09 серпня 2024 року
м. Київ
справа №480/10700/23
адміністративне провадження №К/990/30909/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Білак М.В., Губська О.А.,
перевіривши касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про стягнення заробітку за час затримки виконання рішення суду,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Сумської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому з урахуванням уточнень позовних вимог просила:
- визнати протиправною бездіяльність Сумської обласної прокуратури щодо невиконання рішення Другого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2022 року у справі №480/4147/20 в частині її поновлення на посаді прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді прокуратури Сумської області;
- стягнути з Сумської обласної прокуратури (як правонаступника всіх прав та обов'язків перейменованої прокуратури Сумської області) на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивачки на посаді прокурора відділу підтримання обвинувачення в суді прокуратури Сумської області за період з 21 січня 2022 року по 10 лютого 2023 року у розмірі 382842,52 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року по справі №480/10700/23 скасовано.
Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2022 року у справі №480/4147/20 в розмірі 287 627,8 грн.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2024 року касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у справі №480/10700/23 повернуто особі, яка її подала, відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у справі №480/10700/23 залишено без руху.
Надано заявнику касаційної скарги десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання:
- уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2024 року касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у справі №480/10700/23 повернуто особі, яка її подала.
08 серпня 2024 року Сумською обласною прокуратурою втретє подано до Верховного Суду касаційну скаргу в якій відповідач просив скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року залишити в силі.
Разом з касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження обґрунтоване тим, що вперше касаційну скаргу на рішення судів першої та апеляційної інстанцій скаржником було подано в межах строків на касаційне оскарження, а також те, що касаційна скарга подається повторно після спливу строку на касаційне оскарження з поважних причин, не з вини касатора та без надмірних зволікань після винесення ухвали про повернення касаційної скарги.
Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов'язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Звертаючись третій раз із касаційною скаргою, скаржник просить суд поновити строк касаційного оскарження з тих підстав, що після повернення касаційних скарг скаржником в межах установленого строку було повторно подано касаційну скаргу.
Водночас Суд звертає увагу, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
При попередньому зверненні із касаційною скаргою скаржником не було дотримано вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а саме: у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.
Скаржник оскаржує, зокрема, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року. Повний текст судового рішення складено 26 квітня 2024 року, тому останній день строку на касаційне оскарження припадав на 27 травня 2024 року (з урахуванням вихідних днів), а касаційну скаргу у черговий раз подано 08 серпня 2024 року.
Проте ухвалами Верховного Суду від 04 червня 2024 року та 23 липня 2024 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що, вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду не тільки на час подачі первісної касаційної скарги, а й з урахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків.
При цьому, суд касаційної інстанції ураховує тривалість пропущеного скаржником строку на оскарження рішення суду апеляційної інстанції та обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника. Непереборних обставин скаржником не наведено, а судом не встановлено.
Суд уважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
Інших поважних та об'єктивних причин для поновлення строку на касаційне оскарження заявником не зазначено, тому Верховний Суд дійшов висновку про неповажність наведених позивачем підстав для поновлення строку касаційного оскарження, а тому у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно відмовити.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведені скаржником підстави для поновлення строку не можуть слугувати підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Отже, заявнику необхідно подати заяву із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини.
Крім того, Верховний Суд вкотре зазначає, що імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстави касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункти 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказуючи при цьому на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування норм матеріального права, а саме статті 236 КЗпП України та статті 204 ЦК України, а також з порушенням норм процесуального права, передбачених статтею 2 КАС України.
Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Суд зазначає, що формальне посилання на норми права, щодо застосування яких у подібних правовідносинах, на думку заявника, відсутній висновок Верховного Суду, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не зазначено який саме висновок за результатами розгляду касаційної скарги має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених ним норм матеріального та/або процесуального права.
Тож, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Також, слід зауважити, що у постанові Верховного Суду від 05 травня 2022 року у справі №280/4402/21 викладено правовий висновок про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (зокрема, постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі №807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19).
З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Верховний Суд зазначає, що заявник, звертаючись до суду з касаційною скаргою втретє, не врахував роз'яснення Верховного Суду, які були зазначені в ухвалах від 04 червня 2024 року та від 27 червня 2024 року (судові рішення про повернення касаційних скарг набули законної сили) щодо невідповідності касаційної скарги вимогам процесуального закону, недоліки якої стали підставою для її повернення.
Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до оформлення касаційної скарги та проігнорував роз'яснення Верховного Суду щодо необхідності дотримання законодавчих вимог до змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції заяви із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини; уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України,
Визнати неповажними вказані Сумською обласною прокуратурою підстави для поновлення строку на касаційне оскарження.
Касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сумської обласної прокуратури про стягнення заробітку за час затримки виконання рішення суду- залишити без руху.
Надати заявнику касаційної скарги строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції заяви із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини; уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання заяви із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання уточненої касаційної скарги у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк М.В. Білак О.А .Губська