Житомирський апеляційний суд
Справа №935/1063/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/746/24
Категорія ст.422-1 КПК Доповідач ОСОБА_2
05 серпня 2024 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м.Житомирі матеріали судового провадження №935/1063/24 за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_9 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 25.07.2024,
Цією ухвалою у задоволенні клопотань сторони захисту про зміну міри запобіжних заходів обвинуваченому відмовлено.
Клопотання прокурора задоволено.
Продовжено ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою терміном на 60 днів, тобто до 22 вересня 2024 року включно.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, як незаконну, та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю за адресою: АДРЕСА_1 , чи за неможливості застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту встановити розмір застави в сумі, що відповідає 80 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, так як такий розмір застави є посильним для його підзахисного. При цьому, зазначає, що ризик переховуватися від суду спростовується застосуванням до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю. Звертає увагу, що ОСОБА_8 має постійне місце проживання та реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , позитивно характеризується, має міцні соціальні зв'язки, має постійне місце проживання. Наступний ризик на який посилається прокурор це те, що ОСОБА_8 може впливати на свідків та потерпілих повністю спростовується тим, що з більшістю свідків він взагалі незнайомий, крім цього всі свідки допитані під час досудового розслідування та попереджені про кримінальну відповідальність про завідомо неправдиві показання. Ризик як вчинити нове кримінальне правопорушення нічим не підтверджується та спростовується більш м'яким запобіжним засобом у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю. Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_8 не має на меті переховуватись від органів досудового розслідування та суду, в зв'язку з тим, що проживає разом зі своєю сім'єю і не має наміру покидати їх, перешкоджати розслідуванню кримінального провадження, крім того, він народився та все життя прожив в м. Коростишеві і інших місць, де б він міг проживати чи переховуватись не має, крім того, через активний військовий стан виїзд за кордон не можливий.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали подану апеляційну скаргу, заперечення прокурора щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
У відповідності до ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
У відповідності до виділених матеріалів судового провадження №935/1063/24, в провадженні Корольовського районного суду м. Житомира перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_8 ,. та інших у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.4 ч.2 ст.115, ч.2 ст.255, ч.2 ст.27, ч.4 ст.28, ч.3 ст.146, ч.2 ст.27, ч.4 ст.28, ч.4 ст.189, ч.1 та ч.2 ст.263 КК України.
В ході судового розгляду вказаного кримінального провадження, 25.07.2024 в судовому засіданні Корольовським районним судом м. Житомира, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 .
При цьому, на думку апеляційного суду клопотання прокурора є відповідним вимогам ст.199 КПК України, подано у визначений цією статтею строк, містить всі визначені кримінальним процесуальним кодексом відповідні відомості та обставини, які враховуються при продовженні міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Вирішуючи клопотання прокурора, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання під вартою обвинуваченого.
Твердження захисника про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та можливість застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу -цілодобового домашнього арешту, на думку апеляційного суду, є непереконливими.
Перевіряючи доцільність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає, що суд дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого з огляду на наступне.
Так, на думку апеляційного суду, наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не втратили свою актуальність та не змінилися. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Апеляційний суд звертає увагу, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується саме з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
При цьому, апеляційний суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинах, за які передбачено покарання до 15 років позбавлення волі або довічне позбавлення волі та під тяжкістю можливого покарання може вчиняти спроби переховування від суду.
При цьому прокурор в судовому засіданні повідомив, що будучи у статусі обвинуваченого у кримінальному провадженні №12016180000000145 від 02.08.2016, за ч.2 ст.258, ч.1 ст.263 КК України (терористичний акт, зберігання вогнепальної зброї), обвинувальний акт у якому наразі розглядається Кузнєцовським міським судом Рівненської області, у якому ОСОБА_8 , системно переховувався від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Наведені вище обставини дають достатні підстави стверджувати про наявність ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду, який на момент розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом першої інстанції та апеляційним судом не зменшився та продовжує існувати.
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду про наявність ризику незаконного впливу на потерпілих, свідків та інших учасників в даному провадженні та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
При встановленні наявності вказаних ризиків, апеляційний суд враховує, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від учасників процесу під час судового засідання, крім того, відповідно до ч.4 ст.95 КПК України суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин, враховуючи, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень із застосуванням насильства, а усі учасники кримінального провадження судом ще не допитані станом на теперішній час на стадії судового розгляду, ризик впливу на них існує до моменту безпосереднього отримання судом показань від учасників провадження та дослідження їх судом.
Крім того, за встановлених обставин, апеляційний суд вважає і доведеним процесуальний ризик вчинення інших правопорушень оскільки ОСОБА_8 раніше притягувався до кримінальної відповідальності та є обвинуваченим у кримінальному провадженні №12016180000000145 від 02.08.2016, за ч.2 ст.258, ч.1 ст.263 КК України, обвинувальний акт у якому наразі розглядається Кузнєцовським міським судом Рівненської області.
Колегія суддів зважає на обставини інкримінованого кримінального правопорушення, що свідчать про можливість та високий ризик вчинення ним кримінальних правопорушень, виходячи з того, що останній обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжких багатоепізодних правопорушень, які були вчинені на протязі певного часу.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції відповідно до ст.178 КПК України, врахував фактичні обставини цього кримінального провадження, його характер, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_8 у разі визнання його винним, дані про його особу, тяжкість злочинів, взяв також до уваги наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а тому дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі.
Оскаржуване рішення суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15.12.2016 року у справі «Ігнатов проти України» вказав, що судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження (пункт 36).
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно також виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.35 «Летельє проти Франції» від 26.06.1991року).
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
Також, апеляційний суд приймає до уваги, що жодних розумних гарантій добросовісної поведінки ОСОБА_8 на вказаній стадії кримінального процесу, а ні суду першої інстанції, а ні апеляційному суду надано не було.
За таких обставин колегія суддів визнає безпідставними доводи апелянта про те, що суд не обґрунтував неможливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, та недоведеністю ризиків зазначених в клопотанні прокурора.
Посилання захисника на те, що обвинувачений має постійне місце проживання, як і гарантування обвинуваченим належного дотримання процесуальних обов'язків, не доводять по-за розумним сумнівом дотримання обвинуваченим відповідної сталої процесуальної поведінки.
Колегія суддів також визнає безпідставними доводи апелянта про наявність у ОСОБА_8 міцних соціальних зв'язків, позитивної характеристики, як і гарантування обвинуваченим належного дотримання процесуальних обов'язків, були враховані судом першої інстанції та на переконання апеляційного суду не доводять по-за розумним сумнівом дотримання обвинуваченим відповідної сталої процесуальної поведінки останнього, в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Враховуючи доведеність прокурором ризиків, передбачених п.п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено та стороною захисту не доведено.
Тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з'ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 .
Безпідставними також є вимоги апелянта щодо застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді застави, оскільки злочини, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_8 , є насильницькими, то відповідно до вимог п.п.1,2 ч.4 ст.183 КПК України відсутні підстави для визначити розміру застави у кримінальному провадженні.
Всі викладені захисником апеляційні доводи були об'єктом дослідження судом першої інстанції при продовженні обвинуваченому строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу не встановлено.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду не встановлено.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 25.07.2024, якою продовжено ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою терміном на 60 днів, тобто до 22 вересня 2024 року включно, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: