01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
03.08.2010 № 4/244
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Зарубін В.Б.
від відповідача - Пащенко Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "ТД офіс Україна"
на рішення Господарського суду м.Києва від 24.06.2010
у справі № 4/244 ( .....)
за позовом ТОВ "ТД офіс Україна"
до Акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк" Київського корпоративного центру Київського регіонального Департаменту АКІБ "УкрСиббанк"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про визнання кредитного договору № 11355935000 від 04.06.2008 р. недійсним
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД офіс Україна» (далі-позивач) звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» Київського корпоративного центру Київського регіонального Департаменту АКІБ «УкрСиббанк» (далі-відповідач) про визнання недійсним кредитного договору № 11355935000 від 04.06.2008 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД Офіс Україна» та Акціонерним комерційний інноваційним банком «УкрСиббанк».
Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.06.2010 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись, із вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 24.06.2010 року повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД офіс Україна».
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2010 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 03.08.2010 року.
У судове засідання 03.08.2010 року з'явилися представники позивача та відповідача.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.06.2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» в особі Київського корпоративного центру Київського регіонального Департаменту АКІБ «УкрСиббанк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД ОФІС Україна» (позичальник) було укладено кредитний договір № 11355935000 (а.с. 10-17).
Відповідно до п.1.1. договору відповідач зобов'язувався надати позивачу кредит в іноземній валюті в сумі 140 000 дол. США в термін погашення до 03.06.2013 року. Позивач зобов'язувався сплатити відповідачу за користування кредитними коштами проценту ставку в розмірі 14,5% річних (п. 1.3.1.).
Підпунктом 1.3.4. договору сторони погодили, що нарахування процентів здійснюється щомісяця в останній робочий день поточного місяця, починаючи з дня фактичного надання кредитних коштів до моменту повернення відповідачу. Сплата процентів за користування кредитними коштами здійснюється в доларах США.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що на виконання умов договору позивач повернув частково відповідачу кредитні кошти у сумі 7 958,40 дол. США, що підтверджується виписками з особового рахунку (а.с. 21-28).
Предмет позову у даній справі складає вимога Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД офіс Україна» до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» Київського кооперативного центру Київського регіонального Департаменту АКІБ «УкрСиббанк» про визнання недійсним зазначеного Кредитного договору № 11355935000 від 04.06.2008 року на підставі статей 203 та 215 Цивільного кодексу України з огляду на те, що видача банками кредитів та сплата процентів за їх користування у валюті відмінній від української гривні без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України є порушенням валютного законодавства.
Апеляційна інстанція погоджується з висновками, викладеними в рішенні господарського суду м. Києва у цій справі щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним згаданого Кредитного договору № 11355935000 від 04.06.2008 року з огляду на наступне:
Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом ( ч. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України).
Частина 1 статті 533 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Разом з тим, ч. 3 зазначеної статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно ч. 2 статті 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
При цьому, спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно статей 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик визначають як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Статтею ч. 1 статті 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Так, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (ч. 2 статті 5 Декрету). Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції (зокрема: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «в», «г» п. 4 статті 5 Декрету)
Згідно листа НБУ від 07.12.2009 року № 13-210/7871-22612 «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті» у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України, як засобу платежу регламентує Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, яке було розроблено НБУ відповідно до вимог статей 5, 11, 13 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та статей 7 і 44 Закону України «Про Національний банк України» (п.п. 1.1, 1.2 даного Положення).
Відповідно до пункту 1.5 зазначеного Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.
Отже, враховуючи викладені норми чинного законодавства, банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.
Статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-ІІІ від 07.12.2000р. визначено, що на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:
- приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
- відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банківських -кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
До матеріалів справи залучено банківську ліцензію № 75, згідно якої надано банку право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п. 5-11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зареєстрованому Національним банком України від 28.10.1991 року за № 57 (а.с. 96-98).
Також, в матеріалах справи знаходиться копія Додатку до дозволу № 75-3 від 28.12.2009 року в якому зазначений перелік операцій, які має право здійснювати Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (а.с 99).
Враховуючи викладене, Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» Київського кооперативного центру Київського регіонального Департаменту АКІБ «УкрСиббанк» на підставі ліцензії та письмового дозволу НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями має право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії.
Апеляційна інстанція погоджується з висновками Господарського суду міста Києва про те, що відсутність у сторін індивідуальної ліцензії НБУ, не дає підстав для визнання Кредитного договору, у якому містяться положення про видачу кредитів у іноземній валюті та сплату відсотків за користування цими кредитами іноземною валютою, недійсним.
Відповідно до ч. 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ч. 2 статті 345 Господарського кодексу України).
Істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 статті 180 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 3 статті 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Враховуючи викладене, істотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.
Дана позиція також підтверджується листом НБУ від 18.08.2004 року № 18-111/3249-8378 «Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності».
Приписи статті 203 Цивільного кодексу України містять вичерпний перелік вимог, додержання яких є необхідно для чинності правочину, а саме:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних.
Відповідно до вимог ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Апеляційна інстанція погоджується з висновками, викладеними у рішенні господарського суду м. Києва у цій справі стосовно того, що при укладенні оскаржуваного Кредитного договору № 11355935000 від 04.06.2008 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД офіс Україна» до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» Київського кооперативного центру Київського регіонального Департаменту АКІБ «УкрСиббанк» було додержано вимоги статті 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
З огляду на викладене, Господарський суд м. Києва дійшов правильного висновку стосовно того, що Кредитний договір № 11355935000 від 04.06.2008 року повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, зокрема, статті 203 Цивільного кодексу України.
Згідно ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За наведених обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 99, 101, 103-105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД офіс Україна» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2010 року у справі № 4/244 залишити без змін.
2. Матеріали справи № 4/244 направити до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді