Справа № 2а-5266/09/1770
"16" грудня 2009 р. 15год. 20хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд під головуванням судді Боймиструка С.В. при секретарі судового засідання Бодряшкіній Ю.К. та за участю сторін і інших осіб, які беруть участь у справі від:
позивача: Мамай І.Є.;
відповідача: Приходько Т.В., Мочарний М.Я.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомДержавна податкова інспекція у м.Рівне
доПриватне підприємство Торгово-виробнича фірма "Чари",
Товариство з обмеженою відповідальністю "Комерційні Рішення Лімітед"
простягнення коштів отриманих за нікчемними правочинами,-
Позивач -Державна податкова інспекція у м. Рівне звернулася до суду з позовом про стягнення в доход держави з Приватного підприємства Торгово-виробничої фірми «Чари»вартість отриманих від ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед»102 000 грн. 00 коп. та з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційні Рішення Лімітед»кошти отримані від Приватного підприємства «Торгово-виробничої фірми «Чари»у сумі 102 000 грн. 00 коп. на виконання договору поставки товарно-матеріальних цінностей.
В обґрунтування заявленого позову представник позивача пояснив суду, що відповідно до проведеної перевірки ТОВ фірми «Чари»був встановлений факт укладення усних договорів з ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед», внаслідок чого відповідачем 1 -ТОВ фірмою «Чари»отримано матеріали на суму 102000 грн., в т.ч. 17000 грн. ПДВ. Однак, як стверджує представник податкової інспекції, при проведені аналізу даного контрагента Приватного підприємства Торгово виробничої фірми «Чари»встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Комерційні Рішення Лімітед»не має основних фондів та трудових ресурсів (засновник, директор та головний бухгалтер в одній особі), необхідних для ведення господарської діяльності. Приватне підприємство Торгово-виробнича фірма «Чари»діяла без належної обачності і йому мало бути відомо фактичний та господарсько-майновий стан Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційні Рішення Лімітед», умови ведення цим підприємством господарської діяльності. Таким чином, діяльність Приватного підприємства Торгово-виробничої фірми Чари»була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди (шляхом збільшення суми податкового кредиту) з контрагентом-постачальником, який не виконував своїх господарських зобов'язань -Товариством з обмеженою з відповідальністю «Комерційні Рішення Лімітед». Тому, на підставі статтей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України позивач вважає, що такий правочин є нікчемним, а кошти, одержані за таким правочином підлягають стягненню.
Представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Відповідач 1 -ПП ТВФ «Чари»не погодився із позовними вимогами з підстав, викладених в письмових запереченнях. Зокрема, представники відповідача 1 зазначили, що усний договір, укладений між ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед»та ПП ТВФ «Чари»носить реальний характер, його виконання підтверджується належним чином оформленими первинними документами і підстав для ствердження про його нікчемність у податкового органу не має. Крім того, зазначають, що документально підтвердженим є і факт використання ПП ТВФ «Чари»будівельних матеріалів у власній господарській діяльності, а саме при будівництві торгово-виробничої бази. Стверджують, що товарно-транспортними накладними поставка товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед»не оформлялась, позаяк переважна більшість будівельних матеріалів вивозилась зі складу продавця власним транспортним засобом ПП ТВФ «Чари», а у тому випадку, коли вона доставлялась ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед», то ПП ТВФ «Чари», оплату за транспортування не проводило, а відтак і товарно-транспортних накладних не оформляло. Вимоги податкового органу вважають безпідставними ще й з огляду на норму ст.250 ГК України, яка встановлює річний строк для застосування адміністративно-господарської санкції, якою являється і визначене ст.208 ГК України стягнення, від дня вчинення порушення суб'єктами встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. За наведеного, просять в позові відмовити.
Представники відповідача просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представники відповідача 2 -ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед»в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі.
Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши наявні в матеріалах справи докази суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю з наступних підстав.
Судом встановлено, що з 16 січня по 05 лютого 2009 року відповідачем проводилась планова виїзна документальна перевірка відповідача - ПП ТВФ «Чари» за період його діяльності з 01.10.2005 року по 30.09.2008 року. Її результати оформлені актом №109/23-100/22556169 від 10.02.2009 року.
В ході проведення перевірки податковим органом було встановлено, що ПП ТВФ «Чари»уклала договори в усній формі на поставку матеріалів з ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед», за результатами яких отримані матеріали (розчин, щебінь, бетон) відповідно до накладної від 14.03.2008 року.
ДПІ у м. Рівне в ході проведення перевірки направлено запит у ДПІ у Рівненському районі щодо надання інформаційної довідки по ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед». Як наслідок, отримано інформаційну довідку по даному товариству, де зазначено, що кількість співробітників -0, інформація про наявність основних засобів - відсутня, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесена інформація про відсутність платника за адресою.
Крім того, орган податкової служби зазначив, що ПП ТВФ «Чари»не надано до перевірки документів, які свідчать про транспортування будівельних матеріалів, відсутні товарно-транспортні накладні на перевезення ТМЦ.
Тобто, на підставі цього, ДПІ у м. Рівне зробила висновок про відсутність у ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед»адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладених угодах та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. ПП ТВФ «Чари»діяло без належної обачності і йому мало бути відомо фактичний та господарсько-ма йновий стан відповідача 2.
На підставі вищевикладеного, ДПІ у м. Рівне дійшла висновку про нікчемність договору, укладеного між ПП ТВФ «Чари»та ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед».
З такими висновками податкового органу суд не погоджується з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст. 215 Цивільного Кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. У ст.203 ЦК України викладені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Такі вимоги, згідно ч.1-5 ст.203 полягають, зокрема, у наступному:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України -правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України -обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
З матеріалів справи судом не вбачається наявність умислу у сторін на досягнення мети, що суперечить інтересам держави. С точки зору цивільного права усі учасники цивільних правовідносин є добросовісними і їх вина визнається тільки при умові порушення будь ким з них цивільно-правових обов'язків. При цьому з позовної заяви та доданих документів не вбачається, що сторони причиняли збитки державі і в них був умисел на досягнення мети, що суперечить інтересам держави при укладанні правочинів. Вина є умовою цивільно-правової відповідальності, для суб'єктів підприємницької діяльності. Вона міститься у відношенні їх органів або посадових осіб до своєї протиправної поведінки. Умисел, як одна з форм вини, передбачає, що порушник розумів неправомірність своїх дій, передбачав їх несприятливі наслідки, бажав або свідомо допускав настання несприятливих наслідків. З позову не передбачається намірів сторін при укладанні угод перекрутити бухгалтерську звітність з метою ухилення від сплати податків, що особи які здійснювали угоди свідомо направляли свої дії на несприятливі наслідки, або свідомо передбачали настання таких наслідків.
До матеріалів справи не надано вироку в кримінальній справі щодо притягнення посадових осіб ПП ТВФ «Чари» та ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед»до відповідальності за вчинення злочину передбаченого ст. 212 Кримінального кодексу України (ухилення від оподаткування).
Вирок по кримінальній справі або постанова про закриття справи з нереабілітуючих підстав є єдиним належним та допустимим доказом в порядку, передбаченому ст.ст. 70-72 КАС України, що може засвідчити наявність протиправної мети при вчиненні оспорюваних господарських зобов'язань зі сторони посадових осіб відповідачів.
Не надано податковим органом і доказів, щодо визнання винним осіб по факту фіктивного підприємництва ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед»(ст. 205 Кримінального кодексу України).
В силу вимог ст.207 ЦК України, згідно з якою правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, якими обмінялися сторони та відповідно до вимог ст.181 ГК України, якою допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, правочини з поставки будівельних матеріалів між ПП ТВФ «Чари»та ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед»вчинені в усній формі шляхом підтвердження прийняття до виконання господарських зобов'язань.
Пред'явлені до перевірки та надані відповідачем суду документи є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№996-XIV від 16.07.1999 року та повністю підтверджують факт здійснення господарської операції, що посвідчується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.
Позивачем не представлено суду належних доказів про те, що відомості, які містяться в первинних документах, є фіктивними. Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що фактично укладена між відповідачами угода виконувалась і висновок про те, що вона укладалась не для настання певних юридичних наслідків, - не відповідає фактичним обставинам по справі.
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»від 15 травня 2003 року № 755-IV,- якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
На момент укладення та вчинення договору ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед»знаходилося в єдиному державному реєстрі та перебувало на обліку у податковому органі.
За таких обставин суд, приходить до висновку, що твердження податкового органу щодо нікчемності правочину, вчиненого між ПП ТВФ «Чари»та ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед»спростовуються наявними в матеріалах справи доказами і є надуманими.
На думку суду не заслуговують на увагу твердження податкового органу щодо відсутності ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед»адміністративно-господарських потужностей, трудового персоналу, як наслідок неможливості фактичного виконання договору. Це спростовується положеннями Господарського кодексу України, який встановлює, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.
