Справа № 2а-4502/10/1770
18 жовтня 2010 року м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Анікушина В.М. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник ОСОБА_1,
відповідача: представник Віра С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_3
доГоловного управління праці та соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації
про визнання незаконною відмови та зобов"язання вчинення певних дій,
Позивач звернувся до окружного адміністративного суду з позовом до відповідача про визнання незаконною відмови та зобов'язання вчинення певних дій. Позов позивача обгрунтований тим, що її чоловік - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував у відповідача на транспортному обліку з 01.09.2005 року як інвалід Великої Вітчизняної війни ІІ групи для забезпечення автомобілем "Таврія" на пільгових умовах, з правом передачі керування члену сім'ї інваліда. В зв'язку з незадовільним забезпеченням інвалідів автомобілями, у відповідності до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1997р., а саме ч.2 ст.42, його онук ОСОБА_3 оплатив отримання у гр. Німеччини ОСОБА_6 в м. Дрезден та доставку на Рівненську митницю для отримання ОСОБА_4 через управління соціального захисту населення автомобіля "Фольксваген Пассат", 1998 року випуску, кузов НОМЕР_1
Рішенням комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України, вказаний автомобіль був визнаний гуманітарною допомогою.
24.02.2006р. Наказом Головного управління праці та соціального захисту населення Рівненської облдержадміністрації №45 у зв'язку з отриманням такої допомоги, ОСОБА_4 було видано за його згодою, позачергово і безоплатно зазначений автомобіль, як адресу гуманітарну допомогу. 02.03.2006р. Рівненським МРЕВ УДАІ на ім'я ОСОБА_4 видано свідоцтво серії РСА №НОМЕР_2 про реєстрацію транспортного засобу, яким зафіксовано набуте ним право власності на автомобіль.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2
Позивач 06.09.2010 року звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на перереєстрацію даного автомобіля на своє ім'я у відповідності до законодавства, яке діяло на час смерті ОСОБА_4, а саме п.16 ч.1 "Порядку забезпечення інвалідів автомобілями", затвердженого Постановою КМУ №999 від 19.07.2006р. із змінами і доповненнями від 26.04.2007р. та 17.04.2007р., на що отримав від відповідача відмову. Позивач вважає відмову відповідача незаконною та просить суд зобов"язати відповідача не чинити перешкод у здійсненні права розпоряджатися спірним автомобілем та надати дозвіл разом з необхідними документами для його перереєстрації на своє ім'я.
В судовому засіданні представник позивача подав заяву від ОСОБА_3, щодо заміни первинного позивача належним позивачем у відповідності до ст.52 КАС України. В своїй заяві ОСОБА_3 вказує, що первинний позивач є його бабою, а покійний ОСОБА_4 доводився йому дідом. Він, як і його баба ОСОБА_7 звертався до відповідача з аналогічною заявою щодо перереєстрації спірного автомобіля на своє ім'я, однак 30.08.2010 року отримав відмову. Заявник вказує, що його баба не має права звертатися до суду з зазначеними в позові вимогами, оскільки вона хоч і проживала разом з покійним по час його смерті, однак не була зареєстрована за місцем реєстрації покійного ОСОБА_4 на час його смерті. Даний факт підтверджений ксерокопією паспорта ОСОБА_7, довідкою з житлово-комунального підприємства "Паркове" та будинковою книгою. Він же, починаючи з 18.02.1998р. по день смерті свого діда, проживав та був зареєстрований за місцем реєстрації покійного ОСОБА_4, що підтверджується паспортними даними, довідкою ЖКП та будинковою книгою.
Первинний позивач ОСОБА_7 згідно поданої письмової заяви не заперечує проти заміни первинного позивача належним позивачем.
Суд у відповідності до ч.1 ст.52 КАС України вважає за необхідне допустити заміну первинного позивача ОСОБА_7 належним позивачем ОСОБА_3 і у відповідності до ч.4 ст.52 КАС України, розгляд справи почати спочатку.
ОСОБА_3 звернувся до суду з аналогічними позовними вимогами до відповідача і вважає, що в даному випадку слід керуватися законодавством, яке діяло на час смерті його діда (14.08.2007р.), а саме : абз.1 п.16 постанови Кабінету Міністрів України №999 від 9.07.2006р. із змінами та доповненнями від 26.04.2007р. “Про затвердження порядку забезпечення інвалідів автомобілями”, відповідно до якого, після смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений головним управлінням соціального захисту або управлінням виконавчої дирекції, строк експлуатації якого більше ніж 10 років, залишається безоплатно члену сім'ї, який на час смерті інваліда проживав та був зареєстрований за місцем постійного проживання і реєстрації інваліда. Одночасно, цією ж постановою (в частині визначення строку експлуатації) слід керуватися і станом на час звернення до відповідача із заявою про переоформлення автомобіля, тобто в 2010 році. Отже, як вважає позивач, строк експлуатації автомобіля станом на час звернення до відповідача із вказаною заявою - 12 років.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача вимоги позивача не визнав і суду пояснив, що дійсно, дід позивача ОСОБА_4, який помер 14.08.2007р. був безкоштовно забезпечений ним автомобілем "Фольксваген Пассат", 1998 року випуску, кузов НОМЕР_1, який надійшов як адресна гуманітарна допомога від громадянина Німеччини для ОСОБА_4 Порядком забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженим постановою КМУ №999 від 19.07.2006р. передбачено, що інваліди отримують автомобілі на десятирічний строк без права продажу, дарування, передачі (в тому числі за довіреністю) іншій особі. Пунктом 41 зазначеного Порядку передбачено, що після смерті інваліда, автомобіль, отриманий як гуманітарна допомога, повертається (вилучається) головному управлінню праці та соціального захисту населення, крім випадків, визначених в абзацах першому-п'ятому пункту 16 Порядку. Абзацом першим пункту 16 даного Порядку вказано, що після смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений, строк експлуатації якого більше ніж 10 років, залишається члену сім'ї, який на час смерті інваліда проживав та був зареєстрований за місцем проживання і реєстрації інваліда.
ОСОБА_4 був забезпечений автомобілем 24.02.2006р. згідно Наказу №45, а помер ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто строк експлуатації автомобіля є меншим ніж 10 років. Крім того, відповідно до ст.11-1 Закону України "Про гуманітарну допомогу" "після смерті інваліда автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, яким інвалід був забезпечений через органи праці та соціального захисту населення і користувався менше 10 років, може бути переданий у власність одному із членів сім'ї за рішенням Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України за умови сплати податків та зборів за ставками, діючими на день здійснення митного оформлення автомобіля. В зв'язку з викладеним, представник відповідача не вбачає підстав для залишення безоплатно спірного автомобіля члену сім'ї, а тому просить суд в позовних вимогах відмовити.
Заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову позивачу слід відмовити повністю з огляду на наступне:
Дід позивача ОСОБА_4, як інвалід війни, від громадянина Німеччини отримав 24 лютого 2006 року в якості адресної гуманітарної допомоги через Головне управління праці та соціального захисту населення Рівненської ОДА автомобіль марки "Фольксваген Пассат", 1998 року випуску, кузов НОМЕР_1
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
Позивач доводився покійному онуком. Згідно довідки ЖКП "Паркове" (а.с.16) він до дня смерті ОСОБА_4 проживав та був зареєстрований за місцем проживання і реєстрації покійного інваліда. Це підтверджується також копією будинкової книги (а.с. 14-15), ксерокопією паспорта позивача (а.с. 39), тому, позивач як член сім'ї, який здійснював управління вищевказаним автомобілем та його обслуговування, після смерті діда, звернувся з заявою про переоформлення автомобіля на своє ім'я до Головного управління праці та соціального захисту населення Рівненської ОДА. Однак, останній відмовився виконати вимогу позивача, посилаючись на абзац 7 пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 року №999 “Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями”, та ст.11-1 Закону України "Про гуманітарну допомогу".
