12 серпня 2024 року № 640/76/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльність та зобовґязання вчинити певні дії,
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду скарги ОСОБА_1 від 03.10.2022 та зобовґязання розглянути скаргу від 03.10.2022;
визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за червень 2022 року пропорційно часу виконання бойового завдання щодо захисту територіальної цілісності та оборони України та зобовґязання здійснити таку виплату, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейсьим та їх сім"ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 № 168.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що позивача було безпідставно не нараховано/виплачено додаткову грошову винагороду за червень 2022 року, на що позивачем було подано скаргу до Міністерства оборони України, яка не була розглянута у встановленому порядку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначив про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, адже відповідач не позбавляв позивача додаткової винагороди за червень 2022 року, при цьому відповідні накази військової частини на підставі яких було позбавлено виплати є чинними та не оскаржуються позивачем, а скарга подана до Міністерства оборони України у відповідності до приписів чинного законодавства була передана на розгляд та вирішення до іншого органу військового управління.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України та з 08.06.2022 призначений на посаду головною сержанта розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.07.2022 № 1000 «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану за червень 2022 року», вказано не виплачувати додаткову винагороду у розмірі 30000 грн та 100000 грн за червень 2022 року головному сержанту ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з наказами від 17.06.2022 та 01.07.2022 позивачем було 06.10.2022 подано скаргу від 03.10.2022 до Міністерства оборони України щодо скасування вказаних наказів та зобов'язання виплати позивачу додаткову винагороду за червень 2022 року, згідно постанови Кабінету міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168.
Позивач вказує на те, що згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, скаргу позивача від 03.10.2022 було отримано Міністерством оборони України 18.10.2022, проте, станом на дату подання позову, Міністерство оборони України не надано відповіді на вказану скаргу, що суперечить вимогам законодавства України та порушує права та законні інтереси позивача.
Наведене і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 (далі - Положення № 671) Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. п. 81 п. 4 Положення № 671 Міноборони здійснює заходи, спрямовані на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям, членам їх сімей та працівникам Збройних Сил, особам, звільненим у запас або відставку, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або потрапили в полон у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно приписів ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з приписами ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Законом України від 15.03.2022 №2119-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 14.03.2022 №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» з 05 год 30 хв 26.03.2022 строком на 30 діб. На сьогоднішній день діє воєнний стан.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», 28.02.2022 Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168.
Пунктом 1 Постанови №168 (в редакції від 28.02.2022) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, є одним з видів грошового забезпечення військовослужбовців.
Судом досліджено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.07.2022 № 1000 «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану за червень 2022 року» наказано не виплачувати додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн та 100 000,00 грн за червень 2022 року та позбавити 100% винагороди за червень 2022 року та вказано «непокора, відсторонений від виконання обов'язків згідно рапорту командира підрозділу № 625/36 головного сержанта ОСОБА_1 .
Позивач наголошує на тому, що у командира Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_2 були відсутні повноваження на позбавлення позивача додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн та 100 000,00 грн за червень 2022 року.
Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до абз 1, 3, 4 п. абзаців першого, третього-четвертого пункту 1І Постанови № 168 виплата додаткової винагороди здійснюється саме на підставі наказів командирів.
Тож, у даному випадку, Міністерством оборони України, з урахуванням його повноважень, визначених наведеними положеннями законодавства України, не приймались накази щодо призначення та виплати позивачу додаткової винагороди, оскільки виплата здійснюється на підставі наказу командира військової частини, де проходить службу позивач, що і не заперечується сторонами.
Відповідач звертає увагу на те, що проведеним службовим розслідуванням (акт службового розслідування № 3152 від 11.07.2022) була встановлена відмова виконати наказ начальника групою осіб в умовах воєнного стану в бойовій обстановці, та самовільне залишення поля бою, у зв'язку з чим, позивач був виключений із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.07.2022 № 1000 «Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям на період дії воєнного стану за червень 2022 року».
Відповідно до ст. 88 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військовослужбовець, який вважає, що не вчишів правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.
Суд наголошує на тому, що не погоджуючись з прийнятим рішенням командира, позивач мав звернутися за підпорядкуванням до старшого командира або до суду з метою оскарження наказу, проте останній не скасований та не є предметом розгляду у даній справі, тому судом не може надаватись оцінка його законності.
Поряд з цим, з даних обставин позивачем було подано скаргу від 03.10.2022 до Міністерства оборони України щодо скасування вказаних наказів та зобов'язання виплати позивачу додаткову винагороду за червень 2022 року, згідно постанови Кабінету міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168, проте як стверджує позивач, скарга не була розглянута у встановленому порядку.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).
