08 серпня 2024 року справа №160/30399/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В. , Компанієць І.Д. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі № 160/30399/23 (головуючий І інстанції Кониченко О.М.) за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП, ОСОБА_1 ), звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Донецькій області щодо не списання безнадійного податкового боргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 по орендній платі з фізичних осіб (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) в сумі 19874,24 грн, в тому числі пеню у розмірі 6588,80 грн;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Донецькій області прийняти рішення про списання безнадійного податкового боргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 по орендній платі з фізичних осіб (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) в сумі 19874,24 грн, в тому числі пеню у розмірі 6588,80 грн за період з 30.09.2014 по 30.01.2015 та внести відповідні відомості до автоматизованої інформаційної системи.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року задоволено частково позовні вимоги, а саме суд:
Визнав протиправним та скасував Лист ДПС у Донецькій області “Про розгляд заяви про списання податкового боргу” від 27.09.2023 року №4016/6-05-99-13-05, Лист ДПС у Донецькій області “Про розгляд заяви про списання податкового боргу” від 01.11.2023 року №4016/6-05-99-13-05, які мають ознаки акту індивідуальної дії, що порушує права ОСОБА_1 .
Зобов'язав Головне управління ДПС у Донецькій області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 з урахуванням доводів, підстав, висновків суду, викладених у судовому рішенні та за результатами такого розгляду відкоригувати дані з орендної плати, штрафів та пені в інформаційно-комунікаційній системі органів ДПС України.
В іншій частині позову відмовив.
Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 44070187) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок.
Відповідач, не погодившись з таким рішенням суду, звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ФОП ОСОБА_1 було самостійно обчислено та подано до контролюючого органу за місцезнаходженням земельних ділянок податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності).
Також судом не враховано, що згідно з пунктом 50.1 статті 50 ПК України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Таким чином, позивач не скористалась своїм правом відкоригувати нараховані податкові зобов'язання шляхом подання в порядку, визначеному Кодексом, уточнюючих податкових декларацій, натомість у контролюючого органу відсутні повноваження щодо здійснення коригування самостійно обчислених та поданих до контролюючого органу за місцезнаходженням земельних ділянок вищезазначених податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності).
Скаржник зазначає, що Закон № 1669-VII не є спеціальним законодавчим актом у сфері оподаткування.
Поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. (ст. 5 ПК України).
Також, судом не враховано та не взято до уваги, що безпосередньо за період 2014 - 2023 роки штрафні санкції до платника контролюючим органом не застосовувались. Пеня в розмірі 39,04 грн була нарахована та погашена в період 02.06.2014 - 26.09.2014.
Отже, станом на 31.01.2015 за даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України (далі - ІКС ДПС) обліковувався податковий борг в розмірі 13 285,44 гривень, період виникнення боргу 30.10.2014 - 30.01.2015, а пеня в розмірі 39,04 грн була нарахована та погашена в період 02.06.2014 - 26.09.2014, тобто, нарахування та погашення відбулось до набрання чинності Закону № 1797-VIII.
Скаржник не погоджується з посиланням суду на те, що податковий орган самостійно не відкоригував в ІКС, ведення якого покладається на нього, даних з податкової звітності та податкового контролю.
Відповідно до пп. 20.1.29. п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право, зокрема приймати рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу, а також про списання безнадійного податкового боргу у порядку, передбаченому законодавством. Отже, списання безнадійного податкового боргу є правом контролюючого органу, а не його обов'язком.
Списання безнадійного податкового боргу здійснюється контролюючим органом на підставах, що регламентовані статтею 101 ПК України, згідно із Порядком списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України 28.07.2022 № 220, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.08.2022 за № 908/38244 (далі - Порядок № 220).
Згідно з положеннями ст. 101 ПК України та Порядку № 220, списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг, зокрема, списанню підлягає податковий борг платника податків, у тому числі податкового агента, щодо якого минув строк давності, встановлений пунктом 102.4 статті 102 ПК України (1095 днів) та податковий борг платника податків, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Таким чином, 13.09.2023 ФОП ОСОБА_1 звернулась до податкового органу із заявою про списання безнадійного податкового боргу (вх. реєстраційний індекс ГУ ДПС у Донецькій області від 13.09.2023 № 8444/6), у якій посилалась на наявний в неї податковий борг та підстави, згідно якими такий борг має бути списано, зокрема зазначила п. 2 розділу ІІ Порядку № 220. Також у своїй заяві позивач навела інформацію про наявний у неї Сертифікат № 1881 (висновок) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 25.11.2014, виданий Торгово-промисловою палатою України, що підтверджує зазначені обставини викладені у заяві платника. Проте до самої заяви цього сертифікату позивачем додано не було. За результатом розгляду цієї заяви позивача, податковим органом було надано відповідь (лист ГУ ДПС у Донецькій області від 27.09.2023 № 4016/6/05-99-13-05), якою зазначено, що відсутні підстави для прийняття рішення про списання безнадійного податкового боргу у зв'язку з відсутністю сертифікату, який підтверджує факт форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), який передбачений п. 2 розділу ІІ Порядку № 220.
03.10.2023 від позивача надійшла заява, у якій вона просила посилалась на наявний в неї податковий борг та підстави, згідно якими такий борг має бути списано, зокрема зазначила п. 2 розділу ІІ Порядку № 220, додавши до заяви Сертифікат № 1881 (висновок) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 25.11.2014, виданий Торгово-промисловою палатою України.
Листом ГУ ДПС у Донецькій області від 01.11.2023 № 5629/6/05-99-13-05 позивачу була надана відповідь, згідно якої зазначено, що відсутні підстави для прийняття рішення про списання безнадійного податкового боргу у зв'язку з тим, що відлік строку давності, визначений статтею 102 ПК України, зупиняється на період, протягом якого до ФОП ОСОБА_1 не застосовувалися заходи стягнення, передбачені статтями 59, 60, 87-101 ПК України, тобто до 28.06.2023, а також у зв'язку з тим, що Сертифікат № 1881 (висновок) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 25.11.2014, доданого до заяви про списання ФОП ОСОБА_1 та виданого Торгово-промисловою палатою України, то даним документом засвідчено настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 01 серпня 2014 року при здійсненні господарської діяльності на території м. Донецька щодо виконання законодавчих актів України, які стосуються справляння та сплати податків та обов'язкових платежів відповідно до п. 100.4 і 100.5 статті 100 ПКУ, якими визначено лише підстави для розстрочення/відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків.
Скаржник звертає увагу, що від січня 2017 року було прийнято низку законодавчих актів, які зупиняли перебіг зазначеного вище строку давності, що безпосередньо не було враховано судом при ухвалені рішення.
Так, відлік строку давності, визначений статтею 102 ПКУкраїни, зупиняється на період, протягом якого до ФОП ОСОБА_1 не застосовувалися заходи стягнення, передбачені статтями 59, 60, 87-101 ПК України, тобто до 28.06.2023. Отже, податковий борг, що обліковується у ФОП ОСОБА_2 не відповідає критерію безнадійності в розумінні ПК України.
Від позивача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення без змін.
В обгартування зазначено зокрема, що згідно з п.п 38.7 п. 38 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ, не нараховується та не сплачується у період з 14 квітня 2014 року по 31 грудня року, в якому завершено проведення АТО плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, які розташовані на тимчасово окупованій території, та/або в населених пунктах на лінії зіткнення та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб.
Таким чином, ФОП ОСОБА_1 з 14 квітня 2014 року звільнена від сплати за оренду земельних ділянок, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .; 2) АДРЕСА_3 .
Проте, станом на листопад 2023 року у ФОП ОСОБА_1 наявний податковий борг з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) на загальну суму 19 874,24 грн.: 2 251,44 грн. по земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_4 (дата виникнення - 30.11.2014р.); 17 622,80 грн. ( у т.ч. пеня - 6 588,80 грн.) - по земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 (дата виникнення - 30.12.2014р.)
Таким чином, позивач з урахуванням положень пп. 38.7 п. 38 підрозд. 10 розд. XX Податкового кодексу України та Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" № 1669-VII на період з 14.04.2014, зокрема по 30.01.2015, був звільнений від нарахування та від сплати за користування земельною ділянкою, що розташована на тимчасово окупованій території, з огляду на що він не сплачував задекларовані податкові зобов'язання за відповідний період, внаслідок чого у нього виник податковий борг в розмірі 19 874,24 грн.
Поряд з цим, позивач наголошує, що відповідно до розрахунку з орендної плати з фізичних осіб за 2014 рік продовжував сплачувати відповідні платежі до вересня 2014 року. Тобто фактично, ФОП ОСОБА_1 в розумінні положень пп. 38.7 підрозд. 10 розд. XX Податкового кодексу України здійснила переплату, оскільки звільнена від сплати з 14.04.2014.
Щодо посилань контролюючого органу на самостійне обчислення та подані податкові декларації, позивач зазначає, що з огляду положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" № 1669-VI звільнено суб'єктів господарювання від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Поряд з цим, наведена у розділі 4 позовної заяви судова практика зазначає, що «наявність підстав для звільнення платника податків від плати за землю на підставі приписів Закону №1669-VII, навіть за умови неподання таким платником уточнюючої декларації з обнулінням попередньо задекларованих показників.» Тобто, не встановлює вимоги подавати уточнені податкові декларації.
Позивач зазначає, що бездіяльність ГУ ДПС у Донецькій області, яка полягає у несписанні безнадійного податкового боргу в сумі 19 874,24 грн., який виник з обставин, які не залежали від волі Позивача є протиправною та порушує норми законодавства, які встановлюють спеціальний правовий режим щодо звільнення суб'єктів господарської діяльності від орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які розташовані на тимчасово окупованій території, та/ або в населених пунктах на лінії зіткнення та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а саме пп. 38.7 п. 38 підрозд. 10 розд. XX Податкового кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
У відповідності до витягу із ЄДРПОУ станом на 25.12.2023, позивач зареєстрована, як фізична особа-підприємець 28.12.2002.
Зареєстрованим місцем проживання позивача є адреса: АДРЕСА_5 .
28.06.2023 проведено державну реєстрацію зміни місця проживання/ місцезнаходження фізичної особи - підприємця з тимчасово окупованої території на іншу територію України ( АДРЕСА_6 ).
18.08.2023 проведено державну реєстрацію зміни місця проживання/ місцезнаходження фізичної особи-підприємця з попереднього на адресу: АДРЕСА_1 .
Місцезнаходження позивача, як фізичної особи- підприємця з 18.08.2023: Україна, АДРЕСА_7 .
З 21.12.2007 позивач перебувала на податковому обліку в органах державної податкової служби у Київському районі м. Донецька.
Як вбачається із матеріалів справи позивач у 2014 році використовувала у своїй підприємницький діяльності земельні ділянки, які розташовані на території м. Донецьк та м. Горлівка Донецької області.
Як встановлено судами, позивачем було укладено два договори оренди землі комунальної власності із місцезнаходженням м. Донецьк та м. Горлівка Донецької області.
З пояснень позивача вбачається, що право використання зазначених земельних ділянок підтверджувалось Договорами оренди земельних ділянок, які позивачем або відповідачем до матеріалів справи не долучені. Позивач зазначила, що вищезазначені документи знаходяться на окупованій території і тому не можуть бути надані до суду.
Наявність у позивача права оренди відповідачем не спростовується.
Матеріали справи містять копії податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2014 рік від 22.01.2014 та від 24.01.2014 да витяги з індивідуальної картки платника податків з орендної плати за землю за 2014, 2015, 2022, 2023 роки (надалі ІКП).
У відповідності до декларації від 22.01.2014 (м. Донецьк) позивачем було зазначено дві земельні ділянки. Річна сума орендної плати за землю, яка підлягає сплаті у 2014 році, за даними платника податків склала 33244,99 грн. Щомісячна орендна за період з січня 2014 по грудень 2014 року склала 2307,87 грн.
У відповідності до декларації від 24.01.2014 (м.Горлівка) позивачем було зазначено одна земельна ділянка. Річна сума орендної плати, яка підлягає сплаті за даними платника склала 2219,76 грн. Щомісячна орендна за період з січня 2014 по грудень 2014 року склала 184,98 грн.
Також матеріали справи містять податкову декларацію за 2014 року від 24.01.2014 (№ 9003407948, надійшла та зареєстрована за даними відповідача 30.01.2014), з визначеною річною сумою орендної плати у розмірі 13499,40 грн, щомісячний платіж складає 1124,95 грн.
Згідно з даними реєстраційних даних інформаційно-комунікаційної системи органів ДПС (далі - ІКС ДПС), за даними відповідача, за ФОП ОСОБА_1 обліковується податковий борг з орендної плати з фізичних осіб в розмірі 19 874,24 грн, у тому числі:
- 2 251,44 грн - по земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_4 (період виникнення заборгованості - 30.11.2014 - 30.01.2015);
- 17 622,80 грн (у т. ч. пеня - 6 588,80 грн) - по земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 (період виникнення заборгованості - 30.12.2014 - 30.01.2015; 02.03.2022 - 30.01.2023).
Як вбачається із ІКП позивача за 2014 рік (м. Донецьк) станом на 31.12.2013 позивач мала переплату у сумі 2306,43 грн, а станом на 31.03.2013 позивач мала переплату у розмірі 1936,50 грн.
Станом на 11.04.2014 позивач мала переплату у сумі 4706,92 грн, а станом на 30.04.2014 та 30.05.2014 1751,52 грн.
Станом на 31.12.2014 за даними ІКП позивача за нею обліковувалась недоїмка у сумі 8078,62 грн, а також сума пені у розмірі 39,04 грн.
Станом на 31.01.2015 за даними ІКП позивача за нею обліковується недоїмка у сумі 11034 грн, сума пені відсутня взагалі.
З ІКП позивача за 2014 рік (м. Горлівка) станом на 31.12.2013, що позивач мала переплату у сумі 1123,41 грн, а станом на 30.03.2013 та 31.05.2014 позивач мала переплату у розмірі 1123,41 грн.
Станом на 31.12.2014 за даними ІКП позивач мала недоїмку у сумі 1126,49 грн, а станом на 31.01.2015 недоїмка склала 2251,44 грн.
У 2022 році ФОП ОСОБА_1 по земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 за даними відповідача було подано наступні декларації:
- реєстраційний № 1393716 від 10.01.2022 - податкові зобов'язання з орендної плати за землю у сумі 7 359,66 грн на рік, щомісячні податкові зобов'язання визначено у сумі 613,31 грн;
- реєстраційний № 10009020 від 10.02.2022 (уточнююча декларація) із самостійним декларуванням податкових зобов'язань до зменшення у сумі 7 359,66 грн на рік, щомісячні податкові зобов'язання до зменшення визначено у сумі 613,31 грн.
За результатами подання зазначених декларацій в ІКП відбулося збільшення недоїмки по податковій декларацiї з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельнi дiлянки державної або комунальної власностi) № 1393716 вiд 10.01.2022, зменшення боргу минулих років по Податковій декларацiї з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельнi дiлянки державної або комунальної власностi) № 10009020 вiд 10.02.2022 та автоматично проведено розрахунок пені в розмірі 6 588,80 грн.
Так, згідно даних ІКП позивача (м. Донецьк) за 2014 рік відповідачем нараховано та сплачено (направлено на зменшення пені за рахунок переплати) пеню у розмірі: 2,55 грн, яка була обчислена з 02.06.2014 по 09.06.2014; 0,46 грн, яка була обчислена з 02.06.2014 по 09.06.2014; 1,13 грн, яка була обчислена з 01.07.2014 по 03.07.2014; 0,17 грн, яка була обчислена з 01.07.2014 по 03.07.2014; 10,68 грн, яка була обчислена з 31.07.2014 по 18.08.2014; 1,06 грн, яка була обчислена з 31.07.2014 по 18.08.2014; 6,83 грн, яка була обчислена з 01.09.2014 по 25.09.2014; 1,90 грн, яка була обчислена з 01.09.2014 по 25.09.2014.
Крім того, згідно даних ІКП до позивача були застосовані штрафні санкції, які були погашені за рахунок переплати та платежів, здійснених позивачем з оренди земельної плати, що підтверджується даними ІКП.
Так, згідно даних ІКП позивача (м. Донецьк) за 2022 рік загальна сума недоїмки станом на 31.12.2021 склала 11034 грн.
Відповідачем нараховано 02.03.2022 пеню у розмірі: 560,15 грн, яка була обчислена за період з 29.01.2015 по 02.03.2022.
Відповідачем нараховано 30.03.2022 пеню у розмірі: 560,15 грн, яка була обчислена за період з 29.01.2015 по 30.03.2022.
Відповідачем нараховано 30.05.2022 пеню у розмірі: 130,52 грн, яка була обчислена за період з 29.01.2015 по 30.05.2022.
Відповідачем нараховано 30.05.2022 пеню у розмірі: 130,52 грн, яка була обчислена за період з 29.01.2015 по 30.05.2022.
Відповідачем нараховано 30.05.2022 пеню у розмірі: 168,95 грн, яка була обчислена за період з 29.01.2015 по 30.05.2022.
Відповідачем нараховано 30.05.2022 пеню у розмірі: 256,30 грн, яка була обчислена за період з 01.03.2015 по 30.05.2022.
Відповідачем нараховано 30.06.2022 пеню у розмірі: 550,73 грн, яка була обчислена за період з 01.03.2015 по 30.06.2022.
Відповідачем нараховано 01.08.2022 пеню у розмірі: 550,73 грн, яка була обчислена за період з 01.03.2015 по 01.08.2022.
Відповідачем нараховано 30.08.2022 пеню у розмірі: 550,73 грн, яка була обчислена за період з 01.03.2015 по 30.08.2022.
Відповідачем нараховано 30.09.2022 пеню у розмірі: 550,73 грн, яка була обчислена за період з 01.03.2015 по 30.09.2022.
Відповідачем нараховано 31.10.2022 пеню у розмірі: 28,52 грн, яка була обчислена за період з 01.03.2015 по 31.10.2022.
Відповідачем нараховано 31.10.2022 пеню у розмірі: 166,11 грн, яка була обчислена за період з 01.03.2015 по 31.10.2022.
Відповідачем нараховано 31.10.2022 пеню у розмірі: 346,67 грн, яка була обчислена за період з 31.03.2015 по 31.10.2022.
Відповідачем нараховано 30.11.2022 пеню у розмірі: 536,14 грн, яка була обчислена за період з 31.03.2015 по 30.11.2022.
Відповідачем нараховано 30.12.2022 пеню у розмірі: 536,14 грн, яка була обчислена за період з 31.03.2015 по 30.12.2022.
Всього за 2022 рік відповідачем була нарахована пеня у сумі 6052,72 грн.
Згідно даних ІКП позивача (м. Донецьк) за 2023 рік загальна сума недоїмки станом на 31.12.2022 склала 11034 грн, а сума пені 6052,72 грн.
