Харківський окружний адміністративний суд
61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
Харків
27.10.2010 р. справа № 2а- 8942/10/2070 Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Сліденко А.В.,
при секретарі судового засідання -Алексєєнко О.В.,
за участі представників :
позивача - ОСОБА_1,
відповідача - Пазюра О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом
гр.ОСОБА_3
до Ізюмської об"єднаної Державної податкової інспекції у Харківській області
проскасування податкових повідомлень, -
встановив:
Позивач, гр.ОСОБА_3 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив 1) скасувати податкове повідомлення Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області від 05.06.2009р. №0076031710, 2) скасувати податкове повідомлення-рішення Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області від 22.12.2009р. №0113121730/0.
В обґрунтування заявлених вимог позивач указав наступне. Згідно з даними державного земельного кадастру земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 за гр.ОСОБА_3 не зареєстрована. Отже, гр.ОСОБА_3 не має обов'язку оплачувати орендну плату за цю земельну ділянку. В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.
Відповідач, Ізюмська об'єднана державна податкова інспекція з поданим позовом не погодився.
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач указав наступне. ОСОБА_3 сумісно з гр.. ОСОБА_4 на підставі договору оренди земельної ділянки № 2337 від 13.11.2006р. (державна реєстрація №436 від 2006р.) орендує у Ізюмської міської ради забудовану земельну ділянку (категорія земель -землі промисловості) для ведення виробничої діяльності шляхом обслуговування і експлуатації нежитлових будівель і споруд по виробництву столярних виробів загальною площею 1,6915га за адресою: АДРЕСА_1 3. Пунктами 1 та 4 ст.2 Закону України «Про плату за землю»передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати. У відповідності до ч.2 ст. 15 Закону України «Про плату за землю» податок сплачується за фактичний період перебування земельної ділянки у власності або користуванні. Оскільки гр. ОСОБА_3 здійснює фактичне використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, то він повинен оплачувати орендну плату за таке використання. Отже, спірні рішення, якими і визначена орендна плата за землю, є цілком правомірними. В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.
За матеріалами справи Ізюмською ОДПІ були складені і направлені на адресу гр.ОСОБА_3 податкове повідомлення від 05.06.2009р. №0076031710, яким визначено податкове зобов'язання з орендної плати за землю в загальному розмірі 16.517,50грн. (основний платіж -16.517,50грн.) та податкове повідомлення-рішення від 22.12.2009р. №0113121730/0, яким визначено податкове зобов'язання з орендної плати за землю в загальному розмірі 11.273,54грн. (основний платіж -11.273,54грн.).
Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних рішень слугував висновок ОДПІ про наявність у гр.ОСОБА_3 обов'язку оплачувати орендну плату за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до укладеного з Ізюмською міською радою договору оренди земельної ділянки від 13.11.2006р.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного висновку відповідача і винесеного на підставі такого висновку спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
За змістом ст.13 названого Закону підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до ст.15 Закону України "Про плату за землю" власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Оскільки правовідносини щодо порядку та підстав набуття і реалізації права власності на землю та права користування землею визначені Земельним кодексом України, то суд вважає за необхідне при вирішенні спору керуватись положеннями згаданого кодексу.
Так, в силу вимог ст.125 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Системно аналізуючи положення ст.ст.120 і 125 Земельного кодексу України, ст.377 Цивільного кодексу України та Закону України «Про плату за землю», суд доходить до висновку, що обов'язок суб'єкта права по внесенню плати за землю виникає у набувача права власності або права користування земельною ділянкою лише з моменту оформлення таких прав згідно з чинним законодавством.
За матеріалами справи між позивачем, гр.ОСОБА_3 (в якості орендаря) та Ізюмською міською радою (в якості орендодавця) 13.11.2006р. було укладено договір оренди земельної ділянки з категорії земель промисловості площею 1,6915га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі за текстом -Договір).
Відповідно до п.28.3 Договору на позивача, гр. ОСОБА_3 покладено обов'язок розпочати використання земельної ділянки тільки після реєстрації договору.
Вирішуючи спір, суд відзначає, що правовідносини з приводу укладання договору оренди земельної ділянки регламентовані Законом України «Про оренду землі», відповідно до ст..18 якого договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
На розвиток даної статті закону Кабінетом Міністрів України було видано постанову від 25.12.1998р. №2073, якою затверджено Порядок державної реєстрації договорів оренди землі (далі за текстом -Порядок).
Зазначеним Порядком передбачено, що державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок (п.2); державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки (п.3); забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське і Севастопольське міське управління земельних ресурсів.
17.07.2003р. Кабінетом Міністрів України була видана постанова №1088 «Про створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру» (далі за текстом -Постанова №1088). Згідно з п.2 Постанови №1088 держателем Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно визначено Державний комітет по земельних ресурсах, який забезпечує створення і функціонування цього Реєстру. Окрім того, Постановою №1088 передбачено: установити, що адміністратором Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно є державне підприємство "Центр державного земельного кадастру", який здійснює його формування, ведення, збереження і забезпечує доступ органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування до зазначеного Реєстру з підстав і на умовах, передбачених Законом (п.3); до створення Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно: Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" проводить реєстрацію земельних ділянок та прав на них шляхом внесення записів про реєстрацію земельних ділянок та прав на них до бази даних державного реєстру земель, а комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації вносять дані про об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках, та права на них до бази даних державного реєстру прав власності на нерухоме майно; адміністратором бази даних державного реєстру земель є державне підприємство "Центр державного земельного кадастру"; адміністратором бази даних державного реєстру прав власності на нерухоме майно є державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції (п.4); установлено, що після створення Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно: державна реєстрація земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них проводиться виключно державним підприємством "Центр державного земельного кадастру" шляхом внесення записів до Державного реєстру прав на землю та нерухоме майно (п.5).
