Справа №751/5956/24
Провадження №3/751/2419/24
08 серпня 2024 р. місто Чернігів
Новозаводський районний суд міста Чернігова
в складі: головуючого-судді Павлова В.Г.,
при секретарі Овдій О.М.,
розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, яка надійшла від УПП в Чернігівській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 -
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП -
за участі
захисника-адвоката Похилька С.М.,
27.06.2024 р. о 22 год. 41 хв. в м. Чернігів по вул. Текстильників, 4, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «DACIA DUSTER» /д.н.з. НОМЕР_1 / з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації).
Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотнім поштовим повідомленням, особисто не з'явився, забезпечив представлення своїх інтересів захисником.
Захисник-адвокат Похилько С.М. просив закрити провадження у справі з підстав відсутності в діях його підзахисного складу адміністративного правопорушення. Узагальнений зміст заперечень зводився до безпідставної зупинки правоохоронцями ОСОБА_1 , некоректного викладення в протоколі фабули адміністративного правопорушення та невстановлення у водія очевидних ознак алкогольного сп'яніння, які б обумовлювали проходження останнім обстеження.
З урахуванням положення ст.268 КУпАП, яка не містить заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, що передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, без обов'язкової присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також вимоги ст.277 КУпАП в частині строків розгляду, з огляду на вжиті заходи для належного інформування про час та місце розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності ОСОБА_1 .
Окрім того, суд враховує, що наявних у справі матеріалів достатньо для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення без подальшого відкладення, оскільки інтереси особи в судовому засіданні представляє адвокат.
Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Приписами п.2.5 ПДР встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Тобто, у даному випадку, доказуванню підлягають: факт керування особи транспортним засобом та факт відмови цієї особи від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Судочинство в Україні проводиться на засадах змагальності, що передбачає самостійне обстоювання кожною стороною своїх прав та інтересів.
Враховуючи позицію сторони захисту в частині не оспорювання факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, яка співвідноситься з поясненнями самого водія на місці зупинки транспортного засобу та підтверджується матеріалами відеофіксації, суд вважає доведеним факт керування транспортним засобом «DACIA DUSTER» /д.н.з. НОМЕР_1 / саме ОСОБА_1 .
Проаналізувавши обставини відмови водія від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння суд приходить до наступного висновку.
Відмова водія від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння є правопорушенням, передбаченим ч.1 ст.130 КУпАП, що тягне за собою адміністративну відповідальність, про що складається протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначаються ознаки сп'яніння.
Таким чином, проходження до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння є імперативною нормою, оскільки передбачає обов'язкове проходження огляду в незалежності від наявності особистих обставин у особи, щодо якої порушується таке питання.
В силу положень ст.251 КУпАП, протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує подію та обставини правопорушення, а доказами у справі є, зокрема, пояснення особи, що притягується до відповідальності, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.
З досліджених в судовому засіданні протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 101395 та відеозапису з портативного відео-реєстратора встановлено, що 27.06.2024 р. о 22 год. 41 хв. в м. Чернігів по вул. Текстильників, 4, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «DACIA DUSTER» /д.н.з. НОМЕР_1 /.
Факт керування транспортним засобом не заперечував ОСОБА_1 і після його зупинки працівниками поліції.
Відтак, суд вважає доведеним факт виконання ОСОБА_1 функцій водія, тобто останній є суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП.
Згідно відеозапису з портативного відео-реєстратора, підставою для зупинки транспортного засобу «DACIA DUSTER» стало порушення водієм вимог п.30.2 ПДР, а саме керування транспортним засобом з номерним знаком, що не був достатньо освітленим.
Суд критично відноситься до тверджень захисника про те, що працівники поліції безпідставно зупинили транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , з урахуванням наступного.
Згідно ст. 31 цього Закону поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, зупинення транспортного засобу.
Так, ст.35 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає перелік підстав для зупинення транспортного засобу поліцейським, і здійснюється, у тому числі, якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу (ч.2 ст.35 Закону).
З переглянутого відеозапису, наявного у матеріалах справи, вбачається, що підсвітка заднього номерного знаку в автомобілі під керуванням ОСОБА_1 працювала некоректно, а відтак, працівники поліції обґрунтовано зупинили транспортний засіб.
Суд в рамках даної справи не надає оцінки діям працівників поліції щодо не притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вказане порушення, оскільки це є прерогативою патрульних.