31.01.2023 відповідачем нараховано пеню у розмірі 536,08 грн.
Загальна сумі недоїмки склала 17622,80 грн, в тому числі пеня у розмірі 6588,80 грн, яка була обчислена за період з 29.01.2015 по 31.01.2023.
Позивач звернулась до відповідача із заявою від 08.09.2023 № 0809/23, в якій на підставі пп. 37.8. п. 38 підрозділу Х розділу ХХ “Перехідні положення” та ст. 101 ПК України просила списати безнадійний податковий борг у розмірі 13477,52 грн. та пеню у розмірі 6588,80 грн з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності.
Відповідач листом “Про розгляд заяви про списання податкового боргу” від 27.09.2023 №4016/6-05-99-13-05 повідомив позивача що для списання безнадійного податкового боргу необхідно додати Сертифікат, який підтверджує факт наявності форс-мажорних обставин.
Позивач звернулась до відповідача із листом від 03.10.2023 № 0310/23 відповідно до якого просила списати безнадійний податковий борг у розмірі 13477,52 грн та пеню у розмірі 6588,80 грн з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, додатково надавши Сертифікат ТПП № 1881 від 25.11.2014 про форс-мажорні обставини.
Відповідач листом “Про розгляд заяви про списання податкового боргу” від 01.11.2023 №4016/6-05-99-13-05 повідомив позивача що у користуванні позивача крім земельних ділянок, які розташовані на окупованих територіях - м. Донецьк та м. Горлівка, є земельна ділянка у м. Добропілля Донецької області.
Загальна сума податкового боргу станом на дату звернення позивача із заявою про списання податкового боргу за позивачем обліковується податковий борг у сумі 20062,32 грн, який складається із наступного: 2251,42 грн по земельній ділянці: м. Горлівка, пр-т. Перемоги, 14а - дата виникнення 30.11.2014 року; 192,08 грн по земельній ділянці: м. Добропілля, вул. Фрунзе, 18а - дата виникнення 30.01.2023 року ; 17622,80 грн (в тому числі пеня - 6588,80 грн)по земельній ділянці: м. Донецьк, вул. Поліграфічна, 1 - дата виникнення 30.12.2014 року.
Сертифікат ТПП містить у собі посилання на п. 100.4 та 100.5 Податкового кодексу України, який регулює питання щодо відстрочки/розстрочки сплати податкових зобов'язань/ податкового боргу.
Тому позивачу було відмовлено у списанні податкового боргу.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції при прийнятті рішення вийшов за межі позовних вимог та дійшов до висновку, що оскільки земельні ділянки позивача розташовані на території міста Донецьк та Горлівка які є окупованими територіями з квітня 2014 року, враховуючи приписи ст. 3 Закону України № 1669 та підпункт 38.7 пункту 38 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України та Висновки Верховного суду з цього питання, позивач не повинен був нараховувати та сплачувати орендну плату за земельні ділянки з 14 квітня 2014 року по січень 2015 року включно та в інші періоди взагалі та є звільненим зі сплати орендної плати за землі державної/комунальної власності за весь період окупації.
Крім того суд першої інстанції у рішенні зазначив, що податковим органом при розгляді заяв позивача про списання безнадійного податкового боргу, в тому числі пені, безпідставно не враховано наступне:
1) Земельні ділянки, які є об'єктом оподаткування, відповідно до ПК України, знаходяться на окупованій території з 14.04.2014 року по час розгляду спору у суді;
2) Закон №1669-VII є спеціальним законом у спірних правовідносинах і згідно з частиною третьою статті 11 цього Закону закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Відтак, положення цього Закону, а саме стаття 6, підлягають застосуванню до спірних правовідносин, які виникли і існували з 14.04.2014 по теперішній час, незалежно від того, що ПК України відповідних положень не містить.
