29 грудня 2023 рокуСправа №160/24140/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) через свого представника звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, відповідач) про сплату боргу (недоїмки) від 05.05.2023 №Ф-10492-0436/04-36У у розмірі 9793,09грн., в якому відповідач вимагає від позивача, сплатити недоїмки з єдиного внеску на зазначену суму;
- зобов'язати відповідача відкоригувати в інформаційній системі органів ДПС дані інтегрованої картки платника позивача, шляхом виключення недоїмки - заборгованості з єдиного соціального внеску.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що 05.05.2023 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідно до якої ОСОБА_1 зобов'язано сплатити борг в загальній сумі 9' 793грн. 09коп. зі спати єдиного внеску. Вважаючи таку вимогу протиправною позивач звернувся до суду, оскільки рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 року у справі №201/12108/19 визнано протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 року №Ф-1305-52/04-63 в сумі 23' 785грн. 08коп. та визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019 року №Ф-1305-52/04-63 в сумі 26' 539грн. 26коп. Крім того, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 року у справі №160/10110/21 визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремленого підрозділу ДПС України щодо неподання до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновку про повернення на рахунок платника податків ОСОБА_1 надміру сплачених коштів єдиного внеску у розмірі 9' 793грн. 09коп. та зобов'язано Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ ДПС України підготувати та подати до відповідного управління (відділення) Державної казначейської служби України, висновок про повернення ОСОБА_1 надміру сплачених коштів з єдиного соціального внеску у сумі 9' 793грн. 09коп. Таким чином, Дніпропетровським окружними адміністративним судом по справам №201/12108/19 та №160/10110/21 досліджувалось питання правомірності нарахування і стягнення єдиного соціального внеску ОСОБА_1 , отже вимога про сплату боргу (недоїмки) від 05.05.2023 №Ф-10492-0436/04-36У у розмірі 9793,09грн. є безпідставною та підлягає скасуванню.
Ухвалами суду позовну заяву залишено без руху на підставі ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України, зі встановленням строку для усунення виявлених недоліків.
На виконання ухвали суду, позивачем усунуті виявлені недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 20.11.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого заперечує проти заявлених позовних вимог, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі зазначає, що за даними інформаційних систем ДПС України ОСОБА_1 з 28.02.2003 по 23.10.2019 перебувала на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Соборна ДПІ на загальній системі оподаткування та відповідно до п.4 ч.1ст.4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) була платником єдиного внеску. Згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 року у справі №160/10110/21 ФОП ОСОБА_1 повернуто кошти (по коду бюджетної класифікації 71040000) по єдиному внеску на суму 9' 793грн. 09коп., а саме: висновок №3541-63 від 26.09.2022 у сумі 6' 838грн. 55коп.; висновок №3542-63 від 26.09.2022 у сумі 728грн. 87коп.; висновок №3543-63 від 26.09.2022 у сумі 2' 225грн. 67коп. Згідно ІКП вказані суми складались з нарахувань: по строку сплати 09.02.2018 за 2018 рік - 8448грн. 00коп.; по строку сплати 19.04.2018 за 1 квартал 2018 рік - 1345грн. 09коп. Однак, згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 року у справі №160/10110/21 ГУ ДПС у Дніпропетровській області не було зобов'язано внести зміни до ІКП ФОП ОСОБА_1 шляхом виключення нарахувань (недоїмки). У зв'язку з чим нарахування єдиного соціального внеску у розмірі 9' 793грн. 09коп. було повернуто до інтегрованої картки платника (за кодом бюджетної класифікації 71040000). По ФОП ОСОБА_1 сплачено ЄСВ до бюджету на загальну суму 9' 793грн. 09коп. платіжне доручення №239916 від 06.09.2023. Станом на 28.11.2023 за даними ІС «Податковий блок» в ІКП ОСОБА_1 по єдиному внеску недоїмка відсутня.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд виходить з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1 з 28.02.2003 по 23.10.2019 перебувала на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області на загальній системі оподаткування та відповідно до п.4 ч.1ст.4 Закону №2464-VI була платником єдиного внеску.
24.09.2021 рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/10110/21, яке набрало законної сили, встановлено, що відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 року по справі №201/12108/19 протиправно нараховано позивачу єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 9 793грн. 09коп., а тому визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремленого підрозділу ДПС України щодо неподання до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновку про повернення на рахунок платника податків ОСОБА_1 надміру сплачених коштів єдиного внеску у розмірі 9' 793грн. 09коп. та зобов'язано Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ ДПС України підготувати та подати до відповідного управління (відділення) Державної казначейської служби України, висновок про повернення ОСОБА_1 надміру сплачених коштів з єдиного соціального внеску у сумі 9' 793грн. 09коп.
Згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 року у справі №160/10110/21 ФОП ОСОБА_1 повернуто кошти (по коду бюджетної класифікації 71040000) по єдиному внеску на суму 9' 793грн. 09коп.
05.05.2023 ГУ ДПС у Дніпропетровській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідно до якої ОСОБА_1 зобов'язано сплатити борг в загальній сумі 9' 793грн. 09коп. зі спати єдиного внеску.
Позивач вважає вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області №Ф-10492-0436/04-36У від 05.05.2023 протиправною, та такою що підлягає скасуванню. Крім того, зазначає, що вказану вимогу не отримувала. Тому, позивач звернулась до суду з відповідним позовом, за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом №2464-VI.
Статтею 6 вказаного закону визначені права та обов?язки платника єдиного внеску, зокрема відповідно до пункту 1 та 4 частини 2 платники єдиного внеску зобов?язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а також подавати звітність у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов?язкового державного соціального
страхування.
Відповідно до пункту 2 статті 7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов?язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково, як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).
Законом України від 06.12.2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774) внесено низку змін до Закону №2464, які набувають чинності з 01 січня 2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.
З 01 січня 2017 року на підставі пункту 2 частини першої статті 7 та частини п?ятої статті 8 Закону №2464 фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування нараховують та сплачують єдиний внесок у розмірі 22 відсотка на суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може буги меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі не отримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року дані особи зобов?язані визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом №2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Також, з 01 січня 2018 року набули чинності зміни до Закону №2464 внесені Законом України від 03.10.2018 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів
України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон №2148), зокрема в частині термінів сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями.
Так, відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464 з січня 2018 року зазначена категорія платників зобов?язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з абзацами першим, третім - п'ятим частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Разом з тим, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 року по справі №160/10110/21, яке набрало законної сили, встановлено факт безпідставного нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 9 793грн. 09коп., що підтверджується рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суді від 18.02.2020 року по справі №201/12108/19, яке також набрало законної сили. Таким чином, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 року по справі №160/10110/21 визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремленого підрозділу ДПС України щодо неподання до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновку про повернення на рахунок платника податків ОСОБА_1 надміру сплачених коштів єдиного внеску у розмірі 9' 793грн. 09коп. та зобов'язано Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, як відокремлений підрозділ ДПС України підготувати та подати до відповідного управління (відділення) Державної казначейської служби України, висновок про повернення ОСОБА_1 надміру сплачених коштів з єдиного соціального внеску у сумі 9' 793грн. 09коп.
Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Як визначено статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 13 Закону №1402-VIII розкриває суть такої конституційної засади судочинства як обов'язковість судових рішень, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.
Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Згідно Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №5 від 12.01.2021 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.03.2021 року за №321/35943 (далі Порядок), інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.
Відповідно до пункту 1, 2 глави 1 Розділу II Порядку з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.
Згідно з п.1 гл.2 Розділу II Порядку з метою забезпечення контролю за правильністю відкриття/закриття ІКП в інформаційній системі щодекадно забезпечується автоматичне формування реєстрів контролю:
- реєстр контролю ІКП, відкритих в інформаційній системі, які не відповідають Переліку форм ІКП;
- реєстр контролю наявності відкритої ІКП за платником, стосовно якого в ЄДР внесено запис про припинення;
- реєстр контролю наявності ІКП без ознаки «Платник відсутній в реєстрі» відкритої платнику, якого не включено / виключено з реєстру платників певного податку.
Наявні записи в реєстрах контролю не пізніше наступного робочого дня з дня їх виявлення відпрацьовуються підрозділом, що здійснює облік платежів, шляхом усунення помилок:
- у разі виявлення невідповідностей між ІКП, відкритими в інформаційній системі, та Переліком форм ІКП - здійснюється перекодування ІКП на відповідну форму обліку ІКП;
- у разі виявлення ІКП, відкритої за платником, якого не включено / виключено з реєстру платників певного податку,- здійснюється перекодування такої ІКП з ознакою «Платник відсутній в реєстрі».
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо об'єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Аналогічна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 року в адміністративній справі №826/9288/18.
Відповідачем у відзиві зазначено, що згідно рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 року у справі №160/10110/21 ГУ ДПС у Дніпропетровській області не було зобов'язано внести зміни до ІКП ФОП ОСОБА_1 шляхом виключення нарахувань (недоїмки). У зв'язку з чим нарахування єдиного соціального внеску у розмірі 9' 793грн. 09коп. було повернуто до інтегрованої картки платника (за кодом бюджетної класифікації 71040000).
Таким чином, суд дійшов висновку, що за позивачем протиправно обліковується заборгованість з єдиного внеску у розмірі 9' 793грн. 09коп.
Суд звертає увагу, що формальна зміна контролюючим органом складової податкової вимоги під час її оскарження в судовому порядку не робить таку вимогу узгодженою та іншою, порівняно з первинною.
А відтак, вимога ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 05.05.2023 №Ф-10492-0436/04-63У зі сплати єдиного внеску у сумі 9' 793грн. 09коп. винесену ОСОБА_1 є протиправною та підлягає скасуванню.
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Суд вважає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідною умовою є існування чіткого зв'язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою судового захисту має бути усунення перешкод в реалізації права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе.
Отже вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Таким чином, оскільки судом визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 05.05.2023 №Ф-10492-0436/04-63У зі сплати єдиного внеску у сумі 9' 793грн. 09коп. винесену ОСОБА_1 , позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню та зобов'язанню відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , виключивши суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 9' 793грн. 09коп.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах.
Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2' 147грн. 20коп. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 5' 000грн., суд виходить з наступного.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.
Розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Дослідивши клопотання позивача про відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд виходить з наступного.
На підтвердження витрат на правову допомогу до суду надано копії: договору про надання правничої допомоги від 13.09.2023р. (укладеного між позивачем та адвокатом Корнєєвим Євгенієм Володимировичем; додаткової угоди №1 від 13.09.2023 до договору про надання правничої допомоги від 13.09.2023р.; платіжна інструкція №@PL665245 від 15.09.2023.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, у рішенні ЄСПЛу справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), №34884/97).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гічайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Тобто, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).
Вищевказаного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 01.02.2023 року у справі №160/19098/21.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Верховний Суд в постанові від 07.05.2020 року по справі 820/4281/17 та постанові від 27.06.2018 року по справі № 826/1216/16 зробив висновок, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно п.2 додаткової угоди №1 від 13.09.2023 до договору про надання правничої допомоги від 13.09.2023р. вартість послуг за №4 складає 3' 000грн., а саме: пошук та вивчення судової практики для формування правової позиції; складання і подання документів захисту до суду першої інстанції (Дніпропетровського окружного адміністративного суду) (позовної заяви, заяви про поновлення строку звернення до суду, доказів (документів), що підтверджують та обґрунтовують порушення законних прав і інтересів, в тому числі їх систематизація); представництво інтересів у суді першої інстанції (Дніпропетровського окружного адміністративного суду); складання і подання інших процесуальних документів (відповіді на відзив, заперечень, підготовка і подання доказів в обґрунтування заперечень, письмових пояснень, заяв, клопотань тощо); направлення документів учасникам справи та подання їх до суду першої інстанції (Дніпропетровського окружного адміністративного суду).
Суд зауважує, що розгляд цієї справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), що додатково вказує на її малозначність. Предмет позову не є складним з урахуванням наявної сталої правової позиції Верховного Суду з даного питання. При цьому, послуги представництво інтересів у суді першої інстанції та складання і подання інших процесуальних документів (відповіді на відзив, заперечень, підготовка і подання доказів в обґрунтування заперечень, письмових пояснень, заяв, клопотань тощо) не здійснювалось.
Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що за умовами договору про надання правничої допомоги, а також і зміст наданих послуг за вищенаведеною додатковою угодою з урахуванням позиції, висловленій Європейським судом з прав людини у його рішенні наведеному вище, визначення обсягу і розміру судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5' 000 грн. не відповідає критеріям розумності та обґрунтованості. Відтак, судові витрати на правову допомогу підлягають зменшенню судом до 3'000 грн., а тому підлягають відшкодуванню позивачеві за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб'єкта владних повноважень згідно вимог ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим вищенаведена вимога позивача підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи викладене, на користь позивача слід стягнути з бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 3'000грн. 00коп.
Керуючись ст.ст.9, 72-78, 90, 139, 241-246, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-10492-0436/04-63У від 05.05.2023 зі сплати єдиного внеску у сумі 9' 793грн. 09коп. винесену ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , виключивши суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 9' 793грн. 09коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольска, 17-А, код ЄДРПОУ ВП 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2' 147грн. 20коп. (дві тисячі сто сорок сім гривень 20 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 3'000грн. 00коп. (три тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г. В.Кадникова