07 серпня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 676/8573/23
Провадження № 22-ц/4820/1495/24
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.
розглянув в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України цивільну справу № 676/8573/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Ейбатовим Зауром Мардан Огли на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2024 року по цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд
В грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» звернулося до суду з позовом та просили ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Договором про споживчий кредит №32703 від 12.10.2019р. в розмірі 36899,03 грн., з яких: 26667,00 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 3,36 грн. - сума заборгованості за відсотками, 3140,00 грн. - сума заборгованості за пенею, штрафні санкції згідно ч.2 ст.625 ЦК України : 3% річних - 1705,91 грн., інфляційне збільшення в розмірі 5382,76 грн.; судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 147,20 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн., а також 2147,20 грн. судового збору та 7000 грн. витрат на правничу допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 12.10.2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 32703 на умовах якого відповідачу надано кредит у розмірі 26667 грн. В свою чергу, відповідач зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлених вказаним вище договором, строк кредиту 24 тижні з кінцевим терміном погашення не пізніше 28.03.2020 року, процентна ставка за користування кредитними коштами становить 0,05 % річних від суми кредиту, тип процентної ставки фіксований. Загальна сума всіх платежів з урахуванням процентів становить (витрати за споживчим кредитом) 26670,36 грн., загальна вартість кредиту (в грошову виразі) становить 26670,36 грн.
Однак, відповідач свої зобов'язання за споживчим кредитом не виконав і не здійснив жодного платежу, тому у відповідача станом на 11.12.2023 року утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 36899,03 грн., з яких: 26667,00 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту; 3,36 грн. - сума заборгованості за відсотками, 3140,00 грн. - сума заборгованості за пенею (нарахована первісним кредитором до моменту відступлення права вимоги), штрафні санкції згідно ч.2 ст.625 ЦК України : 3 % річних - 1705,91 грн., інфляційне збільшення 5382,76 грн. за період з 29.03.2020 року по 23.02.2022 року.
15.06.2020 року ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» уклали Договір відступлення права вимоги № 20200615/1, за яким позивач набув статусу кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню боржників ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» в т.ч. і до ОСОБА_1 , порядковий номер згідно реєстру боржників 211.
На поштову адресу відповідача, позивачем направлялось ряд листів і повідомлень про зміну кредитора, в т.ч. 08.11.2023 року досудова вимога про погашення кредитної заборгованості.
Однак, ОСОБА_1 в добровільному порядку свої зобов'язання не виконав, тому позивач просив суд ухвалити рішення, яким відновити його порушені права та стягнути заборгованість на його користь.
Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2024 року вказаний позов було задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда - Ф» заборгованість за Договором про споживчий кредит № 32703 від 12.10.2019 року в розмірі 33011,56 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 26667 грн., заборгованості за відсотками 3,36 грн., 3 % річних 1526,03 грн. та інфляційного збільшення 4815,17 грн., судові витрати у розмірі 8183,60 грн., які складаються із сплаченого судового збору у розмірі 1921,40 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 6262,20 грн.
Стягнуто з ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда - Ф» на користь ОСОБА_1 , витрати на правничу допомогу в розмірі 2058 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Ейбатова З.М. подав апеляційну скаргу, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Вказує, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що первісний кредитор дійсно перерахував кошти за кредитним договором. Так, зазначає, що надані суду копії платіжних інструкцій від 12.10.2019р. не є належними документами, оскільки в Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ від 21.01.2024р. №22 в редакції станом на 12.10.2019р.
Вважає, що наданий позивачем «Розрахунок заборгованості Виписка з особового рахунку гр. ОСОБА_1 » від 11.12.2023р. не є випискою з банківського рахунку, форма і порядок ведення якого визначені законом, а тому безпідставно був взятий до уваги судом.
Отже, вважає, що за відсутності первинних бухгалтерських документів, позивачем не було доведено належними і допустимими доказами виконання свого обов'язку в частині передання грошових коштів позичальнику та відповідно виникнення в нього обов'язку щодо повернення коштів.
Також вважає неправомірним врахування позивачем до своїх вимог грошових коштів в розмірі 13333,50 грн. (начебто для оплати позичальником страхових платежів встановлених Договором добровільного страхування 123073 від 10.10.2019р.), відповідно до п. 2.1.1 кредитного договору та відповідної платіжної інструкції щодо, сплати страхових платежів. Апелянт зазначає, що ніякий Договір добровільного страхування з позивачем не укладався. Вказана сума коштів, яка начебто призначалась для сплати страхового платежу відповідачем у власність не отримувалась. Із вищенаведених підстав вважає, що і платіжна інструкція, надана позивачем на підтвердження вказаних коштів не є належним і допустимим доказом.
Отже, ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда - Ф» не довело суду надання первісним кредотором тіла кредиту в розмірі 26667 грн.
Також судом неправомірно було задоволено позов в частині стягнення відсотків та штрафних санкцій.
Задовільнивши позов в частині стягнення 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України, суд залишив поза увагою, що на момент укладення кредитного догоовору відповіда був військовослужбовцем - який має стату УБД. Тому відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» тому нарахування вказаних штрафних санкцій суперечить Закону. Через недоведення позивачем суми боргу, задоволення вимоги про стягнення інфляційних втрат теж є неправомірним.
ОСОБА_1 зазначає, що позивачем не було надано суду доказів надсилання досудових претензій/вимог про погашення якого небудь боргу.
Також звертає увагу, що суду не було надано і доказів щодо повідомлення його, як боржника, щодо заміни кредитора.
На думку апелянта судом невірно проведено розподіл судових витрат щодо стягнення витрат на правничу допомогу. А також в апеляційній скарзі заявив про понесення ним витрат на надання професійної правничої допомоги щодо апеляційного оскарження, орієнтованим розміром 9000 грн., докази розміру яких будуть надані відповідповідно до положень ЦПК України.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду змінити.
Згідно ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що 12.10.2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 у письмовій формі був укладений Договір про споживчий кредит № 32703. В п. 2.1 договору сторони погодили, що кредитодавець надає позичальнику в кредит грошові кошти (кредит) в загальній сумі 26667 грн.
Відповідно до п. 2.1.1. сума кредиту надається позичальнику шляхом перерахування з поточного рахунку кредитодавця у наступному порядку : - у розмірі 13333,50 грн. на поточний рахунок/картку позичальника № НОМЕР_1 , відкритому в ПАТ КБ ПриватБанк; -у розмірі 13333,50 грн. на поточний рахунок № НОМЕР_2 ТОв «Страхова Компанія «Проксіма» в рахунок оплати позичальником страхових плаиежів (страхових сум) встановлених Договром добровілбного страхування 123073 від 12.10.2019р.
Відповідно до п.п 2.1.3. та 3.1 сторони домовились, що кредит повертається, а проценти сплачуються позичальником шляхом періодичних виплат 1 раз на 14 календарних днів. Графік платежів є невідємною частиною договору.
В п. 3.3. сторонами також погоджено, що загальна вартість кредиту (в грошовому виразі) становить 26670,36 грн. Реальна річна процента ставка по кредиту становить 0,05%.
Також з умов п.п. 1.2.2, 1.2.3 договору вбачається, що позичальник до пілдписанням вказаного договору підтвердив, що отримав для ознайомлення проект договору у паперовому та електронному вигляді, всі умови йому зрозумілі та погоджується їх виконувати. Позичальник підтверджує, що до укладення договору кредитодавець надав йому необхідні пояснення умов договору.
Відповідно до графіку платежів - сума кредиту становить 26667 грн.,строк користування 24 тижні, дата першого платежу -26.10.2019р. З графіку вбачається, що ОСОБА_1 у визначені дати на погвшення кредиту мав внести 12 платежів, кожний в розмірі 2222,53 грн.
Кредитний договір та Графік платежів були укладені в письмовій формі, що підтверджується особистим підписом ОСОБА_1 на обох документах.
Передача коштів, відповідно до умов договору підтверджується платіжною інстукцією №CRD_123073 від 12.10.2019р. в сумі 13333,50 грн., вказані кошти були перераховані на картку № НОМЕР_3 та платіжною інструкцією №CRD_123073 від 12.10.2019р. в сумі 13333,50 грн. - страховий платіж за дог. страхування, як і було погоджено умовами п. 2.1.1 кредитного договору.
15.06.2020 року ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» уклали Договір відступлення права вимоги № 20200615/1, за яким позивач набув статусу кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню боржника ОСОБА_1 .
На підтвердження вказаних обставин суду надані копії : Договору про споживчий кредит № 32703 від 12.10.2019 року, платіжних інструкцій: № CRD 123073 від 12.10.2019р., Графіку платежів від 12.10.2019р., Договору відступлення прав вимоги № 20200615/1 від 15.06.2020р., витягу з реєстру боржників (додаток №1 до договору відступлення прав вимоги), платіжне доручення № 38 від 15.06.2020р., розрахунок заборгованості (виписка з особового рахунку), досудової вимоги від. 08.11.2023р.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
В силу положень ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною 1 ст. 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Отже, дослідивши вказані матеріали, колегія суддів вважає, що позивачем були надані належні та допустимі докази, перевірені судом першої інстанції, якими підтверджено, що ОСОБА_1 12.10.2019 у письмовій формі уклав з ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» договір про споживчий кредит на суму вказану в договорі 26667 грн. (п. 2.1 договору), підписав графік платежів із вказаною сумою та взяв на себе зобов'язання із виконання його умов. Проте, у встановлений договором термін своїх зобов'язань не виконував, при цьому із позовом щодо визнання кредитного недійсним не звертався. Також вищенаведеними доказами підтверджено перехід права вимоги за споживчим кредитом від первісного кредитора ТОВ «Фінансова компанія «КРЕДІПЛЮС» до ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф».
На час подання позову відповідач не виконав свої зобов'язання, а тому висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення тіла кредиту в сумі 26670 грн. є законними та обгрунтованими.
Доводи апеляційної скарги, що ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда - Ф» не довело суду надання первісним кредотором позичальнику кредиту в розмірі 26667 грн., позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що первісний кредитор дійсно перерахував кошти за кредитним договором, копії платіжних інструкцій від 12.10.2019р. не є належними документами, оскільки в Інструкції про безготівкові рахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ від 21.01.2024р. №22 в редакції станом на 12.10.2019р., наданий позивачем «Розрахунок заборгованості Виписка з особового рахунку гр. ОСОБА_1 » від 11.12.2023р. не є випискою з банківського рахунку, форма і порядок ведення якого визначені законом, а тому безпідставно був взятий до уваги слід відхилити.
За положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст.ст. 76, 77, 79, 80, 81 доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу.
Як вбачається з умов кредитного договору (п.2.1.1.), сума кредиту надається позичальнику шляхом перерахування з поточного рахунку кредитодавця на поточний рахунок/картку позичальника № НОМЕР_1 , відкритому в ПАТ КБ ПриватБанк.
З платіжної інстукцієї №CRD_123073 від 12.10.2019р., наданої ПАТ КБ «ПриватБанк», видно, що кредитні кошти були перераховані на картку № НОМЕР_3 відповідача з зазначенням його РНОКПП на виконання умов кредитного договору № 32703 від 12.10.2019 року.
Доводи апелянта, що платіжні інструкції не є належними документами, оскільки на той час така форма не була передбачена, не спростовують факт перерахування кредитних коштів позивачем відповідачу, оскільки цей платіжний документ видано банківською установою.
В свою чергу відповідач жодним чином не спростував факт перерахування кредитних коштів на його платіжну картку. Вказані обставини, тобто свої заперечення про недоведеність перерахування коштів за наявності укладеного кредитного договору та відповідних платіжних документів останній не довів належними і допустими доказами. Не заявив клопотання про витребування судом відповідних доказів про відсутність надходження на його картку кредитних коштів в банківських установах, хоча не був позбавлений такого права в суді першої інстанції. При поданні апеляційної скарги, відповідні докази також не були надані відповідачем та не пред'явлено відповідного клопотання.
Також суд відхиляє доводи апелянта, що ніякий Договір добровільного страхування з позивачем не укладався, а частина суми кредитних коштів, яка начебто призначалась для сплати страхового платежу відповідачем у власність не отримувалась.
Так за умовами договору сума кредиту надається позичальнику шляхом перерахування з поточного рахунку кредитодавця у розмірі 13333,50 грн. на поточний рахунок № НОМЕР_2 ТОв «Страхова Компанія «Проксіма» в рахунок оплати позичальником страхових плаиежів (страхових сум) встановлених Договром добровільного страхування 123073 від 12.10.2019р., загальна вартість кредиту (в грошовому виразі) становить 26670,36 грн.
Отже ОСОБА_1 був ознайомлений з такими умовами щодо розміру кредиту, погодив з кредитором загальну суму кредиту, що вказана в договорі та графіку погашення, та взяв на себе зобов'язання повернути саме такий розмір кредиту, що підтверджується його підписом на вказаних документах.
В той же час, відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави стверджувати, що у проміжки між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.
Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз'яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.
Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.
