням засновників (власників) отримали у власність об'єкт нерухомого майна, переданий їм за актом приймання-передавання;
- інвесторам, які у встановленому законодавством України порядку отримали у власність об'єкти нерухомого майна або його частини, побудовані за їх кошти, за наявності відповідного рішення місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, акта приймання-передавання об'єкта (частини) інвестору;
- реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об'єкти нерухомого майна з представленням рішень комісій з реабілітації про повернення цього майна;
- у разі виділення окремого будинку зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше будинків (будівель);
- фізичним та юридичним особам при представленні договору про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна, акта про прийняття об'єкта в експлуатацію та акта приймання-передавання цього об'єкта;
- фізичним та юридичним особам на об'єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені із житлових у нежитлові і навпаки, при наданні рішення відповідного органу;
- фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна, крім правовстановлювальних документів, передбачених у додатку 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Відповідно до п. 1 Додатку 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення до правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна відносяться договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, лізингу, предметом яких є нерухоме майно, про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно, договори про задоволення вимог іпотекодержателя, договори про виділ у натурі частки нерухомого майна, про поділ нерухомого майна, що є в спільній частковій чи спільній сумісній власності.
Таким чином, договір купівлі-продажу нерухомого майна, може бути підставою для реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, якщо він відповідає вимогам діючого законодавства, але ні підставою оформлення права власності відповідним суб'єктом владних повноважень.
Згідно з ч 1. ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішення господарського суду міста Севастополя від 23.09.2010 року, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 23.06.1997 року між приватним підприємством «Ескадра» та товариством з обмеженою відповідальністю «Гермес» в частині споруди літер «Б» з тих підстав, що у продавця було відсутнє право власності на вказане майно.
Крім того, під час розгляду справи судом встановлено, що на момент видання наказу № 39 позивач не мав будь-яких прав на земельну ділянку на якій бав розташований сарай літер «Б». Права користування зазначеною земельною ділянкою мало ТОВ «Диадема» на підставі рішення Севастопольської міської Ради № 468 від 05.07.2006 року та договору оренди цієї земельної ділянки.
Що стосується посилання позивача на порушення відповідачем порядку принесення протесту та перевищення повноважень, то суд зазначає, що ані ст. 15 Закону України «Про прокуратуру», ані п.10 Наказу Генерального прокуратура від 19.09.2005 року № 3гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів», що діяв на момент принесення протесту, не регламентує розподілу повноважень між прокурорами. Закон України «Про прокуратуру» взагалі не містить норм, що обмежують повноваження прокурора за принципом підлеглості підприємства, установи або організації, відносно яких здійснюється перевірка.
Відповідно до п. 4 Наказу Генерального прокуратура від 26.08.2005 року № 1/2 «Про розмежування повноважень прокуратур міст і районів у містах з районним поділом» нагляд за додержанням і застосуванням законів підприємствами, установами та організаціями, які розташовані на території міста, незалежно від їх підпорядкування, за винятком зазначених у підпункті 2 пункту 3 цього наказу (підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, перелік яких визначається відповідними наказами прокурорів областей), а також обласних і центральних органів влади, покладений на прокурорів відповідних районів.
ФКМ є установою, що створена органом місцевого самоврядування - Севастопольською міською Радою, знаходиться в межах Ленінського району міста Севастополя. А тому, вказана установа могла бути об'єктом нагляду прокурора Ленінського району. Крім того, перевірка проводилась щодо майна та підприємств, які також розташовані на території Ленінського району міста Севастополя.
Суд не може прийняти до уваги посилання представника позивача на результати перевірки, здійсненої прокуратурою міста Севастополя та внесення нею припису на адресу начальника Головного управління Держкомзему України в м. Севастополі, оскільки предметом вказаної перевірки була законність проведення державної експертизи документів на земельну ділянку, а ні законність дій та рішень ФКМ.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що відповідачем протест принесений на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, на момент розгляду справи він не порушує прав, свобод або законних інтересів позивача.
Таким чином підстав для задоволення позову не має.
Постанова викладена у повному обсязі 05.11.2010 року
Керуючись ст. 6, 17, 69 - 71, 94, 98, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили у порядку та строки відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії постанови за правилами, встановленими статтями 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя < підпис > Ю.В. Лотова
Судді: < підпис > < Суддя >
< З оригіналом згідно >
Суддя < підпис > Ю.В. Лотова
Судді: < підпис > < Суддя >