465/10343/21
3/465/306/24
Іменем України
06.08.2024 року м.Львів
Суддя Франківського районного суду м.Львова- Мартинишин М.О., розглянувши адміністративні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Україна, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративне правопорушення -
Згідно з протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №284254 від 13.12.2021 року, що 13.12.2021 року о 19:57 год. по вул. Пулюя 18 у м. Львові, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «KIA VENGA»( НОМЕР_1 ) з явними ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка що не відповідає обстановці, тремтіння пальців рук, почервоніння обличчя. Від проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп'яніння за допомогою алкотестеру «Drager Alcotest 6820» та проведення такого огляду у медичному закладі відмовився у присутності двох свідків. Чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
ОСОБА_1 в суд 06.08.2024 року не з'явився, однак в минулих судових засіданнях в суді вину у вчиненому правопорушенні, передбаченому ч.1 ст.130 КУпАП не визнав, заперечив викладенні дані у протоколі про адміністративне правопорушення та пояснив, що він 13.12.2021 року о 19:57 год. по вул. Пулюя 18 у м. Львові не керував транспортним засобом марки «KIA VENGA» д.н.з. НОМЕР_1 та тільки знаходився біля даного автомобіля з товаришем ОСОБА_2 . Працівники поліції звинуватили його, що він керував даним автомобілем та перебуває у стані сп'яніння. Оскільки він не був водієм даного автомобіля, тому вважає, що підстав йому для проходження огляду на стан сп'яніння не було. Крім цього вказав, що потерпілий(свідок) у ДТП ОСОБА_3 , який зможе також підтвердити, що він не був за кремом даного автомобіля та наполягав на його допиті в якості свідка. У зв'язку з чим просив закрити справу відносно нього.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_4 , з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази та долучені письмові пояснення по справі, вважаю, що справу щодо ОСОБА_1 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, слід закрити з наступних підстав.
Згідно з ст.245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненням особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно з ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність.
Склад адміністративного правопорушення - це встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Цими ознаками є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона і відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому.
Зі змісту ч. 1 ст. 130 КУпАП, об'єктивна сторона правопорушення, полягає у керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів (до уваги не береться диспозиція статті щодо передачі керування транспортними засобом).
Суб'єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, у цьому випадку є водії транспортного засобу.
Тобто об'єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є керування транспортним засобом у стані сп'яніння (алкогольного чи наркотичного) або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясувати всі обставини, перелічені в ст.ст. 247,280 КУпАП, надати оцінку не тільки тим доказам, які доводять винуватість, але й оцінити доводи та докази, які виправдовують особу.
В розумінні п. 1.10 ПДР водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Крім того, п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 року № 14 передбачено, що керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
У своїй постанові Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі №404/4467/16-а від 20 лютого 2019 зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Таким чином, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Згідно наявних відеозаписів з нагрудних камер поліцейських(5 DVD-R) щодо скоєння адміністративних правопорушень за ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 , долучених до матеріалів адміністративної справи, який було оглянуті в судовому засіданні, вбачається, що дані відеозаписи не містить даних про те, що ОСОБА_1 13.12.2021 року о 19:57 год. по вул. Пулюя 18 у м. Львові керував транспортним засобом «KIA VENGA» д.н.з. НОМЕР_1 .
Водночас з долучених відеозаписів з нагрудних камер поліцейських, при спілкуванні з поліцейськими особа неодноразово заперечувала факт керування даним транспортним засобом.
Таким чином, достовірно не встановлено, що ОСОБА_1 керував вказаним автомобілем, оскільки поліцейськими зовсім не встановлювався факт керування транспортним засобом, не були опитані особи, які знаходилися біля автомобіля(свідки), хоча факт керування транспортним засобом є першочерговим при вирішенні питання щодо проходження огляду на стан сп'яніння, оскільки огляд на стан сп'яніння може бути застосований тільки щодо водія.
Разом з тим, як вбачається з відеозаписів ОСОБА_1 не був зупинений під час керування транспортним засобу, а знаходився біля даного транспортного засобу, та початок здійснення такого відео починається тільки 05.04.2024 року о 20:33 год., водночас час інкримінованого правопорушення, яке ставиться у вину ОСОБА_1 згідно протоколу про адміністративне правопорушення - 13.12.2021 року о 19:57 год.
ВС КАС у справі №216/5226/16-а в постанові від 18.07.2019 р. вказав, що доказом порушення ПДР України не може бути відеозапис з нагрудної камери поліцейського, якщо він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність учинюванних процесуальних дій (винесення постанови, складання протоколу).
Таким чином, будь-яких доказів факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, встановлених за допомогою об'єктивних засобів контролю (відеозаписів зроблених за допомогою камер спостереження, нагрудних камер поліцейських або ініціативних записів будь-яких осіб, зроблених із дотриманням вимог закону) матеріали справи не містять.
Також, наявними відеозаписами з нагрудних камер працівників поліції не зафіксовано моменту зупинки транспортного засобу, і що на момент зупинки такого саме ОСОБА_1 здійснював керування транспортним засобом, при цьому останній неодноразово звертався до працівників поліції і акцентував їх увагу на тому, що він не керував транспортним засобом.
Відповідно до наявних в матеріалах справи відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції, які були оглянуті судом, вбачається, це відео є переривчастим та неповним, відстій факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, тому за таких умов, спростувати доводи його не можливо. При цьому, сам факт керування як до та під час складання протоколу про адміністративного правопорушення на відеозаписіОСОБА_1 заперечувався.
Натомість із відеозаписів не зрозуміло на підставі яких доказів працівники поліції дійшли висновку про те, що ОСОБА_1 керував даним автомобілем.
Разом з тим, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 будучи попередженим про кримінальну відповідальність згідно з ст.384, 385 КК України та будучи приведеним до присяги, дав суду показання, що саме 13.12.2021 року вул. Пулюя 18 у м. Львові ОСОБА_1 не був водієм транспортного засобу марки «KIA VENGA» д.н.з. НОМЕР_1 , а знаходився біля даного автомобіля разом із ним. Працівники поліції безпідставно склали на ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення серії ААБ №284254 від 13.12.2021 року. Підстав свідку недовіряти не має, оскільки її було попереджено про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань та такі пояснення узгоджуються з матеріалами справи.
Крім цього, з письмових пояснень свідка(потерпілого у ДТП) - ОСОБА_3 від 14.02.2022 року вбачається, що 13.12.2021 року приблизно 19:55 год. на вул. Пулюя 18 у м. Львові водій транспортного засобу марки «KIA VENGA» д.н.з. НОМЕР_1 з місця ДТП втік та зупинився біля 50 метрів в напрямку вул. Науковій, він побачив за кермом худорлявого молодого чоловіка, вийшовши із авто також зазначив невеликий зріст. Також йому було повідомлено про наявність матеріалів про учасників ДТП. Йому було надано інформацію щодо водія автомобіля «KIA VENGA» д.н.з. НОМЕР_1 , зазначено прізвище ОСОБА_5 , який і є власником даного авто та проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Водночас допитати свідка(потерпілого у ДТП) - ОСОБА_3 , суду не виявилось можливим у в'язку з тим, що такий свідок проходить військову службу у Збройних Силах України.
Разом з тим, оскільки свідок(потерпілий у ДТП) - ОСОБА_3 у письмових пояснень чітко вказав на зріст водія автомобіля «KIA VENGA» д.н.з. НОМЕР_1 , який керував автомобілем в той час, то ОСОБА_1 не підпадає під ознаки особи водія, так як він високого зросту та не є худорлявим.
У ході розгляду справи встановлено, що в провадженні Франківського районного суду м.Львова перебували також справа № 465/10352/21 (провадження № 3/465/390/22) по притягненню до адміністративної відповідальності ОСОБА_5 за 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП за правопорушення, які мали місце 13.12.2021 року о 19:52 год., за якими провадження у справі про адміністративні правопорушення, передбачені ст.124 КУпАП відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 закрито в зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст.38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадженням закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Системний аналіз двох справ дає підстави вважати, що три протоколи про адміністративне правопорушення були складені в один день, а саме, в одному і тому ж місці, однак на різних осіб, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
Як вбачається із постанови судді Франківського районного суду м.Львова від 24.06.2022 року у справі № 465/10352/21 що були допитані у такій справі свідки та надавали суду пояснення, зокрема дослівно «свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в судовому засіданні зазначили, що транспортним засобом KIA Venga д.н.з. НОМЕР_1 на момент вчинення ДТП та до моменту приїзду працівників патрульної поліції керував ОСОБА_8 , проте працівники патрульної поліції затримали спершу ОСОБА_1 , а згодом ОСОБА_5 .Окрім цього ОСОБА_8 надаючи пояснення в судовому засіданні, зазначив, що саме він керував автомобілем KIA Venga д.н.з. НОМЕР_1 та вчинив ДТП, проте працівники поліції не взяли цього до уваги та склали протокол про адміністративне правопорушення на ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , а не на нього.
Під час допиту в судовому засіданні свідок ОСОБА_1 пояснив, що саме ОСОБА_8 кермував транспортним засобом KIA Venga д.н.з. НОМЕР_1 та вчинив ДТП».
З урахуванням викладених обставин, зокрема, відсутності доказів факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом та наявними доказами підтверджується, що ОСОБА_1 не є особою на яку мало б складатись протокол про адміністративне правопорушення.
Оскільки не був водієм вищевказаного транспортного засобу, то вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху України щодо останнього не застосовуються.
З наявного у матеріалах справи також відеозапису вбачається, що всупереч обставинам, наведеним у протоколі про адміністративне правопорушення, поліцейський не повідомив ОСОБА_1 про те, що вбачає у нього усі ознаки алкогольного сп'яніння, які були зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААБ №284254 від 13.12.2021 року.
При цьому слід зазначити, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не повинна доводи свою невинуватість, а навпаки її вину у вчиненні правопорушення повинен довести орган, який виявляє правопорушення та складає відносно неї протокол, як то передбачено ч.2 ст.251 КУпАП, і суд, розглядаючи матеріали адміністративної справи на підставі всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, повинен прийти до висновку про винність особи поза розумним сумнівом.
Наведене дає підстави стверджувати про те, що у ході провадження у цій справі не здобуто сукупності належних та допустимих доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом та вини у вчиненні даного правопорушення.
З даного протоколу вбачається, що водій ОСОБА_1 начебто відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння в присутності двох свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Суд критично ставиться і до письмових пояснень свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 та не бере їх до уваги, так як їх пояснення оформлені на заздалегідь заготовлених бланках, є ідентичними.
Окрім цього, судом враховується та обставина, що відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння була зафіксована свідками не за місцем зупинки транспортного засобу по вул. Пулюя, 18 у м.Львові, а у Франківському ВП ГУ НП у львівській області по вул. Ген. Чупринки, 65 у м.Львові.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, висловленим у постанові від 27 червня 2019 року в справі №560/751/17, показання свідків, які у судовому засіданні не допитувалися та не попереджалися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, не є належними доказами у справі.
Згідно з вимогами п. 6 Розділу 2 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України, МОЗ України від 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі Інструкції), відповідно до якого огляд на стан сп'яніння проводиться, зокрема, поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби).
Згідно з пунктом 1.7 Інструкції № 1452/735, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Тобто, працівник поліції мав право доставляти ОСОБА_1 до закладу охорони здоров'я для проведення медичного огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських засобів, що знижують увагу та швидкість реакції лише за умови його відмови від проведення такого огляду на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням технічних спеціальних засобів або незгоди з його результатами.
Однак, матеріали справи не містять відомостей про те, що такий огляд пропонувалось пройти ОСОБА_1 на місці зупинки транспортного засобу і він від його проходження відмовився чи висловив незгоду з його результатами.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження виконання працівниками поліції вимог ст. 266 КУпАП та п. 6 Розділу 2 Інструкції, а саме проведення поліцейським огляду ОСОБА_1 на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, або відмову ОСОБА_1 від проходження такого огляду на місці зупинки та бажання останнього пройти такий огляд у медичному закладі.
Отже, в матеріалах справи немає жодного доказу, який би вказав на те, що ОСОБА_1 саме керував транспортним засобом, оскільки із відеозаписів з нагрудних камер працівників поліції, які оглянуті в судовому засіданні в суді та пояснення свідків не підтверджується, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, крім цього про керування ОСОБА_1 транспортним засобом не зазначено і в письмових поясненнях свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_3 .
Відтак, відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння особи, яка не керувала транспортним засобом, не тягне за собою відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.
Протокол про адміністративне правопорушення, який є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще й як юридичний документ акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати - ст. 254, 255 КУпАП). Тому протокол є не тільки обов'язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів).
Відповідно до ст. 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення повинен містити обов'язкові реквізити та інформацію, необхідну для повного та всебічного подальшого дослідження цього протоколу судом. Одним із таких реквізитів є «місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення, прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення правопорушника; інші відомості, необхідні для вирішення справи».
Аналогічна вимога відображена й у абз. 7 п. 9 розділу ІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015 № 1376.
Зокрема, вказаний припис передбачає, що у графі «дата, час, місце вчинення і суть учиненого адміністративного правопорушення» - викладається суть адміністративного правопорушення, яка повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП, за якою складено протокол.