3) Стаття 6 Закону №1669-VII, яка має пряму дію, не вимагає додаткове отримання сертифіката про засвідчення форс-мажорних обставин. До того ж, сертифікат Торгово-промислової палати України потрібен для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, а положення статті 6 Закону №1669-VII передбачають саме звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.
4) Відповідачем відповідно до ІКП нараховані та погашені штрафні санкції та обчислена (погашена) пеня за період 2014 - 2023 роки за несплату (несвоєчасну сплату) орендної плати за земельні ділянки, які знаходяться на окупованій території, без врахування приписів підпунктів 38.2, 38.7 пункту 38 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України та Рішення Конституційного суду України (Перший Сенат) від 5 червня 2019 року № 3-р(I)/2019, Справа № 3-391/2018(6048/18) “У справі за конституційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА".
5) Податковий орган самостійно не відкоригував в ІКС, ведення якого покладається на нього, даних з податкової звітності та податкового контролю з огляду на приписи Закону №1669-VII, підпунктів 38.2, 38.7 пункту 38 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо уточнення деяких положень та усунення суперечностей, що виникли при прийнятті Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" та Рішення Конституційного суду України (Перший Сенат) від 5 червня 2019 року № 3-р(I)/2019, Справа № 3-391/2018(6048/18) “У справі за конституційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА" .
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Статтею 6 ПК України надано визначення понять «податок» та «збір». Так, податок - це обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платника податку відповідно до цього Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податків, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.
Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України, передбачено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).
Податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (п.п. 14.1.156 п. 14.1 ст. ПК України).
За визначенням підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
Податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України ).
Тобто, узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником в строки, визнається сумою податкового боргу платника податків.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України, на платників податків покладений обов'язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору впорядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Згідно пункту 49.2 статті 49 ПК України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.
Така податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання, та подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків (пункт 48.1 статті 48, пункт 49.1 статті 49 ПК України).
Згідно пункту 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Пунктом 50.1 статті 50 ПК України передбачено, що у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.
Приписами статті 102 ПК України визначено строк давності в межах 1095 календарних днів.
Відповідно до пункту 288.7 статті 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу.
Платники плати за землю самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями (пункт 286.2 статті 286 ПК України).
Податкове зобов'язання щодо плати за землю визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (пункт 287.3 статті 287 ПК України).
Указом Президента України від 14.04.2014 №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
02 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" № 1669-VII (далі - Закон № 1669-VII; тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який набув чинності 15 жовтня 2014 року та визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №1669-VII період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Згідно з частиною 2 статті 1 Закону №1669-VII територією проведення антитерористичної операції є територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
02.12.2015 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».
Пунктом 1 та 3 вказаного розпорядження, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, та визнано такими, що втратили чинність: розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №1079 «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053».
Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р до зазначених населених пунктів належить м. Донецьк та Горлівка.
Відповідно до статті 6 Закону 1669-VII (у редакції, чинній до 08.06.2016) під час проведення антитерористичної операції звільнено суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.
Законом України Про внесення змін до Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" щодо безперешкодної діяльності органів місцевого самоврядування від 17.05.2016 № 1365-VIII, який набрав законної сили 08.06.2016, внесені зміни до Закону №1669-VII, якими доповнено пункт 4 до статті 4 Закону наступного змісту: "Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затверджуються Кабінетом Міністрів України, який забезпечує своєчасну їх актуалізацію.
Вказаним Законом також змінено редакцію статті 6 Закону №1669-VII, яка з 08.06.2016 передбачає звільнення суб'єктів господарювання від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності в населених пунктах згідно з переліками, передбаченими частиною четвертою статті 4 цього Закону.