Відповідно до норм ч. 1 ст. 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За визначенням, скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законщіх інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно норм ч. 1 ст. 5 Закону № 393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якшо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України, у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з'єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України визначено Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою Наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735 (далі - Інструкція № 735).
Відповідно до абз. 1 п. 2 розділу II Інструкції № 735 письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця.
Абзацом 5 п. 5 розділу II Інструкції № 735 встановлено, що відповідь за результатами розгляду звернень в обов'язковому порядку надається тим органом військового управління, військовою частиною, які отримали ці звернення і до компетенції яких входить вирішення порушених у зверненнях питань, за підписом керівника, командира або осіб, які виконують його обов'язки згідно з письмовим наказом.
Пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції № 735 встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін розв'язати порушені у зверпеппі питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов'язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому, загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.
Згідно з п. 14 розділу II Інструкції № 735 щодо кожного звернення не пізніше ніж у п'ятиденний термін має бути прийняте одне з таких рішень: прийняти до провадження; передати на вирішення до іншого органу військового управління; надіслати за належністю до іншого центрального органу виконавчої влади, якщо питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції органів військового управління, військової частини, про що одночасно повідомляється заявнику; залишити без розгляду за наявності підстав, визначених у статті 8 Закону України "Про звернення громадян".
Відповідно до п. п. 86 п. 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 Міноборони відповідно до покладених на нього завдань здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю Міноборони, Збройних Сил, підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони, а також стосовно актів, які ними видаються, забезпечує в установленому порядку доступ до публічної інформації, розпоряднгжом якої є Міноборони.
Відповідно до Положення, наказом Міністерства оборони України від 05.09.2022 № 257 затверджено Положення про Управління по роботі зі зверненнями громадян та доступу до публічної інформації (далі - Положення № 257), яке визначає основні завдання і функції Управління по роботі зі зверненнями громадян та доступу до публічної інформації, порядок взаємодії зі структурними підрозділами Міноборони, Державною спеціальною службою транспорту, органами військового управління, установами, організаціями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, а також повноваження його керівника.
Абзацом 1 пункту 7 Положення № 257 встановлено, що Управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює прийом, реєстрацію, облік, попередній розгляд та аналіз звернень громадян, запитів на публічну інформацію фізичних і юридичшіх осіб, що надійшли до Міноборони, отриманих під час проведення особистого прийому громадян керівництвом Міноборони, через телекомунікаційні системи загального доступу (мережу Інтернет), "гарячу лінію" Міноборони, урядову телефонну "гарячу лінію" від державної установи "Урядовий контактний центр" і надсилає їх в електронній формі для розгляду по суті до структурних підрозділів Міноборони, Генерального штабу Збройних Сил України, Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України, Держспецтрансслужби та органів військового управління Збройних Сил, відповідно до компетенції.
Отже, керуючись наведеними вимогами законодавства щодо порядку розгляду звернення громадян, відповідачем було прийнято рішення про передачу скарги позивача на вирішення до іншого органу військового управління, зокрема, скарга позивача від 03.10.2022 була надіслана для опрацювання, що підтверджується дорученням начальника Управління по роботі зі зверненнями громадян та доступу до публічної інформації від 26.10.2022 № 3-5431, звернення позивача було передане на опрацювання до Адміністративного управління Генерального щтабу Збройних Сил України.
У подальшому, з листа військової частини НОМЕР_1 від 25.11.2022 № 691/4679 вбачається, що відповідь заявнику на скаргу надіслано за № 601/94 від 24.11.2022, у якій зазначено щодо невиплати додаткової винагороди головному сержанту ОСОБА_1 , а саме, що законні підстави для скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.07.2022 № 1000 відсутні.
Тож, з урахуванням наведеного, слідує, що позивачу була надана відповідь на його скаргу, яка залишена без задоволення, водночас, питання законності/незаконності наказу, за яким позивача було позбавлено додаткової винагороди, не є предметом розгляду даного спору, з огляду на що, суд висновує, що відповідачем не було допущено протиправної діяльності щодо нерозгляду скарги позивача.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, бездіяльність щодо позивача не допустив, і не порушив права та законні інтереси позивача в сфері публічно-правових відносин.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до норм ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, не знайшли своє підтвердження під час розгляду спору, а тому, задоволенню не підлягають.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльність та зобовґязання вчинити певні дії відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.