Більше того, у разі, якщо складений протокол як один із ключових доказів містить розбіжності, або неточності, то суддя не має права усувати їх, чи самостійно відшуковувати докази винуватості особи, оскільки візьме на себе функції сторони обвинувачення та змінить обсяг інкримінованого правопорушення.
Крім цього, протокол про адміністративне правопорушення не може бути єдиними належними доказами вини особи.
Разом з тим, складення протоколу на особу, яка не керувала транспортним засобом, не тягне за собою відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відтак, суд критично оцінює складений протокол про адміністративні правопорушення серії ААБ №284254 від 13.12.2021 року відносно ОСОБА_1 , оскільки таки сам по собі без підтвердження іншими доказами не є доказом на доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУпАП, оскільки відображають виключно суб'єктивні судження самих поліцейських.
Крім цього, відомості щодо наявності свідків вносяться у сам протокол про адміністративне правопорушення, а їх покази повинні бути зафіксовані у відповідних письмових поясненнях, з метою подальшого використання у відповідності до ст. 251 КУпАП, як докази в адміністративній справі, однак свідків, які підвередили факт керування особою транспортним засобом, а також відомі їм інші відомості про дану події працівниками поліції не було взято, оскільки з матеріалів справи вбачається, що такі свідки були на місці події, а також інших документів та матеріалів, що містять будь-яку інформацію про правопорушення не надано працівниками поліції.
Зазначене повністю зіставляється з положеннями п.15 Розділу ІІ «Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції» затвердженої Наказом МВС 06.11.2015 № 1376, у відповідності з якими, до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються матеріали про адміністративне правопорушення (пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновок експерта, речові докази, протокол про вилучення речей і документів, рапорти посадових осіб, а також інші документи та матеріали, що містять інформацію про правопорушення).
Крім цього, суд наголошує на тому, що винесення працівниками поліції, відносно ОСОБА_1 постанови серія БАВ №294389 від 13.12.2021 року про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого за ч.1 ст.126 КУпАП, в цій справі не можна вважати самостійним доказом доведення факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, оскільки така підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами, зокрема з наявними відеозаписами, якими зазначеної обставини не зафіксовано та те, що поясненими свідків спростовується факт керування даним автомобілем за вказаних обставин.
Вищевикладене свідчить про те, що працівниками поліції не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Суд самостійно збирати докази не має права, позаяк обов'язок щодо збирання доказів, в силу положень ч.2 ст.251 КУпАП покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Інших належних та допустимих доказів, які б об'єктивно доводили той факт, що ОСОБА_1 керував автомобілем та те, що він вчинив адміністративні правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, матеріали справи не містять.
Положеннями ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 року встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Так, ч.1 ст.6 Конвенції передбачено, що "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення".
Враховуючи правову позицію ЄСПЛ у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), суддя не має права взяти на себе функції сторони обвинувачення, змінити обсяг інкримінованого правопорушення, усунути певні розбіжності та неточності, які мають місце в протоколі про адміністративне правопорушення, самостійно відшукувати докази винуватості особи, що становило б порушення ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що "суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою".
ЄСПЛ притримується у своїх рішення позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту ( рішення Європейського суду з прав людини, справа " Коробов проти України " № 39598 / 03 від 21 липня 2011 року ), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» ( рішення від 18 січня 1978 року у справі « Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v.the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).
У рішенні ЄСПЛ від 10.02.1995 року у справі «Аллене де Рібемон проти Франції», ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинуватості обов'язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі № 1-135/2018 (5846/17) зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "in dubio pro reo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Згідно з п. 2 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства, є забезпечення доведеності вини.
В той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v.Spain» від 06.12.1998 (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
При цьому, суд зазначає, що Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України» сформовано доктрину «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree), відповідно до якої, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж.
Разом з тим, ЄСПЛ підкреслює, що обов'язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов'язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.
Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути під даний заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст.252 КУпАП України, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Виходячи з положень статті 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитись на її користь, тому вважаю, що даний протокол, у сукупності з іншими доказами не можуть забезпечити такий рівень доказування вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, який би не залишив «розумних сумнівів» у доведеності цієї події.
Згідно з п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Таким чином, у суду відсутні підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, зважаючи на те, що у матеріалах справи відсутні достатні докази, які беззаперечно свідчили б про вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відтак, на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, провадження в справі про адміністративні правопорушення підлягає закриттю.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 247, 248, 279, 283, 284, 307, 308 КУпАП -
провадження у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її винесення шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду через Франківський районний суд м. Львова.
Суддя Мартинишин М.О.