Відповідно до ст. 26 Закону України “Про реабілітацію інвалідів”, перелік технічних та інших засобів реабілітації, порядок забезпечення ними інвалідів, дітей-інвалідів та формування відповідного державного замовлення, затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається зі змісту абз. 7 п. 41 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 року №999, після смерті інваліда автомобіль, отриманий як гуманітарна допомога, повертається (вилучається) головному управлінню соціального захисту і здається підприємству, що здійснює заготівлю та переробку металобрухту, або видається в порядку черговості інваліду, який перебуває на обліку.
Суд вважає, що посилання позивача в даному випадку на абз.1 п.16 постанови Кабінету Міністрів України №999 від 9.07.2006р. із змінами та доповненнями від 26.04.2007р. “Про затвердження порядку забезпечення інвалідів автомобілями”, відповідно до якого, після смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений головним управлінням соціального захисту або управлінням виконавчої дирекції, строк експлуатації якого більше ніж 10 років, залишається безоплатно члену сім'ї, який на час смерті інваліда проживав та був зареєстрований за місцем постійного проживання і реєстрації інваліда є помилковим, оскільки: автомобіль марки "Фольксваген Пассат", кузов НОМЕР_1, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії РСА № НОМЕР_2 від 02.03.2006р. - 1998 року випуску.
Згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003р. №142/5/2092 - "строк експлуатації" - період часу від моменту виготовлення транспортного засобу до дати оцінки".
Судом встановлено, що спірний автомобіль 1998 року випуску (а.с.9). ОСОБА_4 отримав даний автомобіль як адресну гуманітарну допомогу 24.02.2006р. (а.с.8), а помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.10). Ні позивачем, ні відповідачем не надано суду висновку експерта щодо останньої оцінки даного автомобіля, а підстав вважати дату оцінки спірного автомобіля датою звернення позивача до відповідача із заявою про його переоформлення у суду немає .
В зв"зку з тим, що спірні правовідносини між позивачем та відповідачем виникли в 2010 році, суд вважає, що до цих правовідносин крім Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 року №999, застосовується також Закон України "Про гуманітарну допомогу" із змінами і доповненнями, в якому статтею 11-1 передбачено, що після смерті інваліда, дитини-інваліда автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, яким інвалід був забезпечений через органи праці та соціального захисту населення і користувався менше 10 років, може бути переданий у власність одному із членів сім'ї за рішенням Комісії з питань гуманітарної допомоги при Кабінеті Міністрів України за умови сплати податків і зборів за ставками, діючими на день здійснення митного оформлення автомобіля. Якщо інвалід, дитина-інвалід користувався автомобілем більше 10 років, за бажанням членів його сім'ї автомобіль може бути переданий у їх власність безкоштовно.
У разі несплати членом сім'ї інваліда, дитини-інваліда податків і зборів (обов'язкових платежів) автомобіль повертається (вилучається) органам праці та соціального захисту населення у порядку та на умовах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч.1 статті 9 Кодексу Адміністративного Судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач довів правомірність своїх дій, натомість позивач не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що відповідач діяв на підставі, у межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та діючими Законами України.
За вказаних вище обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 до Головного управління праці та соціального захисту населення Рівненської ОДА про визнання відмови незаконною не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому не підлягають задоволенню.
Судові витрати в сумі 3,40 грн. слід стягнути з позивача на користь Державного бюджету у відповідності до ст.94 КАС України.
Керуючись статтями 52, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Допустити заміну первинного позивача - ОСОБА_7 належним позивачем - ОСОБА_3.
Позивачу - ОСОБА_3 в задоволенні позову відмовити повністю.
Стягнути з позивача - ОСОБА_3 на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3,40 грн.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя < Підпис > Комшелюк Т.О.