01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
14.07.2010 № 6/118
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Смірнової Л.Г.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -Петрова І.Г. дов. № 04/140 від 29.09.2009 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор Ексім"
на рішення Господарського суду м.Києва від 15.03.2010
у справі № 6/118 ( .....)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор Ексім"
до ВАТ "БМ Банк"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про визнання договору недійсним № 2008-41/ДС-LC-2
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Фактор Ексім” до Відкритого акціонерного товариства “БМ Банк” про визнання договору № 2008-41/DС- LC-2 на відкриття та обслуговування документарного акредитиву від 06.06.2008 р. недійсним з моменту укладення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що умовами договору не визначено строк його дії та відповідальність відповідача, що є підставою визнання договору недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України та ст. 207 ГК України.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.03.2010 року у справі №6/118 в задоволенні позову відмовлено.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що пунктом 5.1 Договору № 2008-41/DС- LC-2 на відкриття та обслуговування документарного акредитиву від 06.06.2008 р. сторони передбачили, що він набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання зобов'язань наказодавця за цим Договором. Тобто, строком дії договору є період виконання зобов'язання наказодавцем. Також сторони погодили ціну Договору, що ними не заперечується. Таким чином судом першої інстанції встановлено, що укладаючи Договір сторони досягли згоди, щодо усіх його істотних та визначених ними умов Договору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 15.03.2010 року у справі №6/118.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник стверджує, що суд першої інстанції прийняв рішення без присутності позивача в першому судовому засіданні, позбавивши останнього можливості відстояти свою правову позицію, надати додаткові обґрунтування та докази. Крім цього, апелянт зазначає, що строк дії господарського договору є його істотною умовою, а умовами договору № 2008-41/ДС- LC-2 на відкриття та обслуговування документарного акредитиву від 06.06.2008 р. не визначено строк його дії, як це вимагає ст.252 УК України, конкретної дати на яку припадає закінчення дії договору. Також договір не містить такої суттєвої умови, як відповідальність банку, що є підставою визнання договору № 2008-41/ DС - LC-2 недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України та ст. 207 ГК України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2010 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 23.06.2010 року.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з нез'явленням у судове засідання 23.06.2010 року представника позивача (апелянта), колегією суддів ухвалою від 23.06.2010 року розгляд справи було відкладено на 14.07.2010 року.
13.07.2010 року представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом колегією суддів відхилено.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м.Києва від 15.03.2010 року у справі №6/118.
Представник позивача в судове засідання 14.07.2010 року не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка позивача не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони (позивача), Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 14.07.2010року за відсутності представника позивача.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
21.05.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “БМ Банк” (правонаступник якого є ВАТ “БМ Банк” (банком) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ВКФ “З КОМ” (найменування якого було змінено на ТОВ “Фактор Ексім” відповідально до протоколу №37 Загальних зборів учасників від 07.05.2008 року) (позичальник) було укладено договір № 2008-41/DС невідновлювальної кредитної лінії .
Відповідно до п. 1.1 Договору № 2008-41/DС невідновлювальної кредитної лінії в порядку та на умовах визначених цим договором, банк зобов'язується надавати, а позивальник зобов'язується отримувати, належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит в розмірі 7072509,20 доларів США 20 центів, сплачувати проценти за користування кредитом в розмірі та порядку, визначених цим договором.
06.06.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “БМ Банк” (банком) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ВКФ “З КОМ” (наказодавець) було укладено договір № 2008-41/DС-LC-2 на відкриття і обслуговування документарного акредитиву (далі-Договір)
Предметом Договору є відкриття банком за заявою наказодавця безвідкличного, підтвердженого документарного акредитиву на суму 7482975 доларів США строком до 23.06.2008 р. включно на користь бенефіціара, у забезпечення виконання зобов'язань наказодавця перед бенефіціаром за контрактом і згідно із заявою наказодавця на відкриття акредитива та зобов'язання наказодавця сплатити комісійну винагороду за послуги банку з надання акредитиву і виконати інші платіжні та/або неплатіжні зобов'язання перед банком, а також інші свої зобов'язання, передбачені цим Договором.
Пунктом 4.1 Договору встановлено, що в разі неналежного виконання сторонами зобов'язань, встановлених цим Договором, винна сторона несе перед другою стороною відповідальність, передбачену законодавством України.
Згідно з п. 4.2 Договору випадку прострочення перерахування наказодавцем сум комісійної винагороди та/або сум відшкодування витрат, передбачених пунктами 3.1 та 3.2 цього Договору, та неможливості списання таких сум банком самостійно з рахунків наказодавця, наказодавець зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 0,2 % від простроченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, в якому відбулося таке прострочення.
Відповідно до п. 5.1 цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання зобов'язань наказодавця за цим Договором.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Фактор Ексім” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства “БМ Банк” про визнання договору № 2008-41/DС- LC-2 на відкриття та обслуговування документарного акредитиву від 06.06.2008 р. недійсним з моменту укладення.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Фактор Ексім” задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України (надалі -ГК України) відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Згідно з п. 7 ст. 176 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно ч. 1 ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов”язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. (ч. 3 ст. 180 ГК України).
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4 ст. 180 ГК України).
Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до п. 5.1 договір № 2008-41/DС- LC-2 на відкриття та обслуговування документарного акредитиву від 06.06.2008 р. набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання зобов'язань наказодавця за цим Договором.
Тобто, умовою, з якою сторони пов'язали строк дії договору, є виконання зобов'язання наказодавцем, тобто Договір укладено на невизначений строк, що передбачено чинним законодавством, посилання позивача на конкретну дату, як на істотну умову Договору є безпідставним.
Крім цього, пунктом 4.1 Договору встановлено, що в разі неналежного виконання сторонами зобов'язань, встановлених цим Договором, винна сторона несе перед другою стороною відповідальність, передбачену законодавством України.
Таким чином, посилання позивача на те, що договір № 2008-41/DС- LC-2 на відкриття та обслуговування документарного акредитиву від 06.06.2008 р. не містить такої суттєвої умови, як строк дії зазначеного договору та відповідальність банку, є безпідставними.
Жодних інших доказів на підтвердження того, що Договір суперечить вимогам законодавства, позивачем не надано.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203);
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203);.
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203);
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом ( п. 7 Постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 “Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, надалі -Постанова ВСУ).
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. •
Відповідно до статті ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доказами, наданими позивачем не доведено, що Договір суперечить вимогам чинного законодавства. Інших доказів недійсності Договору, ніж ті, що містяться в матеріалах справи, позивачем не надано.
Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про визнання договору № 2008-41/DС- LC-2 на відкриття та обслуговування документарного акредитиву від 06.06.2008 р. недійсним є необґрунтованою, безпідставною, отже судом першої інстанції було правомірно відмовлено в позові повністю.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2010 року по справі №6/118 прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Фактор Ексім”, з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Фактор Ексім” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2010 року у справі №6/118 залишити без змін.
Матеріали справи № 6/118 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді