29 травня 2024 року
м. Київ
справа № 522/14062/19
провадження № 61-11019св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С.,
Ситнік О. М.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Приморська державна нотаріальна контора у м. Одесі,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу
ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Атаманчук Наталія Сергіївна, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, постановлену колегією у складі суддів: Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М., Погорєлової С. О., та постанову Одеського апеляційного суду від 29 червня 2023 року, прийняту колегією у складі суддів: Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М., Погорєлової С. О.,
Короткий зміст вимог заяви
У серпні 2019 року ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити факт належності заповіту, зокрема того, що заповіт, складений ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 15 серпня 2011 року Першою одеською державною нотаріальною конторою, за реєстровим № 1-1993, складений на ім'я ОСОБА_3 .
В обґрунтування заяви вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її двоюрідна сестра - ОСОБА_5 , після якої відкрилась спадщина, що складається з квартири АДРЕСА_1 .
За життя ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений Першою одеською нотаріальною конторою 15 серпня 2011 року за реєстровим номером 1-993, відповідно до якого все майно, яке їй належатиме на день смерті, вона заповідає ОСОБА_6 , тому заявник у визначений строк звернулася із заявою до Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса.
Після спливу шестимісячного строку з дня відкриття спадщини ОСОБА_6 звернулась до державного нотаріуса Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Проте нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії, оскільки у заповіті визначено, що все майно, яке належить спадкодавцю на день смерті, остання заповіла « ОСОБА_7 , 1953 року народження». Тобто в імені заявника та році її народження допущено помилку.
За таких обставин просила встановити факт належності їй вказаного заповіту
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2020 року, описку в якому виправлено ухвалою цього ж суду від 12 жовтня 2020 року, задоволено заяву ОСОБА_8 .
Суд встановив факт, що має юридичне значення, а саме те, що заповіт, складений ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений 15 серпня 2011 року Першою одеською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-1993, складений на ім'я ОСОБА_9 , 1952 року народження, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 .
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з доведення належними та допустимими доказами вказаної заяви. Суд врахував, що встановлення заявленого факту є необхідним заявнику для виникнення у неї права на спадщину та оформлення у подальшому відповідного свідоцтва.
Не погоджуючись з рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2020 року, особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку.
Ухвалою від 16 травня 2023 року Одеський апеляційний суд задовольнив заяву ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2020 року, поновив такий строк, відкрив апеляційне провадження за відповідною апеляційною скаргою та зупинив дію рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2020 року.
Постановляючи ухвалу від 16 травня 2023 року, суд апеляційної інстанції вважав поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції зазначивши, що ОСОБА_2 не брала участі у справі, а оскаржуване рішення її представник отримав 24 квітня 2023 року.
Постановою від 29 червня 2023 року Одеський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2020 року, ухвалив нове судове рішення, яким залишив без розгляду заяву ОСОБА_8 . Суд роз'яснив ОСОБА_10 право на звернення до суду з позовом на загальних підставах.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та обов'язки ОСОБА_2 , а саме встановлено факт складення ОСОБА_5 заповіту на ім'я заявника. При цьому у заяві про встановлення факту вказано, що до спадкової майна після ОСОБА_5 входить квартира АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_2 .
Апеляційний суд зазначив, що оскаржуване рішення стало підставою для пред'явлення ОСОБА_11 позову про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння, що вказує про наявність спору про право, а саме щодо дійсного власника спадкового майна, який підлягає вирішенню у позовному провадженні.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення без розгляду заяви про встановлення факту, пред'явленої ОСОБА_11 в порядку окремого провадження, на підставі частини шостої статті 294 ЦПК України - у зв'язку з існуванням спору про право.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У липні 2023 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 16 травня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 червня 2023 року і залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2020 року.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції під час прийняття постанови висновків Верховного Суду, викладених у постановах:
- від 23 грудня 2021 року у справі № 442/1904/20 (провадження № 61-7816св21) про те, що «під спором про право в справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов'язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви. Визначальним при розгляді заяви про встановлення певних фактів, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки, має значення наявність чи відсутність спору між спадкоємцями. Процесуальний закон вимагає встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість. Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року в справі № 640/10329/16 (провадження № 61-38св18)»;
- від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19) про те, що «справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах».
На думку заявника, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права та обов'язки ОСОБА_2 , оскільки вона не є спадкоємцем ОСОБА_5 .
Заявник вказує, що, постановляючи ухвалу від 16 травня 2023 року, суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 358 ЦПК України, а саме застосування її без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18).
Зазначає про неврахування судом першої інстанції, що ОСОБА_2 є відповідачем у справі № 522/2245/21 за позовом ОСОБА_9 про витребування майна, яка перебуває в провадженні Приморського районного суду м. Одеси з лютого 2021 року. ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Чорного Г. Г. брала участь у справі № 522/2245/21, матеріали якої містять копію рішення суду, оскаржене нею в апеляційному порядку. Адвокат Чорний Г. Г. ознайомився з матеріалами справи № 522/2245/21 11 травня 2021 року, про що свідчить його розписка на заяві, і був обізнаний про існування цього рішення з вказаної дати. Враховуючи викладене, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанцій в цій справі за апеляційною скаргою, поданою в травні 2023 року.
Позиція інших учасників справи
У травні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Толпиго Д. М. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_9 , в якому зазначив про безпідставність її доводів та правильність висновків суду апеляційної інстанції про залишення без розгляду заяви про встановлення факту належності заповіту у зв'язку з існуванням спору про право.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 (провадження № 61-15965св19), від 23 грудня 2021 року у справі № 442/1904/20 (провадження № 61-7816св21) та від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_12 , щодо майна якої відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 .
Суди встановили, що вказана квартира належала спадкодавцю на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник О. М. 10 червня 2008 року за № 1923, та свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 , виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 15 травня 2008 року.
ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений Першою одеською нотаріальною конторою 15 серпня 2011 року за реєстровим № 1-993, відповідно до якого все майно, яке їй належатиме на день смерті, вона заповідає ОСОБА_7 ,
1953 року народження.
ОСОБА_4 звернулася до Приморської державної нотаріальної контори
у місті Одеса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_5 . Постановою Першої одеської державної нотаріальної контори від 2 липня 2019 року № 882/02-31 відмовлено заявнику у вчиненні нотаріальної дії, оскільки відповідно до заповіту ОСОБА_5 все майно, яке належить спадкодавцю на день смерті, заповідається « ОСОБА_7 , 1953 року народження», тому визнати « ОСОБА_13 , 1952 року народження» спадкоємцем за вказаним заповітом неможливо.
Зі свідоцтва про народження ОСОБА_14 серії НОМЕР_3
від 5 липня 1952 року суди встановили, що ім'я заявника записано російською мовою як « ОСОБА_15 », а саме « ОСОБА_16 ».
Зі свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 від 22 квітня 1983 року суди встановили, що після укладення шлюбу заявник змінила прізвище « ОСОБА_17 » на « ОСОБА_18 ».
Суди встановили, що відповідно до Експертного висновку № 056/124-d, складеного 12 серпня 2019 року Українським бюро лінгвістичних екпертиз на замовлення заявника, російське ім'я « ОСОБА_15 » може бути перекладено українською мовою як « ОСОБА_15 », так і « ОСОБА_19 ». Крім цього, записи імені ОСОБА_19 (постанова Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса з посиланням на текст заповіту ОСОБА_5 , запис ОСОБА_7 ) і ОСОБА_15 , запис латиницею ОСОБА_15 (паспорт громадянина Республіки Молдова, запис румунською мовою ОСОБА_22 ; переклад паспорта Республіки Молдова з румунської мови українською мовою, запис ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження, запис російською мовою ОСОБА_16 ; свідоцтво про укладення шлюбу, запис російською мовою ОСОБА_17 / ОСОБА_1 ) у документах, наданих для експертизи, є ідентичними.
Зі змісту інформації, наданої 17 січня 2020 року Одеським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), суди встановили, що актових записів про державну реєстрацію народження та шлюбу ОСОБА_7 , 1953 року народження не виявлено.
Апеляційний суд встановив, що за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л. І.
26 серпня 2011 року за № 6550, ОСОБА_5 продала ОСОБА_23
квартиру АДРЕСА_1 .
У подальшому на підставі договору дарування від 1 квітня 2020 року ОСОБА_23 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар вказану квартиру.
За змістом листа приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л. І. від 24 червня 2021 року № 90/01-16 договір купівлі-продажу
від 26 серпня 2011 року за № 6550 нею не посвідчувався.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з подальшим вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із подальшим вирішенням спору про право.
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року
у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року
у справі № 752/20365/16-ц (провадження № 61 24660св18), від 5 грудня 2019 року
у справі № 750/9847/18 (провадження № 18230св19), від 3 лютого 2021 року
у справі № 644/9753/19 (провадження № 61-14667св20).
У постанові від 16 січня 2018 року у справі № 640/10329/16-ц
(провадження № 61-38св18) зазначено, що «визначальним при розгляді заяви про встановлення певних фактів, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки, має значення наявність чи відсутність спору між спадкоємцями».