Такі висновки містяться в постанові Верховного Суду від 22.11.2023 р. по справі № 426/4264/19
Разом з тим у листі Міністерства оборони України від 09 жовтня 2020 року № 321/6192 наведено перелік документів, що підтверджують статус військовослужбовця, серед яких є довідка Форми № 5.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Форми №5, виданої командиром військової частини НОМЕР_4 від 16.01.2024р. № 528 - солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у вказаній військовій частині з 29.05.2019 року по теперішній час. Крім того, із витягу із послужного списку, з 04.07.2019 року старший солдат ОСОБА_1 перебуває на посаді старшого сапера інженерно-саперного відділення взводу інженерно саперної роти військової частини НОМЕР_4 , а згідно наказу командира військової частини з 29.05.2022р. його військову службу продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації. Також згідно посвідченні серії НОМЕР_5 , виданого 06.07.2017року ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Отже, ОСОБА_1 на час укладення кредитного договору, нарахування відсотків був і є військовослужбовцем, а відтак на нього поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Вказані обставини залишились поза увагою суду.
Виходячи з встановлених обставин справи та зазначених вище норм, що регулюють спірні правовідносини, судова колегія вважає, що відповідачу як військовослужбовцю проценти за користування кредитними коштами не повинні нараховуватися, оскільки на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Тому в цій частині вимоги позивача про стягнення відсотків за користування кредитними коштами не підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення штрафних санкцій згідно ч.2 ст. 625 ЦК України (3%) річних та інфляційні втрати, то вказані вимоги також задоволенні судом помилково виходячи з наступного.
За змістом ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс19) зазначено, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності.
Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов'язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Як зазначено в ст. 625 ЦК України «Відповідальність за порушення грошового зобов'язання», дана норма передбачає таку відповідальність у вигляді трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином з урахуванням того, що між банком та позичальником було укладено споживчий кредит, на вказані правовідносини розповсюджуються норми п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», за яким у разі прострочення споживачем у період дії карантину своїх зобов'язань за споживчим кредитом він звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення.
З позовної заяви вбачається, що періодом прострочення грошового зобов'язання, визначеного кредитором є з 29.03.2020р. по 23.02.2022р. - період дії карантину. Отже, в цій частині вимоги про стягнення 3 відсотків річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню з вищенаведених мотивів.
Також колегія суддів звертає увагу на те, що відповідач під час розгляду справи, неодноразово заявляв про пропуск позивачем позовної давності за відсутності клопотання про його поновлення. Однак, вбачається, що при ухваленні рішення, суд не вирішив вказане клопотання.
Отже, апеляційний суд вважає необхідним зазначити наступне.
Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність відповідно до ст. 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.
Як вже зазначено вище по тексту постанови, карантин введено 12 березня 2020 року та відмінено 30 червня 2023 р.
Отже, строки позовної давності, перелічені у вищенаведених статтях ЦК України, були продовжені для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню лише заборгованість з тіла кредиту в сумі 26667 грн, а позовні вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, 3 % річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають .
Відповідно до ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Звертаючись до суду з позовом позивач просив суд стягнути з відповідача 36899,03 грн.
Позов підлягає задоволенню в сумі 26667 грн. тобто на 72 % (26667 грн. х100: 36899,03).
При подачі позову позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2147,20 грн., а тому з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Артеміда-Ф» слід стягнути судовий збір за подання позову в сумі 1545,98 грн. (2147х72%).
Апелянтом ОСОБА_1 в апеляційній скарзі рішення суду було оскаржено в повному обсязі та сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2576,64 грн.
Оскільки апеляційним судом апеляційну скаргу задоволено частково на 28%, то з ТОВ «Артеміда-Ф» на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 721,45 грн. (2576,64х28%).
Щодо розміру витрат на правничу допомогу понесених позивачем, то з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Артеміда-Ф» слід стягнути судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5040 грн. (7000грн.х72%) - пропорційно до задоволених позовних вимог.
Також, оскільки апеляційний суд змінює судове рішення, то з позивача ТОВ «Артеміда-Ф» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати на правничу допомогу пропорційно до задоволених вимог в розмірі 5467 грн. (19525 грн.х28%).
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Ейбатовим Зауром Мардан Огли, задовольнити частково.
Рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 травня 2024 року змінити, виклавши абзаци другий та третій резолютивної частини рішення в наступній редакції:
«Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда - Ф» (код ЄДРПОУ 42655697, м. Львів, вул. С. Бандери, 87, офіс 54) заборгованість за Договором про споживчий кредит № 32703 від 12.10.2019 року в розмірі 26667,00 грн., судові витрати у вигляді судового збору за подання позову в сумі 1545, 98 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5040 грн».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда - Ф» (код ЄДРПОУ 42655697, м. Львів, вул. С. Бандери, 87, офіс 54) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 5467 грн.»
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда - Ф» (код ЄДРПОУ 42655697, м. Львів, вул. С. Бандери, 87 офіс 54) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги розмірі 721,45 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 12 серпня 2024 року
Судді А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
Т.В. Спірідонова