Крім того, згідно з даними інформаційної довідки Державної податкової інспекції у Рівненському районі від 26.01.2009 року № 1739/23-331, де вказано, що 19.05.2008 року за результатами перевірки ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед»був складений акт перевірки за № 367/51/23-141/35146559 та донараховано комунальний податок, який визначають розрахунковим шляхом виходячи із середньооблікової чисельності працюючих і ставки податку. Тобто, нарахування комунального податку свідчить про наявність найманих працівників у ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед».
Доводи ДПІ у м.Рівне про безтоварність вказаних операцій спростовуються документообігом ПП ТВФ «Чари». Так, долученими до матеріалів справи копіями актів використання матеріалів при будівництві 1 Блоку реконструкції з добудовою торгово-виробничої бази по вул. Соборній, 444а в м.Рівне повністю підтверджено той факт, що отримані від ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед»будівельні матеріали ПП ТВФ «Чари»використало у власній господарській діяльності.
Доводи ДПІ у м.Рівне про непідтвердження вказаних господарських операцій документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема товарно-транспортними накладними, є безпідставними.
Так, згідно з наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні»№363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу -це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем. Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особа, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.
Оскільки податковим органом в ході перевірки не було встановлено, що саме відповідач - ПП ТВФ «Чари»повинен був здійснювати розвантаження товару, або оплачувати вартість його поставки, тобто являвся вантажоодержувачем за умовами відповідного правочину, як і не було встановлено, що ТОВ «Комерційні Рішення Лімітед»передавало призначений для ПП ТВФ «Чари» товар будь-якій транспортній організації для перевезення, і, відповідно, являлося вантажовідправником, то відсутність у документообігу відповідача товарно-транспортної накладної, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту відпуску-придбання товару.
Додатково слід зазначити, що санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави i суспільства. Разом з тим, за змістом частини першої ст. 208 Господарського кодексу України, застосування цих санкцій можливе лише в разi виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені цією нормою, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зi сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податкiв, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій, передбачених частиною першою ст. 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завiдомо суперечить інтересам держави i суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення вiд сплати податкiв. Частиною першою ст. 208 цього Кодексу передбачено застосування санкцiй лише судом. Це правило вiдповiдає нормi ст. 41 Конституції України, згiдно з якою конфiскацiя майна може бути застосована виключно за рiшенням суду у випадках, обсязi та порядку, встановлених законом. Оскiльки санкцiї, передбаченi частиною першою ст. 208 Господарського кодексу України, є конфiскацiйними, стягуються за рiшенням суду в доход держави за порушення правил здiйснення господарської дiяльностi, то такi санкцiї не є цивільно-правовими, а є адмiнiстративно-господарськими як такi, що вiдповiдають визначенню частини першої ст. 238 Господарського кодексу та можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього кодексу.
Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України -адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
З матеріалів справи вбачається, що господарські зобов'язання було виконано в березні 2008 року. З позовом про стягнення коштів за нікчемними правочинами ДПІ у м. Рівне звернулася в липня 2009 року, тобто з пропуском строку визначеного ст. 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В силу положень ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Позивач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування.
Зважаючи на наведене вище, позов безпідставний та до задоволення не підлягає.
Оскільки позивачем не надано доказів понесення судових витрат, то підстав для застосування вимог ст. 94 КАС України у суду немає.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
В задоволенні позову Державної податкової інспекції у м.Рівне щодо стягнення в доход держави (р/р № 31115115700002, код платежу 24060300, МФО 833017, отримувач Державний бюджет м. Рівне, ЗКПО отримувача 22586331):
- з Приватного підприємства Торгово-виробничої фірми «Чари»(код ЄДРПОУ 225556169, вул. Соборна, 430-А, м. Рівне, 33000) вартість отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційні Рішення Лімітед»товарно-матеріальних цінностей у сумі 102 000 (сто дві тисячі) грн. 00 коп.;
- з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційні Рішення Лімітед»(код ЄДРПОУ 35146559, вул. Свято преображенська, буд. 273 А, с. Олександрія, Рівненського району, Рівненська область, 35320) кошти отримані від Приватного підприємства Торгово-виробничої фірми «Чари»у сумі 102 000 (сто дві тисячі) грн. 00 коп. на виконання договору поставки товарно-матеріальних цінностей,- відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10-ти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя < Список > Боймиструк С.В.
Постанова складена в повному обсязі "21" грудня 2009 р.
< Список >
< Текст >