Відповідно до п.3.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі (затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999р. №43, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.06.1999р. за №354/3647; далі за текстом - Інструкція) державна реєстрація державних актів на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі здійснюється структурними підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України.
Суд зазначає, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2009р. по справі №22-а-4674/08 було відмовлено в позові Київської міської ради до Державного комітету України із земельних ресурсів про визнання протиправними та скасування пунктів інструкції оскарження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.99 року N 43.
При цьому, Київський апеляційний адміністративний суд виходив з того, що органи Держкомзему наділені повноваженнями на здійснення державної реєстрації документів, що посвідчують права на земельні ділянки.
Згідно з листом Ізюмського районного відділу Харківської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» від 25.06.2010р. №14-40/2120 від 25.06.2010р. договір оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 не зареєстрований.
Приєднаним до справи витягом з протоколу засідання постійної депутатської комісії Ізюмської міської ради з питань регулювання земельних відносин та охорони довкілля від 15.10.2010р. також підтверджено, що договір оренди земельної ділянки від 13.11.2006р. не проходив процедури реєстрації в порядку Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».
Отже, за договором оренди земельної ділянки від 13.11.2006р. у позивача, гр.ОСОБА_3 не виникло права користування земельною ділянкою.
Водночас з цим, з положень Закону України «Про плату за землю» та Земельного кодексу України слідує, що податкові правовідносини щодо справляння земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної форми власності складаються лише після належного оформлення особою права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою, позаяк згідно з законом саме з цього моменту виникає обов'язок суб'єкта права по оплаті земельного податку або орендної плати за земельну ділянку державної чи комунальної форми власності.
Запроваджене ч.3 ст.125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) застереження щодо заборони приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації, зумовлює виникнення деліктного зобов'язання в разі порушення особою приписів даної норми закону і створює правові підстави для заявлення вимог про стягнення шкоди за фактичне використання земельної ділянки без оформлення відповідних документів про право власності або право користування, а не правові підстави для оплати податкового зобов'язання.
Отже, у спірних правовідносинах позивач згідно з законом не обтяжений обов'язком здійснювати оплату податкового зобов'язання з земельного податку чи орендної плати за землі державної і комунальної форми власності за використання земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до Договору оренди від 13.11.2006р. При цьому, фактичне використання позивачем цієї земельної ділянки, що вбачається з долученої до справи копії договору оренди будівлі (споруди) від 01.01.2006р., за яким позивач (в якості орендодавця) передав ТОВ «Ремонтно-будівельні послуги»(в якості орендаря) адміністративний корпус, склад і Г.Р.П. загальною площею 786,3кв.м. за адресою АДРЕСА_1, не створює і в силу закону не може створити обов'язку по оплаті саме податкового платежу, бо право користування зазначеною земельною ділянкою позивачем не оформлено.
Розв'язуючи спір, суд зважає, що ані позивач, ані відповідач не подали до суду оригіналу чи копії податкового повідомлення Ізюмської ОДПІ від 05.06.2009р. №0076031710. Разом з тим, до матеріалів справи долучена копія корінця названого податкового повідомлення, яка в розумінні приписів Порядку направлення органами податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій (затверджено наказом ДПА України від 21.06.2001р. №253, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06.07.2001р. за №567/5758; далі за текстом - Порядок) достовірно доводить існування цього рішення суб'єкта владних повноважень. З урахуванням зібраних судом по справі доказів, які повно та всебічно висвітлюють всі суттєві обставини спірних правовідносин, і визнання сторонами по справі факту існування податкового повідомлення Ізюмської ОДПІ від 05.06.2009р. №0076031710 та неприпинення його дії в часі і просторі, суд вважає, що відсутність цього рішення не може бути визнана перешкодою в перевірці його відповідності закону.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідачем, який в силу Закону України “Про державну податкову службу в Україні" та за ознаками ст..3 КАС України є суб'єктом владних повноважень, при розгляді і вирішенні судом справи в порядку ч.2 ст.71 КАС України не доведено правомірності спірних рішень, а тому суд доходить висновку, що ці рішення порушують права і інтереси позивача, а тому підлягають скасуванню.
Частиною 1 ст.94 КАС України передбачено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Отже, понесені позивачем витрати у вигляді оплати судового збору, які згідно з ст.87 КАС України відносяться до судових витрат, підлягають стягненню на його користь в сумі 3,40грн.
Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ч. 1 ст. 158, ст. 159, ч.ч. 1, 2 ст. 160, ст. 161, ч. 1 ст. 162, ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Адміністративний позов гр.ОСОБА_3 до Ізюмської об"єднаної Державної податкової інспекції у Харківській області про скасування податкових повідомлень - задовольнити.
Скасувати в повному обсязі податкове повідомлення Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області від 05.06.2009р. №0076031710 та податкове повідомлення-рішення Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області від 22.12.2009р. №0113121730/0.
Стягнути з Державного бюджету України на користь гр.ОСОБА_3 (місцезнаходження -АДРЕСА_2; ідентифікаційний код -НОМЕР_1) витрати по оплаті судового збору (державного мита) в сумі 3 (три) грн. 40коп.
Постанова набирає законної сили згідно з ст..254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Постанова у повному обсязі виготовлена 01.11.2010р.
Суддя Сліденко А.В.