вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
14.08.2024м. ДніпроСправа № 904/2392/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СІТІСЕРВІС-КР", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги
Суддя Ярошенко В.І.
Без участі (виклику) представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю "СІТІСЕРВІС-КР" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради в якому просить суд стягнути з Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради на користь ТОВ "Сітісервіс-КР" суму основної заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги в розмірі 11 844, 19 грн
Ухвалою суду від 05.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/2411/24. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
04.07.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
08.07.2024 від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
25.07.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив.
За викладених обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.
Позиція позивача викладена у позовній заяві
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо сплати за отримані ним житлово-комунальні послуги нежитлового приміщення будинку, розташованому за адресою: м. Кривий Ріг, пр-т Південний, 19, за період з 01.05.2021 по 01.04.2024 на загальну суму 11 844, 19 грн.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог зазначаючи, що житловий фонд міста приймається в комунальну власність міста.
Гуртожиток за адресою: пр-т Південний, 19, відповідно до рішення Криворізької міської ради від 28.02.2007 №891 прийнято в комунальну власність міста та виключно на балансовий облік УЖКГ виконкому Криворізької міської ради (на теперішній час Департамент розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради-відповідач).
За доводами відповідача, він не користується нежитловим приміщенням за адресою: пр-т Південний, 19, у м. Кривому Розі, загальною площею 50, 80 м2, не отримує житлово-комунальні послуги для власних потреб, тому не с споживачем.
Відповідач посилається на те, що між ним та позивачем договір на споживання житлової послуги з утримання будинку та прибудинкової території відсутній, відповідач не є власником.
Позиція позивача викладена у відповіді на відзив
ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» зазначає, що ним було направлено проект договору про надання послуг з утримання прибудинкової території, який був затверджений Постановою КМУ № 529 від 20.05.2009 року.
В Прикінцевих та перехідних положеннях до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені з виконавцями таких послуг або з управителями, визначеними згідно із цим Законом, до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуги з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі щодо вивезення побутових відходів - за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
Тому враховуючи те, що гуртожиток № 19 по пр. Південний перебуває на послузі з утримання будинків і споруд та прибудинкової території та співвласниками багатоквартирного будинку не обрано форму управління багатоквартирним будинком та послуги з утримання прибудинкової території надається відповідно до умов укладеного договору між ТОВ «СІТІСЕРВІС-КР» та Управлінням благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради, позивачем був направлений типовий договір про надання послуг з утримання будинку, споруди та прибудинкової території.
Щодо визнання договору укладеним, то позивач зазначає, що відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом. Так, ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, шо споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Таким чином, відсутність укладеного договору про надання житлово-комунальних послуг не звільняє відповідача від відповідальності зі сплати житлово-комунальних послуг.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
18.11.2013 між Управлінням благоустрою та житлової політики виконкому міськради (в подальшому реорганізованим у Департамент розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СІТІСЕРВІС-КР" (далі - управитель) було укладено договір про надання послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків і споруд у Інгулецькому районі (об'єкт) (далі - договір).
Відповідно до пункту 1 договору, предметом договору є передача замовником управителю функцій управління та надання послуг утримання будинку, споруди або групи будинків і споруд та об'єктів благоустрою, що розташовані на прибудинкових територіях (надалі - об'єкт), для забезпечення його сталого функціонування відповідно до цільового призначення, збереження його споживчих властивостей та організації забезпечення потреби власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень (надалі - мешканці об'єкта) у своєчасному отриманні житлово-комунальних послуг відповідної якості (надалі - послуги), а замовник надає право управителю відраховувати належну йому плату від загальної суми оплати за житлово - комунальні послуги, а також відшкодовувати здійснені ним необхідні витрати, пов'язані з управлінням об'єктом, у разі, коли управитель отримав на такі витрати письмову згоду замовника.
Мета договору - управління будинком, спорудою або групою будинків і споруд на території відповідного району, створення мешканцям будинку належних умов проживання згідно з діючими стандартами, нормативами, нормами та правилами (пункт 2 договору).
За змістом підпункту 2.2 договору управитель зобов'язаний, окрім іншого, вимагати своєчасної та повної оплати наданих житлово-комунальних послуг, укладати із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Згідно з пунктом 4.1 договору, договір набуває чинності з моменту підписання та діє протягом 1 року. Функції з управління та надання послуг з утримання будинку, споруди або групи будинків і споруд та об'єктів благоустрою, що розташовані на прибудинкових територіях, розпочинають здійснювати з 01.02.2014. Даний договір може бути пролонговано за згодою сторін на той самий термін. Якщо одна із сторін має намір розірвати договір, вона повинна попередити про свій намір не менш як за місяць до його розірвання.
За період з 01.05.2021 по 01.04.2024 на виконання зобов'язань з управління будинком № 19 по пр. Південний у м. Кривому Розі позивачем були надані послуги з утримання нежитлового приміщення площею 50, 88 кв.м на загальну суму 11 844, 19 грн.
Позивач звернувся до відповідача з пропозицією № 141 від 02.02.2023, в якій пропонував йому укласти договір про надання житлово-комунальних послуг та сплатити заборгованість за надані послуги. До претензії позивачем було додано проект договору, рахунки за період з 01.04.2020 до 01.12.2022, акти здачі-приймання робіт за період з 01.04.2020 до 01.12.2022.
Надсилання та отримання відповідачем цієї вимоги підтверджується наявними у справі описом вкладення до цінного листа, поштовою накладною, фіскальним чеком від 07.02.2020 (арк. с.112-113 том 1).
У відповідь на претензію відповідач листом № 149 від 15.03.2023 повідомив, що він не є ані власником, ані користувачем нежитлового приміщення, а тому претензія до нього є безпідставною (арк. с. 111 том 1).
Несплата відповідачем грошових коштів у сумі 11 844, 19 грн за надані позивачем послуги з утримання спірного нежитлового приміщення у період з з травня 2021 року по квітень 2024 року й стала причиною виникнення спору.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Предметом доказування є обставини, пов'язані з наявністю/відсутністю підстав для відповідальності відповідача за несплату коштів за утримання позивачем спірного нежитлового приміщення у період з 01.05.2021 до 01.04.2024.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 № 1875-ІV, який діяв у період спірних правовідносин та втратив чинність 01.05.2019 та Законом України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VІІІ від 09.11.2017, який відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень введено в дію з 01.05.2019.
Відповідно до приписів статті 5 Цивільного Кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
За таких обставин та з огляду на те, що дія нормативно-правового акту поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності, що є однією з гарантій правової стабільності, враховуючи, що період стягнення заборгованості (лютий 2018 року - червень 2020 року) мав місце як до, так і після набрання чинності Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від № 2189-VІІІ від 09.11.2017, який відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень введено в дію з 1 травня 2019 року, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 №1875-ІV та Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VІІІ від 09.11.2017.
За змістом статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VІІІ від 09.11.2017 у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
- виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору;
- житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
- індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;
- послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб'єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору;
- управитель багатоквартирного будинку (далі-управитель) - фізична особа-підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VІІІ від 09.11.2017 до повноважень Кабінету Міністрів України належить, зокрема, затвердження порядків формування тарифів на комунальні послуги, що встановлюються органами місцевого самоврядування.
До повноважень органів місцевого самоврядування належать, окрім іншого, встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону (пункт 2 частини третьої статті 4 Закону).
Частиною першою статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VІІІ від 09.11.2017 передбачено, що до житлово-комунальних послуг належить житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:
- утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;
- купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;
- поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;
- комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
За змістом частини першої статті 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VІІІ від 09.11.2017 учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є:
1) споживачі (індивідуальні та колективні);
2) управитель;
3) виконавці комунальних послуг.
За приписами частини першої статті 9 Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Частиною першою статті 10 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VІІІ від 09.11.2017 визначено, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
Згідно з частиною п'ятою статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VІІІ від 09.11.2017 відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов'язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.
За змістом частини першої статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VІІІ від 09.11.2017 надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно.
Відповідно до частини другої статті 23 Закону №1875-IV власник має право доручати повністю або частково розпоряджатися та управляти належним йому майном відповідно до закону та договору балансоутримувачу або управителю.
Згідно зі статтею 24 цього Закону балансоутримувач має право (серед іншого): здійснювати функції утримання на балансі переданого йому за договором з власником майна та управляти їм чи передавати за договором повністю або частково функції управління управителю; укладати договори на надання житлово-комунальних послуг; здійснювати господарську діяльність у порядку, визначеному законом.
Балансоутримувач зобов'язаний (серед іншого): утримувати на балансі майно, визначене договором з власником (співвласниками); вести бухгалтерську, статистичну та іншу, передбачену законодавством, звітність відповідно до законодавства; забезпечувати управління майном власними силами або укладати договір з юридичною особою на управління майном; забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.