Посилання сторони захисту на визнання всіх вимог правоохоронців та складений протокол неналежними та недопустимими доказами за правилами «плодів отруйного дерева» з підстав безпідставної зупинки є неприйнятними.
В супереч твердженням адвоката, концепція «плодів отруєного дерева» не є абсолютною, а критерії допустимості доказів обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості. В конкретному випадку захисником не обґрунтовано якими діями працівників поліції були істотно порушені права та свободи водія ОСОБА_1 та яким чином ці обставини впливають на дотримання працівниками поліції порядку виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного сп'яніння, встановлення яких відбувалося вже після фактичної зупинки автомобіля.
Крім того, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню, та інших обставин, які мають значення для справи, у тому числі достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
В даному випадку, як уже зазначалося вище, такими обставинами є факт керування особи транспортним засобом та факт відмови цієї особи від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
А питання поважності чи неповажності причин зупинки транспортного засобу поліцейськими не є предметом судового розгляду в справі про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП.
Суд наголошує, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів і таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом від 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі - Інструкція), ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Під час перевірки працівником поліції документів, спілкування з ОСОБА_1 , а також поясненням підстав зупинки, у водія було виявлено чітко виражені ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів.
Твердження сторони захисту про те, що виявлені у ОСОБА_1 працівниками поліції ознаки алкогольного сп'яніння були удаваними спростовуються переглянутим відеозаписом. Суд наголошує, що порушення мови та порушення координації рухів у водія були об'єктивними, реальними та не заперечувались власне і самим водієм під час спілкування з працівниками поліції.
Враховуючи визнання вживання водієм хоча і безалкогольного пива (згідно письмових пояснень наданих захисником) та подальше керування транспортним засобом, з урахуванням встановлених ознак алкогольного сп'яніння, дані обставини лише посилюють висновки суду про обґрунтованість пред'явленої вимоги поліцейськими щодо проходження огляду для визначення стану алкогольного сп'яніння.
Суд особливо звертає увагу, що мотиви відмови водія від виконання вимоги поліцейських у відповідності до п.2.5 ПДР правового значення не мають, оскільки наслідком такої відмови є складення відносно водія протоколу про адміністративну відповідальність, передбачену ч.1 ст.130 КУпАП.
У подальшому інспектором поліції було правомірно запропоновано водієві ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння на місці за допомогою спеціального технічного засобу. Натомість останній відмовився, що підтверджується Актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів та узгоджується з позицією захисту /а.с.5/.
Відповідно до п.7 розділу І Інструкції у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до ст.266 КУпАП.
Отримавши відмову водія від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу інспектор поліції, з дотриманням положень п.7 Інструкції, підставно запропонував водієві ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння у закладі охорони здоров'я, натомість, останній також відмовився.
Тобто, ОСОБА_1 , незважаючи на детальне роз'яснення працівником поліції правових наслідків його відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у вигляді складання протоколу про адміністративне правопорушення, усвідомлено та послідовно відмовлявся виконувати вимоги п.2.5 ПДР, що підтверджується долученим до протоколу відеозаписом та не оспорюється стороною захисту.
Наданим відеозаписом в достатній мірі підтверджені обставини викладені в протоколі, а також виконання працівниками поліції вимог Інструкції, КУпАП при його складанні та дотримання процедури виявлення у водія ознак сп'яніння, що за наявності відмови водія у проходженні огляду утворюють об'єктивну сторону інкриміновано правопорушення, та є об'єктивним доказом, який не залежить від особистого сприйняття певних подій, а тому передає перебіг подій в об'єктивній реальності.
Проаналізувавши досліджені докази, суд приходить до висновку, що саме свідоме передбачення ОСОБА_1 позитивних результатів огляду з застосуванням технічного засобу - газоаналізатора або ж у медичному закладі, і обумовлювало вибір його поведінки у виді ігнорування обов'язку щодо проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння шляхом ухилення від проведення такого огляду.
Про існування будь-яких об'єктивних причин, які б перешкоджали пройти медичний огляд на вимогу працівників поліції перед складанням протоколу, водій не повідомляв.
Тобто, ОСОБА_1 , маючи об'єктивну можливість спростувати обґрунтовану підозру працівника поліції щодо наявності в нього реальних ознак алкогольного сп'яніння шляхом проходження відповідного огляду на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу або ж у медичному закладі, без жодних переконливих пояснень відмовився від проходження такого огляду, що власне і становить об'єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
На виконання положень ч.3 ст.268 КУпАП, інспектором поліції було надано можливість ОСОБА_1 подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу. Натомість, останній обмежився у відповідній графі протоколу записом «з протоколом не згоден».
Суд звертає увагу на те, що право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Проте, заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності інших доказів у справі.
Суд, проаналізувавши наявні у справі матеріали в їх сукупності, приходить до переконання, що ОСОБА_1 , порушуючи вимоги п.2.5 ПДР України, скоїв правопорушення, що передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки вищезазначені факти його вини є об'єктивними, переконливими, достатніми, в повному обсязі відповідають фактичним обставинам справи та знайшли своє підтвердження в допустимих доказах, які містяться в матеріалах справи, що були повно та всебічно досліджені під час судового засідання.
Вищезазначені письмові докази жодних сумнівів щодо їх достовірності та допустимості не викликають, оскільки вони оформлені у визначеному процесуальним законом порядку. Досліджені судом відеозаписи мають достатньо високу інформативність, позбавлені упередження і суб'єктивного ставлення, мають безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі.
Суд також враховує, що рапорт поліцейського за своїм правовим змістом є службовим документом, яким поліцейський інформує керівництво про законність та обґрунтованість дій поліцейських під час встановлення обставин вчинення особою адміністративного правопорушення. Разом з тим, хоча рапорт і не є окремим доказом, проте вказаний документ містить інформацію, яка повністю узгоджується з іншими доказами по справі та не суперечить їх змісту.
Відсутність письмових даних про відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом працівниками поліції не є підставою для закриття провадження у справі, оскільки згідно відеозапису останній чітко повідомляв водієві про відсторонення від права керування автомобілем.
Окрім того, вказана обставина не знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку із вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Суд неодноразово звертав увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
В даному випадку протокол складено не за керування транспортним засобом в стані сп'яніння, а за відмову від проходження огляду, що є окремим складом адміністративного правопорушення, що й стало підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення працівником патрульної поліції, яким були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння у ОСОБА_1 .
Тобто, відмова від вимоги поліцейського пройти в установленому порядку огляд на стан алкогольного сп'яніння у медичному закладі є складом адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП, незалежно від того, чи був водій у стані алкогольного сп'яніння, і пояснення про відсутність ознак сп'яніння, не є підставою для звільнення від адміністративної відповідальності. Таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп'яніння.
В протилежному випадку, в разі толерування судами поведінки водіїв щодо безпідставної відмови від проведення оглядів може призвести до підриву авторитету судової влади у суспільстві та сприятиме уникненню від відповідальності.
Суд вважає, що ОСОБА_1 не діяв у стані крайньої необхідності, не знаходився у стані необхідної оборони і не перебував у стані неосудності. Про такі обставини не повідомляла і сторона захисту в ході судового розгляду.
Відповідно до ст.23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та для запобігання вчинення нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами.
Положеннями ст.33 КУпАП визначено, що суд при накладенні адміністративного стягнення враховує характер вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Обставин, які пом'якшують, чи обтяжують відповідальність у справі не встановлено. Підстав для звільнення від адміністративної відповідальності суд не вбачає.
З урахуванням ступеню та характеру вчиненого правопорушення, який становить підвищену суспільну небезпеку у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, особи порушника, дані про якого встановлені матеріалами справи та за відсутності будь-яких характеризуючих даних підтверджених доказами зі сторони захисту, відношення до скоєного адміністративного правопорушення, що полягало у запереченні його вчинення, згідно пояснень протоколу, відсутність відомостей про попередні притягнення до адміністративної відповідальності, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, суд вважає, що ОСОБА_1 слід притягнути до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП та накласти на нього адміністративне стягнення у межах санкції статті.
Відповідно до ст.40-1 КУпАП суд стягує з особи, яка притягується до адміністративної відповідальності судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Керуючись ст.ст.23, 33,40-1, ч.1 ст.130, ст.ст.283-285 КУпАП, суд -
Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 /сімнадцять тисяч/ грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 /один/ рік.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 605 грн (шістсот п'ять) 60 коп. судового збору.
Роз'яснити правопорушнику, що згідно зі ст.307 КУпАП штраф повинен бути сплачений порушником не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі її оскарження - не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
У разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу, згідно з ч.1 ст.308 КУпАП, надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.
Згідно ст.291 КУпАП постанова судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя В.Г.Павлов