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_4 є єдиним спадкоємцем ОСОБА_5 ; заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_4 подала в порядку окремого провадження з метою захисту своїх прав та інтересів при вирішенні питання щодо оформлення спадщини в нотаріальній конторі, а не для вирішення спору про право на спадщину.
Суд апеляційної інстанції, зазначаючи, що із заяви ОСОБА_9 вбачається спір про право, не вказав між ким саме є такий спір, та не звернув уваги, що
ОСОБА_2 не є спадкоємцем ОСОБА_5 .
Апеляційний суд не врахував, що метою звернення ОСОБА_9 із заявою про встановлення факту належності заповіту є встановлення в судовому порядку обставин, необхідних для прийняття спадщини за заповітом після ОСОБА_5 , зокрема з метою подальшого вирішення питання щодо права власності на спадкове майно, яке залишилось після останньої. Отже на даному етапі спір про нерухоме майно, яке заявник вважає спадковим, не вирішується, тому
відсутні підстави вважати, що дана заява містить спір про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , який виник
з ОСОБА_2 .
Посилання апеляційного суду на те, що рішення суду першої інстанції стало підставою для пред'явлення ОСОБА_11 позову, зокрема, до ОСОБА_2 про витребування майна, не свідчить про виникнення спору про право під час розгляду заяви про встановлення факту належності заповіту, а навпаки вказує про його виникнення саме у справі № 522/2245/21.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про залишення без розгляду заяви ОСОБА_9 про встановлення факту, що має юридичне значення, у зв'язку з існування спору про право.
Щодо права ОСОБА_2 оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в цій справі
Згідно зі статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Статтею 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи і у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Чинний ЦПК України містить декілька норм, що регулюють участь в апеляційному перегляді осіб, які не брали участі у справі.
Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного
цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17
(провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес,
(3) обов'язок і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого
в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 13 січня
2021 року у справі № 227/2835/16-ц (провадження № 61-46717св18).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Зазначене у повній мірі узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).
У постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 646/6461/17 (провадження № 61-9349св19) викладено висновок про те, що особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують, або припиняють права або обов'язки цих осіб. Судове рішення потрібно вважати таким, яким вирішено питання про права та обов'язки осіб, яких не залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов'язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов'язки цих осіб.
Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що зазначення
ОСОБА_11 у заяві про встановлення факту про те, що квартиру
АДРЕСА_1 входить до спадкової маси ОСОБА_5 і свідчить про вирішення оскаржуваним в апеляційному порядку рішенням суду першої інстанції питання про права та обов'язки ОСОБА_2 , оскільки таке судження і встановлення судом першої інстанції відповідних обставин жодним чином не вирішує долю нерухомого майна, власником якого себе вважає ОСОБА_2 і спір щодо якого вирішується Приморським районним судом м. Одеси у справі № 522/2245/21
Переглядаючи рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою
ОСОБА_2 , яка не брала участі у справі, апеляційний суд наведеного не врахував та належним чином не з'ясував, чи вирішувалися судом першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки заявника апеляційної скарги з урахуванням того, що ОСОБА_4 подала заяву в порядку окремого провадження з метою захисту своїх прав та інтересів при вирішенні питання щодо оформлення спадщини в нотаріальній конторі, а не для вирішення спору про право на спадщину.
За таких обставин апеляційний суд дійшов передчасного висновку про скасування рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .
Згідно з частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.
Крім того, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо поновлення ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, оскільки, постановляючи ухвалу від 16 травня 2023 року, суд апеляційної інстанції врахував, що апеляційна скарга подана особою, яка не брала участі у справі, представник якої отримав оскаржуване рішення 24 квітня 2023 року. Тому поновлення строку на апеляційне оскарження за апеляційною скаргою, поданою такою особою 5 травня 2023 року, є обгрунтованим. Посилання заявника про обізнаність представника
ОСОБА_2 про існування рішення у цій справі з 11 травня 2021 року (після ознайомлення з матеріалами справи № 522/2245/21) не впливає на висновок апеляційного суду з урахування зазначених обставин.
Посилання заявника про неврахування судом апеляційної інстанції при постановленні ухвали від 16 травня 2023 року висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18), є безпідставними, оскільки у справі, яка переглядалася касаційним судом, з апеляційною скаргою звертався учасник справи.
Щодо судових витрат
Так як касаційний суд дійшов висновку про направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, встановлених статтею 141 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Атаманчук Наталія Сергіївна, задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 29 червня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник О. М. Ситнік