Балансоутримувачем спірного нежитлового приміщення площею 50, 80 кв. м по пр-т Південний, 19 у м. Кривому Розі є відповідач, що підтверджується листом Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради № 12/16/2049 від 06.12.2022 (арк. с. 35 том 1).
Із Положення про управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, затвердженого рішенням Криворізької міської ради від 24.12.2019 № 4360, вбачається, що відповідно до переданих йому повноважень і покладених на нього завдань у сфері управління об'єктами комунальної власності територіальної громади міста Кривого Рогу Управління видає накази на передачу основних засобів, у тому числі об'єктів нерухомості, що належать до комунальної власності, на балансовий облік комунальних підприємств, закладів, установ та закріплення за ними на праві оперативного управління (господарського відання) (пп. 2.2.1.3 Положення).
Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником (частина шоста статті 19 Закону № 1875-IV).
На підтвердження надання послуг за період з 01.05.2021 по 01.04.2024 з утримання спірного нежитлового приміщення за адресою: пр-т Південний, 19 у м. Кривому Розі Дніпропетровської області позивачем надані суду первинні документи.
За таких обставин, враховуючи обов'язок відповідача щомісячної оплати послуг, строк з оплати наданих позивачем послуг за період: травень 2021 року - квітень 2024 року в сумі 11 844, 19 грн є таким, що настав.
Доказів на підтвердження виконання грошових зобов'язань з оплати відповідач суду не надав.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача 11 844, 19 грн заборгованості за надані житлово-комунальні послуги.
Щодо посилання відповідача, що Департамент не є власником, орендарем, користувачем нежитлового приміщення пр-т Південний, 19, слід зазначити наступне.
Відповідно до матеріалів справи, приміщення по пр-т Південний, 19 у м. Кривому Розі (площею 50, 80 м2) знаходиться на балансовому обліку Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради, що підтверджується листом № 12/16/2049 від 06.12.2022.
Згідно довідки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Відповідач є органом місцевого самоврядування у місті Кривий Ріг.
Відповідно до п. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Відтак, відповідач у даному спорі виконує функції власника щодо спірного майна, а відсутність факту реєстрації права власності на майно за адресою пр-т Південний, 19 у м. Кривому Розі за територіальною громадою (тобто, факт визнання державою такого права) не спростовує того факту, що вказане майно належить територіальній громаді міста Кривий Ріг в рамках Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
За приписами ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 395 ЦК України передбачено, що окрім речових прав, зазначений у ч. 1 даної статті, законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Відповідно до ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.
Відповідно до ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.
Відповідно до ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
Таким чином, як право власності, так і право господарського відання чи право оперативного управління поєднують можливість володіти, користуватися та розпоряджатися майном.
За нормами ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України).
Отже, наявність у відповідача на балансі спірного нежитлового приміщення у будинку № 19 по пр-т Південний у м. Кривому Розі, яке може бути закріплене за ним на праві власності, в оперативному управлінні чи на праві господарського відання не звільняє останнього від утримання такого майна.
Згідно зі ст.45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).
Таким чином, з урахуванням наведених норм права, що регламентують поняття власності, господарського відання та оперативного управління, визначення поняття відповідач, цілком правомірним та обґрунтованим є зазначення Відповідачем у цій справі особи, у власності, в оперативному управлінні чи господарському віданні якої (тобто, володіння, користування і розпорядження, зі всіма наслідками відповідальності за таке майно) наявне майно - нежитлове приміщення загальною площею 50, 80 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, пр-т Південний, 19, заборгованість за надання житлово-комунальних послуг в яке є предметом спору у цій справі.
Відтак, є безпідставними доводи відзиву в обґрунтування відсутності необхідності сплати житлово-комунальних послуг.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на викладене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому задоволенню підлягають з підстав, наведених судом у даному рішенні.
Усі інші доводи, посилання та обґрунтування учасників справи судом враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду щодо спірних правовідносин учасників справи, і судом надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи, і за результатами чого ухвалюється рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про задоволення позову.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладаються на позивача у розмірі 3 028 грн.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 178, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Стягнути з Департаменту розвитку інфраструктури міста виконкому Криворізької міської ради (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пл. Молодіжна, буд. 1; ідентифікаційний код 03364234) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІТІСЕРВІС-КР» ( 50008, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Генерала Радієвського, буд. 34А, офіс 3; ідентифікаційний код 38788964) заборгованість за спожиті житлового-комунльні послуги в розмірі 11 844, 19 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 028 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.І. Ярошенко