печерський районний суд міста києва
Справа № 369/3870/22-ц
пр. 2-1582/24
23 липня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Остапчук Т.В.,
при секретарі судового засідання - Гаманюк О.С.,
за участю позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - Котляр Т.М.
представник відповідача - Лаврінець О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Київської міської прокуратури, Головного управління національної поліції у м. Києві, треті особи: Києво-Святошинська окружна прокуратура, Святошинське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві про відшкодування шкоди,-
Позивач в травні 2022 року звернувся до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування. В обґрунтування позову посилається, що 23.05.2018 року ОСОБА_1 була затримана слідчим Святошинського управління поліції ГУ НП у м. Києві за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України. 24.05.2018 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у кримінальному провадженні № 12018100080004248 за ч. 2 ст. ст. 187 КК України. 17.07.2018 року позивачу було винесено обвинувальний акт, за обвинуваченням ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України. Вироком Святошинського районного суду від 05.06.2020 року ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України та призначено покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з конфіскацією належного їх майна. 17.02.2022 року колегією суддів Київського апеляційного суду було винесено ухвалу, якою ОСОБА_1 звільнено з-під варти, а кримінальне провадження № 12018100080004248 за ознаками злочину за ч.2 ст. 187 КК України закрито на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України.
У позовній заяві позивач вказує, що загальний строк її перебування під вартою складає 3 роки 8 місяців 25 днів (44 місяці та 25 днів). Позивач вказує на те, що тривале перебування під вартою негативно вплинуло на її фізичне та психічне здоров'я. В результаті протизаконного рішення було порушено право позивача на свободу та особисту недоторканість. Просить стягнути моральну шкоду у розмірі 2 500 000 гривень.
В судовому засіданні позивач, представник позивача позов підтримали, просили задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідача - Київської міської прокуратури, Котляр Т.М. заперечувала проти задоволення позову, просила відмовити.
В судовому засіданні представник відповідача - Головного управління поліції у м. Києві - Лаврінець О.О. заперечував проти задоволення позову, просив відмовити у задоволенні позову.
В судове засідання треті особи не з"явились, про дату та час судового розгляду повідомлялимсь належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Представник Державної казначейської служби України надав відзив, просив відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.08.2022 року відкрито провадження в порядку загального.
03.11.2022 року від представника Управління державної казначейської служби України у Святошинському районі м. Києва надійшов відзив.
Позивач надав заперечення на відзив 24.11.2022 р.
02.01.2023 року до суду надійшли письмові пояснення від представника Головного слідчого управління Національної поліції України, відповідно до яких просив відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.05.2023 року передано за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 04.10.2023 року передано за підсудністю до Святошинського районного суду міста Києва.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 22.11.2023 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
22.12.2023 року до суду від начальника Святошинського управління поліції надійшло клопотання про залишення позову без руху та надання позивачу строк для усунення недоліків.
16.01.2024 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем та залучення співвідповідачів, а саме: замінити первісного відповідача -Державу України в особі Управління державної казначейської служби у Святошинському районі м. Києва на Державу України в особі Державної казначейської служби України, та залучити співвідповідачами: Київську міську прокуратуру, Головне управління Національної поліції у м. Києві, а також просив передати справу за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 16.01.2024 року замінено первісного відповідача - Державу Україна в особі Управління державної казначейської служби у Святошинському районі м. Києва, належним відповідачем: Державна казначейська служба України, залучено співвідповідачем Київську міську прокуратуру та Головне управління Національної поліції у м. Києві та передати справу за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва.
Ухвалою Печерського районного суду м.Кива від 07.02.2024 року відкрито провадження в порядку загального.
05.03.2024 року до суду від представника Державної казначейської служби України надійшла заява, в якій він просив відмовити у задоволенні позову та виключити його з числа відповідачів.
14.03.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив Державної казначейської служби України.
19.03.2024 року до суду від представника Головного управління національної поліції у м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, в якій просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
08.04.2024 року до суду від представника Київської міської прокуратури надійшов відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову.
10.04.2024 року ухвалою Печерського районного суду міста Києва призначено проводити судове засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».
Ухвалою Печерського районного суду м.Кива від 24.04.2024 року закрито підготовче та призначено до судового розгляду.
03.07.2024 року до суду від представника позивача надійшла письмова промова у судових дебатах.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, приходить до слідуючого.
Судом встановлено.
23.05.2018 року ОСОБА_1 була затримана слідчим Святошинського управління поліції ГУ НП у м. Києві за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
24.05.2018 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у кримінальному провадженні № 12018100080004248 від 23.05.2018 року про вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
17.07.2018 року позивачу було винесено обвинувальний акт, за обвинуваченням ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Вироком Святошинського районного суду від 05.06.2020 року ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України та призначено покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з конфіскацією належного їх майна.
17.02.2022 року колегією суддів Київського апеляційного суду було винесено ухвалу, якою ОСОБА_1 звільнено з-під варти, а кримінальне провадження № 12018100080004248 за ознаками злочину за ч.2 ст. 187 КК України закрито на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України.
У позовній заяві позивач вказує, що загальний строк її перебування під вартою складає 3 роки 8 місяців 25 днів (44 місяці та 25 днів).
Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов'язком держави.
На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.
Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади) (частина перша статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Саме до таких нормативних актів відноситься й Закон № 266/94-ВР. Для визначення порядку виконання цього Закону було також прийнято наказ Міністерства юстиції України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 «Про затвердження Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - наказ № 6/5/3/41).
Відповідно до положень статті 3 цього Закону в наведених у статті 1 випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
При цьому положення статті 4 цього Закону визначають відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, за рахунок державного бюджету, повернення майна в натурі - пунктом 2 , а в разі неможливості такого повернення - відшкодування його вартості за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким його передано безоплатною.
Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, в тому числі і судом.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. З КПК України в редакції Закону від 13.04.2012 притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Таким чином судом встановлено , що ОСОБА_1 перебувала під слідством і судом 3 роки 8 місяців 25 днів з 23.05.2018 року - з дня порушення кримінальної справи, до дати закриття кримінального провадження 17.02.2022 року.
Статтею 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, який не суперечить засадам цивільного законодавства. Способами захисту є зокрема відшкодування майнової та моральної шкоди.
Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено також у статях 56, 62 Конституції України, статтях 1167, 1176 ЦК України.
За частиною 3 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» , завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Пунктом 6 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові, відповідний орган, зазначений у п.11 цього Положення одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) направляє повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідно до вищезазначених норм закону, позивач має право на відшкодування спричиненої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності моральної та матеріальної шкоди.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Статтею 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, який не суперечить засадам цивільного законодавства. Способами захисту є зокрема відшкодування майнової та моральної шкоди.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідно до вищезазначених норм закону, позивач має право на відшкодування спричиненої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності моральної шкоди.
Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону N 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.
Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону N 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися. У чинному КПК України це право закріплене вперше.
Також однією з новел чинного КПК України є глава під назвою "Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов", згідно зі статтею 130 якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
Зважаючи на вказане, безпідставним є твердження ДКС України, що стягнення коштів є необґрунтованим, оскільки не наведено жодного доказу вини ДКС України щодо заподіяння шкоди позивачу.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону N 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Згідно із частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону N 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на час розгляду справи, установлено з 01 квітня 2024 року мінімальну заробітну плату встановлено на рівні 8000,00 грн., а тому суд приходить до висновку, про те, що гарантований мінімум відшкодування моральної шкоди позивачці визначається з мінімальної заробітної плати в розмірі 8000,00 грн., що загалом становить: 8000,00 грн.*45 міс.=360000,00 грн.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 556/896/18 (провадження № 61-8182св19) та від 18 листопада 2020 року у справі № 554/5980/18 (провадження № 61-7636св19).
Норма частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначає, що у подібних правовідносинах відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру, який не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суди, з урахуванням конкретних обставин справи, не обмежені у визначенні більшого розміру відшкодування моральної шкоди, тобто такий обрахунок є мінімально гарантованим законом, що узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
Таким чином, проаналізувавши надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про доведеність факту понесення позивачем моральних страждань та переживань з приводу порушеної кримінальної справи, розгляду кримінального провадження, винесення незаконного вироку, що призвели до погіршення стану здоров'я, зміни звичного укладу життя та порушення нормальних життєвих зв'язків, відтак суд приходить до висновку про те, що внаслідок завдання позивачці моральної шкоди у зв'язку з безпідставним перебуванням під слідством та судом на її користь підлягає стягненню відшкодування у розмірі 360000грн., саме такий розмір моральної шкоди є виправданим у цій ситуації.
Отже, відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.
Вказане узгоджується з висновками, викладеними ВС/КЦС у справі № 346/5428/17 від 10.11.2021 р.
З огляду на викладене, суд дійшовши висновку про те, що позивачу завдана моральна шкода, яка повинна бути відшкодована за рахунок державного бюджету, шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь позивача у рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду.
Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 280, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України,Київської міської прокуратури, Головного управління національної поліції у м.Києві, треті особи: Києво - Святошинська окружна прокуратура, Святошинське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві про відшкодування шкоди, задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 360 000 гривень.
В іншій частині відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущенного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційнв скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його скасовано, набирає законної сили після поверення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач-1:Державна казначейська служба України: 01601,м. Київ, вул.. Бастіонна,6, ЄДРПОУ 40108583.
Відповідач-2: Київська міська прокуратура: 03150,м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, ЄДРПОУ 02910019.
Відповідач-3: Головне управління національної поліції у м. Києві, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15, ЄДРПОУ 40108583.
Третя особа: Києво-Святошинська окружна прокуратура, вул.Соборна, 67 с.Софіївська Борщагівка Бучанський район, 08131, ЄДРПОУ 02909996.
Третя особа: Святошинське управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, Берестейський проспект, 109, Київ, 03115, ЄДРПОУ 08672957.
Дата складання повного тексту рішення 01.08.2024 року.
Суддя Т.В. Остапчук