Згідно з переліком населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення" від 07.11.2014 №1085-р, м. Донецьк та Горлівка належать до населених пунктів на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
У постановах від 30 листопада 2018 року у справі №805/3518/15-а, від 17 червня 2021 року у справі № 826/11385/17, від 30 листопада 2020 року у справі №812/1016/17 Верховний Суд наголошував, що відповідно до положень Закону №1669-VII достатньою підставою для звільнення від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності та скасування орендної плати за користування державним та комунальним майном стосовно конкретних суб'єктів господарювання є встановлення факту здійснення ними діяльності на території проведення антитерористичної операції з 14 квітня 2014 року. При цьому стаття 6 Закону №1669-VII мала пряму дію та не вимагала додаткового вчинення будь-яких дій (отримання сертифіката про засвідчення форс-мажорних обставин тощо) для звільнення від сплати орендної плати за земельні ділянки.
У постановах від 16 липня 2019 року у справі №805/1684/16-а, від 19 лютого 2019 року у справі №812/678/16 Верховний Суд також дійшов висновку про наявність підстав для звільнення платника податків від плати за землю на підставі приписів Закону №1669-VII, навіть за умови неподання таким платником уточнюючої декларації з обнулінням попередньо задекларованих показників.
Також, з 01 січня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» № 1797-VIII, яким доповнено підрозділ 10 розділу ХХ пунктом 38.
Пунктом 38.7 підрозділу 10 Розділу ХХ ПК України (в редакції що діяла у період звернення позивача із заявами) визначено, що не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, які розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення та перебувають у власності та/або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, у період з 14 квітня 2014 року до 31 грудня року, в якому завершено антитерористичну операцію.
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє довід скаржника про невчинення позивачем дій щодо подання уточнених декларацій або сертифікату, як передумови застосування до нього звільнення від такої оплати, передбаченого приписами статті 6 Закону №1669-VII та пп. 38.7 п. 38 підрозд. 10 розд. XX Податкового кодексу України.
Відтак, з урахуванням вищезазначених норм та висновків Верховного суду, колегія суддів дійшла до висновку, що відображення в інтегрованих картках платника податків позивача показників про наявність у нього податкового боргу є протиправним, оскільки позивач був в силу закону звільнений у відповідні періоди від сплати податку на землю та оренди за земельні ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі №360/2838/20.
Верховний Суд неодноразово (зокрема, але не виключно, у постановах від 19 лютого 2019 року (справа №825/999/17) та від 26 лютого 2019 року (справа №805/4374/15-а), від 17 червня 2021 року (справа № 520/7599/19), від 25 березня 2021 року (справа №280/4506/18) вказував, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом.
Отже, ГУ ДПС не здійснило належного відображення податкової заборгованості, оскільки продовжувало відображати таку заборгованість як поточну та нараховувати на неї пеню.
Такі дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень є протиправними.
Таким чином, з огляду на вставні обставини, відмова відповідача викладена у листах з огляду на зміст заяв позивача (посилання на положення пп. 38.7 п. 38 підрозд. 10 розд. XX Податкового кодексу України), є протиправною, що створює у позивача право на відображення дійсного та достовірного стану податкових зобов'язань (боргу), а у відповідача створює обов'язок щодо відновлення такого права позивача.
Частина 1 статті 2 КАС України встановлює, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Усталеною є практика Верховного Суду, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має водночас як забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання, так і бути адекватним фактичним обставинам справи, а також узгоджуватися з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Враховуючи викладене та не заперечуючи права платника податків на відображення в особовій картці платника податків дійсного стану зобов'язань перед бюджетом, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову саме у запропонованій судом першої інстанції редакції, а саме шляхом зобов'язання Головне управління ДПС у Донецькій області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 з урахуванням доводів, підстав, висновків суду, викладених у судовому рішенні та за результатами такого розгляду відкоригувати дані з орендної плати, штрафів та пені в інформаційно-комунікаційній системі органів ДПС України.
На підставі викладеного суд погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовної заяви.
За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі № 160/30399/23 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року у справі № 160/30399/23 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст складений та підписаний колегією суддів 08 серпня 2024 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.В. Гайдар
І.Д. Компанієць